КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/12549/2019
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа № 369/7704/18
19 вересня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Коротуна Олександра Миколайовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Ковальчук Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудового договору безстроковим, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
в с т а н о в и в :
27 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудового договору безстроковим, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він понад 30 років працював у сфері залізничного транспорту, а в листопаді 2016 року був переведений до філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаду начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» на умовах безстрокового трудового договору.
30.05.2017 року на підставі рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 10.05.2017 року з ним було укладено трудовий договір № 99, згідно з яким його було призначено на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яку фактично до цього він обіймав. Відповідно до пункту 1.2. вказаного трудового договору, трудові відносини між ним і Товариством вважалися такими що продовжуються, а строк дії договору визначений пунктом 8.1. - з 30.05.2017 року до 29.05.2018 року.
У подальшому, наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 29.05.2018 № 987/ос року про припинення трудового договору його було звільнено 29.05.2018 року з посади директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у зв`язку з закінченням строку договору.
Вважав, що дане звільнення є незаконним, оскільки він здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового договору, чинне законодавство не передбачало підстав для зміни умов трудового договору в частині строковості та обов`язковість укладення з ним контракту, а відтак укладення трудового договору на визначений строк за відсутності передбачених чинним законодавством умов є підставою для визнання його недійсним у цій частині. Також зауважив, що він жодним чином не виявляв бажання укладати саме строковий трудовий договір та припиняти в подальшому трудові відносини, про що свідчить його заява від 30.05.2017 року.
Враховуючи викладене просив суд:
визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору від 29 травня 2018 року № 987/ос про його звільнення;
поновити його на роботі на посаді директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (раніше займану посаду);
визнати пункт 8.1. розділу 8 трудового договору, укладеного між ним і Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» від 30 травня 2017 року № 99 в частині визначення строку дії даного трудового договору з 30 травня 2017 року до 29 травня 2018 року недійсним;
трудовий договір від 30 травня 2017 року № 99 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визнати таким, що укладено між ним і ПАТ «Укрзалізниця» на виконання трудових обов`язків директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення;
стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 травня 2018 року по день його поновлення;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі та виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 987/ос про звільнення ОСОБА_1 29 травня 2018 року з посади директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» за п. 2 статті 36 Кодексу законів про працю України по закінченню строку трудового договору.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Визнано пункт. 8.1. розділу 8 трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» від 30 травня 2018 року № 99 в частині визначення строку дії даного трудового договору з 30 травня 2017 року до 29 травня 2018 року недійсним.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 травня 2018 року по 04 червня 2019 року у розмірі 1 214 720 грн., з відрахуванням при виплаті податків, обов`язкових платежів і зборів.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 409 грн. 60 коп.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір в розмірі 18 925 грн. 60 коп. на користь держави.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 18 червня 2019 року представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвокат Коротун Олександр Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не було досліджено всіх обставин, які мають істотне значення для справи.
Зазначив, що ініціатором укладення строкового трудового договору на 1 рік був позивач, про що свідчить особисто написана ним заява від 30.05.2017 року, при цьому основною метою укладання строкового договору був п. 5.1.1. договору щодо встановлення розміру заробітної плати, який в декілька разів перевищував розмір попередньої заробітної плати позивача. Волевиявлення працівника на укладення строкового трудового договору підтверджується його особистим підписом в трудовому договорі, в якому серед іншого зазначено умову про строк його дії, жодних заперечень з цього приводу позивачем висловлено не було.
Зауважив, що позивач, виконуючи трудові обов`язки за строковим трудовим договором та достовірно знаючи дату його закінчення, не звернувся до суду в тримісячний строк з вимогами про визнання вказаного договору таким, що не відповідає вимогам КЗпП України та не надав доказів поважності причин пропуску цього строку.
Звертав увагу на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що звільнення є незаконним оскільки відбулося без рішення правління АТ «Укрзалізниця», так як наказ про звільнення позивача було підписано В.о. голови правління Є .П. Кравцовим та членом правління Ж.Марчеком, тобто належними посадовими особами, згідно з делегованими правлінням АТ «Укрзалізниця» повноваженнями.
Крім того, судом було порушено норми процесуального права, а саме ч.4 ст.82 ЦПК України, та не враховано підстав звільнення від доказування.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що ОСОБА_1 просив призначити його на посаду директора філії на умовах трудового договору, а не на умовах строкового трудового договору, що свідчить про те, що він не мав наміру укладати саме строковий трудовий договір, тому трудовий договір в частині визначення строку вірно визнано судом першої інстанції недійсним. Також наказ про звільнення, виданий без рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» про його звільнення, є незаконним.
У судовому засіданні представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвокат Коротун Олександр Миколайович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 в судовому засіданні просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1985 року розпочав трудову діяльність на підприємствах Львівської залізниці.
15.11.2016 року наказом голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Балчуна В. №2116/а ОСОБА_1 , заступника начальника відділу транспортного співробітництва регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», призначено на посаду начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця».
Рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 10.05.2017 року призначено ОСОБА_1 , начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору строком на 1 рік, що підтверджується витягом з протоколу № Ц-57/41 Ком.т. засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 10.05.2017 року.
30.05.2017 року між Публічним акіонерним товариством " Українська залізниця" в особі голови правління Балчуна Войцеха та члена правлінння ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір № 99, згідно з яким він був призначений на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на умовах трудового договору, строком дії з 30.05.2017 до 29.05.2018 року включно ( п.8.1).
30.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Балчуна В. із заявою в якій просив призначити його на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору.
30.05.2017 року наказом Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Балчуна В . № 1271/ос ОСОБА_1 призначено на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору строком на 1 рік. Відповідно до зазначеного наказу, підставою для його видання слугувало рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 10.05.2017 року (протокол № Ц-57/41 Ком.т.), а також заява ОСОБА_1 .
05.03.2018 року на адресу філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на ім`я ОСОБА_1 надійшло повідомлення про те, що відповідно до пункту 8.1 розділу 8 трудового договору від 30.05.2017 року №99, строк його дії закінчується 29.05.2018 року і трудові відносини за вищевказаним договором будуть припинені згідно з чинним законодавством України.
Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 29.05.2018 року № 987/ос року про припинення трудового договору ОСОБА_1 було звільнено 29.05.2018 року з посади директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку договору.
Звертаючись в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудового договору безстроковим, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 посилався на те, що його звільнення є незаконним, оскільки він здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового договору, жодним чином не виявляв бажання укладати саме строковий трудовий договір та припиняти в подальшому трудові відносини, про що свідчить його заява від 30.05.2017 року. Вважав недійсним п. 8.1 трудового договору в частині визначення строку дії договору з 30.05.2017 року по 29.05.2018 року, просив визнати вказаний договір безстроковим, повновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Задовольняючи частково позовні вимоги, визнаючи незаконним та скасовуючи наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 987/ос про звільнення ОСОБА_1 29 травня 2018 року з посади директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» за п. 2 статті 36 Кодексу законів про працю України по закінченню строку трудового договору, поновлюючи ОСОБА_1 на роботі на посаді директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», визнаючи пункт. 8.1. розділу 8 трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» від 30 травня 2018 року № 99 в частині визначення строку дії даного трудового договору з 30 травня 2017 року до 29 травня 2018 року недійсним та, стягуючи з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 травня 2018 року по 04 червня 2019 року у розмірі 1 214 720 грн., з відрахуванням при виплаті податків, обов`язкових платежів і зборів, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено для посади позивача укладення трудового договору (контракту), трудові відносини внаслідок укладення контракту безпідставно обмежились строком. Крім того, позивач не мав наміру укладати саме строковий трудовий договір, оскільки у заявах про призначення начальником філії та директором філії про бажання строковості трудових відносин не зазначав, будь-яких обставин, що спонукали б його до встановлення з відповідачем саме строкових трудових правовідносин не наводив. Також підставою для визнання рішення про звільнення незаконним, на думку суду, стало те, що рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» про звільнення позивача відсутнє.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції по суті спору, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що поряд із контрактом законодавець визначає окремо строковий трудовий договір.
Основними відмінностями контракту від трудового договору є те, що контракт є обов`язковим письмовим договором, який містить умови трудової діяльності працівника та укладається у визначених законом сферах. Трудовий договір, в свою чергу, може оформлятися наказом чи розпорядженням, а умови трудової діяльності працівника диктуються положеннями трудового законодавства. Наказ чи розпорядження можуть містити умову про строк дії трудових відносин. Разом з тим, сторони мають право укласти також письмовий договір, який не є контрактом.
Конституційний Суд України в п.4 рішення від 09 липня 1998 року №12-рп/98 зазначив: «Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін (частина третя цієї статті).
Виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Конституційний Суд України визнає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України.
Тим більше, контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та інщими локальними нормативнми актами.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про залізничний транспорт» трудові відносини працівників залізничного транспорту загального користування регулюються на підставі Кодексу законів про працю України, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту України, іншими актами законодавства України про працю.
Працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №764 від 15 липня 1997 року затверджено Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, й до вказаного переліку посада директора Філії не відноситься.
Згідно з пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» контрактна форма трудового договору застосовується у випадках, прямо передбачених законом.
Контракт є обов`язковою формою трудового договору для керівників державних підприємств, що укладаються відповідно до Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України від 02 вересня 1995 року №597 (зі змінами) на підставі Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року №203.
Відповідно до укладеного між ПАТ "Українська залізниця" та ОСОБА_1 трудового договору №99 від 30 травня 2017 року визначено, що на підставі цього договору продовжуються трудові відносини між працівником і товариством. Працівник підзвітний члену правління, якому безпосередньо підпорядковується відповідна функціональна вертикаль товариства. Працівник призначається відповідальним за напрям діяльності товариства з питань задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб в безпечних та якісних залізничних перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученнях, роботах та послугах, що здійснюються та надаються філією, забезпечення ефективного функціонування та розвитку виробничо-технологічного комплексу залізничного транспорту загального користування, створення умов для підвищення конкурентоспроможності галузі, а також отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності.
Виконання позивачем функцій щодо здійснення керівництва, контролю і координації діяльності товариства у визначеному напрямі діяльності не надає його посаді статусу керівника, з яким повинен укладатися трудовий договір (контракт), оскільки позивач не наділений організаційно-розпорядчими функціями та правом розпорядження активами ПАТ «Укрзалізниця», а також представляти інтереси товариства. Згідно умов трудового договору він вправі представляти інтереси товариства лише на підставі окремих рішень органів товариства.
З наведеного вбачається, що посада ОСОБА_1 не є такою, яка може бути віднесена до керівника підприємства.
Також посада директора філії не входить до переліку категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №764 від 15 липня 1997 року.
Аналіз наведених нормативно-правових актів та матеріалів справи свідчить про те, що посада, яку обіймав позивач, не відноситься до категорій і посад працівників, для яких Постановою КМУ №764 передбачено укладення контракту, а відтак трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрзалізниця», за своєю юридичною природою не є контрактом.
Отже, наказом ПАТ «Українська залізниця» № 1271/ос від 30 травня2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» на умовах укладення строкового трудового договору.
За таких обставин, залишається перевірити, чи могли сторони укласти строковий трудовий договір відповідно до пункту 2 частини 1 статті 23 КЗпП України.
Зазначеною нормою передбачено, що трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина 2 статті 23 КЗпП України).
Зі змісту положення частини 2 статті 23 КЗпП України, зокрема, вбачається, що законодавець не навів вичерпний перелік обставин, за яких трудові відносини можуть бути врегульовані строковим трудовим договором.
Також, законодавець не обмежив сферу застосування такого виду трудового договору, зазначивши, що строк його дії встановлюється за погодженням сторін.
Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів", при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
Строковий трудовий договір може укладатися як під час прийняття на роботу, так і згодом, якщо є підстави для укладання (переукладання) строкового трудового договору, а саме: якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви працівника.
Також Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 (пункт 9) роз`яснював, що укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.
Аналіз наведеного свідчить про відсутність в законодавстві заборони щодо укладення строкового трудового договору, якщо на те є воля сторін.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач працював за строковим трудовим договором від 30 травня 2017 року протягом року. Будь-яких зауважень при його укладанні не зазначав. Вказаний договір протягом строку його дії у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.
Факт підписання позивачем кожної сторінки трудового договору з визначеним строком його дії свідчить про наявність такого волевиявлення ОСОБА_1 та про його згоду з усіма умовами такого договору.
Крім того, укладений трудовий договір, як і будь-яка інша угода, має приносити користь не одній лише стороні, а тому необхідним є саме погодження всіх умов такої домовленості. Зокрема, відсутність згоди щодо такої умови, як строк дії договору, може виключити сам факт укладення договору між цими сторонами.
Аналізуючи докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що позивач погодився на нові умови роботи, в тому числі, на суттєве збільшення заробітної плати на умовах строковості договору.
Наведене свідчить про добросовісність дій роботодавця, який не приховував справжніх умов праці позивача, а останній, ознайомившись із наказами (розпорядженнями) під підпис та, отримавши копію трудового договору, погодився на ці умови.
Тобто позивач, вже працюючи у ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вищевказаних обставин, виявив бажання щодо призначення його на посаду з іншим окладом та на умовах строкового трудового договору.
Виявляючи таке бажання та, ставлячи свій підпис під строковим трудовим договором, ОСОБА_1 погодився, що умови вказаного договору відповідають його волевиявленню. Крім того, в період дії вказаного трудового договору він позивачем оскаржений не був.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не мав наміру укладати з відповідачем саме строковий трудовий договір та погоджується з доводами апеляційної скарги про неправильність такого висновку суду першої інстанції та невідповідність його дослідженим у справі доказам.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання пункту 8.1. розділу 8 трудового договору, укладеного між ним і Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» від 30 травня 2017 року № 99 в частині визначення строку дії даного трудового договору з 30 травня 2017 року до 29 травня 2018 року недійсним та про визнання трудового договору від 30 травня 2017 року № 99 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) таким, що укладено між ним і ПАТ «Укрзалізниця» на виконання трудових обов`язків директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення.
Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним пункту 8.1. розділу 8 трудового договору в частині визначення строку його дії та щодо визнання трудового договору таким, що укладено на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення, є обгрунтованими, виходячи з наступного.
Строки звернення до суду із позовом про захист порушеного трудового права передбачені статтею 233 КЗпП України та ці строки не є строками позовної давності, які передбачені ЦК України і застосовуються незалежно від того, чи заявлено стороною вимогу про їх застосування чи ні.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Отже з позовом про визнання недійсним пункту 8.1. розділу 8 трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» від 30 травня 2017 року № 99 в частині визначення строку дії даного трудового договору з 30 травня 2017 року до 29 травня 2018 року та про визнання трудового договору від 30 травня 2017 року № 99 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) таким, що укладено між ним і ПАТ «Укрзалізниця» на виконання трудових обов`язків директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення, позивач мав звернутися в тримісячний строк з дня підписання трудового договору, тобто до 30 серпня 2017 року, оскільки саме з цього часу він повинен був дізнатися про порушення свого права, проте з таким позовом звернувся до суду лише 27 червня 2018 року з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Разом з тим, перед вирішенням питання про пропуск строку звернення до суду та наслідки його пропуску, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
При цьому наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову з цих підстав застосовуються судом лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
З досліджених судом доказів достовірно встановлено, що права позивача при укладенні строкового трудового договору № 99 від 30.05.2017 року порушені не були і підстав для визнання п. 8.1 вказаного договору недійсним та визнання вказаного договору укладеним на невизначений строк ( безстроково) немає, а тому в задоволеннні вказаних позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю та необґрунтованістю.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
З наданих доказів встановлено, що 05.03.2018 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що 29.05.2018 року трудові відносини з ним, у відповідності до укладеного договору та чинного законодавства, будуть припинені у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.
Саме з вказаних підстав, 29.05.2018 року відповідачем законно було видано наказ № 987/ос про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку договору, а суд першорї інстанції прийшов до помилкового висновку про його незаконність.
Визнаючи звільнення позивача незаконним, суд першої інстанції виходив також з того, що правління ПАТ «Укрзалізниця» не приймало рішення про звільнення позивача, а тому таке звільнення є незаконним.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись також не може та вважає доводи апеляційної скарги про безпідставність вказаного висновку суду обгрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 33 пункту 102 Статуту ПАТ «Укрзалізниця» до компетенції правління належить призначення на посаду та звільнення з посади керівників філій, представництв, інших відокремлених підрозділів, встановлення їм розмірів винагороди та компенсації, прийняття рішення про заохочення, накладення дисциплінарних стягнень.
Рішенням правління №Ц-57/89 Ком.т. засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 21.09.2017 року були затверджені зміни до рішення правління від 18.08.2017 року (протокол «Ц-57/78 Ком.т.) в частині пункту 1 порядку денного, а саме пункту 1.1. та 1.2. (а.с.170 т.1)
Відповідно до внесених змін, повноваження, визначені підпунктами 1,5,7,11,22,23,33,34,36 пункту 102 Статуту щодо підпису правочинів та документів від імені товариства щонайменше двома особами, делеговано голові правління спільно з членом правління, директором або директором департаменту.
Також вказаним рішенням попередньо схвалено правочини та дії, які можуть вчинятися головою правління ПАТ «Укрзалізниця», визначені підпунктами 1,5,7,11,22,23,33,34,36 пункту 102 Статуту строком на 1 рік до 17.08.2018 року включно.
З наказу про звільнення позивача від 29.05.2018 року №987/ос вбачається, що він підписаний В.о. голови правління Є.П.Кравцовим та членом правління ОСОБА_6 , тобто належними посадовими особами на підставі делегованих їм правлінням АТ «Укрзалізниця» повноважень.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства є помилковим.
Таким чином, оскільки строковий трудовий договір було укладено за власним бажанням позивача та підстави для визнання вказаного трудового договору недійсним в частині строку його дії колегією суддів не встановлено, апеляційний суд приходить до висновку про те, що при звільненні позивача відповідачем не було допущено порушень трудового законодавства.
Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 987/ос від 29 травня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця» за п. 2 статті 36 Кодексу законів про працю України по закінченню строку трудового договору, підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» також відсутні, як і відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказані вимоги мають похідний характер та їх задоволення залежить від задоволення основної вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення, в задоволенні якої, в даному випадку, відмовлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було порушено норми ч.4 ст.82 ЦПК України, та не враховано підстав для звільнення відповідача від доказування обставин, які вже встановленні судовими рішення у інших справах, у яких беруть участь ті самі особи, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в суді першої інстанції заявлялося клопотання про врахування підстав для звільнення його від доказування з посиланням на постанови судів апеляційних інстанції у справах №521/1267/18 та 757/34139/18-ц в яких встановлено обставини щодо законності укладання АТ «Укрзалізниця» строкових трудових договорів із його посадовими особами, укладення договорів виключно в інтересах працівника та пропуску позивачами строку на звернення до суду з позовом щодо внесення змін чи визнання недійсними окремих пунктів трудового договору.
При цьому ч.4 ст. 82 ЦПК України визначено, що підставою для звільнення від доказування може бути рішення, що набрало законної сили, тобто остаточне рішення суду.
Згідно ч.3 ст.419 ЦПК України остаточною є постанова суду касаційної інстанції, яка оскарженню не підлягає.
Проте з даних з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постанова Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року по справі №521/1267/18 була оскаржена до Верховного Суду та ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження.
Також вбачається, що касаційну скаргу було подано на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року по справі №7575/34139/18-ц та ухвалою Верховного Суду 17 травня 2019 року було відкрито касаційне провадження.
Станом на час ухвалення оскаржуваного рішення в даній справі, касаційні скарги по справах №521/1267/18 та 757/34139/18-ц не були розглянуті та постанови Верховного Суду за наслідками їх розгляду, які є остаточними, прийняті не були, тому судом першої інстанції вірно не взято до уваги клопотання сторони відповідача про наявність підстав для звільнення від доказування.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Коротуна Олександра Миколайовича підлягає частковому задоволенню, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудового договору безстроковим, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулув повному обсязі.
Керуючись ст.ст.21,23,36 КЗпП України, ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Коротуна Олександра Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудового договору безстроковим, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20 вересня 2019 року.
Головуючий: Судді:
