ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/3249/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Чупрій А.П.,

представників учасників справи:

позивача - фізичної особи-підприємця Мартиненка Андрія Миколайовича (далі - Підприємець, скаржник, позивач) - Калугін О.Ю. (адвокат, свід. від 22.11.2017 ХВ№000460),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (далі - Товариство, відповідач) - Коваль К.О., (адвокат, свід. від 28.12.2018 №1080),

розглянув касаційну скаргу Підприємця

на рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2019 (суддя Калантай М.В.) та

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2019 (головуючий - суддя Зубченко І.В., судді: Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.)

зі справи № 922/3249/18

за позовом Підприємця

до Товариства

про визнання недійсним пункту договору.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У березні 2019 року Підприємець звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства про визнання недійсним пункту 41.3 статті 41 договору оренди від 01.12.2016 № Е-1/Х-1, який передбачає право відповідача (орендодавця) припинити дію договору у разі вчинення орендарем (Підприємцем) істотного порушення умов договору.

1.2. Позов обґрунтовано невідповідністю пункту 41.3 статті 41 договору № Е-1/Х-1 вимогам статей 188, 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки ним передбачено дострокове розірвання договору на вимогу орендодавця за відсутності згоди орендаря в позасудовому порядку та встановлено дату коли договір вважатиметься розірваним за відсутності згоди сторін щодо його дострокового розірвання.

При цьому підпункти 41.3.6 та 41.3.8 пункту 41.3 статті 41 договору № Е-1/Х-1 не відповідають вимогам статті 291 ГК України, оскільки передбачають в якості підстав для розірвання договору обставини, які відсутні у передбаченому статтею 783 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виключному переліку підстав для розірвання договору в односторонньому порядку на вимогу орендодавця. Підпункт 41.3.8 пункту 41.3 статті 41 цього договору всупереч вимог статті 4 ГК України, статей 1, 2, 16 ЦК України передбачає наділення таким особистим немайновим правом, як ділова репутація, речі, а саме об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі торгового центру.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.04.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2019: у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що право сторони на розірвання договору в односторонньому порядку, за умови встановлення відповідного права у договорі, прямо передбачене чинним законодавством. Суди зазначили, що частиною третьою статті 291 ГК України передбачено можливість розірвання договору оренди у порядку, встановленому статтею 188 ГК України, яка дає можливість сторонам розірвати договір в односторонньому порядку, за умови якщо це передбачено договором. Крім того, суди попередніх інстанцій зауважили, що названі норми прямо кореспондуються з положеннями цивільного законодавства щодо свободи договору та його обов`язковості для сторін

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємець просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2019 у справі № 922/3249/18, ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним пункт 41.3 статті 41 договору оренди від 01.12.2016 № Е-1/Х-1.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги

4.1. Підприємець вважає, що судами попередніх інстанцій оскаржувані рішення ухвалені з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а саме: статей 1, 2, 16, абзаців 1 та 2 частини третьої статті 6, частини другої статті 9, статей 525, 598, 627, 628, 782, 783 ЦК України; частини сьомої статті 179, статей 188, 283, 291 ГК України; пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник вважає, що частиною першою статті 291 ГК України прямо передбачено заборону на односторонню відмову від договору оренди, а перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу наймодавця викладений у статті 783 ЦК України є вичерпним.

4.3. На думку Підприємця, судами попередніх інстанцій проігноровано приписи абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК України.

4.4. У касаційній скарзі Підприємець посилається на практику Верховного Суду у справах № 922/3248/18 та №916/1684/18.

5. Позиція, викладена у відзиві на касаційну скаргу

5.1. Товариство 04.10.2019 на адресу Касаційного господарського суду направило відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на необґрунтованість та надуманість доводів касаційної скарги, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Підприємця, а оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій у справі залишити без змін.

6. РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

6.1. Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

6.2. Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.10.2019 № 29.3-02/3000 у зв`язку з відрядженням судді Колос І.Б призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 922/3249/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.

6.3. Підприємцем на адресу Касаційного господарського суду 09.10.2019 направлено клопотання про передачу справи № 922/3249/18 на розгляд Об`єднаної палати Верховного Суду з підстав передбачених частиною другою статті 302 ГПК України. Назване клопотання мотивовано тим, що, на думку Підприємця, висновки зроблені у справі № 922/3248/18 (у подібних правовідносинах до цієї справи) не відповідають висновкам викладеним Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 916/1684/18 щодо застосування норм права, а саме статей 188, 291 ГК України.

6.4. Розглянувши зазначене клопотання, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Верховного Суду з огляду на таке.

6.5. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

6.6. У даному випадку відсутні підстави, передбачені частиною другою статті 302 ГПК України, для передачі справи на розгляд об`єднаної палати та відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 922/3248/18, як таких, що суперечать висновкам викладеним у постанові від 05.07.2019 у справі №916/1684/18 щодо застосування норм статей 188, 291 ГК України.

7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7.1. Товариством (орендодавець) та Підприємцем (орендар) 01.12.2016 укладено договір оренди № Е-1-1/Х-1 (далі - Договір).

7.2. Відповідно до підпунктів 1.1 та 2.1 Договору орендодавець зобов`язався передати в оренду (строкове платне користування) приміщення (нежитлове приміщення, частина торгового центру), яке знаходиться в торговому центрі (будівля торгово-розважального центру "Караван Megastore ", розташована за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 7), а орендар зобов`язався прийняти, оплатити оренду і повернути приміщення орендодавцю на умовах, визначених цим договором.

7.3. Пунктом 41.3 Договору сторони погодили, що орендодавець має право припинити дію цього договору, письмово попередивши про це орендаря не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів, у разі вчинення орендарем істотного порушення цього договору. У такому випадку договір вважається розірваним на 31 (тридцять перший) календарний день від дня відправки орендодавцем повідомлення про дострокове розірвання цього договору. У цілях цього договору істотним порушенням орендарем своїх зобов`язань за цим договором, яке надає орендодавцю право відмови від зобов`язань за цим договором, буде наявність будь-якої з наступних обставин, зокрема: орендар не виконує зобов`язань щодо страхування чи правил пожежної безпеки (пункт 41.3.6 Договору); орендар, на власний розсуд орендодавця, демонструє невідповідне чи неприйнятне ставлення до орендодавця або до інших орендарів торговельного центру, яке завдає шкоди репутації торгівельного центру (пункт 41.3.8 Договору).

7.4. На переконання Підприємця, вказаний пункт 41.3 Договору, у тому числі підпункти 41.3.6 та 41.3.8 Договору, суперечать чинному законодавству, що і стало підставою звернення з даним позовом до суду.

8. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

8.1. ЦК України:

- частина перша статті 15:

кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання;

- стаття 525:

одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;

- частина перша та друга статті 598:

зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом;

- частина перша статті 627:

відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;

- частина перша статті 628:

зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства;

- стаття 651:

зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

8.2. ГК України:

- частина перша статті 188:

зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором;

- частина перша та третя статті 291:

одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

9. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

9.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

9.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

10.1. Статтею 598 ЦК України встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

10.2. З аналізу норм статей 651 ЦК України та 188 ГК України вбачається, що за загальним правилом, встановленим чинним як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

10.3. Згідно з частинами 1 і 3 статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

10.4. З огляду на наведені норми законодавства суд касаційної інстанції зазначає, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

10.5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірним пунктом 41.3 Договору сторони погодили право орендодавця припинити дію цього договору шляхом письмового попередження про це орендаря не менш ніж за 30 календарних днів, у разі вчинення орендарем істотного порушення цього договору. Умовами договору сторони також передбачили, що саме підпадає під поняття істотного порушення даного договору.

Таким чином, сторони Договору врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цього договору, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 ЦК України та статей 188, 291 ГК України.

10.6. За таких обставин судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено Підприємцю у задоволенні позову про визнання недійсним пункту 41.3 статті 41 договору оренди від 01.12.2016 № Е-1/Х-1.

10.7. Аргументи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм законодавства. Водночас, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої названими судами оцінки доказів у справі.

10.8. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги викладені у пунктах 4.1 - 4.4 даної постанови як необґрунтовані.

10.9. Доводи скаржника щодо різних правових позицій Верховного Суду у справах, суд касаційної інстанції відхиляє, враховуючи мотиви викладені у пунктах 6.4 - 6.6 даної постанови.

10.10. Доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими попередніми судовими інстанціями.

10.11. У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

10.12. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

10.13. Крім того, за результатами аналізу питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду суд касаційної інстанції враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

10.14. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

11.1. Звертаючись з касаційною скаргою, Підприємець не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

11.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

12. Судові витрати

12.1. Понесені Підприємством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мартиненка Андрія Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2019 у справі № 922/3249/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова