КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2019 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 758/8201/18

номер провадження: 22-ц/824/9324/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року у складі судді Ларіонової Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Даімантбанк» (далі - ПАТ «Даімантбанк») Тімоніна О.О. про зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 29 жовтня 2014 року, зобов`язано ПАТ «Діамантбанк» повернути ОСОБА_1 його трудову книжку та стягнуто з ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 12 003 654 грн 00 коп. Вказував, що даним рішенням суду встановлено характер трудових правовідносин між ним та ПАТ «Діамантбанк», а також те, що стягнуті з ПАТ «Діамантбанк» на його користь грошові кошти є складовою заробітної плати та відносяться до заохочувальних та компенсаційних виплат.

Зазначав, що 22 червня 2017 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 394-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Діамантбанк». 23 червня 2017 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2663 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Діамантбанк» та делегування повноважень ліквідатору банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ Діамантбанк» з 24 червня 2017 року по 23 червня 2019 року включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна О.О.

Вказував, що 20 липня 2017 року, тобто, у визначений Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» строк, він звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна О.О. із заявою про включення вимог кредитора до реєстру акцептованих вимог в розмірі 15 419 345 грн 69 коп. та просив включити його вимоги до другої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк» на підставі п.2 ч.1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вказану заяву обгрунтував наявною заборгованістю, яка виникла внаслідок невиконання ПАТ «Діамантбанк» рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року. 25 жовтня 2017 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніним О.В. йому надано письмову відповідь про відсутність підстав для включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів у зв`язку з непідтвердженням ним заявлених вимог фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду. Вважав дану відмову уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» протиправною, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та нормам трудового законодавства.

З урахуванням заяви про уточнення найменування відповідача, а саме, ПАТ «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна О.О., позивач просив зобов`язати відповідача акцептувати (визнати) його кредиторські вимоги на суму 12 000 000 грн 00 коп., як вимоги кредитора другої черги, внести зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк» шляхом включення акцептованих вимог на суму 12 000 000 грн 00 коп. як таких, що підлягають задоволенню у другу чергу та подати зміни, внесені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк» на затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ПАТ «Даімантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Даімантбанк» включити вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ПАТ «Діамантбанк» заборгованості за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року по справі №752/3424/14-ц на суму 12 000 000 грн 00 коп. до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Даімантбанк» як таких, що підлягають задоволенню у другу чергу, та подати в установленому законом порядку відповідні зміни до кредиторських вимог другої черги у Реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк».

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Даімантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Даімантбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банком не виконане рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року, оскільки 28 листопада 2014 року ПАТ «Даімантбанк» в повному обсязі виконало вказане рішення суду, сплативши на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 12 003 654 грн 00 коп., який був відкритий у ПАТ «Даімантбанк», що підтверджується копією виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , а також позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «Даімантбанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського рахунку від 06 серпня 2008 року № 992/РКО. Наведене підтверджує, що грошові кошти, які знаходились на рахунку ОСОБА_1 , відкритому у ПАТ «Даімантбанк»,після утримання податків є залишком коштів на рахунку, а не заробітною платою.

Вказує, що суд першої інстанції помилково зазначив, що банком вчинялись дії щодо позбавлення позивача можливості розпорядитись грошовими коштами, оскільки обмеження можливості позивача розпорядитись коштами, які знаходились на рахунку, здійснювалось на підставі судових рішень про накладення арешту на рахунки позивача у інших справах, а саме, ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 08 грудня 2014 року, ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2015 року, ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 28 грудня 2015 року, яким суд першої інстанції не надав правової оцінки у рішенні.

Зазначає, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Даімантбанк» правомірно відхилила кредиторські вимоги ОСОБА_1 щодо включення його вимог до другої черги реєстру акцептованих вимоги кредиторів ПАТ «Даімантбанк», оскільки у розпорядженні уповноваженої особи були наявні дані про виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 рокушляхом перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 у ПАТ «Даімантбанк».

Вказує, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Даімантбанк» Тімонін О.О. є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду, а тому відповідачем має бути ПАТ «Даімантбанк». Зазначає, що подана позивачем до суду першої інстанції заява про уточнення назви відповідача у справі, а саме, ПАТ «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна О.О., за своє правовою природою є клопотанням про заміну первісного відповідача належним відповідачем, однак суд першої інстанції при розгляді даної заяви не застосував ч.2 ст.51 ЦПК України, якою передбачено, що заміна первісного відповідача належним відповідачем можлива до закінчення підготовчого провадження, у зв`язку з чим фактично замінив первісного відповідача належним відповідачем після закінчення підготовчого провадження та порушив принцип змагальності сторін.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Гончар О.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку. Вказує, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що заявлені ОСОБА_1 кредиторські вимоги до ПАТ «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду виникли у зв`язку із невиконанням банком рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року. Твердження в апеляційній скарзі про відсутність у банку документального підтвердження наявності кредиторської заборгованості перед позивачем спростовуються рішенням суду від 14 липня 2017 pоку, яке набрало законної сили, та відповідними рішеннями органів державної виконавчої служби, які свідчать про його невиконання. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Доводів в частині відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 про подання змін, внесених до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк» на затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, апеляційна скарга не містить, тому відповідно до положень ч.1 ст.376 ЦПК України законність ухваленого у цій частині рішення суду першої інстанції колегією суддів не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із безпідставності висновку уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Даімантбанк» щодо відмови у включенні вимог ОСОБА_1 до кредиторських вимог банку в розмірі 12 000 000 грн 00 коп.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №306/192/14-ц.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 29 жовтня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ «Діамантбанк» задоволено частково. Зобов`язано ПАТ «Діамантбанк» повернути ОСОБА_1 його трудову книжку та стягнуто з ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 12 003 654 грн 00 коп. (а.с.32-41, т.1). Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував з ПАТ «Діамантбанк» у трудових відносинах та останні шість років до дня звільнення працював на посаді Голови правління ПАТ «Діамантбанк». Згідно рішення Спостережної ради ПАТ «Діамантбанк», яке затверджене протоколом № 165 від 12 липня 2013 року, та договору про виплату винагороди від 12 липня 2013 року, укладений між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 , було прийнято рішення про виплату ОСОБА_1 винагороди за період роботи з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2012 року у розмірі 2 000 000 грн 00 коп. за кожен рік роботи, що в загальному становить 12 000 000 грн 00 коп.

Також по справі встановлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2014 року позов ПАТ «Діамантбанк» задоволено. Визнано недійсним договір про виплату винагороди від 12 липня 2013 року, укладений між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 Позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 12 000 000 грн 00 коп.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2014 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ «Діамантбанк» та у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 лютого 2015 року рішення апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Діамантбанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору недійсним скасовано, залишено в силі в цій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2014 року. В іншій частині рішення апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 лютого 2015 року скасовано, залишено в силі рішення апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року (а.с.43-46а, т.1).

У рішенні апеляційного суд міста Києва від 23 жовтня 2014 року, з висновками якого погодився Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року, встановлено, що між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 на підставі договору про виплату винагороди від 12 липня 2013 року виникли трудові правовідносини, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, цей договір укладений саме у зв`язку з існуванням між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 трудових правовідносин.

Таким чином вказаними вище судовим рішеннями, які набрали законної сили, преюдиційно встановлено, що у ПАТ «Діамантбанк» виникли зобов`язання перед ОСОБА_1 щодо виплати грошової винагороди 12 000 000 грн 00 коп. за трудовим договором, який укладений саме у зв`язку з існуванням між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 трудових правовідносин і таке грошове зобов`язання виникло у банку до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Тому вказані обставини відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року, 21 листопада 2014 року судом видано виконавчий лист №752/3424/14-ц про стягнення з ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 12 003 654 грн 00 коп.

27 листопада 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчуком Т.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №45639519 з примусового виконання виконавчого листа №752/3424/14-ц та встановлено строк на виконання рішення до семи днів з моменту винесення постанови, тобто до 04 грудня 2014 року.

Також державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України України Артемчуком Т.В. прийнято постанову про арешт коштів боржника від 27 листопада 2014 року, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти скаржника, що містяться на кореспондентському рахунку № НОМЕР_2 у Головному управлінні Національного банку України по місту Києву і Київській області, МФО 321024.

28 листопада 2014 року представник ПАТ «Діамантбанк» звернувся до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України із заявою про сплату ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 12 003 654 грн 00 коп. та надав платіжне доручення № 1040_21 від 28 листопада 2014 року і виписку з особового рахунку стягувача № НОМЕР_1 в ПАТ «Діамантбанк». У заяві представник ПАТ «Діамантбанк» просив закінчити виконавче провадження 45639519 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі.

Встановлено, що заявами від 28 листопада 2014 року (вх. № Г-17123), від 28 листопада 2014 року (вх. № Г-17170), від 01 грудня 2014 року та телеграмою від 01 грудня 2014 року, представник ОСОБА_1 повідомив державного виконавця про неприйняття добровільного виконання ПАТ «Діамантбанк» виконавчого листа №752/3424/14-ц від 21 листопада 2014 року шляхом перерахування суми боргу на рахунки ОСОБА_1 в ПАТ «Діамантбанк» у зв`язку з їх закриттям. Також у заявах представник просив стягнути з ПАТ «Діамантбанк» кошти у сумі 12 003 654 грн, які перерахувати на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , відкритий у ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767, код ЄДРПОУ 14359319.

04 грудня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчуком Т.В. прийнято постанову про відкладення провадження виконавчих дій до 10 грудня 2014 року у зв`язку з наявністю взаємовиключних тверджень стягувача та боржника. Необхідність відкладення провадження виконавчих дій мотивована протиріччями тверджень скаржника та стягувача щодо наявності відкритого рахунку стягувача в ПАТ «Діамантбанк» та можливості розпорядитися грошовими коштами, а також суперечностями у наданих державному виконавцю скаржником платіжному дорученні та виписці з особового рахунку стягувача.

У грудні 2014 року ПАТ «Діамантбанк» звернулось до суду зі скаргою, у якій з урахуванням уточнень, просило визнати неправомірною постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 04 грудня 2014 року про відкладення провадження виконавчих дій, зобов`язати державного виконавця скасувати постанову про відкладення провадження виконавчих дій від 04 грудня 2014 року та закінчити виконавче провадження № 45639519.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 19 грудня 2014 року скаргу ПАТ «Діамантбанк» задоволено. Визнано неправомірною постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. про відкладення провадження виконавчих дій від 04 грудня 2014 року, прийняту в рамках виконавчого провадження №45639519, відкритого з примусового виконання виконавчого листа №752/3424/14-ц від 21 листопада 2014 року про стягнення з ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 12 003 654 грн 00 коп.

Зобов`язано державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. усунути порушення та скасувати постанову про відкладення провадження виконавчих дій від 04 грудня 2014 року, прийняту в рамках виконавчого провадження № 45639519, відкритого з примусового виконання виконавчого листа № 752/3424/14-ц від 21 листопада 2014 року про стягнення з ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 12 003 654 грн 00 коп.

Зобов`язано державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. закінчити виконавче провадження № 45639519, відкрите з примусового виконання виконавчого листа №752/3424/14-ц від 21 листопада 2014 року про стягнення з ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 12 003 654 грн 00 коп.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні скарги ПАТ «Діамантбанк». При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що державний виконавець правильно відклав виконавче провадження, оскільки грошові кошти, які боржник ПАТ «Діамантбанк» перерахував стягувачу Рибалкіну О.В. на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року, поступили на рахунок, який ОСОБА_1 у своїй заяві від 28 листопада 2014 року просив закрити та перерахувати ці кошти на рахунок стягувача в ПАТ «ВТБ Банк».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року ухвалу апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року залишено без змін (а.с.73-75, т.1).

Також судом першої інстанції встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року, залишеноюбез змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, адміністративний позов ПАТ «Діамантбанк» до Державної виконавчої служби України задоволено. Визнано протиправною постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. від 10 грудня 2014 року про стягнення з боржника виконавчого збору, прийняту в рамках виконавчого провадження № 45639519, відкритого з примусового виконання виконавчого листа № 752/3424/14-ц від 21 листопада 2014 року про стягнення з ПАТ «Діамантбанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 12 003 654 грн 00 коп. та зобов`язано її скасувати.

07 липня 2016 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчук Т.В. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження №45639519 у зв`язку з виконанням судового рішення.

Встановлено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, закрито провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тому постановою заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25 квітня 2017 року скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про закінчення виконавчого провадження від 07 липня 2016 року та зобов`язано відновити виконавче провадження №45639519.

28 квітня 2017 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийняв постанову про відновлення виконавчого провадження №45639519.

Того ж дня головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийняв постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку із запровадженням у ПАТ «Діамантбанк» тимчасової адміністрації.

Також судом першої інстанції встановлено, що у липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Діамантбанк» про стягнення суми боргу в розмірі 16 614 400 грн 64 коп.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10 серпня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22 червня 2017 року №394-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2017 року №2663 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Діамантбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», у зв`язку з чим у газеті «Голос України» розміщено повідомлення про прийом вимог кредиторів (а.с. 26, т.1).

20 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна О.О. із заявою про включення його вимог у розмірі 15 419 345 грн 69 коп. до другої черги кредиторів.

Листом від 25 жовтня 2017 року позивачу повідомлено про відсутність підстав для включення його до реєстру кредиторів, оскільки 28 листопада 2014 року на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року у справі №752/3424/14-ц ПАТ «Діамантбанк» на поточний рахунок позивача № НОМЕР_4 сплатило 12 003 654 грн 00 коп., у зв`язку з цим рішення було виконане в повному обсязі.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що предметом розгляду справи є визнання протиправною відмову щодо неакцептування вимог позивача на суму 12 000 000 грн 00 коп., що стягнута на його користь рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року.

Наведеними вище судовими рішеннями, які набрали законної сили, та рішеннями органів державної виконавчої служби, не встановлено факту належного виконання ПАТ «Діамантбанк» рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року.

По справі встановлено, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 28 квітня 2017 року виконавчий лист №752/3424/14-ц від 21 листопада 2014 року повернуто стягувачу у зв`язку із запровадженням у ПАТ «Діамантбанк» тимчасової адміністрації. Тобто, виконавчий лист повернуто не у зв'язку з виконанням судового рішення, а з підстав, що виключають задоволення вимог позивача у виконавчому провадженні.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що твердження відповідача про виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року у повному обсязі без надання доказів реального отримання позивачем присуджених коштів (постанова виконавчої служби про закриття виконавчого провадження з підстав його фактичного виконання, видатковий касовий ордер, виконання доручення про перерахування коштів на рахунок, зазначений ОСОБА_1 та закриття рахунку № НОМЕР_4 в ПАТ «Діамантбанк»), не свідчить про фактичне виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача про те, що банком 28 листопада 2014 року було перераховано грошові кошти на відомий банку рахунок ОСОБА_1 , який відкритий у ПАТ «Даімантбанк», що підтверджується копією виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , оскільки належним виконанням судового рішення є не тільки зарахування коштів на рахунок стягувача, а й надання йому реальної можливості ними розпорядитись.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач фактично доступ до грошових коштів не отримав та ними не розпорядився, про що свідчить той факт, що він звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна О.О. із заявою про включення його вимог у розмірі 15 419 345 грн 69 коп. до другої черги кредиторів.

Також суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача про те, що 27 червня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з вказаного банківського рахунку грошових коштів, а тому він фактично визнав виконання відповідачем рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року, оскільки ці обставини не свідчать про визнання позивачем виконання банком судового рішення, а свідчать про намагання позивача отримати можливість розпорядитись власними коштами.

Згідно з п.3 ч.1 ст.48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду з дня свого призначення складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 20 липня 2017 року), кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов`язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.

Тобто, для включення до другої черги вимог згідно зі ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», грошові вимоги мають бути заявлені щодо заробітної плати, а також мають виникнути із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає лише структуру заробітної плати, проте вказані у цій складові охоплюються поняттям «грошові вимоги щодо заробітної плати», але не дорівнюють йому.

Згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України, під заробітною платою, що належить працівникові необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

По справі встановлено, що між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 на підставі договору про виплату винагороди від 12 липня 2013 року виникли трудові правовідносини, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства і цей договір укладений саме у зв`язку з існуванням між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 трудових правовідносин.

Отже, враховуючи наведені вище обставини справи, які свідчать про те, що зобов`язання ПАТ «Діамантбанк» перед ОСОБА_1 не виконане, ці зобов`язання виникли до початку процедури ліквідації у зв`язку із звільненням позивача з банку та на підставі чинного судового рішення, приймаючи до уваги положення п.2 ч.1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов`язання ПАТ «Даімантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Даімантбанк» включити вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ПАТ «Діамантбанк» заборгованості за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року по справі № 752/3424/14-ц на суму 12 000 000 грн 00 коп. до Реєстру акцептованих вимог кредиторів публічного акціонерного товариства «Даімантбанк» як таких, що підлягають задоволенню у другу чергу, та подати в установленому законом порядку відповідні зміни до кредиторських вимог другої черги у Реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк» та відповідно, про задоволення позову частково.

Близькі за змістом правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 127/10129/17), а також в ухвалі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року (справа №761/46055/17).

Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом першої інстанції правильно застосовано.

Суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не дотримано порядку, встановленого ЦПК України щодо розгляду заяви позивача про уточнення назви відповідача у справі, а саме, ПАТ «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна О.О., яка фактично є клопотанням про заміну первісного відповідача належним відповідачем, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з такого.

Колегія суддів вважає, що зазначені процесуальні порушення суду першої інстанції не призвели до неправильного вирішення справи та до порушення чи обмеження процесуальних прав ПАТ «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» у суді, оскільки з матеріалів справи вбачається, що представник ПАТ «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» - адвокат Абросімов С.С. брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, користувався наданими йому процесуальними правами та не був обмежений у їх реалізації.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати рішення суду лише заради правового пуризму.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково зазначив, що банком вчинялись дії щодо позбавлення позивача можливості розпорядитись грошовими коштами, оскільки обмеження можливості позивача розпорядитись коштами, які знаходились на рахунку, здійснювалось на підставі судових рішень про накладення арешту на рахунки позивача у інших справах, не заслуговують на увагу, оскільки вони не свідчать про належне виконання ПАТ «Діамантбанк» своїх зобов`язань за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2014 року та не стосуються предмету спору у даній справі.

Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом надана належна правова оцінка.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді