Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 607/5841/17

провадження № 61-29065св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Дундар І. О. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Управління служби безпеки України в Тернопільській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3, на ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Щавурської Н. Б., Ткача З. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа - Управління Служби безпеки в Тернопільській області про відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

Позов мотивовано тим, що внаслідок незаконного оголошення йому підозри у вчиненні кримінального правопорушення, внесеного до ЄРДР за № 22013210000000028 від 13 серпня 2013 року, незаконно проведеного обшуку, незаконної виїмки, незаконного накладення арешту на майно та обрання щодо нього запобіжного заходу в вигляді застави з покладанням певних обов`язків, що обмежують свободу позивача, останньому завдано моральної шкоди, оскільки вважає, що завдано нищівного удару по його авторитету перед сусідами, з якими він проживав та перебував у нормальних сусідських відносинах, вони стали вважати його небезпечним для свого оточення, оскільки думали що останній злочинець, почали його уникати, припинили з ним та його дівчиною контактувати.

Через непрофесійність та некомпетентність органів досудового розслідування позивач безпідставно перебував під слідством 9 місяців 21 день, пережив значні страждання та психологічний стрес, був обмежений у переміщенні через державний кордон України, що завадило йому перебувати поруч зі своїми батьками та спілкуватися з ними, що руйнувало його душевний спокій, завдавало моральних переживань, змушувало нервувати, створювало дискомфорт, порушувало звичайний для нього уклад життя, призводило до порушення нормальних життєвих зв`язків.

Окрім цього, через порушення звичного для нього способу життя був позбавлений можливості здати сесію в Бельгії та Білорусії у навчальних закладах де навчався, у зв`язку з чим був змушений взяти додаткову оплачувану відпустку на період зайняття студентом програми бакалавра «Культурна спадщина і туризм» з 31 січня 2014 року по 06 лютого 2014 року, що підтверджується Довідкою-викликом № 57-9 від 09 січня 2014 року. Внаслідок незаконного кримінального переслідування він відчував постійне психологічне пригнічення, усі моральні та психологічні страждання, які йому довелося відчути на собі та перенести особисто, пов`язані із безпідставно та надумано порушеним кримінальним провадженням органами досудового розслідування, таким чином позивач вважається жертвою від незаконного кримінального переслідування. З підстав вище наведеного просить позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Управління Служби безпеки України в Тернопільській області, про відшкодування заподіяної моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що моральна шкода, яку позивач просить стягнути з відповідачів, неможна вважати такою, що доведена належними та допустимими доказами, які обґрунтовують завдання такої шкоди в розумінні положень статті 1167 ЦК України.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що юридичні підстави для відшкодування позивачу шкоди в порядку, передбаченому Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на даний час відсутні, оскільки незаконність вчинених відносно нього процесуальних дій в ході кримінального провадження, не встановлена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2017 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд у порушення положень статей 212-214, 303, 315 ЦПК України не застосував норми законодавства, які підлягали застосуванню, належним чином не мотивував своє рішення та не перевірив усі обставини, що підлягали до встановлення для належного ревізування судового акта суду першої інстанції. Суд обмежився в ухвалі переліком тих мотивів, на які послався у рішенні суд першої інстанції, законність яких ставилася під сумнів у апеляційній скарзі.

Позиція інших учасників справи

У січні 2018 року представником УСБУ в Тернопільській області - Намака З. подано до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені рішення залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу та надано строк для надання відзиву.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу Україниу редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

03 червня 2019 року справу передано судді доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суди встановили, що 13 серпня 2013 року слідчим відділом Управління СБ України в Тернопільській області розслідувалось кримінальне провадження внесене до ЄРДР № 22013210000000028, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 201 КК України та за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 14, частиною першою статті 201 КК України, за фактами вчинення закінченого замаху на контрабанду, тобто переміщення через митний кордон України із приховуванням від митного контролю культурних цінностей, а саме камінного (настільного) годинника та двох підсвічників (канделябрів) кінця XIX - початку XX століття.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 серпня 2013 року надано дозвіл на обшук квартири (разом із підсобними приміщеннями, підвалами, коморами), в якій тимчасово проживав ОСОБА_1 .

Під час обшуку 18 серпня 2013 року в квартирі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) було виявлено та вилучено слідчим СВ УСБУ в Тернопільській області Цимбала О. Р. для цілей розслідування майно в кількості - 41 шт.

21 серпня 2013 року ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді застави в сумі - 60 000,00 грн, зобов`язавши внести кошти не пізніше п`яти днів з дня проголошення ухвали, з покладанням певних обов`язків, котрими обмежується свобода пересування позивача: прибувати на виклик до слідчого за першою вимогою, не відлучатися з м. Тернополя без дозволу слідчого, прокурора та суду, здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон України, та інші документи дозвільного характеру.

В ході досудового розслідування, було з`ясовано, що предмети які переміщував відповідач через митний кордон України не належать до культурних цінностей і підлягають вільному обігу.

03 червня 2014 року постановою начальника управління прокуратури Тернопільської області кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що юридичні підстави для відшкодування позивачу шкоди в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на даний час відсутні, оскільки незаконність вчинених відносно нього процесуальних дій в ході кримінального провадження, не встановлена.

При цьому зазначив, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували:

незаконність вчинення судом та стороною обвинувачення у кримінальному провадженні № 22013210000000028 процесуальних дій, у тому числі результатів можливих оскаржень зазначених у позові рішень, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування;

порушення слідчим відділом Управління СБУ хоча б однієї засади кримінального провадження;

зміст заподіяної йому моральної шкоди. Висновок спеціалістів про те чи стало перебування позивача під слідством і судом, а також проведення інших процесуальних дій психотравмуючою ситуацією для нього, якщо так, чи завдана позивачу моральна шкода та який її грошовий еквівалент;

характер, обсяг і тривалість моральних страждань, наявність та істотність вимушених змін у його життєвих стосунках;

причинно - наслідковий зв`язок між діями Управління та заподіяною позивачу моральною шкодою.

З таким висновком суду погодитися не можна.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством 9 місяців 21 день.

Отже, наявні підстави для відшкодування на його користь моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Суди не звернули уваги на вищенаведені вимоги закону, з`ясували всі обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки по справі не вимагається збирання доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість ухвалення нового рішення.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру на відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, належить виходити із розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час відшкодування, тобто ухвалення судового рішення.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні.

Таким чином, ураховуючи термін перебування позивача під слідством, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення моральної шкоди на користь позивача в сумі 50000 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 зроблено висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

З урахуванням висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а територіальний орган казначейства приймав участь у розгляді цієї справи, реалізуючи всі процесуальні права відповідача.

В постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18) Велика Палата зазначила, що «резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2017 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Управління служби безпеки України в Тернопільській області, про відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в Мінську Республіка Білорусь, громадянина Бельгії, тимчасово перебуває АДРЕСА_1 , на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 серпня 2017 року та ухвала апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2017 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття., є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. О. Дундар

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук