ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2019 року № 826/2076/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Беседі А.Ю., за результатами судового розгляду в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Київської області

третя особа: Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю позивача, представника позивача, представника відповідача, третя особа не прибула

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса місця перебування: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 до Прокуратури Київської області (надалі - відповідач), адреса: 01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/ 2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської області (надалі - третя особа), адреса: 08131, Київська область, село Софіївська Борщагівка, вулиця Соборна, будинок 67, в якій позивач, з урахуванням позовної заяви в новій редакції (Т.4, арк. 6-21), просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ №1к від 05 січня 2017 року прокуратури Київської області про притягнення до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення юриста 3 класу ОСОБА_1 з посади прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури;

- зобов`язати прокуратуру Київської області поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області;

- стягнути з прокуратури Київської області середній заробіток у розмірі 345847,88 грн за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач у первинній позовній заяві та позовній заяві в новій редакції послався на те, що зазначив, що з 03 березня 2014 року він працював в органах прокуратури України.

Наказом №2371к від 14 грудня 2015 року призначений на посаду прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської прокуратури Київської області.

Наказом прокурора Київської області від 05 січня 2017 року № 1к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури за порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", Присяги працівника прокуратури, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, на підставі пункту 5 частини першої статті 11, пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру", Дисциплінарного статуту прокуратури України.

За твердженнями позивача, наказ про його звільнення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки на момент його прийняття жодного процесуального документу, який би підтверджував вину позивача та твердження викладенні в наказі - не існувало. Тому застосування такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення є незаконним з наступних підстав.

Як зазначає позивач, на момент виникнення спірних правовідносин він був старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12015110040002656 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 190, частиною 1 статті 358, частини 4 статті 191 КК України.

14 квітня 2016 року, позивачем до Ірпінського міського суду Київської області було подано клопотання про арешт майна, в якому просив у тому числі накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , НОМЕР_7, № НОМЕР_5 , які були відкриті даному підприємству в публічному акціонерному товаристві «Сбербанк», яке ухвалою слідчого судді від 15 квітня 2016 року у справі №367/3256/16-к, провадження №1-кс/367/469/2016 задоволено частково та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал» тимчасово, до скасування даного арешту у встановленому КПК України порядку, позбавивши товариство з обмеженою відповідальністю «Київперсонал» права на розпорядження та користування указаними грошовими коштами, крім проведення операцій по сплаті заробітної плати, податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів.

15 квітня 2016 року позивачем до Вишгородського районного суду Київської області подано клопотання про арешт майна, в якому просив у тому числі накласти на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , НОМЕР_7, № НОМЕР_5 , які були відкриті даному підприємству в публічному акціонерному товаристві «Сбербанк», яке ухвалою слідчого судді від 18 квітня 2016 року у справі №363/1448/16-к задоволено.

Ухвалою слідчого судді Ірпінського районного суду Київської області від 31 серпня 2016 року у справі №367/6529/16-к відмовлено представнику товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал» - ОСОБА_5 у задоволенні клопотання від 25 серпня 2016 року про скасування арешту майна товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал», а саме грошових коштів, які містяться на банківських рахунках та який був накладений ухвалою слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області Купрієнко С.І. у справі №363/1448/16-к.

Більш того, позивач зазначив, що про наявність двох різних ухвал про накладення арештів на рахунки товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал» було відомо тільки слідчому у даному кримінальному провадженні - ОСОБА_4 та йому, а в подальшому оперативним працівникам Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київські області.

Накладення подвійного арешту рахунків товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал», за твердженнями позивача, було забезпечено виключно з метою недопущення зняття арешту з таких рахунків та надання в такому випадку змоги оскаржити рішення про зняття арешту.

Так, позиція позивача полягає, з поміж іншого, і в тому, що він вчиняв всі можливі дії, спрямовані на те, щоб арешт з коштів товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал», в інтересах держави, знятий не був, а тому відсутні підстави стверджувати про те, що він ніби-то міг вчиняти дії, спрямовані на досягнення іншого результату, ніби-то в інтересах ТОВ «Київперсонал».

В подальшому арешт із рахунків товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал» був знятий лише у 2017 році.

При цьому, позивач наголошує, що в ході досудового розслідування кримінального провадження за № 42016000000002098 були допитані ОСОБА_2 - директор товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал», ОСОБА_3 - судця Ірпінського міського суду Київської області, ОСОБА_4 - на час допиту слідчий Ірпінського ВП ГУНП у Київській області, ОСОБА_27 - суддя Ірпінського міського суду Київської області, ОСОБА_5 - на час допиту адвокат, представник товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал», які в ході досудового розслідування не вказали на будь-які позаслужбові стосунки позивача із особами, які мали намір скасувати арешти рахунків товариства, як і не вказали на будь-які протиправні дії, які б вчинив позивач, в тому числі щодо сприяння у знятті арештів з рахунків вказаного підприємства.

Позивач наголошує, що особи, які проводили службове розслідування відносно позивача не були позбавлені права витребувати, дослідити указані протоколи чи опитати указаних осіб, а тому, за доводами позивача, відповідач не виконав обов`язок щодо швидкого, всебічного, повного та неупередженого з`ясування обставин службового розслідування.

Крім того, позивач зазначає, що всі опитані в рамках службового розслідування особи, повідомляли про необізнаність щодо вчинення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а тому, за його доводами, безпідставним є висновок відповідача у наказі про звільнення від 05 січня 2017 року №1к про вчинення позивачем проступку, передбаченого пунктом 5 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» шляхом схиляння до указаних діянь суддів Ірпінського міського суду Київської області, оскільки протоколи допиту свідків у кримінальному провадженні свідчать про непричетність позивача до цих подій та про його виключну активну та цілеспрямовану поведінку щодо збереження арешту грошових коштів вказаного підприємства та знаходились на банківських рахунках.

За твердженнями позивача, дійшов помилкового висновку про наявність у діях Позивача складу дисциплінарного проступку.

Крім того, позивач вказує й на те, що згідно висновку від 05 січня 2017 року та оскаржуваного наказу відповідач зазначає, що «службове розслідування за фактом вчинення прокурором Ірпінського відділу Києво- Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_1 та прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_7 правопорушення, яке призвело до проведення обшуків у нежилих будівлях - адміністративних будівлях, що використовуються органами прокуратури Київської області за адресами: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2; Київська область, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 67 та м. Буча, вул. Києво -Мироцька, 106».

Проте, за твердженнями позивача, проведення обшуків у нежилих приміщеннях не є та не може бути приводом для відкриття дисциплінарного провадження, наступного притягнення працівника прокуратури до дисциплінарної відповідальності, оскільки Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань визначено вичерпний перелік підстав для його проведення, а тому, як зазначає позивач, відповідачем без наявності правових підстав незаконно та безпідставно прийнято наказ № 153 від 29 серпня 2016 року про початок службового розслідування, оскільки була відсутня підстава для прийняття такого наказу, а зазначена підстава не передбачена Інструкцією.

Крім того, як зазначає позивач, відповідач не ознайомив його із наказом № 153 від 29 серпня 2016 року про початок службового розслідування, а лише ознайомив з наказом № 169 від 22 вересня 2016 року, яким продовжено строки проведення службового розслідування, саме тоді у позивача й було відібрано пояснення з приводу проведеного службового розслідування.

Також, позивач наголошує на тому, що 06 жовтня 2016 року йому було вручено пам`ятку про права та обов`язки, але не ознайомлено взагалі з наказом про призначення службового розслідування, а ознайомлення з наказом про продовження строків проведення службового розслідування не може вважатися належним доказом дотримання прав позивача, як особи, стосовно якої проводиться перевірка, оскільки з наказом про призначення службової перевірки його не було ознайомлено, а пам`ятку вручено більш, ніж через місяць з дня його видання.

При цьому, позивач також наголошує й тому, що відповідно до висновку від 05 січня 2017 року в ході службового розслідування відібрані пояснення наступних осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 , які не повідомляли про обставини вчинення позивачем будь-яких протиправних дій або ж вчинення позивачем будь-якого дисциплінарного проступку.

За твердженнями позивача, висновок від 05 січня 2017 року, складений за результатами проведення службового розслідування та наказ № 1к від 05 січня 2017 року ґрунтуються виключно на повідомленні про підозру у кримінальному провадженні за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, № 42016000000002098. Однак, як зазначає позивач, наявність підозри не може слугувати єдиною підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.

Також, позивач наголошує на тому, що дисциплінарна відповідальність прокурора не може ґрунтуватись лише на матеріалах кримінального провадження щодо особи, оскільки дисциплінарний проступок є відмінним від кримінального, а наявність складу дисциплінарного проступку повинен доводитись зібраними у встановленому законодавстві порядку доказами службового розслідування, що б підтверджували факти і обставини його скоєння, наявності складу та вини дисциплінарного проступку.

У зв`язку з чим, позивач вказує, що встановлення наявності у його діях складу дисциплінарного проступку фактично на підставі матеріалів кримінального провадження та констатування факту вчинення кримінального правопорушення, його ототожнення із складом дисциплінарного проступку без викладення складу проступку і збирання інших доказів вчинення дисциплінарного проступку свідчить про порушення презумпції невинуватості по відношенню до позивача.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач порушив строки проведення службового розслідування, не надав можливості ознайомитися та дізнатися про підстави для відкриття дисциплінарного провадження, а також не ознайомив з наказом №153 від 29 серпня 2016 року про початок службового розслідування, не надав можливості надати пояснення щодо дисциплінарного провадження та фактів, позбавив можливості заявити клопотання та відводи особам, які проводили розслідування, не надав можливості ознайомитися з висновком та зібраними у процесі перевірки матеріалами дисциплінарного провадження, чим порушив право на оскарження висновку службового розслідування, не повідомив про час та місце проведення засідання, не надіслав копії скарги та висновку про наявність дисциплінарного проступку, розглянув висновок службового розслідування без участі позивача, з порушенням принципу змагальності.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у новій редакції (Т.4, арк. 168-175), представник відповідача послався на те, що в ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, отримав неправомірну вигоду у великому розмірі, а саме кошти в сумі 252000,00 грн, за прийняття ним в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Київперсонал» з використанням службового становища процесуального рішення, спрямованого на зняття арешту з грошових коштів з банківських рахунків товариства та на припинення кримінального провадження його посадових осіб.

Проте, такий аргумент відповідача належними та допустимими доказами в цій справі підтверджений не був.

Тобто, за доводами представника відповідача, матеріалами службового розслідування доведено факти, що свідчать наявність в діях позивача складу проступку (вчинку) проти інтересів служби, а також стали основоположними підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме,

- розслідування Генеральною прокуратурою України кримінального провадження №42016000000002098 від 12 серпня 2016 року за попередньою кваліфікацією частина 1 статті 358, частина 3 статті 190, частина 4 статті 191 Кримінального кодексу України, що спричинило проведення обшуків в приміщенні прокуратури Київської області та Ірпінському відділі Києво-Святошинської місцевої прокуратури;

- існування позаслужбових стосунків ОСОБА_1 з ОСОБА_7 з метою одержання неправомірної вигоди від третіх осіб;

- вилучення під час слідчих дій частини неправомірної вигоди;

- повідомлення ОСОБА_1 30 серпня 2016 року про підозру у одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи дії з використанням наданої їй влади, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням такої вигоди в особливо великому розмірі;

- набуття вказаною подією суспільного резонансу та завдання в такий спосіб шкоди авторитету органів прокуратури України.

Вказані обставини, за твердженнями представника відповідача, достовірно встановлені у висновку службового розслідування та підтверджуються сукупністю зібраних в його ході матеріалів та, як зазначає представник відповідача, свідчать про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який порочить його як працівника прокуратури і об`єктивно засвідчують порушення позивачем присяги працівника прокуратури.

У зв`язку з вчиненням проступку, що порочить звання працівника прокуратури і є несумісним з його перебуванням на займаній посаді в органах прокуратури прокурором Київської області на підставі положень чинного законодавства України прийнято обгрунтоване рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення його з органів прокуратури.

Також, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що з метою з`ясування обставин події, членами комісії підготовлено та направлено до Генеральної прокуратури України лист щодо отримання відомостей, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 ганебного вчинку та інших відомостей.

Крім того, членами комісії вивчено та проаналізовано правомірність дій ОСОБА_1 , що призвели до події та безпосередньо передували їй, шляхом опитування працівників Києво-Святошинської місцевої прокуратури, процесуальних керівників у кримінальному провадженні, де фігурантом є товариство з обмеженою відповідальністю «Київперсонал», начальника та працівників Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, слідчого Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 з приводу події, яка призвела до проведення службового розслідування.

Також, як вказано у відзиві на позовну заяву, Ірпінським відділом Києво-Святошинської місцевої прокуратури на запит членів комісії, підготовлено та надано до матеріалів службового розслідування довідку по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №12015110040002656 від 06 листопада 2016 року за попередньою кваліфікацією частина 1 статті 358, частина 3 статті 190, частина 4 статті 191 КК України.

Членами комісії з`ясовано питання наявності чи відсутності у діянні ОСОБА_1 ознак кримінального, корупційного правопорушення, інших ганебних вчинків, порушень присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують його як працівника прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури.

Крім того, представник відповідача послався й на те, що членами комісії направлено до генеральної прокуратури України лист щодо отримання відомостей з приводу статусу у кримінальному провадженні №12015110040002656 працівника ОСОБА_1 та долучено до матеріалів службового розслідування копії підозри, яку вручено позивачу.

При цьому, як зазначає представник відповідача, комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 , що здійснюється в межах досудового розслідування, а лише перевірила обставини на предмет дотримання вимог, які ставляться до посадових осіб органів прокуратури та наявність у діях прокурора складу дисциплінарного проступку. Встановлені в ході дисциплінарного провадження факти і з`ясовані обставини мають значення тільки для прийняття рішень в межах дисциплінарного провадження.

У відзиві на позовну заяву також вказано, що комісія вжила всіх можливих та законних заходів для з`ясування способу вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, надавши об`єктивну та неупереджену оцінку подіям та способу вчинення проступку, об`єктивну та неупереджену оцінку подіям та способу вчинення проступку, встановивши факт порушення вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівником прокуратури України ОСОБА_1

Крім того, представник відповідача зазначив, що твердження позивача щодо того, що підставою для проведення службового розслідування відносно нього були лише проведення обшуків у нежилих - адміністративних будівлях, які використовуються органами прокуратури Київської області, є безпідставними, оскільки підставою призначення службового розслідування стала необхідність причин та умов можливого вчинення окремими працівниками прокуратури Київської області правопорушення.

Службове розслідування призначено не відносено ОСОБА_1 , а щодо невизначеного кола осіб та саме під час такого розслідування (перевірки) комісією вжито заходів до встановлення осіб, в діях яких вбачалися ознаки дисциплінарного проступку.

Також, у відзиві на позовну заяву, вказано, що прокуратурою Київської області за власною ініціативою 06 жовтня 2016 року вручено позивачу пам`ятку про права особи, стосовно якої проводилось службове розслідування, а також останнім надано пояснення на ім`я прокурора Київської області стосовно обставин вчинення ним ганебного вчинку.

Вказані обставини, за доводами представника відповідача, свідчать про те, що позивач був обізнаний в період проведення службового розслідування про його проведення та не був позбавлений права заявляти будь-які клопотання щодо підстав його проведення, висловлювати письмові зауваження щодо об`єктивності та повноти його проведення, проте, як зазначає представник відповідача, в матеріалах справи відсутні будь-які заяви та клопотання з вказаних питань, а тому твердження позивача з цього приводу є безпідставними.

Більш того, представник відповідача також послався й на те, що на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 05 січня 2017 року в загальнодоступній мережі «інтернет» та інших засобах масової інформації широкого поширення та розголосу набули публікації щодо дій ОСОБА_1 з кричущими назвами « ОСОБА_1 - ирпенский прокурор в тюрме за взятку» « ОСОБА_22 и законник из Ирпенского отдела Киево-Святошинской прокуратуры погорели на взятке в 30000 долларов», які, як стверджує представник відповідача, викликали негативне ставлення громадськості до органів прокуратури, але будь-які дані щодо звернення позивача до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, щодо спростування засобами інформації неправдивих відомостей, які принижують його честь і честь органів прокуратури в цілому, відсутні.

У зв`язку з чим, представник відповідача зазначив, що оскаржуваний наказ видано прокурором Київської області на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про прокуратуру», Дисциплінарним статутом прокуратури України, обгрунтовано, своєчасно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Застосоване дисциплінарне стягнення відповідає ступеню вини та тяжкості вчиненого ОСОБА_1 проступку.

З урахуванням викладених вище обставин, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа письмових пояснень на позовну заяву не надала з невідомих суду причин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2018 року, залишеним без змін на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Прокуратури Київської області задоволені частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2018 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду адміністративної справи №826/2076/17 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративна справа №826/2076/17 прийнята до провадження, призначене підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 10 січня 2019 року та заява про зменшення позовних вимог від 10 січня 2019 року прийняті до розгляду, підготовче засідання відкладено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва викликано в якості свідка ОСОБА_4 .

У справі було проведено низку підготовчих засідань та витребувано докази. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Згодом проведено низку судових засідань щодо розгляду справи по суті. В останньому судовому засіданні по суті - 16 вересня 2019 року, позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, допитавши свідка, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 03 березня 2014 року розпочав публічну службу в органах прокуратури на посаді стажиста прокурора прокуратури Центрально-міського району міста Горлівки Донецької області (Т.1, арк. 21-22, 25).

В подальшому, позивача переведено до органів прокуратури Київської області, де він з 10 жовтня 2014 року займав посаду стажиста прокурора та з 23 лютого 2015 року прокурора прокуратури міста Ірпінь Київської області, а з 14 грудня 2015 року - прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та 13 березня 2015 року позивач прийняв присягу працівника прокуратури (Т.1, арк. 22-24, 26, 27, 28, 29).

Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (надалі Закон України від 14.10.2014 №1697-VII) визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

У відповідності до статті 1 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 4 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 5 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Частиною 1 статті 7 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII передбачено, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури, військові прокуратури, Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 10 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII у системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Регіональну прокуратуру очолює керівник регіональної прокуратури - прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, який має першого заступника та не більше трьох заступників.

Статтею 11 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII визначені повноваження керівника регіональної прокуратури, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Статтею 43 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII визначений вичерпний перелік підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків;

2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення;

3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень;

4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру;

5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;

6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;

7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку;

8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;

9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.

В той же час, у відповідності до пункту 2 Прикінцевих положень» Закону України від 14.10.2014 №1697-VII до затвердження всеукраїнською конференцією працівників прокуратури Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури застосовуються положення Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123.

Згідно пункту 4 Прикінцевих положень Закону України від 14.10.2014 №1697-VII постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України» та «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України» втрачають чинність одночасно з втратою чинності пунктом 8 частини першої статті 15, частиною четвертою статті 16, абзацом першим частини другої статті 46-2, статтею 47, частиною першою статті 49, частиною п`ятою статті 50, частинами третьою, четвертою, шостою та одинадцятою статті 50-1, частиною третьою статті 51-2, статтею 53 щодо класних чинів Закону України «Про прокуратуру».

Приписами частини 1 статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-ХІІ, (надалі - Статут), встановлено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Статтею 3 вказаного Статуту визначено, що на підставі статті 48 Закону України «Про прокуратуру», цей Статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.

Частиною 1 статті 8 Статуту визначено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Згідно з частиною 1 статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Відповідно до частини 1 статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України, дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.

Статтею 13 Дисциплінарного статуту прокуратури України визначено, що про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку. Копія наказу додається до особової справи. З наказом можуть бути ознайомлені працівники відповідної прокуратури.

Статтею 2 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123 визначено, що дія цього Кодексу поширюється на всіх працівників органів прокуратури, науково-навчальних закладів та інших установ прокуратури, які мають класні чини, а також стажистів на посадах прокурорів прокуратури або слідчих. Вимоги Кодексу є обов`язковими з моменту призначення на посаду та ознайомлення з його положеннями, про що робиться письмовий запис в особовій справі працівника прокуратури.

Стаття 4 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури визначає, що професійна діяльність працівників прокуратури ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина; незалежності та самостійності; політичної неупередженості та нейтральності; толерантності; рівності перед законом, презумпції невинуватості; справедливості та об`єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; конфіденційності; прозорості службової діяльності; утримання від виконання незаконних рішень чи доручень, недопущення конфлікту інтересів, компетентності та професіоналізму, зразковості поведінки та дисциплінованості.

Положеннями статті 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, визначено, що працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих, передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

Стаття 29 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури передбачає оцінку дотримання норм професійної етики та поведінки. Оцінка дотримання правил професійної етики та поведінки працівника прокуратури може надаватися під час проведення атестації, при вирішенні питань щодо підвищення по службі, присвоєння класного чину, підготовці характеристик та рекомендацій, зарахуванні до кадрового резерву на керівні та вищі посади, а також в інших необхідних випадках.

У відповідності до статті 30 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури передбачає, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру», працівники прокуратури зобов`язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. З`ясування обставин за фактом порушення проводиться згідно з вказівкою керівника відповідного органу прокуратури, у необхідних випадках проводиться перевірка за процедурою, передбаченою Дисциплінарним статутом прокуратури України та Інструкцією про порядок проведення службового розслідування в органах прокуратури України.

Відповідно Наказу Генерального прокурора України від 23 січня 2018 року №11 визнано таким, що втратив чинність, наказ Генеральної прокуратури України від 24 вересня 2014 року №104 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України».

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, відповідач проводив службове розслідування відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 24 вересня 2014 року №104 (надалі - Інструкція №104).

Вказаною Інструкцією №104 визначались підстави та порядок проведення управлінням внутрішньої безпеки, Головним управлінням кадрового забезпечення, організаційно-контрольним управлінням та іншими підрозділами Генеральної прокуратури України, старшими помічниками прокурорів обласного рівня з питань внутрішньої безпеки, підрозділами роботи з кадрами прокуратур обласного рівня, іншими посадовими особами органів прокуратури, службових розслідувань та службових перевірок.

Метою службових розслідувань та службових перевірок є повне, об`єктивне і всебічне з`ясування обставин надзвичайних подій, ганебних вчинків та правопорушень, скоєних за участі працівників органів прокуратури, виявлення причин і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження негідних вчинків серед особового складу.

Крім того, у відповідності до положень Інструкції №104 особа, стосовно якої проводиться службове розслідування чи службова перевірка, має право: отримувати інформацію про підстави проведення розслідування чи перевірки та склад комісії (осіб), якою вони будуть проводитися, заявляти обґрунтовані клопотанням про їх відвід. Таке клопотання підлягає розгляду керівником прокуратури у 3-денний строк, повідомлення про прийняте рішення надається у письмовій формі; бути присутнім при проведенні розслідування або перевірки, пояснювати факти, робити заяви, подавати відповідні документи, порушувати клопотання про їх витребування, додаткове отримання та вивчення пояснень осіб, знайомитись після закінчення службового розслідування чи службової перевірки із затвердженим висновком та подавати на нього зауваження. До подання висновку службового розслідування чи службової перевірки на розгляд керівнику з його змістом за бажанням знайомиться працівник, стосовно якого вони проводилися. Про ознайомлення та наявність заперечень складається відповідна довідка, яка підписується учасниками ознайомлення. У разі відмови підписати довідку складається відповідний акт за підписами не менше трьох осіб.

Досліджуючи матеріали службового розслідування, копія яких надана суду (Т.3, арк. 80-273), судом встановив наступне:

Наказом прокурора Київської області №153 від 29 вересня 2016 року призначено службове розслідування за фактом вчинення окремими працівниками прокуратури Київської області правопорушення, яке призвело до проведення обшуків у нежилих адміністративних будівлях, що використовуються органами прокуратури Київської області за адресами: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2 , а також Київська область, село Софіївська Борщагівка, вулиця Леніна, 67 , та місто Буча, вулиця Києво-Мироцька, 106 (Т.3, арк. 93-94).

Відповідно плану проведення службового розслідування з приводу можливого вчинення окремими працівниками органів прокуратури Київської області правопорушення, яке призвело до проведення 29 серпня 2016 року обшуків у приміщеннях прокуратури Київської області, у тому числі, заплановано опитати працівників ОСОБА_7 та ОСОБА_1 з приводу можливого вчинення ними протиправних дій у період з 31 серпня 2016 року по 01 вересня 2016 року (Т.4, арк. 95-97).

Наведене дозволяє суду дійти висновку про призначення службового розслідування, в т.ч. й стосовно позивача та, відповідно, встановлює обов`язок відповідача ознайомити особу, стосовно якої проводиться службове розслідування з підставами її проведення.

Суд звертає увагу, що в матеріалах службового розслідування, а також в матеріалах даної адміністративної справи відсутні відомості щодо ознайомлення ОСОБА_1 з вказаним наказом про проведення службового розслідування, а також будь-які інші належні та допустимі докази щодо інформування позивача про підстави призначення стосовно нього службового розслідування.

При цьому, наказом прокурора Київської області від 22 вересня 2016 року № 169 продовжено строки проведення службового розслідування (перевірки) (Т.3, арк. 104).

Крім того, судом встановлено, що пам`ятку про права особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, позивач отримав лише 06 жовтня 2016 року (Т.3, арк. 202), в той час, коли службове розслідування у тому числі стосовно нього розпочато ще 29 серпня 2016 року.

В матеріалах службового розслідування також наявні наступні документи: повідомлення про підозру, складене старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України від 30 серпня 2016 року, а саме за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України (Т.3, арк. 155-158) та повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 25 листопада 2016 року за частиною 4 статті 368 КК України відносно ОСОБА_1 (Т . 3, арк. 159-166).

В матеріалах службового розслідування також містяться копія пояснень ОСОБА_1 на ім`я прокурора Київської області, відповідно до яких ОСОБА_1 надав пояснення з приводу проведеного слідчим Генеральної прокуратури України обшуку на його робочому місці та за місцем проживання (Т . 3, арк. 203-204).

При цьому, суд зауважує, що в матеріалах службового розслідування відсутні будь-які інші пояснення позивача з приводу проведення службового розслідування.

Відповідно до наказу прокурора Київської області від 05 жовтня 2016 року №478к позивача відсторонено від виконання службових обов`язків прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (Т.3, арк. 193).

Крім того, судом встановлено, що в ході службового розслідування відповідачем відібрані пояснення наступних осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_26 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 (Т.3, арк. 195, 220-221, 222-223, 224-225, 226-227, 228-229, 230-231,232-233, 234-235, 236-237, 238-239, 240-241, 242-243, 244-245, 246-247).

Аналіз письмових пояснень вказаних осіб свідчить про те, що жоден із них не повідомив про обставини вчинення позивачем будь-яких протиправних дії, вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Крім того, матеріали службового розслідування містять інформацію з мережі Інтернет щодо проведення 29 серпня 2016 року працівникам Генеральної прокуратури України слідчих дій - обшуків в приміщеннях прокуратури Київської області (Т.3, арк. 248-272).

На підставі вказаних вище матеріалів та документів 05 січня 2017 року комісією, призначеною відповідно до наказу прокурора Київської області № 153 від 29 серпня 2016 року, складено висновок про результати службового розслідування з приводу з`ясування причин та умов можливого вчинення окремими працівникам прокуратури Київської області правопорушення, яке призвело до проведення обшуку у нежилих - адміністративних будівлях, які використовуються органами прокуратури Київської області, згідно якого: вважається доведеним факт порушення прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_7. та прокурором Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 вимог частини 3, пунктів 3, 4 частини 4 статті 19 Закону України «Про прокуратуру», статей 10, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури та вчинення проступку, який порочить їх, як працівників прокуратури та є не сумісним з перебуванням в органах прокуратури України та рекомендовано звільнення з займаної посади та з органів прокуратури Київської області (Т.3, арк. 81-92).

В той же час, суд зазначає, що вказаний висновок має посилання на матеріали кримінального провадження № 42016000000002098 від 12 серпня 2015 року відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України відносно позивача.

05 січня 2017 року наказом прокурора Київської області № 1к позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади прокурора Києво-Святошинської прокуратури місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури за порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", Присяги працівника прокуратури, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури (Т.1, арк. 42-49).

З вказаним наказом позивача було ознайомлено 05 січня 2017 року, проте, примірник цього наказу разом з трудовою книжкою отримано 16 січня 2017 року, як зазначено у заяві позивача щодо надання останньому можливості ознайомитися з матеріалами та висновком службового розслідування (Т.1, арк. 55-56, 231-238).

Зі змісту оскаржуваного наказу відповідача №1к від 05 січня 2017 року щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності вбачається, що він ґрунтується на обставинах:

- розслідування Генеральною прокуратурою України кримінального провадження №42016000000002098 від 12 серпня 2016 року за попередньою кваліфікацією частина 1 статті 358, частина 3 статті 190, частина 4 статті 191 Кримінального кодексу України, що спричинило проведення обшуків в приміщенні прокуратури Київської області та Ірпінському відділі Києво-Святошинської місцевої прокуратури;

- існування позаслужбових стосунків ОСОБА_1 з ОСОБА_7 з метою одержання неправомірної вигоди від третіх осіб;

- вилучення під час слідчих дій частини неправомірної вигоди;

- повідомлення ОСОБА_1 30 серпня 2016 року про підозру у одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи дії з використанням наданої їй влади, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням такої вигоди в особливо великому розмірі;

- набуття вказаною подією суспільного резонансу та завдання в такий спосіб шкоди авторитету органів прокуратури України.

Вказаний наказ в мотивувальній частині містить висновок, що під час службового розслідування встановлено достатні дані, які свідчать про те, що ОСОБА_1 грубо порушив вимоги Закону України «Про прокуратуру», Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, Присягу працівника прокуратури, вчинив дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, а також у чесності та непідкупності органів прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням на роботі в органах прокуратури.

При цьому, суд зазначає, що у висновку за результатами службового розслідування комісією досліджувались обставини та підстави проведення обшуків у нежилих приміщеннях - адміністративних будівлях органів прокуратури, а також за місцем проживання ОСОБА_1 , в той час, коли зі змісту оскаржуваного наказу №1к від 05 січня 2017 року вбачається, що його зміст ідентичний змісту врученого ОСОБА_1 повідомлення про підозру за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 368 КК України.

Крім цього, відповідачем під час проведення службового розслідування та аналізу протоколу обшуку, не було враховано наявність додатку до протоколу обшуку від 29.08.2016 та викладені в ньому аргументи, що мали значення для цього службового розслідування (Т.4, арк.198-200).

При цьому, суд звертає увагу, що в основу оскаржуваного рішення не міг бути покладений протокол від 23.08.2016 (Т.4, арк. 201-208), оскільки він був відсутній в матеріалах службового розслідування.

Так, в наказі (Т.1, арк. 48) вказано, що ніби-то 24.08.2016 ОСОБА_1 отримав грошові кошти у вигляді неправомірної вигоду в розмірі 250 тис. грн. Проте, такий факт не підтверджено ані протоколами обшуку, ані іншими наявними у справі належними та допустими доказами.

Тобто, оскаржуваний наказ містить інформацію про діяльність позивача та певні, ніби-то встановлені факти, які не відповідають дійсності.

Тобто, мотивувальна частина оскаржуваного наказу містить факти, які не були предметом дослідження та встановлення під час проведення службового розслідування та не підтверджуються належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах службового розслідування.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені нормативні акти, дослідивши матеріали службового розслідування суд дійшов висновку, що зібраними в ході службового розслідування матеріалами не підтверджується факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, оскільки, як вже зазначалось судом, жоден з осіб опитуваних в ході службового розслідування: ОСОБА_7 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_26 , ОСОБА_18 , ОСОБА_4 не підтвердили факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а зібрані матеріали свідчать лише про наявність стосовно позивача матеріалів кримінального провадження.

Стосовно посилань відповідача на інші документи, які були зібрані в ході службового розслідування, а саме інформація з мережі Інтернет про проведення обшуків в приміщенням прокуратури Київської області та вилучення під час обшуків грошових коштів, суд дійшов висновку, про те, що вказані відомості не є належними, допустимими і достовірними доказами, у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, підтвердження факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку, чи вчинення позивачем будь-яких протиправних діянь.

Стосовно наданих представником відповідача додаткових доказів, зокрема, протоколів проведення негласних оперативно-розшукових дій, протоколів допиту, отриманих під час досудового розслідування кримінального провадження стосовно позивача, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки подані документи не досліджувались комісією і не аналізувались під час проведення службового розслідування та не приймались до уваги під час складання висновку службового розслідування.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду показав, що ОСОБА_1 будь-яких вказівок в частині скасування арешту рахунків товариства з обмеженою відповідальністю "Київперсонал" йому не давав, будь-яких дій, які б сприяли скасуванню арешта не вчиняв. Також, свідок пояснив, що з ОСОБА_1 , навпаки, обговорювалось питання в частині виконання другої ухвали слідчого судді, якою накладено арешт на рахунки товариства, у випадку, скасування арешту по першій ухвалі.

Тобто, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 підтвердив надані ним пояснення під час службового розслідування в частині відсутності фактів вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Крім того, як вже зазначалось, висновок службового розслідування має посилання на матеріали кримінального провадження № 42016000000002098 від 12 серпня 2015 року відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, відносно позивача.

Так, при прийнятті рішення у даній адміністративній справі суд приймає до уваги Рішенні "Європейського Суду з прав людини у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" від 10 лютого 1995 року, яким визначено, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

На час розгляду даної справи судом не ухвалено обвинувального вироку у відношенні позивача.

В судовому засіданні представник відповідача наголошувала, що позивача звільнено з органів прокуратури за порушення Присяги працівника прокуратури, вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівника прокуратури, внаслідок вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури.

Суд не погоджується з таким доводом відповідача щодо кваліфікування вищенаведених обставин "вчинком, що порочить звання працівника прокуратури", оскільки "проступок, який порочить працівника прокуратури" (стаття 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України) за своєю суттю є етико-правовими категоріями, і це дії (або бездіяльність), які суперечать положенням Кодексу професійної етики прокурора та дають реальну і достатню підставу вважати, що обов`язок прокурорсько-слідчого працівника чесно, неупереджено та незалежно виконувати свої професійні обов`язки порушено, а так само скоєно дії, що тягнуть за собою стійку негативну думку про моральне обличчя працівника прокуратури.

Також суд наголошує й на тому, що службове розслідування проведено з порушенням порядку, оскільки відповідач не надав суду достовірних доказів того, що позивач був належним чином ознайомлений з початком проведення відносно нього службового розслідування та не був ознайомлений з правами як особи, стосовно якої проводиться службове розслідування своєчасно.

В матеріалах справи відсутній доказ того, що позивачу пропонувалось ознайомитися з висновком службового розслідування до подання цього висновку керівнику, чи те, що позивачу пропонувалось ознайомитися з висновком службового розслідування, а він відмовився від такого ознайомлення, натомість, матеріали справи свідчать про те, що позивач звертався до відповідача з заявою, в якій просив надати йому матеріали службового розслідування для ознайомлення.

Таким чином, суд вважає, що матеріалами службового розслідування не підтверджується факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, іншого ганебного вчинку, їх мотиви, як це передбачено Інструкцією № 104, в матеріалах службового розслідування відсутні відомості, будь-які фактичні данні, які об`єктивно свідчать про порушення позивачем саме Присяги працівника прокуратури та скоєння ним проступку, який порочить працівника прокуратури.

Відповідний висновок має прийматися на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов`язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Стосовно посилань відповідача, як на підставу для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, на суспільний резонанс, наявність у мережі «Інтернет» відповідних статей щодо кримінального провадження стосовно позивача, які викликали негативне ставлення громадськості до органів прокуратури та відсутність звернень позивача до суду з позовними заявами про спростування такої інформації та про захист честі, гідності й ділової репутації, суд зазначає, що звернення до суду за захистом своїх прав, є правом, а не обов`язком особи, яка вважає, що її права порушені, відсутність відомостей про таке звернення позивача не може свідчити про суспільний резонанс або про вчинення позивачем дій, що порочать звання працівника органів прокуратури.

Фактично позивача було звільнено у зв`язку з підозрою у злочині, до завершення та отримання відповідних результатів в кримінальній справи, у вигляді вироку та висновків суду про наявність складу злочину в діях позивача, а також у зв`язку з наявністю суспільного резонансу в цій справі. Відтак, фактично оскаржуване рішення про звільнення позивача ґрунтується на припущеннях та неперевірених роздруківках з Інтернет-мережі.

Суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності прийнято на підставі необґрунтованого висновку службового розслідування, який містить посилання на факти, які не підтверджені належними та допустимими доказами, внаслідок чого такий наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а, позивач, відповідно, підлягає поновленню на посаді.

Крім того, згідно зі статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу №1к від 05 січня 2017 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення діяв без врахування фактичних обставин, які підлягали встановленню в ході призначеної службової перевірки - тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд також враховує, що відповідно до вимог пункту 22 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Дисциплінарна відповідальність публічного службовця є предметом адміністративного права, а трудове законодавство у цьому випадку застосовується субсидіарно.

В даному випадку питання притягнення працівника прокуратури до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення в повній мірі регламентовано спеціальним законодавством, проте останнє не врегульовує питань поновлення таких працівників у випадках незаконного звільнення, у зв`язку із чим суд вважає за можливе застосувати загальні норми трудового законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (надалі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається з довідки про середню заробітну плату позивача від 12 вересня 2019 року №18ф-145, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить, після відрахування обов`язкових відрахувань становить 421,28 грн. середньоденного заробітку.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 січня 2017 року по 16 вересня 2019 року (включно), становить (421,28 грн. х 672 робочих дні), що дорівнює 283100,16 грн.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно із пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає за необхідне рішення суду у частині поновлення поновлення ОСОБА_1 з 06 січня 2017 року на посаді прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської прокуратури Київської області та в частині стягнення з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9268,16 грн без урахування обов`язкових податків та зборів - допустити до негайного виконання.

Стосовно вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У відповідності до наданого суду витягу з договору про надання правової допомоги №00077/1 від 30 серпня 2016 року, укладеного між адвокатським об`єднанням «Лещенко, Дорошенко і партнери» та ОСОБА_1 та додаткової угоди до нього №3 від 23 січня 2017 року (Т.1, арк. 69,67), адвокатське об`єднання зобов`язалось надати клієнту правову допомогу на умовах та в обсязі визначених договором

Як вбачається з наданої суду копії квитанції від 31 січня 2017 року, ОСОБА_1 на рахунок адвокатського об`єднання перераховано грошові кошти у розмірі 12000,00 грн з призначенням платежу: «оплата гонорару згідно додаткової угоди №3 від 23 січня 2017 року до договору про надання правової допомоги №00077/1 від 30 серпня 2016 року» (Т.1, арк. 68).

Тобто, позивачем підтверджено, а судом встановлено факт оплати наданих правових послуг, а тому, суд дійшов висновку про доцільність стягнення вказаної суми на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської області - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ №1к від 05.01.2017 року Прокуратури Київської області про притягнення до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення юриста 3 класу ОСОБА_1 з посади прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської прокуратури Київської області та з органів прокуратури.

3. Поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер облікової картки платника податку НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрація місця перебування: АДРЕСА_2 , адреса листування: АДРЕСА_3 ) з 06.01.2017 на посаді прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської прокуратури Київської області.

4. Стягнути з Прокуратури Київської області (бульвар Лесі Українки, 27/2, Київ, 01014, ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер облікової картки платника податку НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрація місця перебування: АДРЕСА_2 , адреса листування: АДРЕСА_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов`язкових відрахувань до бюджету, за період з 06.01.2017 по 16.09.2019 в сумі 283 100, 16 грн (двісті вісімдесят три тисячі сто гривень 16 коп).

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Прокуратури Київської області (бульвар Лесі Українки, 27/2, Київ, 01014, ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер облікової картки платника податку НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрація місця перебування: АДРЕСА_2 , адреса листування: АДРЕСА_3 ) судові витрати в розмірі 12000 грн. (дванадцять тисяч гривень).

6. Виконати негайно рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер облікової картки платника податку НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрація місця перебування: АДРЕСА_2 , адреса листування: АДРЕСА_3 ) з 06.01.2017 на посаді прокурора Ірпінського відділу Києво-Святошинської прокуратури Київської області та в частині стягнення з Прокуратури Київської області (бульвар Лесі Українки, 27/2, Київ, 01014, ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер облікової картки платника податку НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрація місця перебування: АДРЕСА_2 , адреса листування: АДРЕСА_3 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9268,16 грн (дев`ять тисяч двісті шістдесят вісім гривень 16 коп.)

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст рішення суду виготовлений 30 вересня 2019 року.