Ухвала

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 487/8752/18

провадження № 61-16279ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2019 року у складі судді

Притуляк І. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 липня

2019 року у складі колегії суддів: Глущенка О. І., Лисенка П. П., Данилової О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» (далі - КП «Миколаївелектротранс») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що з 2000 року вона працювала на посаді заступника начальника депо у КП «Миколаївелектротранс». 05 грудня 2018 року, її було звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Посилаючись не те, що у день звільнення вона перебувала на лікарняному, та відкликала свою заяву про звільнення, у відповідача підстав для її звільнення не було, а тому просила скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Миколаївелектротранс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2019 року без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що звільнення позивача з посади за власним бажанням, здійснено уповноваженою особою з дотриманням вимог трудового законодавства, яке не містить заборони на звільнення працівника з посади за власним бажанням в період тимчасової непрацездатності. Застереження щодо неможливості звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності містить стаття

40 КЗпП України, якою передбачені підстави звільнення з ініціативи власника або уповноваженої ним особи, та не стосується підстав звільнення з ініціативи працівника.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій вона просила скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2019 року та постанову Миколївського апеляційного суду від 22 липня 2019 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу було залишено без руху у зв`язку із несплатою судового збору.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду квитанцію про сплату судового збору у належному розмірі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не в повному обсязі встановили та дослідили дійсні обставини справи. Не надали належної правової оцінки доводам заявника про те, що заяву про звільнення вона написала не за власним бажанням, а під впливом психологічного тиску. Суди не звернули увагу на пояснення свідків, які підтвердили, що вона у телефонній розмові з працівником відділу кадрів, повідомила про відкликання заяви про звільнення.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необгрунтованою.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необгрунтованою.

За змістом пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необгрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від

06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

При розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець повинен звільнити працівника у день який визначено самим працівником, з огляду на поважність причин, яка зазначена в заяві та, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення.

З огляду на відсутність доказів на підтвердження доводів заявника про відкликання заяви про звільнення, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 , відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, яке не містить заборони на звільнення працівника з посади за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України в період тимчасової непрацездатності.

Посилання у касаційній скарзі на те, що при вирішенні справи суди не надали належної оцінки показам свідків, щодо відкликання ОСОБА_1 заяви про звільнення, є неспроможними, оскільки суди урахували покази свідків, допитаних у судовому засіданні, надали їм належну оцінку та дійшли правильного висновку про відсутність достовірних відомостей про відкликання ОСОБА_1 заяви про звільнення.

Не є обгрунтованими і доводи касаційної скарги про неврахування судами доводів заявника про здійснення на неї психологічного тиску з боку директора підприємства, що спонукало її до подання заяви про звільнення за власним бажанням, оскільки такі її твердження не підтверджені належними та допустимими доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга не містить обгрунтованих посилань на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а зводиться до незгоди заявника із ухваленими судовими рішеннями, законність та обгрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована.

Ураховуючи наведене, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від

11 квітня 2019 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 22 липня 2019 року, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою і п`ятою статті

394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 липня

2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак