РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2019 року

м. Рівне

№1740/2425/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0033108/5202-1705 від 20.03.2018, відповідно до якого позивачу визначено податкове зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 32352 грн. 00 грн.

Заяви по суті справи.

Позовна заява обґрунтована тим, що прийняте податкове повідомлення-рішення фіскального органу є протиправним, оскільки нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, здійснене з порушенням норм Податкового кодексу України. Позивач вказує, що належне йому нерухоме майно - будівля «телятника» не є об`єктом оподаткування в розумінні статті 266 Податкового кодексу України, оскільки використовується в особистому селянському господарстві - товаровиробництві. Зазначає, що фіскальний орган не мав правових підстав для визначення суми податкового зобов`язання на звітний податковий період 2017 року за ставками, що встановлені органом місцевого самоврядування у цьому ж 2017 році (Рішення від 27.01.2017 №107), що є порушенням статей 12, 266 Податкового кодексу України. Просив суд задовольнити позов повністю.

Відзив на позовну заяву обґрунтовано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене на підставі норм Податкового кодексу України, оскільки належне позивачу нерухоме майно є об`єктом оподаткування в порядку статті 266 кодексу. Відповідач вказує, що пунктом 4 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» №1791-VIII від 20.12.2016, установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відтак, податковий орган мав правові підстави для визначення позивачу податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на звітний податковий період 2017 року за ставками, що встановлені рішенням органу місцевого самоврядування від 27.01.2017 №107. Просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою суду від 25.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 23.10.2018.

23 жовтня 2018 року у підготовчому засіданні оголошено перерву до 08.11.2018.

Ухвалою суду від 08.11.2018 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №460/2706/18.

Ухвалою суду від 21.06.2019 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 05.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 26.09.2019.

Учасники справи подали до суду заяви про розгляду справи за їх відсутності.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження, оскільки потреба заслухати свідка чи експерта відсутня.

За приписами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 являється власником нерухомого майна - «телятник», що розташоване по АДРЕСА_1 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.04.2009) (а.с. 15).

На адресу позивача надійшло від Головного управління ДФС у Рівненській області податкове повідомлення-рішення від 20.03.2018 №0033108/5202-1705 про визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 32352 грн. 00 коп. за звітний 2017 рік (далі іменується - ППР №0033108/5202-1705) (а.с. 11).

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу спірного рішення - ППР №0033108/5202-1705, на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі іменується - ПК України), платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За правилами підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування:

а) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);

б) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) гуртожитки;

ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад;

д) об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об`єкта на дитину;

е) об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;

є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;

ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;

з) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств;

и) об`єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об`єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність;

і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг;

ї) об`єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;

й) об`єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров`я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту інвалідів, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;

к) об`єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. Перелік таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України;

л) об`єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім`ям, у яких виховується п`ять та більше дітей.

Пунктом 30.1. статті 30 ПК України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Відповідно до пункту 30.9. статті 30 ПК України, податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

Позивач, як на підставу протиправності ППР №0033108/5202-1705, посилається на абзац «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки у його власності перебуває нерухоме майно - «телятник» загальною площею 674 кв.м. по АДРЕСА_1 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.04.2009).

Разом з тим, фіскальний орган вказує, що сума податкового зобов`язання згідно ППР №0033108/5202-1705 визначена на підставі Рішення Висоцької сільської ради від 27.01.2017 №107 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Висоцької сільської ради»; відповідно до додатку №3 до Рішення 27.01.2017 №107, розмір ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, для об`єктів нежитлової нерухомості для інших будівель (приміщень) становить 1,5 відсотків.

Відповідно до положень підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Отже, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовуються виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено самим підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Таким чином, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно».

При цьому згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 №575-VІ, виробниками сільськогосподарської продукції визнаються юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарську худобу і птицю.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про відсутність суперечності щодо змісту поняття «сільськогосподарський товаровиробник» у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та Податковому кодексі України, оскільки визначення підпункту14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України має чітко обмежену сферу застосування, отже, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів в силу приписів пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Таким чином, відповідно до абзацу «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

З даного приводу суд зазначає, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, наказом від 17.08.2000 №507, затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Згідно з ДК 018-2000, до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) належить клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271), який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.

Під час розгляду справи по суті, судом встановлено, що позивач використовує належне йому приміщення - ферма-телятник загальною площею 674 кв.м. у домашньому сільському господарстві з метою виробництва сільськогосподарської продукції, що підтверджується довідкою старости села Золоте від 28.08.2019 №347 (а.с. 90).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» №742-IV від 15.05.2003 (далі іменується - Закон України №742-IV), особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім`ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку (абзац 1 частини 1 статті 6 Закону України №742-IV).

Відповідно до статті 7 Закону України №742-IV, члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі; передавати земельні ділянки особистого селянського господарства фізичним або юридичним особам в оренду відповідно до закону; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству. Уповноваженою особою може бути дієздатний член особистого селянського господарства, який досяг 18 років; реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами; отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства; використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі відповідно до закону; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки; отримувати дорадчі послуги; брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об`єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо відповідно до законодавства України; проводити в установленому законом порядку зовнішньоекономічну діяльність.

Таким чином, нежитлова будівля телятника, що належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування, згідно з абзацем «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником при виробництві сільськогосподарської продукції в порядку Закону України №742-IV.

При цьому, виходячи із спірних правовідносинах необхідно врахувати рішення Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 3.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, з огляду на вищенаведені положення норм чинного законодавства та практику Європейського Суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, оскільки позивач фактично є сільськогосподарським товаровиробником в межах особистого селянського господарства.

Разом з тим, суд відхиляє доводи позивача про те, що фіскальний орган не мав правових підстав застосовувати ставку податку на базовий податковий період 2017 року на підставі Рішення від 27.01.2017 №107 (що прийняте в цьому ж 2017 році), оскільки це суперечить нормам ПК України, Бюджетному кодексу України та Конституції України, оскільки пунктом 4 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» №1791-VIII від 20.12.2016, установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного ППР №0033108/5202-1705 в порядку статті 77 КАС України, а відтак заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп., сплачена відповідно до квитанції від 20.09.2018 №1Р2057, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Рівненській області (33023, місто Рівне, вулиця Відінська, 12; код ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 20 березня 2018 року №0033108/5202-1705.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39394217).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 30 вересня 2019 року.

Суддя Недашківська К.М.