Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа №572/4054/16-ц

провадження №61-31975св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд),

третя особа без самостійних вимог - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Рівненській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2017 року в складі судді Рижого О. А. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М., Шеремет А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до Фонду про поновлення на роботі.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що посаду начальника відділення виконавчої дирекції Фонду у Сарненському районі Рівненської області обіймала з 21 жовтня 2008 року. Вважає, що на час її звільнення не існувало підстав для розірвання трудового договору, передбачених частиною статті 38 КЗпП України. Вказує, що відповідно до зазначеної статті, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, чого нею зроблено не було. Заперечує, вказуючи, що не відповідає дійсності підстава звільнення і бажання вийти на пенсію, оскільки пенсійні виплати отримує з 27 квітня 2012 року у зв`язку з досягненням пенсійного віку. Вказує, що заява про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію написана під тиском обставин проти своєї волі, за вказівкою керівника Фонду ОСОБА_3 Таку вказівку свого керівника пояснює тим, що вироком Сарненського районного суду від 15 квітня 2016 року її було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями строком на два роки, проте ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 07 листопада 2016 року вказаний вирок Сарненського районного суду від 15 квітня 2016 року скасовано, а кримінальне провадження закрито за відсутністю події кримінального правопорушення. Наказ №01/87-к від 08 липня 2016 року директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, яким її звільнено з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду у Сарненському районі Рівненської області за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію з 11 липня 2016 року вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, так як ніколи не виявляла бажання звільнятися із займаної посади і мала намір працювати і надалі.

Поважною причиною пропуску строку звернення до суду, ОСОБА_1 вважає те, що через вирок Сарненського районного суду від 15 квітня 2016 року була позбавлена можливості звернутися до суду у строк, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України. Оскільки ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 07 листопада 2016 року про скасування зазначеного вироку Сарненського районного суду та закриття кримінального провадження отримала 29 листопада 2016 року, вважає, що строк звернення до суду підлягає поновленню.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду про визнання незаконним та скасування наказу №01/87-к від 08 липня 2016 року про звільнення та про поновлення її на роботі відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що з наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлена, копія наказу їй вручалась, трудову книжку отримала відповідно до встановленого законодавства, що не заперечує сама позивачка, та про що засвідчують її підписи у відповідних документах. Заяви про відкликання попередньої про звільнення за власним бажанням не подала. Не зверталася до керівництва з вимогою добровільно поновити її на попередньому місці роботи. До прокуратури зі скаргою щодо порушення її трудових прав та до відповідної територіальної державної інспекції праці для проведення перевірки додержання законодавства про працю на підприємстві також не зверталася. Доказів на підтвердження того, що знаходилась в стані, який не дозволяв їй захистити свої права, суду не надала.

Суд вважав, що ОСОБА_1 відповідно до діючого законодавства була правомірно звільнена з роботи і підстав для її поновлення на посаді немає.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2017 року позивач звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги, що начальник Управління дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Рівненській області ОСОБА_3 . примусив позивача подати заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Крім того, на час звільнення позивач отримувала пенсію впродовж 4 років і ніяких суттєвих змін у її особистому житті, які б спонукали її розірвати безстроковий трудовий договір та вийти на пенсію, не сталося.

Також, із рішення суду першої інстанції неможливо встановити, на якій саме підставі відмовлено у позові.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Представником відповідача подано заперечення на касаційну скаргу, в яких він просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду рівненської області від 26 квітня 2017 року залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 обіймала посаду начальника відділення виконавчої дирекції Фонду у Сарненському районі Рівненської області з 21 жовтня 2008 року згідно наказу №01-51-к від 16 жовтня 2008 року на підставі укладеного трудового договору на невизначений строк.

08 липня 2016 року позивачкою була написана заява на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком і неможливістю за станом здоров`я виконувати посадові обов`язки з виплатою одноразової допомоги у зв`язку зі звільненням з роботи за власним бажанням, пов`язаним із виходом на пенсію за віком, у розмірі 10 посадових окладів. Вказані обставини не заперечувалися ОСОБА_1 в судовому засіданні.

Наказом №01/87-к від 08 липня 2016 року директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України ОСОБА_1 звільнено 11 липня 2016 року з посади начальника відділення виконавчої дирекції Фонду у Сарненському районі Рівненської області за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.

11 липня 2016 року позивачу нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі десяти місячних посадових окладів та компенсація за невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 15 календарних днів, чого не заперечувала ОСОБА_1

Трудову книжку позивач отримала 11 липня 2016 року, про що свідчить відповідна інформація у особовій картці ОСОБА_1 .

З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлена, копія наказу їй вручалась, трудову книжку отримала відповідно до чинного законодавства, що не заперечує позивачка, та про що засвідчують її підписи у відповідних документах. Заяви про відкликання попередньої заяви про звільнення за власним бажанням із займаної посали не подала. Не зверталася до керівництва з вимогою добровільно поновити її на попередньому місці роботи. До прокуратури зі скаргою щодо порушення її трудових прав та до відповідної територіальної державної інспекції праці для проведення перевірки додержання законодавства про працю на підприємстві також не зверталася. Доказів на підтвердження того, що знаходилась в стані, який не дозволяв їй захистити свої права, суду не надала.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (частина перша статті 38 КЗпП України).

Згідно частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

По справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що права позивача під час звільнення з роботи порушені не були. Доказів на підтвердження написання заяви про звільнення позивачкою під примусом надано не було.

Крім того, згідно частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі пропуску передбачених статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду при вирішення трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

За необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. У випадку пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Суд першої інстанції вважав, що позивач звільнена з роботи 11 липня 2016 року, а позов подала 30 грудня 2016 року не надавши доказів пропуску строку з поважних причин, тому відсутні підстави вважати, що вона пропустила строк звернення до суду з поважних причин.

При цьому судами не було взято до уваги те, що відмова у задоволенні позову за пропуском строку можлива лише у тому разі, якщо звільнення є незаконним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, колегія суддів вважає, що з мотивувальної частини рішення першої інстанції та ухвали апеляційного суду необхідно виключити посилання на пропущення ОСОБА_1 строку звернення до суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої і апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2017 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 26 квітня 2017 року посилання на пропущення ОСОБА_1 строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

В іншій частині оскаржувані рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов