ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-12903/09/0470

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2010 року м. Дніпропетровськ

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О.В.

при секретарі с/з Манько К.А.

за участю:

представника позивача Хондучко Ю.В. довіреність від 31.12.08р.

представника відповідача Маркової О.Є. довіреність від 25.12.09р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №2а-12903/09/0470

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

в с т а н о в и в:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 1639794,24 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач відповідно до ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» за 24 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, повинно до 16.04.2009 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, що підтверджується звітом за формою 10-ПІ №6050 від 27.02.2009р. за 2008 рік.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні надав письмові заперечення та просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на відкрите акціонерне товариство «Дніпродзержинський коксохімічний завод» покладається обов’язок подавати відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Позивач, обґрунтовуючи позов посилався на те, що відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. № 875-ХІІІ, (зі змінами та доповненнями) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 20 даного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до звіту за формою 10-ПІ №6050 від 27.02.2009р. за 2008 рік, за місця призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач, повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 1562006,64 грн.

У зв’язку з несплатою відповідачем даної суми заборгованості на цю суму була нарахована пеня в розмірі сумі 77787,60 грн., що підтверджується розрахунком пені на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій (а.с. 5). Загальна сума заборгованості складає 1639794,24 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідачем було зазначено, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач не погоджується з доводами позивача оскільки вважає, що ним були виконані всі необхідні умови для працевлаштування інвалідів які визначені чинним законодавством, а саме:

Відповідачем відповідно до норм «Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів» затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р №314. В січні 2008 року було введено в дію штатний розклад створених робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2008 рік у кількості 156 робочих місць.

Відповідач на протязі звітного подавав до центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць для працевлаштування за формою №3-ПН. Також відповідач розміщував оголошення в ЗМІ про прийняття на працевлаштування осіб, в тому числі і інвалідів.

Відповідач стверджує те, що протягом 2008 року Нікопольським міськрайонним центром зайнятості на заявлені відповідачем вакансії та на його звернення, було направлено 3 особи з обмеженими фізичними можливостями, з яких одна особа працевлаштована, а дві особи відмовилися від працевлаштування. Жодного випадку невмотивованої чи необґрунтованої відмови в працевлаштуванні інвалідів не встановлено. Направлені центром зайнятості інваліди, які не забажали працевлаштовуватися на підприємстві відповідача, відмовилися від працевлаштування за власним бажанням.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи, організації незалежно від форм власності щомісяця подають центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на протязі року в щомісячних звітах про наявність вакансій форми № 3-ПН надавалась інформація про потребу в інвалідах, але в кількості 2-х вакансій, тобто значно меншій від тієї, що необхідна відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Будь яких інших документів, які б підтверджували проведення відповідачем дій спрямованих на працевлаштування інвалідів в кількості встановленої законодавством, в матеріалах справи відсутні, тому ствердження відповідача про виконання всіх вимог передбачених законодавством, що регулює дані правовідносини є безпідставними.

Щодо посилання відповідача стосовно того, що оскільки до підприємств енергетики, відповідно до ст. 21 Закону України «Про електроенергетику» 4% нормативів працевлаштованих інвалідів розраховується від числа працівників, а до підприємств залізничного транспорту згідно абз.4 ст. 15 Закону України «Про залізничний транспорт» норматив інвалідів розраховується у розмірі 4% зайнятих на підсобно допоміжних роботах зайнятих на промисловому виробництві, то за аналогією 4% норматив чисельності інвалідів необхідно застосовувати тільки к працівникам металургійної промисловості, зайнятих на роботах, не пов’язаних з шкідливими умовами праці, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

На даний момент на законодавчому рівні імперативно визначений єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення. Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюється нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок іх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. Виходячи з вимог зазначеної норми, ст.21 Закону України «Про електроенергетику» ст. 15 Закону України «Про залізничний транспорт», які встановлюють інші нормативи, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають. Даний висновок також підтверджується довідкою ВАСУ про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування ст. 19,20 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Таким чином, відповідачем не доведено факту вчинення ним всіх передбачених законодавством дій для забезпечення працевлаштування інвалідів.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховані адміністративно-господарські санкції та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у загальному розмірі 1639794,24 грн., що підлягають сплаті.

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені – задовольнити.

Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 1562006 грн. 64 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб»

на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 77787 грн. 60 коп.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку встановленому ст. 186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складений 23 лютого 2010 року.

Суддя О.В. Врона