ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/6659/18 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді -доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державно підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - відповідач), в якому просить суд з урахуванням уточненої позовної заяви:

- стягнути заборгованість на користь позивача компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 151 243 грн. 30 коп.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач під час проходження військової служби в Збройних Силах України наказом Міністра оборони України від 8 грудня 1999 р. №704 відряджений зі Збройних Сил України до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Наказом Міністра оборони України від 2 липня 2009 р. № 534 позивач звільнений з військової служби у відставку за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я) з посади заступника начальника Служби аеронавігаційної інформації Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Відповідно до наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 24 липня 2009 р. № 356/о позивач звільнений з служби з вислугою років на військовій служби тривалістю 37 років 10 місяців.

У подальшому позивач звернувся із заявою від 29 січня 2018 р. на ім`я директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби.

Листом від 5 лютого 2018 р. №1-26.2-471 Державне підприємство обслуговування повітряного руху України відмовило позивачу в задоволенні заяви про виплату одноразової грошової допомоги, зазначивши, що ОСОБА_3 не отримує кошти з Державного бюджету України і тому не може здійснити вказану виплату, позивачу запропоновано звернутись з відповідною заявою до Міністерства оборони України.

Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, звернувся з позовом до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2018 р. вказаний адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Державне підприємство обслуговування повітряного руху України виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 191 225 грн. 25 коп.. В решті позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 р. апеляційну скаргу Державного підприємства з обслуговування повітряного руху України залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2018 р. без змін.

На виконання вказаного судового рішення відповідач 12 листопада 2018 р. здійснив виплату зазначеної грошової допомоги в розмірі 191 225 грн. 25 коп., що підтверджується випискою про надходження коштів АТК Банк «Приватбанк» від 27 листопада 2018 р.

Позивач вважає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Крім того, ст. 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На момент звільнення грошове забезпечення позивача становило 10 336 грн. 50 коп. Середньоденний заробіток за два місяці розділити становить 338 грн. 90 коп.

Позивач вважає, що оскільки він був звільнений з підприємства 24 липня 2009 р., а виплата була здійснена підприємством 12 листопада 2018 р., то підприємство затримало розрахунок позивачу на 3 397 днів, а тому повинно сплатити 1 151 243 грн. 30 коп. (338 грн. 90 коп. х 3397 днів = 1 151 243 грн. 30 коп.), виходячи з грошового забезпечення на момент звільнення у розмірі 10 336 грн. 50 коп.

У зв`язку з наявною заборгованістю позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та зазначив, що відповідачем виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні із затримкою на 3397 днів. При цьому, до спірних правовідносин застосовуються норми законодавства загальної дії, у даному випадку КЗпП України, оскільки правовідносини в частині несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні з військової служби не врегульовано нормами спеціального законодавства. А непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Згідно ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, виходячи з наведених вимог Закону, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

В свою чергу, ні Законами України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Оскільки загальною нормою - Кодексу законів про працю України прямо передбачено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, а спеціальним законодавством взагалі це питання не врегульоване, в даному випадку слід застосувати норми Кодексу законів про працю.

А тому, колегія суддів не приймає доводи апелянта, що норми статей 117 КЗпП не розповсюджуються на спірні правовідносини.

Крім того, у постанові від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15 Верховний Суд України підкреслив, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

Таким чином суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо наявності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України.

Судом першої інстанції встановлено, що позивача звільнено з військової служби з 02.07.2009, тоді як фактичний розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем проведено лише 12.11.2018, тобто із затримкою на 3397 днів.

Одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги при звільнені визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відповідно до якого така допомога виплачується особам, які звільняються зі служби.

При цьому, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилання апелянта як на підставу правомірності своїх дій на те, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно здійснюється в межах бюджетних асигнувань, однак, кошти на зазначені цілі не надходили, є безпідставними, позаяк відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не проведення розрахунку при звільненні та не виплати особі гарантованих виплат.

Судом першої інстанції вірно визначено суму середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 02.07.2009 по 12.11.2018, та складає 1 151 243 грн. 30 коп. (338,90 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) Х на 3397 (кількість днів затримки).

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Л.В. Бєлова