Справа № 461/407/19 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д.

Провадження № 22-ц/811/2155/19 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 року м.Львів

Справа № 461/407/19

Провадження № 22ц/811/2155/19

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,

секретар Іванова О.О.

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Галицького районногосуду м.Львова,ухвалене ум.Львові 22травня 2019року (суддя Фролова Л.Д.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту народознавства Національної академіїнаук України, з участю третьої особи: директора Інституту народознавства Національної академіїнаук України Павлюка ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

17 січня 2019 2018 року позивач звернулася з цим позовом. В обґрунтування позову посилається на те, що 1 березня 2018 року вона була звільнена з посади провідного організатора експозиції Інституту народознавства НАН України за власним бажанням у зв`язку із невиконанням умов колективного договору та законодавства про працю на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Зазначає, що понад 20 років працювала у відповідача на посаді провідного зберігача фондів. Стверджує, що тричі була звільнена із займаної посади та поновлена на роботі, востаннє - у жовтні 2017 року. Вважає, що відповідач свідомо не вводив у штатний розклад посаду провідного зберігача фондів, створюючи нестерпні умови праці та примушуючи її звільнятись з роботи за власним бажанням. Вказує, що змушена була написати заяву на переведення на вакантну посаду провідного організатора Музею етнографії та художнього промислу. Однак, і після переведення керівником інституту були створені умови праці, за яких вона була змушена систематично звертатись до роботодавця, профспілкового органу та органів Держпраці. Звільнення з роботи призвели до моральних страждань, порушення її стосунків у сім`ї, погіршення стану здоров`я. Просить позов задовольнити.

Рішенням Галицького районногосудум.Львовавід22травня2019року в позові відмовлено.

Рішення судуоскаржила ОСОБА_1 Вважає рішеннянезаконним танеобґрунтованим,таким щопорушує законніправа таінтереси,винесеним зпорушенням нормматеріального права.Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви. Зазначає, що востаннє була поновлена на посаді провідного зберігача фондів інституту у 2017 році, після цього без її (позивача) згоди переведена на посаду доглядача. Стверджує, що після переведення на нову посаду вона була ознайомлена з посадовими обов`язками, де фактично були викладені обов`язки екскурсовода, а п. 7 передбачав виконання інших посадових обов`язків. Вказує, що після звернення до профспілкової організації керівництву було рекомендовано внести зміни до посадової інструкції. Зазначає, що для неї були створені особливі умови роботи з робочими днями у суботу та неділю, хоча з наказом про встановлення такого графіка роботи її не ознайомлювали.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 82 цього Кодексу вирок суду в кримінальному провадження, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з такого.

Встановлено, що наказом директора Інституту народознавства НАН України №77-К від 13 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного зберігача фондів Музею етнографії і художнього промислу Інституту народознавства НАН України.

Наказом № 81-К від 19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду музейного доглядача з 19 жовтня 2017 року у зв`язку із скороченням з 16 січня 2014 року посади провідного зберігача фондів Музею етнографії і художнього промислу Інституту народознавства НАН України, через відсутність трудових обов`язків та виділених асигнувань на оплату праці у штатному розписі Інституту народознавства НАН України, з метою раціонального використання трудових ресурсів та бюджетних асигнувань на оплату праці.

Згідно наказу Інституту № 86-к від 30 жовтня 2017 року позивач переведена на посаду провідного організатора експозиції Музею етнографії і художнього промислу за її згодою.

Наказом відповідача № 21-К від 1 березня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного організатора експозиції Музею етнографії і художнього промислу з 1 березня 2018 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням умов колективного договору та законодавства про працю на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Встановлено, що Об`єднанням профспілок Львівщини 11 липня 2017 та 2 лютого 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про факт порушення керівництвом Інституту НАН України законодавства про працю щодо переведення позивача на посаду музейного доглядача з 19 жовтня 2017 року, а також необхідності приведення до вимог законодавства посадових інструкцій працівників.

Відповідно до повідомлення Головного управління Держпраці у Львівській області від 6 березня 2018 року вбачається, що згідно наказу № 1 від 5 січня 2015 року працівникам Музею етнографії і художнього промислу, які обслуговують експозиційні зали і відвідувачів, встановлено шестиденний робочий тиждень та, що ОСОБА_1 з ним ознайомлена під розписку. Аналогічний порядок встановлено і наказами №1 від 4 січня 2016 року, 3 січня 2017 року та 2 січня 2018 року;

28 лютого 2018 року позивач повідомляла відповідача про неналежні умови праці, а саме, що температура повітря у робочому кабінеті № 48 становисть 12 градусів.

Актом від 20 жовтня 2017 року засвідчено, що на виконання наказу №82-К від 19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було запропоновано зайняти робоче місце в експозиційному залі № 2 (1-й поверх) Музею етнографії і художнього промислу, однак позивач відмовилась виконувати наказ на підставі того, що ця робота протипоказана їй за станом здоров`я, а також тому, що на її думку це суперечить п. 1 ст. 33 КЗпП України.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 6 липня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Інституту народознавства НАН України про відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 15000 грн. у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору. В решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу Інституту народознавства НАН України на рішення Галицького районного суду м. Львова від 6 липня 2018 року задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення про відмову в позові.

Судом встановлено, що у заяві від 28 лютого 2018 року про звільнення за власним бажанням з поважних причин, позивачем зазначено наступні причини звільнення: невиконання роботодавцем умов колективного договору (примус робити у вихідні дні, наказ № 94 К від 3 листопада 2017 року); та недотримання норм КЗпП про належні умови праці (температура повітря у робочому кабінеті 12 градусів).

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди мотивовані невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору, оскільки їй було створено нестерпні умови, які «примушують звільнитись з роботи за власним бажанням».

Відповідно до ч.1 ст. 1 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору визначені у статті 36 КЗпП України.

Згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 18 цього Кодексу, на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, поширюються положення колективного договору і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Згідно із ч. 2 ст. 13 КЗпП України зміст колективного договору становлять взаємні зобов`язання його сторін (власника або уповноваженого ним органу (особи) та первинної профспілкової організації (представників, вільно обраних на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів) щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема зміни в організації виробництва і праці, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.

Статтею 57 цього Кодексу встановлено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Відповідно до ст. 67 цього Кодексу при п`ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

У постанові Львівського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року вказано, що згідно додатку № 14 до колективного договору правил внутрішнього трудового розпорядку Інституту НАН України тривалість робочого часу в Інституті НАН України становить 40 годин на тиждень. Працівники установи працюють за п`ятиденним та шестиденним робочим тижнем. Зокрема доглядачі та касири Музею етнографії і художнього промислу працюють за шестиденним робочим тижнем.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати,чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.п. 9, 13 цієї постанови, судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність доказів порушення роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору, які б спричинили ОСОБА_1 моральну шкоду.

Накази керівника Інституту народознавства НАН України не визнані незаконними та не скасовані в установленому законом порядку. Відповіді профспілкових органів та органу Держпраці містять рекомендації та роз`яснення порядку захисту трудових прав позивача. Інших доказів на підтвердження позовних вимог суду не надано.

З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Рішення Галицького районногосудум.Львовавід22травня2019року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Постанову складено і підписано 24 жовтня 2019 року.

Головуючий

Судді