Справа № 560/2065/19

РІШЕННЯ

іменем України

18 вересня 2019 року

м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Бачка А.М. позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Лукова А.В. представника третьої особи: Лісової Я.І.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України , Державної Казначейської служби України , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Хмельницької області , Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної Казначейської служби України , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Хмельницької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому з урахуванням уточнень до позовних вимог просить стягнути з Державного бюджету України на його користь 813752 грн 09 коп. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 05 січня 1993 року по 30 січня 2009 року працював суддею Хмельницького міського (міськрайонного) суду, а з 02 лютого 2009 року по 03 жовтня 2016 року - суддею Апеляційного суду Хмельницької області.

Позивач вказує, що з 04 жовтня 2016 року, як суддя у відставці, отримує у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, довічне грошове утримання судді.

Згідно із ч.3 ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VІ (у його первинній редакції) посадовий оклад судді місцевого суду встановлювався у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджувався поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII з ч.3 ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було виключено положення, яке з 01 січня 2015 року встановлювало посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат.

Тобто оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат було закріплено в ч.3 ст.133 Закону №2453 після викладення його у новій редакції Законом №192.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що у 2014 році був позбавлений можливості отримувати суддівську винагороду, обчислену із 12 мінімальних розмірів заробітної палати з коефіцієнтом 1,1, а в 2015-2016 роках був позбавлений можливості отримувати суддівську винагороду, обчислену із 15 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1, та у ці роки отримував суддівську винагороду, обчислену у розмірі 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1.

Однак Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", ці зміни, внесені у первинну редакцію ч.3 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, визнані неконституційними.

А тому, позивач вважає, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційних Законів щодо зменшення посадових окладів суддів, йому було заподіяної матеріальної шкоди у виді недоотриманої заробітної плати судді апеляційного суду та недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Від представника третьої особи, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на адресу суду 30.07.2019 надійшли пояснення на позовну заяву в яких останній зазначає, що право ОСОБА_1 на отримання довічного грошового утримання судді визначене законодавством України не порушене, а зміст та обсяг досягнутих ним соціальних гарантій не звужено.

Таким чином, Пенсійний фонд України здійснюючи нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством, що регулює правовідносини у сфері виплати довічного грошового утримання. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Від голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Хмельницької області 02.08.2019 на адресу суду надійшли пояснення на позовну заяву в яких останній зазначив, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу в період з 01 січня 2014 по 03 жовтня 2016 року здійснювалась на підставі чинного законодавства та в межах фонду заробітної плати, затвердженої для Апеляційного суду Хмельницької області у відповідному кошторисі та виключно в межах бюджетних асигнувань. А тому Апеляційний суд Хмельницької області, при виплаті суддівської винагороди позивачу, діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, які діяли на момент виплати. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На адресу суду 19.08.2019 від представника Міністерства юстиції України надійшов відзив, в якому останній вказує, що у рамках даного спору, жодні дії та/чи бездіяльність Міністерства юстиції України не зумовили для позивача жодної шкоди, тобто коло учасників справи, а саме відповідачі визначені позивачем на власний розсуд, а Мін`юст з єдиним посиланням на підпункт 4 пункту 3 Положення №228, що не є достатнім обґрунтуванням.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, подав заяву, в якій уточнив позовні вимоги, зокрема просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 813752 грн 09 коп., шкоди завданої законами, що визнані неконституційними по листопад 2018 року, включно.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив стосовно позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні.

Державна Казначейська служба України в судове засідання уповноваженого представника не направила, про дату, час та місце судового розгляду належним чином повідомлена, про причини неявки суд не повідомила.

Представника Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Хмельницької області в судове засідання не з`явився, подав до суду 02.09.2019 заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог, просила відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши позовну заяву, пояснення, а також відзив на позов, оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 05 січня 1993 року по 30 січня 2009 року працював суддею Хмельницького міськрайонного суду, та з 02 лютого 2009 року по 03 жовтня 2016 року - суддею Апеляційного суду Хмельницької області. Крім того з 04 жовтня 2016 року позивач, як суддя у відставці, отримає у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області довічне грошове утримання судді.

Внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційних Законів щодо зменшення посадових окладів суддів, позивач вважає, що йому було заподіяної матеріальної шкоди у виді недоотриманої заробітної плати судді апеляційного суду за період з 01 січня 2014 року по 03 жовтня 2016 року у розмірі 275 192 грн 45 коп. та недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання за період з 04 жовтня 2016 року по 28 лютого 2019 року у розмірі 776 655 грн 77 коп., з врахуванням уточнень позивач зазначив, що всього 813752 грн 09 коп. по листопад 2018 року.

Позивач вважає, що у даній справі останній зазнав матеріальної шкоди, внаслідок того, що відбувалися зміни у законодавстві (які приймалися Верховною Радою України), яке регулювало розмір посадових окладів суддів.

Зокрема, Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано неконституційними положення ч.ч. 3, 10 стаття 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ.

Враховуючи наведене, позивач вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду з позовною заявою в якій просить відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої суддівської винагороди у 2014 році обчисленої із 12 розмірів мінімальної заробітної плати з коефіцієнтом 1,1 та у 2015 - 2016 рр. - обчисленої із 15 розмірів мінімальної заробітної плати з коефіцієнтом 1,1, а у зв`язку із цим недоотримання щомісячного довічного грошового утримання судді, яке обраховувалося із меншого доходу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 129 України "Про судоустрій та статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції, яка діяла з 01.01.2014 року) суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; абзац п`ятий частини третьої статті 129 виключено; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року N 76-VIII в абзаці першому частини третьої статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" цифри "15" замінено цифрами "10" та виключено абзац шостий (пп.1 п. 36).

Крім того, пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року N 76-VIII встановлено, що у 2015 році максимальний місячний розмір заробітної плати (грошового забезпечення) працівників державних органів та інших бюджетних установ, суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а при скороченні чисельності працівників - 10 розмірами мінімальної заробітної плати (виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки не враховується у зазначеному максимальному розмірі).

Отже у випадку затвердження штатного розпису суду, кількість працівників в якому відповідає граничній штатній чисельності, визначеній наказом ДСА України від 24.12.2014 р. № 170 "Про затвердження штатної чисельності працівників апаратів місцевих та апеляційних судів", максимальний розмір заробітної плати працівників суду та суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати. А у разі скорочення чисельності працівників суду в межах, необхідних для належного організаційного забезпечення суду, суддів та судового процесу з урахуванням бюджетних асигнувань на оплату праці, розмір заробітної плати працівників суду та суддівської винагороди після проведення такого скорочення обмежується 10 розмірами мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" було установлено у 2014 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 1218 гривень.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" було установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Суд зазначає, що відповідачем у період 2014-2016 року нараховувалася та виплачувалася заробітна плата позивачу у відповідності до норм чинного на той час законодавства України.

Щодо посилання позивача на Рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 р. № 11-р/2018, суд зазначає.

Відповідно до п. 9 Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 № 192-VIII, Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" було викладено у новій редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини третьої та десятої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 2453-VI).

Відповідно до пункту 1 вказаного Рішення Конституційного Суду України положення частини третьої статті 133 Закону № 2453 підлягає застосуванню в його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат."

Проте відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) суд встановив, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тобто положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-VIII, втратили чинність саме 4 грудня 2018 року, а отже нарахування суддівської винагороди відповідно до вказаного Рішення повинно здійснюватись з 4 грудня 2018 року.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року по справі № 318/2132/14-а (2а/318/97/2014) (адміністративне провадження № К/9901/53017/18).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд зазначає, що згідно частини третьої статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Як встановлено з позову, позивач просить відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоплаченої суми заробітної плати та недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання.

З огляду на вказане вище, суд вважає, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати та недоотримане щомісячне довічне грошове утримання, не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного Кодексу України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Держаного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 недовиплаченої заробітної плати за 2014-2016 роки та недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання в сумі 813752 грн 09 коп., є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної Казначейської служби України, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Хмельницької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення шкоди в розмірі 813752 (вісімсот тринадцять тисяч сімсот п`ятдесят дві) грн., 09 коп. - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 20 вересня 2019 року

Позивач:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:

Держава Україна в особі Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13,Київ 1,01001 , ідентифікаційний код - 00015622) Держава Україна в особі Державної Казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6,Мсп601,Центральна Частина Києва, Київ,01601 , ідентифікаційний код - 37567646)

Треті особи:

Ліквідаційна комісія Апеляційного суду Хмельницької області (29000, м.Хмельницький, майдан Незалежності, 1, ідентифікаційний код - 37567646); Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м.Хмельницький, вул.Герцена, 10 , ідентифікаційний код - 21318350)

Головуючий суддя

О.П. Шевчук