П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2019 р.

м.Одеса

Справа № 400/1278/19

Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року по справі за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №МК736/1554/АВ/П/ТД-ФС від 29.03.2019 р. про накладення на позивача штрафу у розмірі 125 190 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) було укладено саме цивільно-правовий договір, за умовами якого ОСОБА_2 надавала послуги щодо надання інформації клієнтам позивача про товар для підтримки обізнаності споживачів щодо товару та спонукання їх інтересу до цього товару. А тому, висновки відповідача, що між позивачем та ОСОБА_2 існували трудові відносини, є лише припущенням і позивач не порушив законодавство про працю та зайнятість населення. Крім того, позивач вказав на недотримання відповідачем процедури повідомлення особи про розгляд справи про накладення штрафу, що є окремою підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року в задоволенні позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, та прийняти нову постанову про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, послався на доводи, ідентичні тим, що викладені в позовній заяві.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом надання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 01.02.2018 р., основним видом економічної діяльності є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

На підставі наказу від 01.03.2019 р. №86 та направлення №188 на проведення інспекційного відвідування суб`єкта господарювання, співробітниками відповідача проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого оформлений акт №МК736/1554/АВ (далі - Акт).

Згідно Акту, позивач 22.02.2019 р. уклав цивільно-правовий договір №1 з ОСОБА_2 , предметом якого є, зокрема, надання послуг з реалізації товарів у відділі магазину за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач зробив висновок про те, що фактично між позивачем і ОСОБА_2 мають місце трудові правовідносини і ОСОБА_2 була допущена до роботи без укладення трудового договору. Зазначені обставини відповідач розцінив як порушення позивачем вимог ст. 21 ч. 1 і ст. 24 ч. 1, 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

29.03.2019 р. відповідач прийняв спірну постанову №МК736/1554/АВ/П/ТД-Ф, якою за порушення вищенаведених вимог КЗпП України, що виявилось у допущенні фізичної особи до роботи без укладення трудового договору, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, позивача оштрафовано на 125190 грн. (а. с. 21-22).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимоги статті 24 КЗпП України в частині обов`язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а отже, спірна постанова Головного управління Держпраці у Миколаївській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №МК736/1554/АВ/П/ТД-ФС від 29.03.2019 р. є правомірною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду з таких мотивів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» .

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частини другою-сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок).

Відповідно до ст. 21 ч. 1, 3 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За приписами ст. 24 ч. 1, 3 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших

Системний аналіз наведених норм КЗпП України дозволяє зробити висновок, що при укладенні трудового договору, працівник зараховується до штату підприємства із внесенням відповідного запису до його трудової книжки, стає до роботи на робочому місці, яке організовано роботодавцем, виконує роботу з використанням матеріалів, обладнання чи інших ресурсів роботодавця, підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку, часу відпочинку, встановленому для всіх працівників, несе загальну відповідальність. Якщо є потреба визначити індивідуальні умови праці або врахувати індивідуальні потреби працівника, відмінні від загальних, між сторонами укладається трудовий контракт.

Як було зазначено вище, позивач подав суду договір на виконання робіт, укладений з ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 надавала послуги щодо надання інформації клієнтам позивача про товар для підтримки обізнаності споживачів товару та спонукання їхнього інтересу до цього товару і акт прийому надання послуг (а. с. 17, 33).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, на відміну від трудового договору, договір про надання послуг характеризується тим, що особа ситуативно виконує якусь строкову індивідуально-визначену роботу на замовлення, яка має визначений при укладенні договору кінцевий результат і після виконання такої роботи (досягнення кінцевого результату) правовідносини між сторонами припиняється.

З огляду на цивільно-правовий договір, укладений між позивачем та ОСОБА_2 , колегія суддів погоджується з думкою суду, що він фактично відображає умови процесу праці, враховуючи і те, що предмет цього договору - надання інформації клієнтам позивача про товар для підтримки обізнаності споживачів щодо товару та спонукання їхнього інтересу до цього товару, збігається із обов`язками продавця, визначеними у довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України від 30.11.1999 р. №918, відповідно до якого, обов`язки продавця, зокрема, консультувати покупців про властивості, смакові особливості, кулінарне призначення та харчову цінність товарів, а також пропонувати взаємозамінні і нові товари, а також супутні товари.

Крім того, суд слушно зауважив, що за своєю юридичною суттю, наданий позивачем договір, не є договором про надання послуг, у розумінні ст. 901 ЦК України, так як ним на фізичну особу покладається виконання необмеженого і невизначеного (не індивідуалізованого) обсягу послуг (робіт), що можуть бути відображені в акті приймання-передачі, тому такий договір відповідає змісту трудового договору. Тобто, в даному випадку, предметом договору є процес праці, а не наперед визначений результат.

Отже, відповідач дійшов обґрунтованого висновку про порушення позивачем вимог трудового законодавства, а саме: встановив факт допуску позивачем працівника до роботи без оформлення трудового договору.

За приписами абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509 (далі-Порядок).

Згідно з п. 3, 4 Порядку, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Відповідно до п. 6 Порядку, розгляд справи уповноваженні посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на виконання вищезазначеної норми 18.03.2019 р. направив на адресу позивача повідомлення, про те що розгляд справи відбудеться 29.03.2019 р. о 09:30, тобто за 11 днів до розгляду справи. Дане повідомлення позивач отримав лише 05.04.2019 року.

Посилання позивача на несвоєчасність отримання ним відправлення про дату розгляду справи, як на одну з підстав визнання протиправним спірною постанови, суд обґрунтовано відхилив, оскільки фактичне неотримання адресатом відправлення до 29.03.2019 р. не залежать від відправника та не може свідчити про протиправність оскаржуваного рішення.

Аналізуючи встановлені судом першої інстанції обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог статті 24 КЗпП України в частині обов`язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу дотримано вимоги Порядку № 509, а отже постанова №МК736/1554/АВ/П/ТД-ФС від 29.03.2019 р. про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 125 190 гривень на підставі абз.2 частини другої статті 265 КЗпП України є правомірною, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до ст. ст. 242 КАС України КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року по справі за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Дата складення повного судового рішення 10.10. 2019 р.

Головуючий суддя

Стас Л.В.

Судді

Турецька І.О. Шеметенко Л.П.