Справа № 524/3222/19

Провадження №2/524/1792/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі

головуючогосуддіКривич Ж.О.,

секретарясудового засіданняКоваль Т.М.,

з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального вищого навчального закладу І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж» імені В.І. Литвиненка про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Комунального вищого навчального закладу І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж імені В.І. Литвиненка» (даліпо текстурішення навчальний заклад,коледж,відповідач) про визнання незаконним наказу про звільнення, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що позивач працював у коледжі на посаді викладача акушерства та гінекології з 1992 року. 24 квітня 2019 року його було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Звільнення вважає вимушеним і незаконним, таким, що суперечить статті 38 КЗпП України, оскільки звільнятися він не бажав, а написав заяву про звільнення з роботи під тиском з боку адміністрації. Вважав, що відповідач порушив вимоги закону, звільнивши його в день подання ним заяви, хоча він у заяві на звільнення поважних причин, які б давали відповідачу підстави звільнити його раніше двотижневого строку попередження про звільнення, не наводив. ОСОБА_1 просив стягнути з коледжу середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення судом рішення із розрахунку середнього заробітку за один день роботи у сумі 582,83 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали. ОСОБА_1 наполягав, що наказ про звільнення та трудову книжку він отримав у день звільнення. Психологічний тиск на нього чинили директор коледжу ОСОБА_4 та викладачі, які безпідставно засуджували його за нібито аморальні висловлювання під час практичного заняття зі студентами.

Відповідач позов не визнав. У відзиві (а.с. 32-35) зазначав, що ОСОБА_1 неправдиво виклав обставини, що передували написанню ним заяви про звільнення 24 квітня 2019 року. Насправді ні директор коледжу, ні викладачі не пропонували, і тим більше не вимагали від ОСОБА_1 написання заяви про звільнення. В кабінеті директора був прослуханий аудіозапис, який підтверджував факт недопустимих висловлювань викладача ОСОБА_1 під час занять. Після цього ОСОБА_1 виявив бажання звільнитися з роботи за власним бажанням і власноруч написав заяву про це. Потім він залишив робоче місце, повідомивши студентів, що практичного заняття, яке мав провести за розкладом, не буде.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 викладену позицію підтримав та звернув увагу суду на те, що ні в день звільнення, ні в подальшому ОСОБА_1 не повідомляв адміністрації коледжу про бажання продовжити роботу. З`явившись у коледж 26 квітня 2019 року на прохання заступника директора ОСОБА_5 він оформив обхідний лист та подав звіт про педагогічне навантаження. На думку представника, такі дії ОСОБА_1 підтверджували, що його рішення звільнитися було вільним та остаточним.

Третя особа директор коледжу ОСОБА_4 висловилася проти задоволення позову. У письмових поясненнях (а.с. 46-49) директор коледжу повідомила, що ні вона, ні інші викладачі ні в якій формі не тиснули на ОСОБА_1 , щоб він звільнився. Вважала, що до прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 спонукало розуміння можливої дисциплінарної відповідальності за негідну викладача поведінку та зрозумілий сором, оскільки його поведінка була викрита і викликала обурення батьків студентки. Той факт, що ОСОБА_1 у день подання заяви про звільнення припинив виконувати свої трудові обов`язки, скасував практичне заняття зі студентами, очікував видання наказу та оформлення трудової книжки переконливо свідчили про його намір розірвати трудовий договір саме 24 квітня 2019 року. У свою чергу адміністрації коледжу не потребувався час для заміни ОСОБА_1 іншим викладачем. Цим пояснюється, чому вона не вимагала від ОСОБА_1 відпрацювати двотижневий строк попередження перед звільненням.

Спрощене провадження у справі було відкрито ухвалою судді від 13 травня 2019 року (а.с. 14). За клопотаннями відповідача (а.с. 16-18) суд залучив до участі у справі яка третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача, директора навчального закладу Малик С.С., витребував від коледжу письмові докази та викликав свідків.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши надані ними докази, суд встановив такі фактичні обставини справи:

ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді викладача акушерства і гінекології з 1992 року. Кілька разів студенти коледжу повідомляли адміністрації про некоректні та брутальні висловлювання ОСОБА_1 під час навчального процесу. Колишнє керівництво коледжу обмежувалось усними попередженнями ОСОБА_1 про неприйнятність такої поведінки, але дисциплінарних заходів щодо нього не вживало.

24 квітня 2019 року до психолога коледжу ОСОБА_6 звернулася мати неповнолітньої студентки ОСОБА_7 ОСОБА_8 . Вона повідомила, що її донька зробила аудіозапис, який підтверджує, що під час навчання викладач ОСОБА_1 , нехтуючи етичними нормами, вдається до абсолютно неприпустимих висловлювань, розмірковуючи на теми, далекі від його предмету. Психолог ОСОБА_6 , діючи у відповідності до існуючих у коледжі правил, поставила до відома чергового педагога ОСОБА_9 . Після цього всі разом вони пішли до директора коледжу. Вислухавши претензії матері студентки, директор коледжу запросила до себе заступника директора ОСОБА_5 , щоб з`ясувати тему практичного заняття, яке проводив ОСОБА_1 .

Пізніше до кабінету директора був запрошений ОСОБА_1 , у присутності якого була прослухана частина аудіозапису. Після цього викладач ОСОБА_1 звернувся до присутніх із запитанням: «І що мені тепер робити?» Йому відповіла мати студентки ОСОБА_8 на кшталт, що на його місці вона б звільнилася. Директор коледжу сказала, що він має вирішувати сам. ОСОБА_1 вийшов за аркушем паперу, власноруч написав заяву про звільнення за власним бажанням, передав директору для накладення резолюції, а потім особисто відніс заяву до відділу кадрів. Такі обставини повідомили суду як сторони, так і допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8

ОСОБА_1 не став проводити практичне заняття, повідомивши студентів, що вони можуть відпочивати. Він зібрав свої речі, дочекався виготовлення наказу інспектором відділу кадрів, підписання його директором, оформлення запису в трудовій книжці, отримав копію наказу та трудову книжку і пішов з роботи. Наступного дня йому зателефонувала заступник директора ОСОБА_5 з проханням оформити звіт про педагогічне навантаження. 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 прийшов у коледж, отримав обхідний лист, поїхав з ним у військомат, а потім повернувся у коледж, де остаточно оформив обхідний лист у бухгалтерії, бібліотеці та інших підрозділах коледжу. Ні 26 квітня, ні пізніше ОСОБА_1 не заявляв адміністраціі про бажання продовжити трудові відносини і не висловлював претензій з приводу передчасного звільнення його за власним бажанням.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного:

Конституція України визнає, а Кодекс законів про працю Українигарантує громадянам України право на працю.Статтею 22 КЗпП Українизаборонено будь-яке пряме або непряме обмеження прав громадян чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, залежно від характеру занять і місця проживання.

Згідно з частиною першоюстатті 38 КЗпП Українипрацівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, зокрема, догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У абзацах першому тадругому пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»судам роз`яснено, що по справах про звільнення застаттею 38 КЗпП Українисуди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленогостаттею 38 КЗпП Українистроку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Оцінивши надані суду доказу їх сукупності та взаємозв`язку, суд робить висновок про те, що адміністрація коледжу не чинила тиск та не створювала умови, за яких ОСОБА_1 був змушений подати заяву про звільнення за власним бажанням. Так, сам позивач вважає, що тиск полягав у несхвальній реакції колег після прослуховування аудіозапису. Проте, навіть він не пояснював, що директор або заступник пропонували йому звільнитися. Допитані в судовому засіданні свідки також не повідомили суду фактів, які б свідчили про тиск на позивача. Отже, ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з власної ініціативи.

За змістом статті 38 КЗпП України сторони трудового договору вправі домовитится про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.

У заяві про звільнення ОСОБА_1 не зазначив, що бажає звільнитися саме з 24 квітня 2019 року. Проте, поведінка дорослої освіченої людини, яким є позивач, давала роботодавцю підстави однозначно зрозумітити, що позивач бажав звільнитися саме в день подання заяви.

Мотиви, які спонукали ОСОБА_1 звільнитися з роботи чи то бажання уникнути перевірки та можливого притягнення до дисциплінарної відповідальності, чи то небажання зашкодити репутації навчального закладу, про що говорив сам позивач, правового значення не мають. Не має значення для вирішення спору і той факт, що через нетривалий проміжок часу ОСОБА_1 зважив на інші обставини, насамперед, можливі складнощі у працевлаштуванні, та пожалкував про прийняте рішення

ОСОБА_10 є те, що на момент видання наказу про його звільнення позивач мав дійсну та вільно сформовану волю на припинення трудових відносин з коледжем за власним бажанням.

На підставі викладеного, відповідно до статей 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального вищого навчального закладу І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж» імені В.І. Литвиненка про:

-визнання незаконним та скасування наказу № 15-П від 24.04.2019 року про звільнення його з посади викладача за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням,

-поновлення на посаді викладача Комунального вищого навчального закладу І рівня акредитації Полтавської обласної ради «Кременчуцький медичний коледж» імені В.І. Литвиненка,

-стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи із середнього заробітку в розмірі 582 грн. 83 коп., починаючи з 24.04.2019 року по день ухвалення рішення суду залишити без задоволення.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 24.09.2019 року.

Суддя: