Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа №127/13811/16-ц

провадження №61-18930св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю торгово-виробнича фірма «Рось-К» (далі - ТОВ ТВФ «Рось-К»)

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року у складі суддів: Шемети Т. М., Панасюка О.С., Зайцева А. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до ТОВ ТВФ «Рось-К» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що наказом ТОВ ТВФ «Рось-К» №26 від 10 квітня 2013 року була прийнята на посаду касира з 10 квітня 2013 року на строк до 31 грудня 2013 року. 31 грудня 2013 року не була звільнена з роботи і продовжувала працювати касиром до 31 грудня 2014 року і була звільнена у зв`язку із закінченням строку трудового договору. 12 грудня 2014 року вона була позбавлена керівництвом товариства функцій касира для покладення в подальшому на неї інших функцій.

18 березня 2016 року позивачу стало відомо від працівника товариства що вона звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору з 31 грудня 2014 року. Вважає таке звільнення незаконним, оскільки воно проведене з порушенням діючого трудового законодавства, тому 04 квітня 2016 року звернулась в суд з позовною заявою про поновлення на посаді касира та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 12 травня 2016 року ухвалою суду матеріали позовної заяви були повернуті. Вказану ухвалу позивач не отримувала та дізналася про неї лише 29 червня 2016 року. Просила поновити строк для звернення до суду, визнати протиправним та скасувати наказ ТОВ ТВФ «Рось-К» від 31 грудня 2014 року про звільнення її з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору з 31 грудня 2014 року, поновити на посаді касира ТОВ ТВФ «Рось-К», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23 524, 00 грн.

06 жовтня 2016 року представник позивача надав суду заяву про зміну підстав позову, згідно якої просив поновити строк для звернення до суду, визнати протиправним та скасувати наказ ТОВ ТВФ «Рось-К» від 31 грудня 2014 року про звільнення позивача з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору з 31 грудня 2014 року, поновити на посаді касира з 01 січня 2015 року, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23 668, 00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ ТВФ «Рось-К» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.

Суд першої інстанції критично оцінював пояснення представника позивачки про те, що її стало відомо про звільнення з роботи лише 18 березня 2016 року під час розгляду цивільної справи за позовом ТОВ ТВФ «Рось-К» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, оскільки з часу самовільного залишення нею місця роботи минув один рік і три місяці, тому протягом такого тривалого часу вона могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а тому вважав, що відсутні підстави для поновлення строку для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ ТВФ «Рось-К» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що відмовляючи у задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду, суд першої інстанції не надав оцінки законності чи незаконності самого факту звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, що є обов`язковим.

Оскільки трудові відносини після закінчення строку дії трудового договору припинили своє фактичне існування, ніхто зі сторін їх не продовжив (позивач перестала виходити на роботу, а відповідач бажав припинення), відповідач правомірно звільнив ОСОБА_1 з посади касира на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України (у зв`язку із закінченням строку трудового договору), а тому в задоволенні позову слід відмовити через його безпідставність.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2017 року позивач звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не було з`ясовано, що трудові договори (контракти) від 10 квітня 2013 року та від 02 січня 2014 року з касиром не є трудовим договором по своїй суті відповідно до статті 24 КЗпП України, оскільки трудовим договором є наказ ТОВ ТВФ «Рось-К» № 26 від 10 квітня 2013 року.

Крім того, оскільки робота касира за своїм характером виконується постійно, а не лише протягом певного строку (сезону), і виконується не в зв`язку із заміщенням відсутнього працівника, а тому з касиром не можу бути укладений строковий трудовий договір.

Також, не застосувавши статтю 9 КЗпП України, суд не з`ясував, що ці трудові договори (контракти) від 10 квітня 2013 року і від 02 січня 2014 року є недійсними, а тому звільнення з роботи її є незаконним.

Оскільки позивач продовжувала працювати після 31 грудня 2013 року, а контракти були переукладені, це свідчить, що трудовий договір продовжено на невизначений строк, що виключає правомірність звільнення з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Крім того, судом не взято до уваги, що 12 грудня 2014 року після виявлення нестачі коштів директор товариства відсторонив її від посади касира, тому вона не виходила на роботу, а іншої роботи їй не надали.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали, а ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Представником відповідача подано заперечення на касаційну скаргу, в яких він просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі її заяви від 09 квітня 2013 року було наказом №26 від 10 квітня 2013 року прийнято на посаду касира ТОВ ТВФ «Рось-К» з 10 квітня 2013 року по трудовому договору (контракту) з оплатою праці згідно штатного розкладу, строк трудового договору (контракту) з 10 квітня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

02 січня 2014 року було укладено трудовий договір (контракт) між ТОВ ТВФ «Рось-К» та ОСОБА_1 , за умовами якого остання виконує роботу відповідно до функціональних обов`язків на посаді касира в магазині «Українські товари» на вул АДРЕСА_1 зі строком дії до 31 грудня 2014 року.

Відповідно до табеля обліку робочого часу ОСОБА_1 з 12 грудня 2014 року перестала виходити на роботу, що нею не заперечувалося.

29 грудня 2014 року ТОВ ТВФ «Рось-К» було надіслано ОСОБА_1 лист з проханням надати документ, що пояснює її відсутність на роботі з 12 грудня 2014 року та попереджено про закінчення терміну дії контракту.

Наказом № 62 від 31 грудня 2014 року касира ТОВ ТВФ «Рось-К» ОСОБА_1 . звільнено 31 грудня 2014 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (контракту) на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

31 грудня 2014 року на адресу позивача було направлено лист про необхідність її явки для отримання трудової книжки так як вона звільнена із займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Згідно витягу з кримінального провадження №12014020010008900 від 13 грудня 2014 року проводиться досудове розслідування кримінального правопорушення за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України: з 18:40 год. 11 грудня 2014 року до 09:00 год. 12 грудня 2014 року невідома особа у приміщенні каси бухгалтерії ТОВ ТВФ «Рось-К» по вул. Київській, 45 в м. Вінниця з сейфу таємно викрала грошові кошти в сумі 85 000, 00 гривень.

Повідомленням слідчого Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області майора міліції Пухтіцького В. М. підтверджено, що на час проведення досудового розслідування ОСОБА_1 не була відсторонена від виконання обов`язків касира. Відповідачем також не видавався наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ТВФ «Рось-К» матеріальну шкоду в розмірі 85 333, 74 грн, завдану під час виконання трудових обов`язків, а також 854 грн понесених витрат на оплату судового збору. Вказане рішення було скасовано рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Підставами припинення трудового договору є зокрема закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Відповідно до статті 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Як вбачається з умов укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ ТВФ «Рось-К» трудового договору від 02 січня 2014 року, причиною укладення строкового трудового договору є те, що функціональні обов`язки касира ОСОБА_1 виконує в магазині «Українські товари» по вул . Київській, 45 в м. Вінниці щодо приватних підприємців-орендарів на виконання договорів про співпрацю згідно переліку, зазначеному в додатку до даного трудового договору.

І трудовий договір, і додаток до нього, підписані ОСОБА_1 , що свідчить не лише про її обізнаність з умовами договору, але й свідчить про те, що вона погодилася на укладення саме строкового трудового договору у зв`язку з характером виконуваної роботи, що відповідає положенням статті 23 КЗпП України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що між сторонами було укладено трудовий договір на визначений строк з урахуванням характеру роботи та умов її виконання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не заперечувала, що з 12 грудня 2014 року вона перестала виходити на роботу та в подальшому не виконувала свої трудові обов`язки. Цей факт не заперечується жодною зі сторін та підтверджений табелем обліку використання робочого часу.

Та обставина, що позивач з 12 грудня 2014 року в односторонньому порядку припинила трудові відносини з відповідачем, свідчить про те, що трудові відносини ще до закінчення строку дії трудового договору, а тим більше після його закінчення, не були продовжені фактично. Посилання позивача на те, що вона вважала себе відстороненою від виконання обов`язків касира, не підтверджено належними та допустимими доказами (наказом по підприємству про відсторонення, постановою слідчого, тощо), а є лише її власним припущенням та твердженням.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 з огляду на те, що між сторонами було укладено саме строковий трудовий договір, після закінчення строку якого трудові відносини між ними припинилися.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов