Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 450/2762/18

провадження № 61-11986св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчук В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Зерцало»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2019 року в складі судді Мусієвського І. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Зерцало» (далі - ТзОВ «Зерцало»), у якому просила:

- скасувати наказ директора ТзОВ «Зерцало» № 2-к від 28 грудня 2017 року про звільнення її з посади палітурника;

- поновити її на посаді палітурника;

- стягнути середній заробіток за час вимушено прогулу.

Позов мотивовано тим, що 28 грудня 2017 року наказом директора ТзОВ «Зерцало» № 2-к звільнено її з посади палітурника за власним бажанням. Зазначений наказ вона отримала 16 січня 2018 року разом з трудовою книжкою. Вважає даний наказ незаконним, оскільки 30 березня 2015 року надіслала поштою на адресу ТзОВ «Зерцало» заяву, в якій просила звільнити її за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, проте така заява не була задоволена керівництвом ТзОВ «Зерцало», оскільки не були узгоджені умови звільнення. Вказувала на те, що підприємство повідомляло її про необхідність прибути для узгодження умов звільнення та отримання трудової книжки, однак у зв`язку з доглядом за дитиною-інвалідом першої групи вона не мала змоги прийти на підприємство. Проти звільнення її за власним бажанням з ініціативи працівника заперечувала.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2019 року з урахуванням додаткового рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з ТзОВ «Зерцало» - невірним.

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з ТзОВ «Зерцало» «за власним бажанням», вказано формулювання причини звільнення - за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України) з 28 грудня 2017 року.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходив з того, що підставою звільнення позивача є угода сторін, а тому слід змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з ТзОВ «Зерцало» «за власним бажанням», вказавши формулювання причини звільнення - за угодою сторін, а відтак відсутні правові підстави для поновлення позивача на роботі у зв`язку з неправильним формулювання причин її звільнення.

Крім того, місцевий суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки в заявленому позові відмовлено, тому в силу статті 141 ЦПК України відсутні підстави для такого стягнення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2019 року та ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 лютого 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2019 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року, у якій заявник, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин частину третю статті 235 КЗпП України, а не частину першу цієї ж статті, оскільки у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути лише поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а тому суди безпідставно змінили формулювання причин її звільнення, не задовольнивши позовні вимоги про поновлення на роботі.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У серпні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ТзОВ «Зецало» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року без змін, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам закону та постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 450/2762 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Зерцало» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 01 березня 2013 року працювала в ТзОВ «Зерцало» на посаді палітурника відповідно до строкового трудового договору згідно наказу № 7.

В період з 01 червня 2014 року до дня звільнення 28 грудня 2017 року позивач не виконувала своїх трудових обов`язків, була відсутньою на робочому місці, картки обліку робочого часу за цей період не подавались.

30 березня 2015 року ОСОБА_1 надіслала поштою на адресу ТзОВ «Зерцало» заяву, в якій просила звільнити її за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

На запрошення роботодавця врегулювати умови звільнення, позивач не з`являлась у зв`язку з доглядом за дитиною-інвалідом першої групи.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ «Зерцало» про стягнення заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки за період з 01 червня 2014 року по 01 грудня 2016 року відмовлено.

19 грудня 2017 року ОСОБА_1 надіслала поштою на адресу ТзОВ «Зерцало» заяву, у якій просила провести з нею розрахунок, надіслати на її адресу трудову книжку, копію наказу підприємства, яким запроваджено підсумковий облік робочого часу на ТзОВ «Зерцало» і копію трудового договору між нею та підприємством.

Наказом ТзОВ «Зерцало» № 2-к від 28 грудня 2017 року ОСОБА_1 звільнена з посади палітурника за власним бажанням відповідно до статті 36 КЗпП України. Підставою звільнення є заяви позивача, отримані відповідачем у квітні 2015 року та у грудні 2017 року, з яких вбачається, що позивач мала на меті припинити свої трудові відносини з відповідачем.

Згідно довідки Галицької об`єднаної ДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 05 вересня 2018 року № 396, ОСОБА_1 отримувала доходи (заробітну плату) від СПД у 2017 році, що свідчить про її працевлаштування у даний період.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Згідно із частиною третьою статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Аналогічне положення закріплене у пункті 2.25 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року: «Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Судами встановлено, що позивач, згідно поданих нею заяв від 30 березня 2015 року та 19 грудня 2017 року, виявила бажання звільнитися з посади палітурника ТзОВ «Зерцало» за згодою сторін.

Разом з тим, із наказу № 2-к від 28 грудня 2017 року вбачається, що позивача звільнено з посади палітурника за власним бажанням згідно зі статтею 36 КЗпП України та внесено відповідний запис до трудової книжки.

У Постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 33цс14 зроблено висновок, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що підставою звільнення позивача є угода сторін, а тому змінили формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з ТзОВ «Зерцало» «за власним бажанням», вказавши формулювання причини звільнення - «за угодою сторін» (частина перша статті 36 КЗпП України) з 28 грудня 2017 року.

Суди, змінюючи формулювання причини звільнення позивача, залишили поза увагою те, що в позовній заяві ОСОБА_1 просила скасувати наказ директора ТзОВ «Зерцало» № 2-к від 28 грудня 2017 року про її звільнення з посади палітурника ; поновити її на посаді палітурника; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Фактично, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не розглянув позов щодо поновлення на роботі, не навів обґрунтування та не зробив висновку, а обмежився застосуванням частини першої статті 235 КЗпП України.

В резолютивній частині рішення місцевого суду вказано, що позов ОСОБА_1 задовольнити частково, визнати формулювання причин звільнення невірним, проте вимог щодо зміни причин звільнення позивач не заявляла. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено, але, в порушення вимог частини четвертої статті 265 ЦПК України, мотивувальна частина рішення не містить оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Крім того, відповідно до частини першої статті 233 КзПП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач отримала наказ про звільнення та трудову книжку 16 січня 2018 року, а з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до суду звернулась 31 серпня 2018 року.

У мотивування причин пропуску строку вказувала на те, що 16 лютого 2018 року до Пустомитівського районного суду Львівської області надіслала позовну заяву, яку помилково вручили не представнику суду, а представнику Пустомитівського відділення державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, оскільки і суд, і державна виконавча служба розташовані по вул. Івана Кандиби, 3 в м. Пустомити, при цьому питання про поновлення строку ОСОБА_1 не порушено.

Вказані обставини залишились поза увагою суду, оцінка зазначеним фактам судом не надавалась.

Судами попередніх інстанцій не розглянуто належним чином позовні вимоги ОСОБА_1 , не надано її доводам і поданим доказам належної правової оцінки, що перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити спір по суті.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких підстав рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2019 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов