ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2019 року

Київ

справа №813/2495/17

адміністративне провадження №К/9901/18480/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 813/2495/17

за позовом ОСОБА_1 до Стрийського міськрайонного суду Львівської області та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, за затримку розрахунку при звільненні, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року (прийняте у складі головуючого судді - Гулика А.Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Довгої О.І., суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.), -

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Стрийського міськрайонного суду Львівської області, територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Стрийського міськрайонного суду Львівської області №83/К від 20.06.2017 про відрахування позивача зі штату Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 20.06.2017, у зв`язку з припиненням повноважень судді;

- зобов`язати Стрийський міськрайонний суд Львівської області поновити позивача на посаді судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 20.06.2017;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.06.2017 по дату поновлення його на посаді судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.06.2017 по 30.06.3017;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області здійснити перерахунок нарахованих та недовиплачених сум заробітку та нарахувати і виплатити недовиплачену суму заробітку у розмірі 5957,48 гривень.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області. На підставі вказаного рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 головою Стрийського міськрайонного суду Львівської області прийнято наказ №83/К від 20.06.2017 про відрахування позивача зі штату Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 20.06.2017 у зв`язку з припиненням повноважень судді. Позивач вважає оскаржений наказ протиправним, оскільки його відраховано зі штату суду за відсутності, передбачених Конституцією України та Законом України "Про судоустрій та статус суддів", підстав для припинення повноважень судді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 року позов задоволено частково.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.06.2017 по 30.06.3017.

В задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу голови Стрийського міськрайонного суду Львівської області №83/К від 20.06.2017 «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду», зобов`язання Стрийського міськрайонного суду Львівської області поновити ОСОБА_1 на посаді судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 20.06.2017, зобов`язання територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.06.2017 по дату поновлення його на посаді судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області та зобов`язання територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області здійснити перерахунок нарахованих та недовиплачених сум заробітку та нарахувати і виплатити недовиплачену суму заробітку у розмірі 5957,48 грн. -відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд не знайшов підстав для визнання протиправним та скасування оскарженого наказу, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 року у справі № 813/2495/17 - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

7. 02 липня 2019 року ОСОБА_1 ( касатор) подав касаційну скаргу.

8. У касаційній скарзі позивач просить:

Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року в частині відмови позивачу в задоволені позовних вимог та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2019 року, винести окрему ухвалу, в якій вказати на порушення закону при безпідставному визначенні в діях позивача складу дисциплінарного проступку, за який позивачу передбачена дисциплінарна відповідальність, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. У касаційній скарзі не заявлено жодних клопотань.

Рух адміністративної справи у суді касаційної інстанції

10. Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу

11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема позивач вказує, що судами не надано належної оцінки правомірності підстав та способу проведення такого звільнення, а саме такий спосіб звільнення як «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду» взагалі не передбачався Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для судді на момент звільнення, а така підстава ВРП як «ненадання рекомендації» взагалі не існувала у чинному законодавстві. Окрім того суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих та недостовірних доказів.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Указом Президента України 30.04.2010 №590/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області строком на 5 років. Строк повноважень судді ОСОБА_1 закінчився 30.04.2015.

13. 05 листопада 2014 позивач подав до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяву про рекомендацію для обрання його на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області безстроково.

14. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.10.2015 №428/бо-15 ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає вимогам ст. 127 Конституції України та статтей 53, 64 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та рекомендований для обрання на посаду на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області безстроково.

15. За результатами попереднього розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.10.2015 №428/бо-15 та матеріалів про обрання на посаду судді безстроково членом Вищої ради правосуддя складено висновок із пропозицією про відмову у внесенні такого подання.

16. Вища рада правосуддя, оцінюючи зазначені в сукупності факти та обставини, дійшла висновку про невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики, а тому прийняла рішення від 06.06.2017 №1397/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області».

17. На підставі ст.ст. 24, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.47, 116 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України «Про відпустки», рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 №1397/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області» голова Стрийського міськрайонного суду Львівської області Бораковський В .М. прийняв наказ №83/К від 20.06.2017 «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду», яким відраховано суддю ОСОБА_1 зі штату Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 20.06.2017 у зв`язку з припиненням повноважень судді.

Не погоджуючись з прийнятим наказом, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

18. Конституція України від 28 червня 1996 року

18.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII

19.1. Згідно з ч. 19 ст. 79 Закону України № 1402-VIII Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

19.2. Як передбачено п. 1 ч. 5 ст. 48 Закону України № 1402-VIII незалежність судді забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень.

19.3. Відповідно до статті 125 Закону України № 1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

20. З набранням чинності 30 вересня 2016 року Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) ст. 126 Конституції України, яка визначає перелік підстав для звільнення судді, викладено в новій редакції.

20.1. Зокрема пунктом 3 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 115 Закону № 1402-VIII установлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

20.2. Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України та ст. 115 Закону № 1402-VIII підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

20.3. Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

20.4. Згідно з п. 1 ч. 8 ст. 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується в разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

20.5. Відповідно до ст. 128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

20.6. За змістом п. 1, 7 ч. 9 ст. Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком, що є несумісним зі статусом судді може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі якщо суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

20.7. Відповідно до ч. 2 ст. 106 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

20.8. У підпункті 2 п. 16-1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

20.9. Відповідно до п. 17 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності вказаним Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

20.10. Пунктом 30 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 матеріали та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності вказаним Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, направляються Верховною Радою України до Вищої ради правосуддя протягом десяти днів з дня набрання ним чинності. Вища рада правосуддя на своєму засіданні у пленарному складі вирішує питання щодо кожного судді про його призначення або відмову у призначенні з одночасним поверненням матеріалів Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

21. Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII

21.1. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону України №1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону Вища рада правосуддя вносить подання про призначення судді на посаду.

21.2. Відповідно до положень ч.4 ст.37 Закону України №1798-VIII Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до п. 1 ч.19 ст. 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з таких міркувань.

23. Відповідно до ст. 128 Конституції України в редакції, що діяла на час призначення ОСОБА_1 на посаді судді (30.04.2010) і була чинною на час закінчення строку, на який його було призначено (30.04.2015), перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

24. Відповідно до Указу Президента України від 30.04.2010 №590/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді вперше строком на 5 років. Після 30.04.2015 суддя ОСОБА_1 припинив здійснювати судочинство у зв`язку з відсутністю повноважень.

25. Аналіз підпункту 2 п. 16-1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, п. 17 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 , п. 30 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 дає підстави вказати, що повноваження ОСОБА_1 , як судді, припинилися 30.04.2015 у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено.

26. Матеріали та рекомендація Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання ОСОБА_1 суддею безстроково направлено до Вищої ради правосуддя та передано члену Вищої ради правосуддя ОСОБА_5. для вирішення питання щодо призначення або відмови у призначенні його на посаду судді.

Відповідно судом апеляційної інстанції правильно наголошено, що вирішення питання про призначення судді у разі закінчення строку, на який його призначено, віднесено до повноважень Вищої ради правосуддя, яка у встановленому законом порядку, може ухвалити рішення про призначення або відмову у призначенні судді безстроково, шляхом прийняття рішення про внесення подання Президенту України про призначення або відмову у внесенні такого подання.

27. Рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 №1397/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області» мотивоване наявністю фактів, які не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в 2015 році, але свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням (частина дев`ятнадцята статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII).

28. Підставами для такого висновку слугувало те, що ОСОБА_1 15.12.2016 став учасником події, інформація про яку розміщено в мережі Інтернет, та у зв`язку з якою працівниками поліції складено протокол про порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху. За автомобілем під керуванням позивача на світлофорі зупинилася патрульна машина поліції, а коли увімкнулося зелене світло, водій не рушив. Підійшовши до машини, поліцейські відчули сильний запах алкоголю і виявили, що водій спить. На місці вказаної події складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 Кодексу про адміністративні правопорушення (керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного сп`яніння). Суддя від проходження перевірки на визначення стану алкогольного сп`яніння відмовився. Під час події 15.12.2016 ОСОБА_1 від підписання протоколу про адміністративне правопорушення відмовився, не повідомив працівників поліції про вживання лікарських засобів, які знижують увагу та швидкість реакції. Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 06.04.2017 справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративною відповідальності закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

29. Вища рада правосуддя встановила обставини, які свідчать про невідповідність кандидата критерію доброчесності, професійної етики та є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням вказаного судді на посаду, з огляду на те, що ОСОБА_1 заповнив у Декларації доброчесності судді за 2016 рік графу 22 «Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності» з відміткою «підтверджую» в той час, як йому було відомо про наявність у провадженні суду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Окрім цього судом апеляційної інстанції із протоколу про адміністративне правопорушення правильно встановлено, що ОСОБА_1 про місце роботи не повідомив, від проходження огляду на визначення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.

30. Вказані факти, на думку Вищої ради правосуддя, також є обставинами, які викликають сумнів у законослухняності судді, є обставиною, що може негативно впливати на суспільну довіру до суддівського корпусу. Відтак, ВРП дійшла висновку, що встановлені обставини, які негативно характеризують суддю ОСОБА_1 , вказують на недотримання ним високих стандартів поведінки судді з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. З огляду на викладене, дії ОСОБА_1 розцінювались як порушення присяги, згідно з чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

31. У п. 3.4 рішення Конституційного суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов`язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання судді.

32. Верховний Суд вважає за доцільне вказати, що відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

33. Відповідно до статті 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ. Таким чином, після отримання рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 №1398/0/15-17 відповідач за наявності достатніх підстав прийняв оскаржений наказ. Як правильно дійшов висновку суд апеляційної інстанції, відсутність акта, на який посилається ОСОБА_1 , за вказаних обставин, не може свідчити сам по собі про протиправність оскарженого наказу.

34. Верховний Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку рішення Вищої ради правосуддя від 06.06.2017 №1397/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області». Рішенням Верховного Суду від 14.05.2018 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №800/274/17 (П/9901/398/18) апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2018 залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2018 залишено без змін.

35. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наказ відповідача №83/К від 20.06.2017 «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду» є правомірним та скасуванню не підлягає, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити. У зв`язку з тим, що суд не знайшов підстав для визнання протиправним та скасування оскарженого наказу, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

36. Верховний Суд також погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині заявленої позивачем вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок нарахованих та недовиплачених сум заробітку та нарахувати і виплатити недовиплачену суму заробітку у розмірі 5957,48 грн., оскільки, як слідує з матеріалів справи, згідно з розрахунковим листом, виданим відповідачем, щодо нарахувань ОСОБА_1 за червень 2017 року, загальна сума розрахункових коштів складає 79294,67 грн., яка включає в себе авансову виплату в розмірі 6450,00 грн. та заробітну плату в розмірі 72844,67 грн. Відтак, ОСОБА_1 не врахував отриманий ним авансовий платіж в розмірі 6450,00 грн.

37. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

38. При цьому суд апеляційної інстанції правильно визнав за можливе застосувати позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01 від 6 вересня 2005 року, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00 від 18 липня 2006 року, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року, пункт 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» серія A. 303-A від 09 грудня 1994 року, пункт 29).

39. Крім того суд апеляційної інстанції правильно вказав на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

40. Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не впливають на правильність прийнятих судових рішень.

41. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі та не знаходить підстав для направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

42. Відповідно до частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

43. Щодо клопотання позивача про необхідність винесення судом окремої ухвали, Верховний Суд вважає за доцільне вказати, що, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не знайшла підтвердження наведених у касаційній скарзі доводів.

Крім того Верховний Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Таким чином постановлення окремої ухвали є правом суду, а не його обов`язком.

44. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

45. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

46. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

47. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Жук А.В.

судді Мартинюк Н.М.

Мельник-Томенко Ж.М.