№ 201/9554/16ц

провадження 2/201/244/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2019 року Жовтневий районний суд

м . Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі і встановлення порядку користування земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні майном, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02 липня 2016 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі і встановлення порядку користування земельною ділянкою; ОСОБА_2 заявив зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні майном, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат, позовні вимоги сторін не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Ухвалою суду вказані позови були об`єднані в одне провадження для їх спільного розгляду. Позивач ОСОБА_1 в своєму позові, а її представник в вході судового засідання посилалися на те, що 03 грудня 2004 року був укладений договір дарування згідно з яким позивач ОСОБА_1 , набула право власності на 91/100 частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Реєстрація права власності в електронному реєстрі прав від 19 січня 2005 року. Згідно з п. 2 Договору дарування частини домоволодіння, домоволодіння 91/100 частина якого дарується, розташоване на земельній ділянці площею 820 кв. м. (крім того лишки 105 кв. м.) і складається з житлового шлакобетонного будинку літ. А-1, житловою площею 36.2 кв. м. житлового цегляного будинку літ Б-1, житловою площею 81.0 кв. м., вбиральні Е дощатої, душ Ж дощатого, навіса 3, споруди 1-18, замощення І. Для дарування 91/100 частина домоволодіння складається з: в житловому будинку літ. А-1 прим. 1-2, 1-3, (житловою площею 20.6 кв. м.), житлового будинку літ Б-1, (житловою площею 81.0 кв. м.,) танка б, споруд 1,2,3,6,7,1/2 №8, 11-18, замощення І. Згідно п. З Договору дарування, зазначена частина домоволодіння визначена згідно з Актом ідеальних часток від 03 листопада 2004 року.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, згідно ч. І ст. 356 ЦК України та ч. І ст. 86 ЗК України, є спільною частковою власністю.

Таким чином, з моменту набуття позивачем та відповідачем права спільної часткової власності на житловий будинок, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками.

Як випливає з положення ч. І та ч. З ст. 367 ЦК України та ст. 88 ЗК України, поділ в натурі майна, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути здійснено за домовленістю між співвласниками, шляхом укладання договору про поділ нерухомого майна, який повинен бути вчинений у письмовій формі з обов`язковим його нотаріальним посвідченням учасниками правочину.

Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, не залежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

Позивач, 10 червня 2016 року звернувся до відповідача з письмовою пропозицією укласти договір про поділ в натурі житлового будинку як об`єкту права спільної часткової власності, відправивши її рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, про що свідчить фіскальний чек. Однак, така пропозиція була залишена без розгляду відповідачем, який в п`ятиденний строк, передбачений для відповіді, не виявив бажання укласти відповідний договір, погодити його умови або ж вчинити будь-які інші дії, що свідчили б про намір укласти відповідний правочин. За таких обставин, оскільки між сторонами не досягнуто домовленості про поділ (виділ) в натурі житлового будинку та земельної ділянки, що призвело до не можливості вчинити договір про поділ цього майна, в порядку передбаченому ч. З ст. 367 ЦК України, позивач має право на звернення до суду за захистом свого майнового права, шляхом здійснення поділу житлового будинку в натурі, відповідно до частки кожної із сторін у спільній власності з метою припинення права спільної часткової власності на це майно.

Отже, житловий будинок АДРЕСА_1 необхідно поділити таким чином, щоб позивачу та відповідачу було виділено у власність частину житлового будинку, яка б відповідала розміру їх частки у праві спільної часткової власності, з урахуванням порядку користування земельною ділянкою що склався між сторонами.

Щодо порядку користування земельною ділянкою, звертається увага на те, що такий виділ землі базується за тими ж принципами та методичними підходами, які застосовуються до поділу житлового будинку, за виключенням того правила, що у випадку виділу в натрі частки земельної ділянки, співвласнику якому вона виділяється, надається право саме на ту частину землі, на якій розташована відокремлена частина житлового будинку, що виділяється співвласнику.

Відповідач не бажає вирішувати питання розподілу домоволодіння і встановлення порядку користування земельною ділянкою, що обмежує права позивача як співвласника, є незаконним і також порушує права позивача. Вказане, на їх думку (позивача і її представника), порушує права позивача, відповідач також фактично самовільно збудував певні будівлі і споруди на своїй частині земельної ділянки, але їх узаконення може потягнути зміну часток власності і порушує публічний порядок визнання права власності, вони не згодні з цим, оскільки відповідач фактично створив перешкоди позивачу в користуванні земельною ділянкою, запропонували добровільно вирішити спір, отримали відмову, звернення до правоохоронних та інших органів ні до чого не призвело, є спір, тому позивач просила про поділ житлового будинку в натурі з виокремленням їх будинків на окремі адреси і встановлення порядку користування їх земельною ділянкою відповідно до висновку експертизи по часткам власності, задовольнивши її позов в повному обсязі. Зустрічні вимоги не визнали в повному обсязі, вважають його не доведеним, будь-якої шкоди не завдавали і просили в задоволенні цього позову відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в своєму зустрічному позові, а його представники в ході судового засідання позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали повністю, підтримали зустрічний позов, посилалися на те, що позивачкою не надано жодного належного і допустимого доказу про створення вказаних в її позові для неї перешкод, а також правових підстав для висування зазначених вимог, у тому числі поділу земельної ділянки відповідно до часток власності. Як вірно зазначає і позивачка, вже на час придбання нею частини домоволодіння, існував певний сталий порядок користування земельною ділянкою. З часів передачі земельної ділянки у користування вона не змінювалась по розміру і конфігурації майже не змінювалася на теперішній час її площа складає 925 кв. м., що підтверджується як технічним паспортом на домоволодіння. Але незважаючи на це, запропонований позивачкою варіант розподілу земельної ділянки потягне за собою за частками власності порівну звузить права відповідача, зменшить доступ до його будинку, створить перешкоди в користуванні майном та буде потребувати додаткових витрат на ремонтно-будівельні роботи, що і складає заявлену відповідачем шкоду. Але такі дії суперечать правовим та моральним засадам суспільства та вимогам законів.

Таким чином, первісні позовні вимоги не відповідають вимогам закону, викладені в обґрунтування позову доводи не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджені жодним доказом, а дії позивачки направлені на навмисне завдання шкоди відповідачу, що неприпустимо. Тому з метою захисту свого порушеного права та запобігання неправомірних посягань на своє майно ОСОБА_2 і звертається до суду із зустрічним позовом про поділ будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні майном, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат.

За увесь час їх проживання за вказаною адресою позивач користувалась і користується, позивач жодного разу не зверталась до відповідача з пропозицією облаштувати належним чином розподілу земельної ділянкою; прав сторін і третіх осіб відповідач не порушував, порушень закону, прав та інтересів сторін з їх сторони допущено не було, шкоду нікому не завдавали, просили рішення винести по закону та відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі, задовольнивши зустрічний позов в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, свідків, експерта, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає первісний позов обгрунтованим, зустрічні позовні вимоги про поділ будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні майном, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 03 грудня 2004 року був укладений договір дарування згідно з яким позивач ОСОБА_1 , набула право власності на 91/100 частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Реєстрація права власності в електронному реєстрі прав від 19 січня 2005 року.

01 вересня 1988 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 . Частки власності сторін мінялися через побудову житлового будинку Б-1 ОСОБА_4 , яка і подарувала свою частку позивачці. Актом ідеальних часток від 03 листопада 2004 року частки були визначені по Ѕ кожного співвласника, а вже договором дарування від 03 грудня 2004 року ОСОБА_1 придбала 91/100 частку вказаного домоволодіння, за відповідачем залишилося 9/100 часток.

Згідно з п. 2 Договору дарування частини домоволодіння, домоволодіння 91/100 частина якого дарується, розташоване на земельній ділянці площею 820 кв. м. (крім того лишки 105 кв. м.) і складається з житлового шлакобетонного будинку літ. А-1, житловою площею 36.2 кв. м. житлового цегляного будинку літ Б-1, житловою площею 81.0 кв. м., вбиральні Е дощатої, душ Ж дощатого, навіса 3, споруди 1-18, замощення І. Для дарування 91/100 частина домоволодіння складається з: в житловому будинку літ. А-1 прим. 1-2, 1-3, (житловою площею 20.6 кв. м.), житлового будинку літ Б-1, (житловою площею 81.0 кв. м.,) танка б, споруд 1,2,3,6,7,1/2 №8, 11-18, замощення І.

Згідно п. З Договору дарування, зазначена частина домоволодіння визначена згідно з Актом ідеальних часток від 03 листопада 2004 року.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, згідно ч. І ст. 356 ЦК України та ч. І ст. 86 ЗК України, є спільною частковою власністю.

Виходячи зі змісту загальних засад регулювання права власності, що встановлені ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Норми ст. ст. 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Однак в ч. І ст. 358 ЦК України зазначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, що також знайшло своє відображення і в ч. І ст. 88 ЗК України, відповідно до якої володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Таким чином, з моменту набуття позивачем та відповідачем права спільної часткової власності на житловий будинок, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками. Тому, актами цивільного законодавства України надано право співвласникам на поділ та виділ майна, що є у їх спільній частковій власності, зокрема.

У відповідності до ч. І та ч. 2 ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

На відміну від вказаного вище положення акту цивільного законодавства, яке надає право співвласнику майна здійснювати його поділ у натрі, ст. 88 ЗК України, як спеціальною нормою, яка регулює земельні правовідносини, передбачено, що учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення.

Проте, наведені вище норми гарантують кожному із співвласників право на поділ (виділ) в натурі того майна, яке знаходиться у їх спільній частковій власності і після здійснення якого, право спільної власності припиняється, кожен із співвласників набуває право особистої приватної власності на майно, що утворюється в результаті його поділу (виділу), і зміст якого проявляється, перш за все, у здійсненні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном за своєю волею, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.

Як випливає з положення ч. І та ч. З ст. 367 ЦК України та ст. 88 ЗК України, поділ в натурі майна, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути здійснено за домовленістю між співвласниками, шляхом укладання договору про поділ нерухомого майна, який повинен бути вчинений у письмовій формі з обов`язковим його нотаріальним посвідченням учасниками правочину.

Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, не залежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

Такі висновки позивача ґрунтуються на положенні ст. 15, 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, відповідно до яких кожній особі гарантується право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права або застосування інших способів захисту, встановлених законом, зокрема поділу (виділу) в натурі майна, що є у спільній частковій власності.

Позивач, 10 червня 2016 року звернувся до відповідача з письмовою пропозицією укласти договір про поділ в натурі житлового будинку як об`єкту права спільної часткової власності, відправивши її рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, про що свідчить фіскальний чек. Однак, така пропозиція була залишена без розгляду відповідачем, який в п`ятиденний строк, передбачений для відповіді, не виявив бажання укласти відповідний договір, погодити його умови або ж вчинити будь-які інші дії, що свідчили б про намір укласти відповідний правочин.

За таких обставин, оскільки між сторонами не досягнуто домовленості про поділ (виділ) в натурі житлового будинку та земельної ділянки, що призвело до не можливості вчинити договір про поділ цього майна, в порядку передбаченому ч. З ст. 367 ЦК України, позивач має право на звернення до суду за захистом свого майнового права, шляхом здійснення поділу житлового будинку в натурі, відповідно до частки кожної із сторін у спільній власності з метою припинення права спільної часткової власності на це майно.

Звертається судом увага на практику розгляду справ про поділ житлового будинку та земельної ділянки Верховним судом України, з метою забезпечення правильного і однозначного застосування судом норм матеріального права, які регулюють даний спір, зокрема: відповідно до абз. 1 п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями), при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Як випливає з технічного паспорту житлового будинку, його конструктивні елементи збудовані таким чином, що кожній із сторін може бути виділено відокремлені частини будинку з самостійним входом, оскільки має місце технічна можливість, з урахуванням порядку користування майном що склалося, та фактичну відсутність спільних будівель.

Верховний суд України в п. 7 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз`яснив судам, що в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

Отже, житловий будинок АДРЕСА_1 необхідно поділити таким чином, щоб позивачу та відповідачу було виділено у власність частину житлового будинку, яка б відповідала розміру їх частки у праві спільної часткової власності, з урахуванням порядку користування земельною ділянкою що склався між сторонами.

Крім того, в абз. 4 п. 7 та п. 8 Постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», Пленум Верховного суду України роз`яснив, що при поділі жилого будинку суд зобов`язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику. Різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле.

Щодо порядку користування земельною ділянкою: такий виділ землі базується за тими ж принципами та методичними підходами, які застосовуються до поділу житлового будинку, за виключенням того правила, що у випадку виділу в натрі частки земельної ділянки, співвласнику якому вона виділяється, надається право саме на ту частину землі, на якій розташована відокремлена частина житлового будинку, що виділяється співвласнику.

Про можливість об`єднання в одному позові вимог про поділ житлового будинку та виділ частки земельної ділянки в натурі зазначив Верховний суд України, який п. 11 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз`яснив, що одночасно з розв`язанням спору про право власності на будинок, виділ частки або встановлення порядку користування конкретними приміщеннями суд може також вирішити позов, якщо він заявлений, про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою між громадянами, яким жилий будинок належить на праві спільної власності

Відповідач не бажає вирішувати питання розподілу домоволодіння і встановлення порядку користування земельною ділянкою, що обмежує права позивача як співвласника, є незаконним і також порушує права позивача. Вказане, на їх думку (позивача і її представника), порушує права позивача, відповідач також фактично самовільно збудував певні будівлі і споруди на своїй частині земельної ділянки, але їх узаконення може потягнути зміну часток власності і порушує публічний порядок визнання права власності, вони не згодні з цим, оскільки відповідач фактично створив перешкоди позивачу в користуванні земельною ділянкою, запропонували добровільно вирішити спір, отримали відмову, звернення до правоохоронних та інших органів ні до чого не призвело, є спір, тому позивач просила про поділ житлового будинку в натурі з виокремленням їх будинків на окремі адреси і встановлення порядку користування їх земельною ділянкою відповідно до висновку експертизи по часткам власності, задовольнивши її позов в повному обсязі. Зустрічні вимоги не визнали в повному обсязі, вважають його не доведеним, будь-якої шкоди не завдавали і просили в задоволенні цього позову відмовити в повному обсязі.

Таким чином, домовитися сторони самостійно не змогли, звернення до правоохоронних та інших органів ні до чого не призвело, є спір, вирішити спірне питання сторони в добровільному порядку не можуть, тому вони вимушені звертатися до суду.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…»

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 90 ЗК України 1. Власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. 2. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 152 ЗК України 1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. 2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

В силу ст. 376 ЦК України 1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. 2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. 3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. 4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Судом з`ясовано, що дійсно 03 грудня 2004 року був укладений договір дарування згідно з яким позивач ОСОБА_1 , набула право власності на 91/100 частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Реєстрація права власності в електронному реєстрі прав від 19 січня 2005 року.

01 вересня 1988 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 . Частки власності сторін мінялися через побудову житлового будинку Б-1 ОСОБА_4 , яка і подарувала свою частку позивачці. Актом ідеальних часток від 03 листопада 2004 року частки були визначені по Ѕ кожного співвласника, а вже договором дарування від 03 грудня 2004 року ОСОБА_1 придбала 91/100 частку вказаного домоволодіння, за відповідачем залишилося 9/100 часток.

Згідно з п. 2 Договору дарування частини домоволодіння, домоволодіння 91/100 частина якого дарується, розташоване на земельній ділянці площею 820 кв. м. (крім того лишки 105 кв. м.) і складається з житлового шлакобетонного будинку літ. А-1, житловою площею 36.2 кв. м. житлового цегляного будинку літ Б-1, житловою площею 81.0 кв. м., вбиральні Е дощатої, душ Ж дощатого, навіса 3, споруди 1-18, замощення І. Для дарування 91/100 частина домоволодіння складається з: в житловому будинку літ. А-1 прим. 1-2, 1-3, (житловою площею 20.6 кв. м.), житлового будинку літ Б-1, (житловою площею 81.0 кв. м.,) танка б, споруд 1,2,3,6,7,1/2 №8, 11-18, замощення І.

Згідно п. З Договору дарування, зазначена частина домоволодіння визначена згідно з Актом ідеальних часток від 03 листопада 2004 року.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, згідно ч. І ст. 356 ЦК України та ч. І ст. 86 ЗК України, є спільною частковою власністю.

Норми закону передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Однак в ч. І ст. 358 ЦК України зазначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, що також знайшло своє відображення і в ч. І ст. 88 ЗК України, відповідно до якої володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Таким чином, з моменту набуття позивачем та відповідачем права спільної часткової власності на житловий будинок, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками. Тому, актами цивільного законодавства України надано право співвласникам на поділ та виділ майна. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення. Наведене гарантує кожному із співвласників право на поділ (виділ) в натурі того майна, яке знаходиться у їх спільній частковій власності і після здійснення якого, право спільної власності припиняється, кожен із співвласників набуває право особистої приватної власності на майно, що утворюється в результаті його поділу (виділу), і зміст якого проявляється, перш за все, у здійсненні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном за своєю волею, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.

Проте, якщо один із співвласників виявив бажання, не залежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

За клопотанням сторін судом була призначена експертиза. Згідно висновку № 7 судової оцінювальної та земельно-технічної експертизи від 22 лютого 2018 року експертом надано два варіанти розподілу земельної ділянки: згідно сталого порядку користування і згідно часток власності. Суд вважає необхідним здійснити розподіл за першим варіантом додатку № 2 - згідно сталого порядку користування земельною ділянкою, оскільки цей варіант передбачає наступне:

варіант №1 - порядок користування земельною ділянкою між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (враховуючи 91/100частку ОСОБА_1 та враховуючи 9/100 частки ОСОБА_2 ), відповідно до сталого порядку користування земельною ділянкою, з врахуванням вимог ДБН (Додаток № 2). В результаті дослідження встановлено, що відсутній доступ для співвласника ОСОБА_1 до зовнішньої стіни цокольного поверху житлового будинку, літ. «Б-1» із вулиці Сташкова , що унеможливлює обслуговування вказаного будинку. Спірна площа зафарбована блакитним кольором на схемі земельної ділянки у додатку № 1. Також зафіксовано відсутність доступу для співвласника ОСОБА_2 до зовнішньої стіни житлового будинку, літ. «А-1» із сторони двору, яким користується ОСОБА_1 , що також не дає можливості для обслуговування вказаного будинку, спірна площа зафарбована жовтим кольором на схемі земельної ділянки у додатку № 1. Враховуючи вимоги ДБН 360-92** «Містобудування, Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджені наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44 із змінами та доповненнями (3), мовою оригінала «Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1.0 м. При цьому повинно забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігають стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Відсутність доступу співвласником ОСОБА_1 (фото № 2 та № 3 в додатку № 6) та співвласником ОСОБА_2 (№ 5, 7, 12 , 13 у додатку № 6) до належних на їх частки будівель , є порушенням вимог, вказаних в ДБН.

Першому співвласнику ( ОСОБА_1 ), з врахуванням доступу вольного поверху житлового будинку, літ. «Б-1» із сторони АДРЕСА_1 , виділити земельну ділянку, площею: 457.0 кв. м.( 420 м. кв + 37 м. кв лишок) - на плані зафарбована жовтим кольором; - під житловим будинком літ. «Б-1», ґанком, літ. «б», самовільно зведеним гаражем, літ. «№ 7», водоколонкою, літ. «№ 13», ямою вигрібною, літ. «№ 14», ямою вигрібною, літ. «№ 15», ямою вигрібною, літ. «№ 16», ямою вигрібною, літ. «№ 18» - 169.1 кву. м., під ділянкою вільною від забудови - 287.9 м. кв.; разом складає 457 кв. м., що становить 13/50 частки від площі всієї земельної ділянки; вхід та в`їзд на земельну ділянку № 1 здійснювати через хвіртку та ворота, літ. № 2 зі сторони АДРЕСА_1 .

Другому співвласнику ( ОСОБА_2 ), з врахуванням доступу до зовнішньої стіни житлового будинку, літ. «А-1» із сторони двору, що знаходиться в користуванні ОСОБА_1 виділити земельну ділянку, площею: 528.0 кв. м.(420 м. кв. + 108 м. кв. лишок) - на плані зафарбована зеленим кольором, житловим будинком літ. «А-1», сінями літ. «а 1», ґанком літ. «а», самовільно зведеним житловим будинком літ. «В-2», самовільно зведеною прибудовою літ. «В 1-1», ґанком літ. «в», самовільно зведеним гаражем літ. «Г», вбиральнею літ. «Е», душем літ. «Ж», самовільно збудованим сараєм літ. «Л», навісом літ. «З» - 138.3 кв., під ділянкою вільною від забудови - 389.7м. кв.; разом складає 528 кв. м., що становить 27/50 часток від площі всієї земельної ділянки; вхід та в`їзд на земельну ділянку № 2 здійснювати через хвіртку та ворота, літ. № 4 зі сторони АДРЕСА_1 .

На плані розділ земельної ділянки визначений лінією червоного кольору та вказані червоним кольором розміри довжини сторін ділянок, які виділяються в користування кожного з співвласників.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю або споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі або споруди, якщо інакше не передбачене у договорі відчуження будівлі і споруди.

В п. 21 постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року вказано наступне: виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішені спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою.

Дана угода не ущемляє законні права сторін, не позбавляє їх можливості належно користуватися своєю частиною будинку, не суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам та єдиним можливим варіантом визначення порядку користування земельною ділянкою з урахуванням власності сторін та сталого порядку користування своїми земельними ділянками. Судом встановлено, що між власниками вказаних цього і сусідніх домоволодінь тривалий час ще до придбання своїх частин будинків був встановлений певний сталий порядок користування вказаною спільною земельною ділянкою загального користування.

Не може суд погодитися з позицією сторони позивача про вирішення спору стосовно визначення порядку користування вказаною земельною ділянкою за варіантом № 2 (додаток № 3) вказаної експертизи, оскільки там встановлюється порядок користування за частками власності, які і так у сторін не рівні, порушується доступ до будинків і споруд сторін згідно норм ДБН, при цьому варіанті майже на межі сторін залишається колодязь, стосовно якого сторони не прийшли до спільної згоди і це буде знову породжувати спори і конфлікти сторін, даний варіант не вирішує спору.

Щодо обраного позивачем способу захисту свого порушеного, на його думку, права, необхідно зауважити наступне. В разі наявності спорів між сумісними власниками земельної ділянки, домоволодіння, які не можуть бути вирішені укладанням договору або усної домовленості, такі спори вирішуються шляхом звернення до суду з позовом про встановлення порядку користування спільним домоволодінням чи земельною ділянкою, або шляхом ініціювання виділення належної одному зі спільних власників частки в натурі. Позивачі ж обрали такий спосіб захисту як усунення перешкод в користуванні, хоча фактично це є спір між співвласниками щодо порядку користування місцем спільного користування.

Отже первісний позов підлягає задоволенню з урахуванням вказаного експертного висновку. Суд вважає не підлягаючим задоволенню зустрічний позов з огляду на наступне. Заявляючи позов, сторона ОСОБА_2 ставить питання про виділення в натурі господарських будівель і споруд, фактично визнання за ним права власності на самовільно збудовані будівлі і споруди та усунення перешкод в їх користуванні, але визнання права власності на будівлі і споруди передбачає зовсім інший порядок вирішення цього питання і воно врегульоване законом.

Згідно ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельної ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, право власності - це право особи на майно, яке він здійснює відповідно до закону, по своїй волі і незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складаються із володіння, користування і розпорядження. Володіння майном - має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримувати з цього користь, вигоду. Розпорядження майном - це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.

Правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 не надав суду доказів на підтвердження наявності обставин, які б давали підстави для визнання за ним права власності на вказане майно, а визнання права власності може вплинути на частки сторін, що звужує права позивача ОСОБА_1 ..

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

В силу вимог ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ЦК України, захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом: визнання цих прав, припинення або зміни правовідношення, тощо. Позовні вимоги, що містяться в даній позовній заяві, суперечать законодавству України, чинному на сьогоднішній день.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Не надано доказів і того, що ОСОБА_1 перешкоджає ОСОБА_2 користуватися і розпоряджатися своєю земельною ділянкою, безпідставними є і вимови щодо відшкодування матеріальної шкоди.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

З викладеного видно, що позивачу за зустрічним позовом не завдана моральна шкода неправомірними діями завдавача шкоди - відповідача за зустрічним позовом за вказаними підставами, встановленими законодавцем, а тому в задоволенні і цих вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі. Тому якщо власник або співвласник будинку зведенням будівель і споруд погіршує права решти учасників спільної власності чи інших осіб, у тому числі погіршує для них екологічну ситуацію, то вони відповідно до ст. ст. 55, 124 Основного Закону та інших актів законодавства мають право заявляти в суді вимоги до знесення цих будівель і споруд (незалежно від того, зводились вони з відповідного дозволу чи без нього) або усунення допущених порушень іншим шляхом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що первісний позов підлягає задоволенню, а зустрічний - ні.

Не може суд прийняти до уваги наполягання відповідача за первісним позовом на своїх позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим позов ОСОБА_1 задовольнити та поділити в натурі житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , передавши позивачу ОСОБА_1 91/100 частку домоволодіння та відповідачу ОСОБА_2 9/100 часток цього домоволодіння і визначити за ними право приватної власності на відокремлені частки житлового будинку і узаконені в передбаченому законом порядку господарські будівлі і споруди з урахуванням сталого порядку користування земельною ділянкою та присвоїти домоволодінню відповідача номер будинку - АДРЕСА_1 , а домоволодінню позивача - 21 а по вул. Сташкова в місті Дніпрі та встановити порядок користування земельною ділянкою та виділити сторонам в користування частки відповідно до висновку № 7 судової оцінювальної та земельно-технічної експертизи від 22 лютого 2018 року відповідно до сталого порядку користування земельною ділянкою: варіант № 1, додаток № 2 - позивачу ОСОБА_1 земельна ділянка, зафарбована в зелений колір, ОСОБА_2 земельна ділянка зафарбована в жовтий колір, в задоволенні ж зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні майном, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат слід відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у відповідача є спір, в такому вигляді не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 13, 14, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. 88, 89, 90, 120, 121, 152, 212 ЗК України, ст. 15, 16, 375, 376, 369, 386, 391 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Поділити в натурі житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , передавши позивачу ОСОБА_1 91/100 частку домоволодіння та відповідачу ОСОБА_2 9/100 часток цього домоволодіння і визначити за ними право приватної власності на відокремлені частки житлового будинку і узаконені в передбаченому законом порядку господарські будівлі і споруди з урахуванням сталого порядку користування земельною ділянкою та присвоїти домоволодінню відповідача номер будинку - АДРЕСА_1 , а домоволодінню позивача - АДРЕСА_1

Встановити порядок користування земельною ділянкою та виділити сторонам в користування частки відповідно до висновку № 7 судової оцінювальної та земельно-технічної експертизи від 22 лютого 2018 року відповідно до сталого порядку користування земельною ділянкою: варіант № 1, додаток № 2 - позивачу ОСОБА_1 земельна ділянка, зафарбована в зелений колір, ОСОБА_2 земельна ділянка зафарбована в жовтий колір.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні майном, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 02 жовтня 2019 року.

Суддя -