ОКРЕМА ДУМКА
01 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/13556/18
Позов у даній справі було подано про: визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права товариства з обмеженою відповідальністю «Новини 24 години» інформації, яка поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» у ВРУ з приводу призначення нового керівництва телеканалу «NewsOnе» на веб-сайті http://solydarnist.org за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме: «...антидержавною спрямованістю телеканалу «NewsOne», яка стає дедалі антиукраїнською, вдається до маніпулятивних засобів та спотворює реальні факти суспільно-політичного життя України.. все частіше «NewsOne» ретранслює «темники» Кремля, часто використовуючи для цього представників « 5-ї колони»; «Остаточним фактом того, що телеканал «NewsOne» перетворився на частину пропагандистської машини Кремля стало те, що днями управління телеканалу було передане в руки ОСОБА_1»; «…відверто проросійського телеканалу «NewsOne»; зобов'язання відповідача протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про Товариство у публікації Партії під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2» у ВРУ з приводу призначення нового керівництва телеканалу «NewsOnе» на веб-сайті http://solydarnist.org за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом розміщення на веб-сайті http://solydarnist.org вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
В обґрунтування позову позивач зазначав про те, що поширена відповідачем інформація, яка стосувалася безпосередньо особи позивача є недостовірною та неправдивою, не містить оціночних суджень, є такою, що порушує особисті немайнові права та завдає шкоди діловій репутації позивача, становить предмет загального суспільного інтересу, є резонансною та такою, що впливає на громадську думку стосовно позивача та була доведена до відома невизначеної кількості осіб.
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Прийняті зі справи судові рішення мотивовані тим, що поширена відповідачем інформація є вираженням суб'єктивної думки та власних поглядів відповідача, відповідно, такі висловлювання відповідають поняттю оціночних суджень у розумінні статті 30 Закону України «Про інформацію» та не можуть розглядатися як поширення щодо позивача недостовірних відомостей у формі тверджень. Враховуючи викладене, права позивача, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду, відповідачем не порушено.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новини 24 години», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд касаційної інстанції рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
За результатом розгляду касаційної скарги названого Товариства більшістю голосів суддів було прийнято постанову про залишення рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 зі справи № 910/13556/18 без змін, а касаційної скарги - без задоволення.
Касаційний господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Новини 24 години» та залишення судових рішень у справі без змін, виходив, зокрема, з того, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь. Інформація, яку просить спростувати позивач, викладена у відповідній заяві фракції партії «Блок Петра Порошенка» у Верховній Раді України, тобто парламенті, та за своєю суттю є оцінкою роботи телеканалу «NewsOne» відповідачем.
Також у постанові суд касаційної інстанції зазначив про те, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами статті 86 ГПК України, в тому числі і висновок експерта ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» № 056/386 від 11.11.2018, дотримуючись принципів справедливості, добросовісності, розумності та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, - дійшов правильного висновку про те, що поширена відповідачем інформація щодо діяльності вказаного телеканалу, є оціночним судженням у розумінні статті 30 Закону України «Про інформацію», а не твердженням, на що помилково вказує позивач.
Оскільки за висловлювання оціночних суджень, якими є вище вказана інформація, не передбачена відповідальність і позивачем відповідно до вимог статті 74 ГПК України не доведено порушення його прав у цьому випадку, - суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що господарські суди правильно відмовили у задоволенні позову щодо визнання вказаної інформації недостовірною та її спростування, у зв'язку з чим залишили судові акти попередніх інстанцій без змін.
При прийнятті зазначеної постанови мною, І.Б. Колос, висловлено окрему думку наступного змісту.
Так, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що поширена відповідачем інформація є вираженням суб'єктивної думки та власних поглядів відповідача, у зв'язку з чим висловлювання відповідача підпадають під поняття оціночних суджень. При цьому, в основу судових рішень судами попередніх інстанцій покладено наданий відповідачем висновок експерта, складений за результатами проведення лінгвістичної експертизи від 11.11.2018 № 056/386.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Водночас вважаю, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що поширена відповідачем інформація є оціночним судженням, вираженням власної думки та власних поглядів відповідача є певною мірою декларативним та таким, що зроблений без урахування дійсного змісту як поширеної відповідачем інформації, так і змісту понять «фактичні твердження» та «оціночні судження».
При цьому, поклавши в основу судових рішень наданий відповідачем висновок експерта, складений за результатами проведення лінгвістичної експертизи від 11.11.2018 № 056/386, суди попередніх інстанцій не врахували того, що встановлення обставин щодо того, чи є поширена інформація фактичним твердженням або оціночним судженням не полягає в наданні виключно лінгвістичної оцінки зазначених понять та належить до компетенції суду, встановлення обставин щодо правової оцінки дій сторони підлягає здійсненню, зокрема, з урахуванням приписів статті 30 Закону України «Про інформацію» і не є такими, що потребують «спеціальних знань» у розумінні приписів статті 98 ГПК України.
Отже, дослідження обставин (та надання їм правової оцінки), які входять до предмета доказування у межах вирішення даного спору, на мою думку, залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.
Таким чином, вважаю, що при вирішенні даного спору попередні судові інстанції не дотримались вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення зі справи підлягали скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, вважаю, що при ухваленні як судових актів попередніх інстанцій, так і постанови суду касаційної інстанції помилково ототожнені такі суттєві для кваліфікації правопорушення у цій справі поняття як «висловлювання» та «поширення інформації».
Так, як зазначено в постанові суду касаційної інстанції, судження являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності, і яка об'єктивно є або істиною чи хибною, і при цьому, неодмінно однією з двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Водночас судом касаційної інстанції не враховано те, що розумовий акт, висловлювання, думка притаманні фізичній особі, у той час як позов у цій справі пред'явлений до юридичної особи про спростування поширеної на веб-сайті інформації, що жодним чином не стосується спростування висловлювання чи судження. При цьому, за приписами статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Таким чином, вважаю, що структура правовідносин у цій справі, її суб'єктний та об'єктний склад мав бути детально досліджений судами попередніх інстанцій, чого зроблено не було. У зв'язку з чим рішенні місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи належало скасувати, а справу - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя Верховного Суду І. Колос
