ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2019 року

Київ

справа №803/917/16

адміністративне провадження №К/9901/54910/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (правонаступником якої є Головне управління ДФС у Волинській області)

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року (суддя Ксензюк А.Я.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року (судді: Сеник Р.П. (головуючий), Попко Я.С., Яворський І.О.)

у справі № 803/917/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП»

до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» (далі - ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП») звернулося до суду з адміністративним позовом до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 лютого 2016 року № 0000142202 та № 0000152202.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» зазначило, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є помилковими, оскільки відповідачем не враховано угоду щодо переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог.

Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.

Так, Волинський окружний адміністративний суд постановою від 08 липня 2016 року позов ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 листопада 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 12 лютого 2016 року №0000152202. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2017 року постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 12 лютого 2016 року № 0000142202 скасовано з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року залишено без змін.

Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку доводам позивача, що здійснені ним операції за договором комісії не належать до імпортних операцій резидента без увезення товару на територію України, у зв`язку з чим не встановлено, які саме в такому разі позивачем проведено операції за договором комісії, чи є вони операціями у зовнішньоекономічній діяльності та чи підпадають під регулювання Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Крім того, Вищий адміністративний суд України не погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що на користь правомірності здійсненого відповідачем донарахування пені за порушення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності свідчить неподання позивачем під час перевірки документів на підтвердження проведення зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, оскільки право заперечувати проти висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового розгляду, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

За результатами нового розгляду справи Волинський окружний адміністративний суд постановою від 06 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року, позов ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 12 лютого 2016 року № 0000142202.

Не погодившись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, Луцька ОДПІ звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» повністю.

Зокрема, скаржник зазначив, що операції із зарахування однорідних вимог не є умовою завершення імпортної операції резидента без увезення товару на територію України. Зарахування позивачем зустрічних однорідних вимог від 27 жовтня 2014 року по заборгованості із комітентом «SPANTON INVESTMENTS LIMITED» не мало законодавчих підстав; до того ж під час перевірки позивачем не надано документів щодо переведення боргу та зарахування зустрічних однорідних вимог.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу позивач вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому в задоволенні касаційної скарги просив відмовити.

17 вересня 2019 року від відповідача надійшло клопотання про заміну Луцької ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області її правонаступником Головним управлінням ДФС у Волинській області у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Волинській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби».

Керуючись положеннями статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Суд вважає за необхідне здійснити заміну відповідача - Луцької ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області її правонаступником - Головним управлінням ДФС у Волинській області.

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Луцькою ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 04 січня 2016 року №1/22.1/34524327.

Згідно з висновками вказаного акта перевірки контролюючий орган встановив порушення позивачем, зокрема, статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

На підставі акта перевірки 12 лютого 2016 року Луцька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000142202, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем - пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 41 508 689,67 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2011 року між позивачем (комісіонер) і фірмою - нерезидентом «SPANTON INVESTMENT LIMITED» (Комітент) укладено договір комісії, відповідно до умов якого комісіонер зобов`язаний за дорученням комітента й за відповідну винагороду здійснювати для комітента від свого імені закупівлю товару.

На виконання умов договору комісії 04 квітня 2011 року ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» уклало з компанією - нерезидентом «Cargill GmbH» договір купівлі-продажу за № СFSIT084 на закупівлю бразильської нерафінованої дегумірованої соєвої олії та аргентинської соєвої олії на загальну суму 29 932 319,14 дол. США.

З метою проведення розрахунків за вказану продукцію 18 травня 2011 року між позивачем та ВАТ «Державний ощадний банк України» (банк емітент) укладено договір за № 431/31/6 про відкриття непокритого безвідкличного документарного акредитиву на вказану суму на користь бенефіціара - фірми-нерезидента «Cargill GmbH».

Відповідно до акта приймання-передачі від 24 травня 2011 року та звіту комісіонера вказана продукція передана у власність «SPANTON INVESTMENT LIMITED».

За змістом додатку 3 до договору комісії - звіт Комісіонера 24 травня 2011 року ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» просило комітента здійснити належні комісіонерові платежі у сумі 30 141 845,38 дол. США, враховуючи вартість придбаного товару, а також 149 861,60 дол. США комісійної винагороди та 59 664,64 дол. США банківських витрат, на що Комітент дав свою згоду і погодився здійснити вказані платежі згідно з плановим графіком платежів; кінцевий термін - 1095 днів з дати цього звіту комісіонера.

У період 2011 - 2013 років згідно з договором комісії «SPANTON INVESTMENT LIMITED» перерахувало позивачу 5 756 202,75 дол. США, які надалі останнім були перераховані шляхом розрахунків по акредитиву на користь фірми «Cargill GmbH» за поставлену продукцію.

Також відповідно до SWIFT-повідомлення від 17 листопада 2011 року на рахунок ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» від комітента надійшли кошти в сумі 209 513,24 дол. США, з яких: 149 861,60 дол. США - комісійна винагорода та 59 664,64 дол. США - банківські витрати.

27 травня 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк України» здійснив платіж згідно з умовами акредитиву в сумі 24 176 103,39 дол. США на користь фірми «Cargill GmbH» згідно з контрактом від 04 квітня 2011 року № СFSIT084 за рахунок списання власних кредитних коштів ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП», наданих йому ПАТ «Державний ощадний банк України».

Тобто позивачем оплату за контрактом від 04 квітня 2011 року проведено за рахунок власних коштів.

Станом на 01 січня 2014 року за розрахунками ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП» з комітентом «SPANTON INVESTMENT LIMITED» за договором комісії рахувалась дебіторська заборгованість у сумі 24 176 116,39 дол. США (193 239 698 грн), яка облікується на рахунку бухгалтерського обліку № 6858 «Розрахунки з іншими кредиторами», а за розрахунками з фірмою «Cargill GMBH» по контракту від 04 квітня 2011 року - кредиторська заборгованість на зазначену вище суму, яка в бухгалтерському обліку відображалась по кредиту рахунку 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками».

Оскільки умови договору комісії за розрахунками позивача з комітентом «SPANTON INVESTMENT LIMITED» не виконані, кошти в сумі 24 176 116,39 дол. США не відшкодовані комітентом, відповідач вважав, що імпортна операція за договором є незавершеною.

Разом із тим відповідно до договору про переведення боргу від 08 жовтня 2014 року компанія «SPANTON INVESTMENT LIMITED» перевела свої зобов`язання за договором комісії від 28 березня 2011 року в розмірі 24 176 103,39 дол. США на компанію «THORNBY TRADING LIMITED», у зв`язку з чим дебіторська заборгованість компанії «SPANTON INVESTMENT LIMITED» перед позивачем була погашена в повному обсязі.

Зважаючи на наявність взаємної заборгованості між позивачем та компанією «THORNBY TRADING LIMITED», так як позивач мав зобов`язання перед компанією «THORNBY TRADING LIMITED» на суму 24 176 967,90 дол. США відповідно до угоди про позику в іноземній валюті від 22 квітня 2011 року №22-04-11, між ними був укладений договір від 27 жовтня 2014 року про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог в сумі 24 176 103,39 дол. США.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок та механізм розрахунків при здійсненні суб`єктами експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначено Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 185/94-ВР).

Відповідно до статті 1 Закону № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

За положеннями статті 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Так, на виконання вимог Закону № 185/94-ВР Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05 грудня 2007 року № 1392 «Про затвердження Порядку визначення строку та умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України».

Відповідно до пункту 3 вказаної постанови (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) імпортна операція резидента без увезення товару на територію України вважається завершеною за наявності однієї з таких умов: зарахування виручки, одержаної від нерезидента, на рахунок резидента в уповноваженому банку в разі продажу нерезиденту товару за межами України; подання документів, що підтверджують використання резидентом товару за межами України, перелік яких визначається Національним банком.

Частиною першою статті 4 Закону № 185/94-ВР визначено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що за операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, чи з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, а у разі порушення вказаних строків резиденти зобов`язані нести відповідальність, передбачену статтею 4 Закону № 185/94-ВР.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Частиною четвертою статті 1016 цього Кодексу встановлено, що у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

Таким чином, однією з визначальних ознак відносин сторін за договором комісії є те, що комісіонер при виконанні доручення комітента укладає обумовлений договором комісії правочин в інтересах та за рахунок комітента та є стороною цього правочину, в якому виступає від свого імені. Відповідно, при укладенні такого правочину саме комісіонер набуває всього обсягу прав і обов`язків за таким договором, за винятком обмежень, встановлених законом та договором комісії. Отже, саме комісіонер є правомочною стороною у зовнішньоекономічному контракті, укладеному на виконання договору комісії, щодо пред`явлення покупцю вимоги сплатити встановлену контрактом вартість поставленого товару в установлений контрактом строк, а в разі невиконання цього обов`язку нерезидентом звернутися з відповідним позовом до суду, що відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є підставою для зупинення нарахування пені. Відтак на комісіонера як на сторону зовнішньоекономічного контракту покладається відповідальність за дотримання встановлених законодавством обмежень при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, як, наприклад, обмеження щодо строку розрахунків у іноземній валюті при виконанні зовнішньоекономічного контракту.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права викладена Верховним Судом України в постанові від 20 травня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання імені М.В. Фрунзе» до Державної податкової інспекції у м. Суми про визнання протиправним та скасування рішення, що є обов`язковою для врахування відповідно до підпункту 8 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Статтею 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб`єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

За положеннями частини четвертої статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У цивільному праві одним із способів припинення зобов`язань є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або невстановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться в частині третій статті 203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Отже, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» регулює порядок припинення зобов`язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання, проте не виключає можливості припинити зобов`язання в інший спосіб, зокрема, зарахуванням зустрічних однорідних вимог контрагентів, що є одним із засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань.

Відповідно до статті 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.

Статтею 13 цього Декрету до органів валютного контролю віднесений Національний банк України як головний орган валютного контролю та уповноважені банки, які здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.

Згідно зі статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

До таких нормативно-правових актів належить Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за № 338/3631, далі - Інструкція №136).

Системний аналіз змісту наведених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що Інструкція № 136 прийнята у межах повноважень Національного банку України та підлягає застосуванню при правовому регулюванні відносин щодо контролю за додержанням імпортерами строків зарахування валютної виручки. Цією Інструкцією встановлені підстави для зняття операцій з контролю, що має юридичне значення при вирішенні питання додержання строків зарахування валютної виручки.

Так, відповідно до пункту 1.10 Інструкції № 136 імпортна операція може бути знята з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов`язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання тощо.

Пунктом 1.11 Інструкції № 136 визначено вимоги, які висуваються до документів, що мають подаватися до банка для припинення зобов`язань за цими операціями зарахуванням.

Отже, виконання зобов`язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування вимоги за наявності належним чином оформлених документів є підставою для зняття банком із контролю експортно-імпортної операції, вчинюваної ним відповідно до Інструкції № 136.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 809/1509/16 (К/9901/41615/18) та від 24 травня 2019 року у справі № 825/887/15-а (К/9901/8513/18).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зарахування зустрічних однорідних грошових вимог між позивачем та нерезидентом - компанією «THORNBY TRADING LIMITED» підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договору позики в іноземній валюті від 22 квітня 2011 року № 22-04-11, договору про переведення боргу від 08 жовтня 2014 року, договору про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 27 жовтня 2014 року. Застосовуючи положення норм, чинних на час виникнення спірних правовідносин, а саме статей 1, 4 Закону № 185/94-ВР, частини четвертої статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», пунктів 1.10-1.11 Інструкції № 136, суди попередніх інстанцій не встановили наявності простроченої заборгованості перед компанією «THORNBY TRADING LIMITED»

Доводи контролюючого органу з приводу того, що імпортна операція позивача без увезення товару на територію України не може вважатися завершеною та знятою з контролю у зв`язку з проведенням зарахування зустрічних однорідних грошових вимог та недоречністю застосування до спірних правовідносин положень пункту 1.10 Інструкції № 136, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як зазначено вище, зняття з контролю імпортної операції (з ввезенням або без ввезення товарів на територію України) допускається зарахуванням зустрічних однорідних грошових вимог у разі дотримання умов, встановлених пунктом 1.10 Інструкції № 136. Щодо особливостей зняття з валютного контролю імпортних операцій без увезення товару на територію України, визначених у пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05 грудня 2007 року № 1392 та пункті 3.6 Інструкції № 136, то ці норми застосовуються у разі припинення зобов`язання між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності шляхом виконання, а не зарахування зустрічних однорідних грошових вимог.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень правильно встановили обставини справи та не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, у зв`язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді С.С. Пасічник

Р.Ф. Ханова