open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
85 Справа № 806/2064/18
Моніторити
Постанова /01.10.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Постанова /01.10.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /30.09.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /29.09.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /08.09.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /01.09.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /26.08.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /26.08.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /24.07.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /30.06.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /23.04.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Рішення /26.02.2020/ Житомирський окружний адміністративний суд Житомирський окружний адміністративний суд Ухвала суду /15.11.2019/ Житомирський окружний адміністративний суд Житомирський окружний адміністративний суд Постанова /23.10.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /22.10.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /15.03.2019/ Касаційний адміністративний суд Постанова /22.01.2019/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /26.12.2018/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /23.11.2018/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /08.11.2018/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Рішення /15.08.2018/ Житомирський окружний адміністративний суд Житомирський окружний адміністративний суд Ухвала суду /08.05.2018/ Житомирський окружний адміністративний суд Житомирський окружний адміністративний суд
emblem
Справа № 806/2064/18
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /01.10.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Постанова /01.10.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /30.09.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /29.09.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /08.09.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /01.09.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /26.08.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /26.08.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /24.07.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /30.06.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /23.04.2020/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Рішення /26.02.2020/ Житомирський окружний адміністративний суд Житомирський окружний адміністративний суд Ухвала суду /15.11.2019/ Житомирський окружний адміністративний суд Житомирський окружний адміністративний суд Постанова /23.10.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /22.10.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /15.03.2019/ Касаційний адміністративний суд Постанова /22.01.2019/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /26.12.2018/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /23.11.2018/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /08.11.2018/ Сьомий апеляційний адміністративний суд Рішення /15.08.2018/ Житомирський окружний адміністративний суд Житомирський окружний адміністративний суд Ухвала суду /08.05.2018/ Житомирський окружний адміністративний суд Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2019 року

Київ

справа №806/2064/18

адміністративне провадження №К/9901/6375/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І.В.

суддів: Шарапи В.М., Чиркіна С.М.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Управління Держпраці у Житомирській області

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сушка О.О., суддів: Смілянця Е.С., Залімського І.Г. від 22.01.2019

у справі № 806/2064/18

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Житомирській області

про визнання протиправними та скасування припису та постанови

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У травні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Житомирській області (далі також - відповідач), в якому просила: визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Житомирській області №06-14-026/1007-0574 від 15.12.2017; визнати протиправною і скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ 20/06-14-026/1007 від 09.01.2018 в повному обсязі.

2. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 у задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2019 дане судове рішення скасовано та ухвалено нове, яким адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано припис Управління Держпраці у Житомирській області №06-14-026/1007-0574 від 15.12.2017; визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ 20/06-14-026/1007 від 09.01.2018 в повному обсязі.

4. 06.03.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління Держпраці у Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2019, в якій просить таку скасувати, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 залишити без змін.

5. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Шарапи В.М., Чиркіна С.М.

6. Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено цивільно-правові угоди від 01.02.2017 №5, від 01.03.2017 №8, від 03.04.2017 №10, від 03.05.2017 №13, від 01.06.2017 №17, від 01.08.2017 №36, від 03.07.2017 №18, від 01.09.2017 №39, від 02.10.2017 №41, від 01.11.2017 №42, згідно з умовами яких ОСОБА_2 зобов`язаний виконувати роботи по заготівлі деревини; робота має відповідати вимогам державних стандартів та вимогам, які висуваються до даного виду робіт; за виконану роботу працівник отримував винагороду у розмірі 3200,00 грн.

8. Наказом Управління Держпраці у Житомирській області від 13.12.2017 №2454 призначено проведення інспекційного відвідування позивача та видано відповідне направлення №2259/04 щодо дотримання вимог законодавства з питань додержання законодавства про працю, зайнятість, загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інших нормативно-правових актів.

9. За результатами проведення перевірки складено акт №06-14-026/1007 та протокол, згідно з якими встановлено, що ФОП ОСОБА_1 , здійснюючи підприємницьку діяльність вчинила порушення частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 КЗпП України, що полягає у допущенні до роботи найманого працівника ОСОБА_2 у період з 01.02.2017 по день проведення перевірки 15.12.2017 без укладення трудового договору (працівник виконує певні трудові функції на постійному робочому місці, виконує роботу виключно на користь роботодавця і під контролем, зобов`язаний дотримуватись внутрішнього розпорядку, режиму робочого часу, отримує на постійному місці роботи заробітну плату), а також не повідомила Державну фіскальну служби України про прийняття працівника на роботу.

10. Позивача повідомлено, що розгляд справи про накладення штрафу на підставі вказаного акта за вчинення правопорушення відбудеться 09.01.2018 о 12:45 год.

11. Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ20/06-14-026/1007 від 09.01.2018 начальник Управління Держпраці у Житомирській області Сечін С .М ., наклав штраф на позивача у розмірі 96000,00 грн.

12. Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 16.02.2018 у справі №287/569/17-а позивача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі також - КУпАП) і накладено на неї стягнення у виді штрафу 510,00 грн. Дана постанова позивачем не оскаржена та набрала законної сили.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

13. Позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що управлінням проведено заходи державного контролю щодо додержання законодавства про працю, зайнятість, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у формі інспекційного відвідування. Наявність такої форми не передбачена положеннями Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», така не є плановим або позаплановим заходом, а відтак акт перевірки від 15.12.2017 №06-14-026/1007 та припис №06-14-026/1007-0574 є незаконними. Вказує, що начальником управління без її повідомлення розглянуто справу про накладення штрафу на підставі акта перевірки та накладено штраф у розмірі 96000,00 грн, чим порушено її права. Стверджує, що правовідносини між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були цивільно-правовими, а не трудовими.

14. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень суб`єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Така форма заходу державного контролю як інспекційне відвідування передбачена статтею 259 КЗпП України, яка відсилає до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку здійснення державного контролю. ОСОБА_2 фактично виконує роботи підвищеної небезпеки, виконання яких за договорами цивільно-правового характеру заборонено. Законодавець чітко визначає коло суб`єктів, які можуть виконувати окремі види робіт, шляхом встановлення обов`язку отримання спеціального дозволу на виконання таких робіт, тому фізична особа, з якою позивачем було укладено договори цивільно-правового характеру не може бути підрядником при виконанні робіт підвищеної небезпеки. Наявні у матеріалах справи цивільно-правові договори за період з 01.02.2017 по день перевірки мають тривалий характер та містять ознаки трудових відносин.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та ОСОБА_2 наявний постійний характер трудових відносин, оскільки ОСОБА_2 виконував певні трудові функції на постійному робочому місці, а винагорода залежала не від обсягу виконаних робіт, а була щомісячною, роботи, які він виконував не носили одноразового характеру, у зв`язку з чим у вказаних відносинах відсутні цивільно-правові ознаки.

16. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов повністю, виходив з того, що у даній справі між позивачем та ОСОБА_2 існували договірні, а не трудові відносини. Заяв про прийняття на роботу ОСОБА_2 не подавав; наказ (розпорядження) про прийняття його на роботу позивач не видавав; виконавець повинен був виконати певний визначений обсяг робіт, за результатами яких оформлено акти приймання-здачі робіт; оплата проводилася на підставі актів виконаних робіт. ОСОБА_2 при виконанні договорів підряду як особа, що працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку, сам організовував свою роботу і виконував її на власний ризик, оскільки саме результат виконаних робіт їх повнота та якість була предметом зазначених цивільно-правових угод.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції з огляду на наступне. На момент проведення заходу державного контролю за дотриманням позивачем вимог законодавства про працю дії відповідача були належним чином обґрунтованими та такими, які мали на меті реалізацію однієї із основних його функцій, що спрямована на належну реалізацію положень статті 43 Конституції України, яка гарантує кожній людині безпеку для життя та захист їхніх прав та інтересів від будь-яких посягань. Судом апеляційної інстанції не враховано, що зміст цивільно-правових договорів та актів прийому-передачі виконаних робіт відрізняються між собою, зокрема, по різновиду замовлених робіт. ОСОБА_2 фактично виконує роботи підвищеної небезпеки, виконання яких за договорами цивільно-правового характеру заборонено. Наявні у матеріалах справи цивільно-правові договори за період з 01.02.2017 по день перевірки 15.12.2017 мають тривалий характер та містять ознаки трудових відносин, а саме: працівник виконує певні трудові функції на постійному робочому місці; виконує роботу виключно на користь роботодавця і під його контролем; зобов`язаний дотримуватися внутрішнього розпорядку, режиму робочого часу та отримує на постійному місці роботи заробітну плату.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

19. Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

21. Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

24. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

25. Згідно з частиною 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

26. Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.

27. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 2 Закону № 877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

28. Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

29. Згідно з пунктами 1, 7 «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (далі також - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

30. Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані «Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №295).

31. За приписами пунктів 2, 3 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

32. Відповідно до пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

33. Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

34. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункт 21 Порядку №295).

35. Відповідно до пункту 29 Порядку №295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

36. Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

37. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №2140/1828/18 та від 19.09.2019 у справі № №808/3092/17.

38. За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

39. Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

40. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

41. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

42. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

43. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

44. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

45. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

46. В той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).

47. У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

48. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

49. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

50. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

51. Частинами 1 та 2 статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

52. Згідно з частиною 1 статті 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

53. З огляду на викладене, такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

54. В той же час, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

55. Оскільки Цивільним кодексом України (ст.6) визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, не може бути безумовною підставою для визнання правовідносин трудовими той факт, що укладений між сторонами договір не відповідає всім суттєвим умовам саме договору підряду. При визначенні законності укладеного договору (можливості віднесення до цивільного-правового договору) значення має не його найменування, а зміст угоди, яка повинна відповідати волевиявленню сторін, що в свою чергу повинно досліджуватись судом.

56. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

57. При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

58. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

59. У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

60. З огляду на викладене, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

61. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

62. Натомість судами попередніх інстанцій не досліджено питання наявності у цивільно-правових угодах, укладених між позивачем та ОСОБА_2 , ознак нікчемних правочинів, та не встановлено, чи визнавались такі недійсними у судовому порядку.

63. Пунктом 11 Порядку №295 визначено права посадових осіб інспекторів праці під час здійснення інспекційних відвідувань, з якого видно, що інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

64. З огляду на викладене, умовивід посадових осіб контролюючого органу про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання і третьою особою, що непідтверджений належними та допустимими доказами, не може бути підставою для висновку про допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.

65. У межах правовідносин, що є предметом дослідження, спірним є питання укладання саме цивільно-правових договорів.

66. Натомість судами попередніх інстанцій не встановлено, чи зазначено у акті інспекційного відвідування про непідтвердження ОСОБА_2 укладенням цивільно-правових договорів; не надано оцінку свідченням ОСОБА_2 , зокрема щодо того, що у нього був вільний графік при виконанні роботи та, водночас, про необхідність повідомлення позивача про намір взяти вихідний день; судами не з`ясовано, чи не заперечує ОСОБА_2 правомірність укладених з ним цивільно-правових угод, оскільки дане питання має вирішуватися в судовому порядку насамперед за позовом особи, чиї права порушено.

67. Встановлення волевиявлення особи, яка фактично виконує роботи, на укладення цивільного-правового або трудового договору має важливе значення для правильного вирішення спору.

68. Разом із тим колегія суддів зауважує, що податкове навантаження пов`язане з нарахуванням обов`язкових платежів до бюджету на заробітну плату або винагороду за цивільно-правовою угодою однакове, а до компетенції органів Держпраці не входить зобов`язання підприємства або фізичної особи укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнання існуючого між ними договору недійсним.

69. Окрім того Суд зазначає, що відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, посилався зокрема на те, що ОСОБА_2 фактично виконував роботи підвищеної небезпеки, виконання яких за договорами цивільно-правового характеру заборонено.

70. Пунктом 21 Додатку №2 «Перелік видів робіт підвищеної небезпеки» Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також - Порядок), передбачено, що лісосічні роботи, трелювання, транспортування та сплав лісу відносяться до робіт підвищеної небезпеки.

71. Як встановлено судом першої інстанції, предметом укладених позивачем з фізичною особою ОСОБА_2 цивільно-правових договорів є виконання робіт (надання послуг) з заготівлі деревини. Згідно з актами прийому-передачі наданих послуг ОСОБА_2 виконував послуги по вирізці хворосту без збору в купи та його спалення. При цьому у оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_2 надавав послуги лісоруба.

72. Натомість судами попередніх інстанцій не надано оцінку тому, як співвідносяться між собою по різновиду замовлених робіт надання ОСОБА_2 послуг з заготівлі деревини та зі збору хворосту без збору в купи і його спалення, а також надання послуг лісоруба та чи належать такі до робіт підвищеної небезпеки.

73. Встановлення цих обставин має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки свідчить про те, чи працював ОСОБА_2 за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, а також чи мав право на виконання відповідного виду робіт на підставі цивільно-правової угоди.

74. Позивач на обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що факт віднесення правовідносин, що склалися між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до цивільно-правових підтверджується передачею відомостей про нього як застраховану особу до Державної фіскальної служби. На підтвердження своїх доводів посилається на звіт про передачу відповідних відомостей, в якому міститься інформація про ОСОБА_2 , який працює згідно з цивільно-правовим договором.

75. У той же час у матеріалах справи відсутній вказаний звіт або інші докази, які підтверджують передачу до Державної фіскальної служби України відповідних відомостей.

76. Встановлення цих обставин дасть змогу дійти правильного висновку щодо дотримання або ж недотримання позивачем процедури повідомлення органів Державної фіскальної служби про укладені договори, якими оформлені його відносини із ОСОБА_2

77. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

78. Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

79. Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

80. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

81. Зазначені вище обставини свідчать про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, що призвело до передчасних висновків судів щодо встановлення характеру відносин між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 . З урахуванням неповного з`ясування судами попередніх інстанцій всіх обставин у справі, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати їм правову оцінку.

82. Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

83. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

84. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

85. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

86. Так, у Рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

87. У Рішенні від 27.09.2010 у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

88. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

89. Згідно з частинами 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

90. З огляду викладене, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення вищевказаних обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

91. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

92. Частиною 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

93. Зважаючи на те, що допущені судами попередніх інстанції порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові та встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам, аргументам учасників справи та постановити законне та обгрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 349, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2019 скасувати, а справу № 806/2064/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: В.М. Шарапа

С.М. Чиркін

Джерело: ЄДРСР 85121979
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку