Провадження № 33/824/3252/2019 Суддя в 2-й інстанції Свінціцька О.П.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

19 вересня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі:

судді судової палати з розгляду кримінальних справ Свінціцької О.П., з участю: іншого учасника ДТП ОСОБА_1 , його представника - адвоката Носова Р.В., особи щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 , розглянувши апеляційну скаргу адвоката Носова Р.В. на постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 липня 2019 року,-

в с т а н о в и л а:

Постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 липня 2019 року провадження про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП щодо

ОСОБА _2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

закрито у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 01 квітня 2019 року близько 20 години 40 хвилин, керуючи автомобілем «Рено» номерний знак НОМЕР_1 по вул. Електротехнічній у м. Києві не дотримався безпечного інтервалу до автомобіля «Фольксваген» номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , що призвело до зіткнення та пошкодження зазначених транспортних засобів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник іншого учасника ДТП - адвокат Носов Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій указав, що оскаржувана постанова була винесена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, при цьому суд ухилився від з`ясування фактичних обставин справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до їх вивчення, що потягло за собою закриття провадження у справі без встановлення вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. В обґрунтування доводів апеляційної скарги указав, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП доводиться наявними в матеріалах справи доказами, а саме протоколом про адміністративне правопорушення, схемою місця ДТП, поясненнями водіїв учасників, та даними щодо пошкоджень транспортних засобів. Окрім того указав, що за результатами додаткової перевірки по даній справі інспектором Бондаренком О.О. 02.07.2019 була складена довідка зі змісту якої вбачається, що контакт між автомобілями «Фольксваген» та «Рено» відбувся під час виконання водієм автомобіля «Рено» ОСОБА_2 маневру перестроювання на вул. Електротехнічну з другої смуги руху в третю та в подальшому виконання маневру розвороту. Також крім пунктів зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення, інспектор указав на порушення водієм ОСОБА_2 п. 10.1 та 10.3 ПДР України та прийшов до висновку що протокол про адміністративне правопорушення № 236153 щодо ОСОБА_1 складено з порушенням вимог ст. 256 КУпАП. Порушень в діях водія ОСОБА_1 , які б перебували в причинно-наслідковому зв`язку з виникненням даної ДТП, під час додаткової перевірки встановлено не було. Зазначив, що як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, водій ОСОБА_2 своїми необережними діями, які виразились у небезпечній зміні напрямку руху та небезпечним зменшенням бокового інтервалу, призвів до зіткнення транспортних засобів, , порушив п. 13.1. ПДР України, що спричинило пошкодження транспортних засобів, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Також апелянтом указано на можливість закриття провадження у справі на підстав п. 7 ч.1 ст. 247 КУпАП лише за умови встановлення судом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. При цьому, звернуто увагу, на те, що КУпАП не містить норм, щодо відсутності у суду повноважень на встановлення обставин щодо адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі винесення постанови про закриття провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Просив оскаржувану постанову скасувати та винести нову постанову, якою ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрити провадження, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Вислухавши пояснення:

іншого учасника ДТП ОСОБА_1 , його представника - адвоката Носова Р.В., які апеляційну скаргу підтримали, підтвердили її доводи та просили її задовольнити;

особи щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , який доводи апеляційної скарги вважав необґрунтованими, просив залишити її без задоволення, а постанову судді без змін;

вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Як вбачається із постанови, суддею місцевого суду були зроблені висновки про закінчення строку накладення адміністративного стягнення, необхідність закриття провадження у справі без визнання вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Такі висновки частково відповідають як фактичним обставинам справи, так і вимогам закону і у повні мірі суд із ними не погоджується.

Так, є обґрунтованими висновки судді про закінчення строків накладення адміністративного стягнення, які передбачені ст. 38 КУпАП, оскільки правопорушення було вчинене 01 квітня 2019 року, строк накладення стягнення відповідно до вимог ст.38 КУпАП становить три місяці із дня вчинення правопорушення, що указує на закінчення цього строку станом на час винесення суддею відповідної постанови.

Між тим суд не погоджується із висновками судді про відсутність підстав для визнання вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.

Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого ст. 124 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Нормами КУпАП прямо не передбачено необхідності визнання вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення у випадку закриття провадження у справі.

Однак суд звертає увагу на те, що встановивши вимоги до постанови у справі про адміністративне правопорушення, законодавець не зробив будь-яких виключень щодо постанов про закриття провадження у справі про адміністративні правопорушення, із чого необхідно зробити висновок про те, що виконання вимог ч.2 ст. 283 КУпАП є обов`язковим і для цього виду постанов.

Із урахуванням наведеного та враховуючи відповідні положення ЦПК України та КАС України щодо обов`язковості висновків суду у справі про адміністративне правопорушення при розгляді цивільного чи адміністративного позову в частині висновків про те, чи мали місце певні дії (бездіяльність) та чи вчинені вони певною особою, виходячи із принципів верховенства права та однієї із засад судочинства, передбаченої п.2 ч.1 ст. 129 Конституції України, якою є забезпечення доведеності вини, суд приходить до висновку про те, що визнання вини особи є обов`язковим при доведеності вчинення нею будь-якого адміністративного правопорушення, в тому числі, і у випадку закриття справи із нереабілітуючих підстав.

Зазначене вище узгоджується із правовою позицією Європейського суду з прав людини щодо порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду "Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень. Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та інших.

Аналіз диспозиції та санкції 124 КУпАП дає підстави стверджувати те, що це правопорушення відповідає критерію кола адресатів та критерію мети та тяжкості наслідків. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись за процедурою кримінального судочинства, де визнання вини є обов`язковим відповідно до положень ст. 17, ч.4 ст.374 КПК України, п.2 ч.1 ст. 129 Конституції України.

Аналіз положень ст. 38 та п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП дає підстави стверджувати те, що наслідком закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення є лише звільнення особи від накладення адміністративного стягнення. При цьому суд звертає увагу і на те, що закриття справи із підстав, передбачених п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП не передбачає звільнення особи від адміністративної відповідальності, наслідком чого була би відсутність підстав для визнання вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Зважаючи на викладене та враховуючи зазначену вище правову позицію ЄСПЛ у питанні порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, суд приходить до висновку про те, що закриття справи у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення за своєю суттю є закриттям справи із нереабілітуючих підстав, не передбачає звільнення особи від адміністративної відповідальності, що указує на необхідність визнання вини.

У зв`язку із тим, що суддею місцевого суду дане питання вирішене не було, постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 липня 2019 року щодо ОСОБА_2 не можливо визнати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню. Апеляційна скарга у цій частині є обґрунтованою і у цій частині підлягає до задоволення.

Вирішуючи питання про рух справи після скасування постанови суд враховує наступне. У апеляційній скарзі адвокатом Носовим Р.В. порушене питання про постановлення нової ухвали про визнання вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП із закриттям провадження у справі із підстав, передбачених п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП. Між тим суд вважає, що підстави для ухвалення зазначеного рішення судом апеляційної інстанції відсутні. Аналіз положень ст.ст. 26 і 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у поєднанні із положеннями п.20 ч.1 ст. 3 та Глави 31 КПК України дають підстави стверджувати те, що до компетенції апеляційного суду віднесено перегляд рішень судів першої інстанції у межах обставин, які були предметом розгляду у суді першої інстанції. Тобто, судове рішення ухвалене у першій інстанції судом апеляційної інстанції може переглядатись лише щодо тих обставин, які досліджувались у суді першої інстанції, щодо яких суд першої інстанції зробив відповідні висновки, надавши цим висновкам відповідної процесуальної форми у формі судового рішення. За умови не дослідження певних обставин у суді першої інстанції суд апеляційної інстанції позбавлений можливості ухвалити щодо цих обставин рішення по суті, оскільки вчинення таких дій виходить за межі компетенції апеляційного суду, як суду уповноваженого на перевірку законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції викладених у судовому рішенні.

Між тим, як вбачається із постанови судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 липня 2019 року ухвалену щодо ОСОБА_2 питання щодо наявності у діях останнього складу адміністративного правопорушення у ході судового розгляду не досліджувалось та будь-яких рішень із цього приводу суддею не ухвалювалось. Це указує на неможливість ухвалення відповідного рішення судом апеляційної інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, її розгляд був проведений у відсутності як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності так і потерпілої особи за відсутності даних про їх належне повідомлення про час та місце розгляду справи. Застосовуючи, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, до наявних правовідносин положення КПК України суд визнає, що такий розгляд указує на істотне порушення вимог процесуального закону, наслідком якого є скасування судового рішення із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції. Застосувавши за аналогією закону положення ст. 412 і ст. 415 КПК України суд вважає, що є підстави для скасування постанови судді щодо ОСОБА_2 із призначенням нового розгляду даної справи у суді першої інстанції.

За цих обставин постанова судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 липня 2019 року щодо ОСОБА_2 не може визнаватись законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду справи у суді першої інстанції.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Носова Р.В. задовольнити частково.

Постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 липня 2019 року щодо ОСОБА_2 скасувати.

Призначити новий розгляд справи про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ст. 124 КУпАП у суді першої інстанції.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя О.П. Свінціцька