РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/25567/18

Пров. №2/766/1002/19

25 жовтня 2019 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі: головуючого - судді Ус О.В., секретар судового засідання Неменко Ю.М., з участю позивача ОСОБА_1 , відповідачів ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

27.12.2018 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про захист честі, гідності та ділової репутації та просила:

- визнати інформацію, поширену відповідачем, веб-сайтом «Херсон-онлайн», http://khersonline.net/, за електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, - недостовірною, недоведеною та негативною, поширення якої спричинило порушення прав Позивача на захист честі, гідності, інформаційної недоторканності та ділової репутації (такого змісту: ІНФОРМАЦІЯ_6»)

- зобов`язати відповідача видалити зазначену інформацію у повному обсязі;

- стягнути з відповідача (веб-сайт «Херсон-онлайн», http://khersonline.net/, головний редактор - ОСОБА_3 , власник, засновник, керівник: ОСОБА_4 ) на її користь 55 845 грн. відшкодування моральної шкоди;

- стягнути всі передбачені та такі, що виникли в процесі судового розгляду справи, судові витрати.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-ресурсі Херсон-онлайн нею виявлено ілюстрований репортаж. Серед зазначених в репортажі осіб організаторів були зазначені: ім`я та прізвище, її фотопортрет, місце проведення заходу, що пов`язане з місцем її реєстрації та проживання, статус підприємця, дії та наслідки проведення заходу.

Позивач звертається для поновлення порушеного права в судовому прядку, оскільки вважає дії Відповідача в частині поширення через розміщення репортажу документально недоведеної, недостовірної інформації, що нанесло особисту образу, порушує її права на інформаційну недоторканість, на захист честі, гідності та ділової репутації та перешкоджає їй повно і своєчасно реалізовувати свої особисті немайнові права, гарантовані громадянам її Основним Законом та міжнародним Правом, що спричинило збитки немайнового характеру які вона оцінює у 55 845 грн. Оскільки репортаж містить її фото крупним планом, а серед організаторів є одна жінка, тому її особа пов`язана з екстериторіальністю, що нерозривно асоціюється з поняттям порушення територіальної цілісності держави.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11 січня 2019 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 05.03.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 22.03.2019 р. виправлено описки в ухвалах від 11.01.2019 р., 05.03.2019 р.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30.07.2019 р. залучено співвідповідачем ОСОБА_3 .

В судовому засіданні позивач підтримала позов в повному обсязі та зазначила, що відповідачі є власниками сайту, а тому повинні нести відповідальність за розміщення недостовірної, недоведеної та негативної інформації стосовно неї. На даний час інформація з сайту видалена, але у пошуках (кеш) заголовки статті залишаються назавжди. Вказана публікація на її думку, порушує її честь, гідність та ділову репутацію, оскільки вказане асоціює її особу з терміном екстериторіальності, що на її думку є антидержавністю.

Відповідач ФОП ОСОБА_4 позов не визнала та зазначила, що не є власником веб-сайту «Херсон онлайн», а лише розміщує рекламно-інформаційні матеріали на даному ресурсі.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та зазначив, що не є власником веб-ресурсу. Крім того, вказаний ресурс не є ЗМІ. Він дійсно є керівником проекту, на сайті розміщується інформація, на ньому може зареєструватися та писати свою думку будь-яка людина. Що стосується безпосередньо предмету спору, то зазначена стаття була «перепостом» з сайту НКонлайн, в статті було посилання на це, але в подальшому вказаний сайт був видалений, внаслідок чого посилання на нього автоматично видалилося, як в подальшому і сама стаття. Зазначена стаття, на його думку, ніяким чином не порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача та містить викладену особою присутньою на засіданні в Новій Каховці інтерпретацію зборів місцевих жителів та не стосується особисто ОСОБА_9 . Позивач безпосередньо до Херсон-онлайн не зверталася з питання спростування такої інформації, а тому, вважає її дії зловживанням процесуальними правами з метою збагачення. Позивач невірно розуміє суть терміну екстериторіальність, який в загальному значенні стосується імунітету та не є образливим.

Суд, заслухав вступне слово сторін, дослідивши письмові докази встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

З розпечатки матеріалів, що здійснена ІНФОРМАЦІЯ_7 р. о 1:43 та має посилання на інтернет сторінку, що починається доменним іменем ІНФОРМАЦІЯ_3 .net, розміщена публікація, яка містить інформацію про проведення зборів невеликої кількості мешканців Нової Каховки з описом подій, викладених невідомим автором. Серед організаторів зборів вказана ОСОБА_10 Автор зазначає, що за ствердженням організаторів, в Україні більше ніж 100 осіб скористувалися «статусом екстериторіальності», а більшість учасників зборів нічого не знають про свободи, що надаються після приєднання до «екстериторіальної громади». Автор не розшифровує, що саме він вкладає у поняття «статусу екстериторіальності» та «екстериторіальної громади». У змісті публікації відсутні твердження, що організатори та безпосередньо ОСОБА_11 закликають осіб стати екстериторіальною громадою.

З наданих позивачем посвідчень та переліку заходів, які вона організувала, вбачається, що вона є громадським діячем міста Нова Каховка, була організатором та учасником багатьох громадських заходів, в тому числі волонтерських для допомоги воїнам АТО, що проходили в місті протягом 2012-2017 років, надавши публікації з інтернет видань, що описують зазначені заходи та її участь в них. Посвідчення та акредитаційні картки позивача свідчать про те, що вона була фотокореспондентом різних інтернет-видань та є діючим кореспондентом регіональної газети «Час». З довідки «Професійної спілки працівників незалежної преси» від 02.04.2012 року слідує, що вона брала активну та безпосередню участь в розбудові української державності та протистоянню антидержавних настроїв серед населення, популяризуючи та пропагуючи державні й народні символи, з 2008 року нею впроваджено авторську колекцію взірцевих зразків української та патріотичної символіки, що вплинуло на підйом патріотизму. Крім того, позивач у 2017 році працювала присяжним Новокаховського міського суду Херсонської області, а у 2001-2002 р.р. старшим викладачем Київського національного університету культури мистецтва.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Стаття 1 Закону України «Про інформацію» визначає поняття інформації, як документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та довкіллі. Відтак, інформація - це відомості про конкретні факти.

Негативною належить вважати інформацію, у якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті, тощо).

Інформація, викладена в спірній статті не містить тверджень автора на порушення позивачем ОСОБА_1 норм чинного законодавства, принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетичну поведінку в особистому, суспільному чи політичному житті.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто, для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачами інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Аналізуючи зміст поширеної інформації, стосовно причетності позивача до «екстериторіальності» суд не може виключити, що вказана інформація є оціночним судженням, оскільки зазначена у лапках, що є розділовим знаком, який використовується не тільки задля вирізнення прямої мови, цитат, заголовків, а також для слів, ужитих у непрямому, найчастіше іронічному значенні.

Фрази, зазначені у позові, є вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора, його характеристики та оцінки можливим діям, що відбувалися на зборах громадян і не носять характеру однозначного твердження.

Екстериторіальність (лат. ex - з, поза + лат. territorialis - що відноситься до даної території) - статус фізичних або юридичних осіб, установ або об`єктів, вилучених з-під дії місцевого законодавства і які підпадають (частково або в повному обсязі) під дію законодавства держави, громадянство якої вони мають.

Звичайною практикою екстериторіальності є інститут дипломатичних і консульських привілеїв та імунітетів.

Однак, стосовно до даного випадку термін «екстериторіальність» поступово витісняється більш точними позначеннями різних форм імунітету від юрисдикції іноземної держави. Це пов`язано з тим, що раніше з принципу екстериторіальності робили висновок про те, що звільняється від кримінальних, адміністративних та економічних правових норм, відповідаюча особа (або установа) вважається що знаходяться на території держави, громадянство (або національність, якщо мова йде не про фізичні особи) якої вона має. Оскільки ця юридична фікція може послужити обґрунтуванням безмежного розширення імунітетів і, термін екстериторіальність не рекомендується тлумачити розширено.

Згідно з положеннями Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року й інші багатосторонні міжнародні договори, держави на умовах взаємності звільняють співробітників дипломатичних місій від дії кримінальних, адміністративних та економічних правових норм приймаючої країни. (т. зв. Дипломатичний імунітет).

В історії екстериторіальність також могла бути нав`язана однією державою іншій в односторонньому порядку, причому її дія не обмежувалося дипломатичним персоналом, а включало всіх громадян країни (іноді в рамках певної території), що користується даним правом, і на громадян цієї країни фактично не поширювалися норми і закони приймаючої країни (нерівні договори)

Екстериторіальністю, наприклад, користуються військові бази в зарубіжних державах, а також будівлі, які займають установи ООН.

У деяких галузях міжнародного права екстериторіальність зберегла своє значення. Наприклад, у міжнародному морському праві вона застосовується для характеристики статусу військового корабля в іноземному порту, оскільки такий корабель і в цьому випадку розглядається як плавуча територія держави прапора. Відповідно до статті 32 Конвенції ООН з морського права 1982 року морські судна в межах іноземної території, якщо опинилися там законним шляхом, користуються екстериторіальністю.

Екстериторіальністю також користується і військове повітряне судно, що знаходиться на іноземній території за згодою територіального суверена, оскільки воно вважається частиною території держави, розпізнавальні знаки якого має.

Випадки та об`єкти, на які поширений ІНФОРМАЦІЯ_9.

Тобто, поняття екстериторіальність, на думку суду, не є закликом до громадянської війни або погрозою територіальної цілісності держави, про що зазначала позивач в судовому засідання, наводячи приклади ситуації, що відбувалася на тимчасово непідконтрольній Україні території.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

В судовому засіданні встановлено, що стаття була опублікована на веб-ресурсі Херсон онлайн 13.12.2016 р., що підтверджується розпечаткою сторінки пошуку.

Чинне законодавство не містить визначення поняття яке відповідає засобам масової інформації в мережі Інтернет, а також спеціального нормативно-правового акту, який би визначав їх статус, порядок створення та засади діяльності.

Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв`язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами (стаття 1 Закону України „Про телекомунікації").

Веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом (частина перша Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Такого висновку щодо застосування норми права дійшов Верховний Суд у постановах від 01 лютого 2018 року у справі № 461/6366/15-ц (провадження № 61-221св18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18).

Публікація на веб-ресурсі із доменним іменем ІНФОРМАЦІЯ_3 .net були надані ОСОБА_14 з 12.02.2019 р., відомостей, що зазначена особа отримувала послуги хостингу для веб-ресурсу раніше, а саме станом на день публікації статті на веб- ІНФОРМАЦІЯ_3 .net ІНФОРМАЦІЯ_8. суду не надано.

Так само матеріали справи не містять доказів, що реєстратором доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_3 .net є відповідачі.

Також суд не приймає до уваги в якості доказу належності ФОП ОСОБА_4 веб-ресурсу ІНФОРМАЦІЯ_3.net обставину укладення останньою договорів на розміщення рекламно-інформаційних матеріалів, оскільки договір № 6-01/2019 від 06.02.2019 р. укладений з ФОП ОСОБА_4 , містить посилання про реєстрацією за нею на правах інтелектуальної власності сторінки в мережі Інтернет за веб-адресою http ІНФОРМАЦІЯ_3 net станом на 06 лютого 2019 року, а не на день публікації статті чи виявлення її позивачем.

Примірник договору, направлений позивачеві відповідачем ФОП ОСОБА_4 також стосується конкретного періоду - 30.05.2017 р., оскільки саме такою датою направлений позивачеві. Крім того, вказівка в договорі на авторське право на сторінку також не є належним доказом, оскільки авторське право підтверджується відповідним документом встановленого зразка.

Відповідач ОСОБА_3 зазначає, що позивачем поданий неналежний та недостовірний доказ опублікованої статті, оскільки у вік технологій можливе набрання тексту будь-якого змісту, тобто відсутній факт достовірності доказу.

Посилання позивача на публікації в мережі Інтернет на різних ресурсах, що саме відповідачі є володільцями сайту Херсон онлайн є припущенням, а не загальновідомим фактом, який за ч.3 ст. 82 ЦПК України не підлягає доведенню.

Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі,зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13 лютого 2019 року справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18.

Також судом враховується, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Слід зазначити, що предмет спору на час розгляду справи відсутній, оскільки позивачем в судовому засіданні визнано, що публікація відсутня на веб-ресурсі Херсон-онлайн. Коли саме видалена публікація (до подання позовної заяви чи після) в судовому засіданні достовірно не встановлено, відповідач ОСОБА_3 стверджував, що публікація « провісила » на сайті півтора року з дня публікації (16.12.2016р.).

Оскільки суд прийшов до висновку, що позов подано до не належних відповідачів, відсутні підстави для розгляду питання щодо спричинення позивачеві моральної шкоди.

Судові витрати складаються з суми сплаченого позвем судового збору в розмірі 1762,00 грн., який на підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України покладається на позивача та відшкодуванню не підлягає.

Про наявність інших судових витрат сторонами не заявлено.

Заходи забезпечення позову не застосовувалися.

Підстави для негацного виконання рішення відсутні.

Рішення в повному обсязі складено 28 жовтня 2019 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 95, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Херсонського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

О. В. Ус