ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 531/1913/18 Номер провадження 11-кп/814/725/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
ОКРЕМА ДУМКА
16 жовтня 2019 року м. Полтава
16 жовтня 2019 року колегією суддів Полтавського апеляційного суду в складі головуючого ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 постановлено ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Погоджуючись з рішенням про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора, не погоджуюсь із мотивами прийняття такого рішення, викладеними в ухвалі Полтавського апеляційного суду від 16.10.2019.
Так, в обгрунтування свого висновку колегія суддів послалася на те, що злочин вчинено обвинуваченим до набрання чинності Законом України № 2227- VIII від 06 грудня 2017 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», яким внесено зміни до п.7 ч.1 ст.284 КПК України та встановлено обмеження щодо закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення щодо злочинів, пов`язаних із домашнім насильством. Тому, оскільки вказана норма процесуального закону, яка діяла на момент вчинення злочину, є більш сприятливою для обвинуваченого, необхідно застосовувати принцип зворотної дії закону в часі.
Такий висновок колегії суддів вважаю помилковим.
Кримінальним процесуальним законодавством України визначається порядок провадження в кримінальних справах, тобто порядок вчинення процесуальних дій і прийняття кримінальних процесуальних рішень.
На відміну від кримінального матеріального закону, чинний кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе. Це положення випливає з частини першої статті 5 КПК України, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Тому доводи прокурора про неможливість повернення процесу є слушними.
Разом з тим, рішення місцевого суду про закриття кримінального провадження є правильним з огляду на таке.
Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, зокрема, щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст.125 КК України, яке, відповідно до п.1 ч.1 статті 477 КПК України, може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого.
В разі відмови потерпілого від обвинувачення, згідно із частиною четвертою статті 26, пунктом сьомим частини першої статті 284 КПК України, провадження підлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов`язаних з домашнім насильством).
У статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» внесені відповідні зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України.
При цьому, Кримінальний кодекс України не містить окрім злочину, передбаченого ст.126-1 КК України, визначення переліку злочинів, пов`язаних з домашнім насильством.
Формулювання п.7 ч.1 ст.284 КПК також не містить переліку злочинів, на які поширюється дія цієї норми.
В свою чергу системний аналіз законодавства дає підстави для висновку що злочинами, пов`язаними з домашнім насильством, можуть бути крім злочину, передбаченого ст.126-1 КК України, також інші склади злочинів, виходячи із визначення поняття «домашнє насильство», що міститься у п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
В такому випадку, на мою думку, орган досудового розслідування в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта має обґрунтувати висновок про те, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, пов`язаний з домашнім насильством.
Як вбачається з обвинувального акта щодо ОСОБА_5 , він не містить жодної вказівки про те, що злочин, передбачений ч.1 ст.125 КК України, пов`язаний з домашнім насильством.
Відповідно до приписів ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
При цьому з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Тому суд в даному випадку позбавлений можливості за власної ініціативи виходити за межі обвинувачення і робити висновки про те, що інкримінований ОСОБА_5 злочин, передбачений ч.1 ст.125 КК України, пов`язаний з домашнім насильством.
Враховуючи викладене, з огляду на позицію потерпілої ОСОБА_6 , яка відмовилася від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, місцевий суд обґрунтовано закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України.
Суддя Полтавського
апеляційного суду ОСОБА_4