ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

Київ

справа №229/1905/17

адміністративне провадження №К/9901/38862/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 229/1905/17

за позовом ОСОБА_1

до Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

на постанову Дружківського міського суду Донецької області від 09 серпня 2017 року (у складі головуючого судді Рагозіної С.О.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д., суддів Гаврищук Т.Г., Ястребової Л.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

19 травня 2017 року позивач звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецької області про визнання дій суб`єкта владних повноважень неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив суд визнати незаконними дії відповідача щодо незарахування позивачу до стажу роботи період роботи в колгоспі «Правда» Ясинуватського районного агропромислового об`єднання Донецької області з 20 березня 1986 року по 09 березня 1998 року на посаді ветеринарного фельдшера, зобов`язати зарахувати цей стаж та здійснити перерахунок пенсії з дня призначення пенсії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дружківського міського суду Донецької області від 09 серпня 2017 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо незарахування до стажу роботи позивача періодів його роботи в колгоспі «Правда» Ясинуватського районного агропромислового об`єднання Донецької області з 20 березня 1986 року до 09 березня 1998 року є незаконними, оскільки не відповідають вимогам статей 1, 3, 8, 46 Конституції України, статей 13, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пунктів 1, 2, 17, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», статті 14 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у поєднанні зі статтею 1 Першого Протоколу до неї, статтею 1 Протоколу №12 до указаної Конвенції, пунктів 3, 5, 6, 8 частини третьої статті 2 КАС України.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року апеляційну скаргу Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на постанову Дружківського міського суду Донецької області від 09 серпня 2017 року задоволено частково. Постанову Дружківського міського суду Донецької області від 09 серпня 2017 року змінено. Після абзацу другого резолютивної частини постанови додано абзац наступного змісту: «Скасувати рішення Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 28 лютого 2017 року № 1210/02 в частині не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи період роботи в колгоспі «Правда» Ясинуватського районного агропромислового об`єднання Донецької області з 20 березня 1986 року по 09 березня 1998 року». В іншій частині постанову Дружківського міського суду Донецької області від 09 серпня 2017 року у справі № 229/1905/17 залишено без змін.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки саме рішення від 28 лютого 2017 року в частині не зарахування спірного періоду роботи породжує для позивача певні правові наслідки у вигляді відмови в зарахуванні спірного періоду роботи, а висновки цього рішення є обов`язковими для позивача, тому судова колегія дійшла висновку, що для повного захисту порушених прав позивача необхідно з урахуванням приписів статті 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та скасувати зазначене рішення в частині не зарахування позивачу до стажу роботи періоду роботи в колгоспі «Правда» Ясинуватського районного агропромислового об`єднання Донецької області з 20 березня 1986 року по 09 березня 1998 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 27 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 229/1905/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 18 вересня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 229/1905/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 19 вересня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що рішенням відповідача від 28 лютого 2017 року № 1210/02 не включені до стажу роботи період роботи в колгоспі «Правда» Ясинуватського районного агропромислового об`єднання Донецької області з 20 березня 1986 року по 09 березня 1998 року у зв`язку з тим, що запис у трудовий книзі в порушення пункту 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 28 липня 1993 року, затвердженого постановою КМУ № 301 від 27 квітня 1993 року оформлений неналежним чином, а саме: запис про звільнення у зв`язку з реорганізацією завірений неналежною печаткою, тобто не печаткою підприємства, що реорганізовано, а печаткою підприємства, яке здійснювало прийом на роботу.

Позивач на підтвердження стажу надавав відповідачу архівні довідки про заробітну плату для нарахування пенсії № 01-10-539-1 від 07 лютого 2017 року та № 01-10-540-1 від 07 лютого 2017 року, які видані Адміністрацією м. Ясинувата Донецької області, що розташована в м. Ясинувата (в зоні проведення АТО), згідно з якими з травня 1986 року по грудень 1998 рік позивачу була нарахована заробітна плата. При цьому довідка видана на підставі особових рахунків архівного фонду СТОВ «Правда» за період з 1986 по 1998 роки, проте зазначені довідки не були прийняті до уваги відповідачем під час підрахунку страхового стажу.

Таким чином спірним питанням даної справи є підтвердження періоду роботи в колгоспі «Правда» Ясинуватського районного агропромислового об`єднання Донецької області з 20 березня 1986 року по 09 березня 1998 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права частково задоволено позовні вимоги. Крім того відповідач зазначає, що пенсійним органом правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки позивачем не надано підтверджуючих документів про спірний стаж роботи на підприємствах.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дружківського міського суду Донецької області від 09 серпня 2017 року та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162 передбачається, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять і відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Тобто, розповсюдження даної постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження трудового стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до записів, що містяться в трудовій книжці у період з 20 березня 1986 року по 09 березня 1998 року позивач працював в колгоспі «Правда» Ясинуватського районного агропромислового об`єднання Донецької області, та звільнення обумовлено реорганізацією колгоспу. При цьому, дійсно запис про звільнення у зв`язку з реорганізацією завірений не печаткою підприємства, що реорганізовано, а печаткою підприємства, яке здійснювало прийом на роботу.

Проте, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду до стажу роботи позивача в колгоспі «Правда», оскільки позивачем на підтвердження достовірності відомостей надані архівні довідки про заробітну плату для нарахування пенсії № 01-10-539-1 від 07 лютого 2017 року та № 01-10-540-1 від 07 лютого 2017 року, згідно з якими з травня 1986 року по грудень 1998 рік позивачу була нарахована заробітна плата. При цьому довідка видана на підставі особових рахунків архівного фонду СТОВ «Правда» за період з 1986 по 1998 роки.

Крім того, в суді першої інстанції допитаний свідок підтвердив, що з 12 травня 1987 року по 01 листопада 2001 року в колгоспі «Правда» на посаді ветеринарного фельдшера працював позивач.

Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується з судами попередніх інстанцій, що згідно діючого законодавства позивачем було подано всі документи, необхідні для призначення пенсії по віку.

З огляду на зазначене суд не приймає доводи відповідача в касаційні скарзі про те, що стаж роботи позивача за спірний період не підтверджений належними документами.

Враховуючи встановлені судами обставини та зазначене вище правове регулювання, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про те, що відповідач не довів правомірність свого рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, оскільки пільговий стаж позивача підтверджується сукупністю наданих доказів: записами в трудовій книжці, довідками тощо.

Аналогічна позиція за подібних правовідносин була висловлена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 423/3762/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №607/14795/16-а.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в запереченнях на позовну заяву та апеляційні скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судом апеляційної інстанції надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Дружківського міського суду Донецької області від 09 серпня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін