ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 365/65/16-ц

Провадження № 14-371цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Держгеокадастру в Згурівському районі Київської області (далі - відділ Держгеокадастру), Згурівська районна державна адміністрація Київської області (далі - Згурівська РДА),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Згурівського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року у складі судді Денисенко Н. О. та рішення Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.

у цивільній справі за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Держгеокадастру, Згурівська РДА, про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації, зобов`язання повернути земельні ділянки та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати недійсними накази Головного управління Держземагентства у Київській області (далі - ГУ Держземагентства) від 04 квітня та 31 жовтня 2014 року, договори оренди земельних ділянок від 25 і 26 січня 2015 року та скасувати їх державну реєстрацію, зобов`язавши ОСОБА_1 повернути державі спірні земельні ділянки.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що наказами ГУ Держземагентства від 04 квітня 2014 року № КИ/3221955100:08:009/00017954 та № КИ/3221955100:08:009/00017955 ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок орієнтовною площею 43 га та 42 га для ведення фермерського господарства на території Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області (далі - Згурівська селищна рада).

Наказами ГУ Держземагентства від 31 жовтня 2014 року № 10-9032/15-14-сг та № 10-9037/15-14-сг затверджено проекти із землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012, та площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014, для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 49 років. Вказані земельні ділянки розташовані не єдиним масивом.

25 та 26 січня 2015 року на підставі цих наказів між ГУ Держземагентства та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок. Від імені орендаря ОСОБА_1 спірні договори оренди підписав ОСОБА_2 , який не мав на це повноважень, оскільки відповідна довіреність посвідчена приватним нотаріусом лише 17 лютого 2015 року.

Зазначені договори оренди 12 червня 2015 року зареєстровані державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області (далі - Реєстраційна служба) з порушенням вимог статей 4, 6, 11, 17, 19 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV). Вартість спірних земельних ділянок загальною площею 70,2147 га становить 1 871 230,88 грн.

Порушення вимог Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) при відведенні земельних ділянок ОСОБА_1 встановлені Державною інспекцією сільського господарства у Київській області (далі - Інспекція) під час перевірки. Проте ГУ Держземагентства відмовило в усуненні виявлених порушень.

Оскільки органи Інспекції не наділені повноваженнями звертатися з позовами до суду, цей позов пред`явив прокурор в інтересах держави та просив його задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року позов заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області задоволено. Визнано недійсним наказ ГУ Держземагентства від 04 квітня 2014 року № КИ/3221955100:08:009/00017954 про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 43,0000 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Згурівської селищної ради. Визнано недійсним наказ ГУ Держземагентства від 04 квітня 2014 року № КИ/3221955100:10:008/00017955 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 42,0000 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Згурівської селищної ради. Визнано недійсним наказ ГУ Держземагентства від 31 жовтня 2014 року № 10-9032/15-14-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Згурівської селищної ради площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014. Визнано недійсним наказ ГУ Держземагентства від 31 жовтня 2014 року № 10-9037/15-14-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Згурівської селищної ради площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 25 січня 2015 року, зареєстрований 12 червня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033462, номер запису про інше речове право - 10018894). Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 26 січня 2015 року, зареєстрований 12 червня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033843, номер запису про інше речове право - 10019230). Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 25 січня 2015 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033462, номер запису про інше речове право - 10018894). Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 26 січня 2015 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033843, номер запису про інше речове право - 10019230). Зобов`язано ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012, які розташовані на території Згурівської селищної ради, загальною вартістю 1 871 230,88 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ГУ Держземагентства видано спірні накази без звернення ОСОБА_1 , за відсутності обґрунтування розміру земельних ділянок з урахуванням перспектив розвитку фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових та матеріальних ресурсів, тобто призвело до створення передумови для невиправданого штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання ОСОБА_1 у користування земель державної та комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Також суд першої інстанції вказав, що проекти із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок в оренду не виготовлялися, а договори оренди землі укладені від імені ОСОБА_1 та зареєстровані ГУ Держземагентства не уповноваженими особами, а одна зі спірних земельних ділянок розташована в межах населеного пункту.

За викладених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні земельні ділянки підлягають поверненню державі в особі ГУ Держземагентства, яке вправі передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб у межах області.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Згурівського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області задоволено. Визнано недійсними накази ГУ Держземагентства від 04 квітня 2014 року № КИ/3221955100:08:009/00017954 та № КИ/3221955100:10:008/00017955 про надання ОСОБА_1 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовною площею 43,0000 га та 42,0000 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Згурівської селищної ради. Визнано недійсними накази ГУ Держземагентства від 31 жовтня 2014 року № 10-9032/15-14-сг та № 10-9037/15-14-сг про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Згурівської селищної ради площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 25 січня 2015 року, зареєстрований 12 червня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033462, номер запису про інше речове право - 10018894). Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 26 січня 2015 року, зареєстрований 12 червня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033843, номер запису про інше речове право - 10019230). Скасовано державну реєстрацію зазначених договорів оренди від 12 червня 2015 року з індексними № 22033462 та № 22033843. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012, розташовані на території Згурівської селищної ради, загальною вартістю 1 871 230,88 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ГУ Держземагентства під час передачі ОСОБА_1 спірних земельних ділянок для ведення фермерського господарства порушено порядок, визначений Законом № 973-IV, тому оспорювані накази та договори оренди є недійсними, у зв`язку із чим скасовано державну реєстрацію цих правочинів та повернуто земельні ділянки у користування держави.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у липні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати зазначені судові рішення та закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 з 29 жовтня 2014 року до 13 лютого 2017 року був фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП), тобто суб`єктом господарської діяльності, тому цей спір мав вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.

Крім того, ОСОБА_1 вказував, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані положення статті 7 Закону № 973-IV та статті 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України); не враховано, що спірні земельні ділянки оброблялися протягом усього строку оренди за допомогою найнятої техніки та людей; заборгованість із орендної плати відсутня, а технічна документація на спірні земельні ділянки не затверджена не з його вини.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 26 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Суди встановили, що наказами ГУ Держземагентства від 04 квітня 2014 року № КИ/3221955100:08:009/00017954 та № КИ/3221955100:10:008/00017955 ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок орієнтовною площею 43 га та 42 га для ведення фермерського господарства на території Згурівської селищної ради.

Наказами ГУ Держземагентства від 31 жовтня 2014 року № 10-9032/15-14-сг та 10-9037/15-14-сг передано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки площею 38,4880 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:10:008:0012, для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 49 років.

На підставі цих наказів між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок від 25 та 26 січня 2015 року.

11 червня 2015 року ОСОБА_1 здійснено державну реєстрацію права оренди спірних земельних ділянок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», зокрема, утворено ГУ Держгеокадастру шляхом реорганізації ГУ Держземагентства.

Також встановлено, що 29 листопада 2016 року ОСОБА_1 створив Фермерське господарство «Вишенька Плюс», про що вчинено запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 29 листопада 2016 року № 1 002 102 0000 000726.

Крім того, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 29 жовтня 2014 року зареєстрований як ФОП. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП здійснена 13 лютого 2017 року.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у відповідній редакції).

Отже, на момент звернення до суду у цій справі сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та ФОП.

Відтак розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та ФОП, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Згідно з положеннями статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора із цим позовом, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета і підстави позову, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача), випливають з участі у розгляді справи; забезпечують сторонам судовий захист.

У справі, яка розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом до фізичної особи - ОСОБА_1 , посилаючись на те, що надання йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства здійснено з порушенням вимог земельного законодавства, відповідачем не виконано вимог закону щодо реєстрації такого господарства та умови, які були підставою для надання йому в оренду землі.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 7 цього Закону земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 973-IV).

Отже, з одного боку, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, з іншого - відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Судами встановлено, що прокурором позов поданий у лютому 2016 року, в той час як ФГ «Вишенька Плюс» зареєстроване ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи 29 листопада 2016 року (більше, ніж через два роки після видання оспорюваних наказів - 04 квітня 2014 року та 31 жовтня 2014 року, а також майже через два роки після укладення договорів оренди спірних земельних ділянок - 25 та 26 січня 2015 року).

Відповідно до статті 12 Закону № 973-IV земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 згаданого Закону після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18).

Тобто, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, то така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18).

Тому в цій справі спір стосується земельної ділянки, наданої громадянину для подальшого створення, реєстрації та ведення фермерського господарства, і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки юрисдикція справи визначається на момент відкриття провадження, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із суб`єктною юрисдикцією цього спору, розглядаючи його в порядку цивільного судочинства, з огляду на те, що провадження у справі відкрито 12 лютого 2016 року і на цей момент фермерське господарство відповідачем ще не було створене та зареєстроване в установленому порядку.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на наявність у нього на момент виникнення спірних правовідносин статусу ФОП, що, на його думку, впливає на визначення юрисдикції вказаної справи.

У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи і ФОП та їх правового статусу.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, якоюпередбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такі висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18) та від19 червня 2019 року у справі № 209/2077/17 (провадження № 14-65цс19).

Спірні земельні ділянки передані в оренду відповідачу як фізичній особі.

Спеціальним Законом № 973-IV, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян і може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону (частина друга статті 1 цього Закону).

Частиною першою статті 7 Закону № 973-IV у загаданій вище редакції встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Згідно із частиною першою статті 8 цього ж Закону у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Тобто реєстрація фермерського господарства як юридичної особи чи ФОП відбувається уже після звернення із заявою та вирішення питання про передачу у власність чи користування земельної ділянки з цією метою та укладення договору оренди.

Підстав для висновків, що суди попередніх інстанцій порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Що стосується розгляду справи по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом № 973-IV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом № 973-IV.

Так, згідно з абзацом першим частини першої статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац другий частини першої статті 7 Закону № 973-IV).

Частинами другою та четвертою статті 7 Закону № 973-IV передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинні бути зазначені не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Крім того, Закон № 973-IV передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону № 973-IV не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

При вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства згідно із статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

За змістом статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

У частинах першій, третій статті 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

У справі, яка переглядається, на обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, крім іншого, що ОСОБА_1 одержав в оренду для створення фермерського господарства дві земельні ділянки площею понад 70 га. При цьому він не обґрунтував у заяві необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказав перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 у клопотаннях не обґрунтував розміри земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, необхідність отримання земельних ділянок такої значної площі (понад 70 га), не вказав перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявність уних права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені обставини свідчать про порок волевиявленняу відповідача у створенні фермерського господарстватараціональномувикористанніземельнихділянок, наданихвідповіднодоЗакону № 973-IV.

Крім того, суд апеляційної інстанції з`ясував, що технічна документація з нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок не затверджена у встановленому порядку, документація із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок та копії договорів оренди, укладені від імені відповідача ОСОБА_2 . При цьому документи (довіреність) на підтвердження повноважень ОСОБА_2 відсутні, до відділу Держгеокадастру документація із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок та копії договорів оренди не надходили, а відтак не були затверджені ГУ Держземагентства. Фермерське господарство створено ОСОБА_1 лише у листопаді 2016 року, тобто більш ніж через 2 роки після отримання земельних ділянок в оренду та звернення прокурора до суду із цим позовом.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що ОСОБА_1 не надав доказів про ведення господарської діяльності на орендованих земельних ділянках, що також вважав підтвердженням відсутності волевиявлення в останнього на створення фермерського господарства та раціональне використання земельних ділянок, наданих йому в оренду, та вказав на порушення ГУ Держземагентства порядку, визначеного Законом № 973-IV щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков