ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2019 р. Справа № 924/630/19

м . Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., секретаря судового засідання Комарніцької Н.П., розглянувши матеріали справи

за позовом державного підприємства "Агроспецсервіс", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фармер", м. Хмельницький

про визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції №05-10/2018, укладеного 05.10.2018 року між державним підприємством "Агроспецсервіс" та ТОВ "Агро Фармер",

за участю представників учасників справи:

позивача: Кириченко Р.Ю. - згідно ордеру від 14.06.2019 року (в режимі відеокнференції);

відповідача: Савчук Ю.М. - згідно договору про надання правової допомоги №39/19 від 05.08.2019 р.;

третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним договір контрактації сільськогосподарської продукції №05-10/2018, укладений 05.10.2018 року між державним підприємством "Агроспецсервіс" та ТОВ "Агро Фармер". Свої вимоги обґрунтовує тим, що державне підприємство «Агроспецсервіс» засновано на державній власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітний йому. Тому в силу ст. 73-2 ГК України вчинення значного правочину, яким є оскаржуваний договір, потребувало згоди органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Оскільки така згода відсутня, вважає договір контрактації недійсним.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 21.06.2019 року відкрито провадження у справі за позовом державного підприємства "Агроспецсервіс", м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фармер", м. Хмельницький про визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції №05-10/2018, укладеного 05.10.2018 року між державним підприємством "Агроспецсервіс" та ТОВ "Агро Фармер", призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 06.08.2019 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ.

Ухвалою суду від 09.09.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, наполягає на його задоволенні.

Відповідач в судовому засіданні та у наданому суду відзиві №11/07 від 11.07.2019 року просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень посилається на те, що статутом позивача не обмежено права підприємства або його керівника на укладення правочинів з іншими юридичними особами; окрім того, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи у тому випадку, якщо саме третя особа, укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень.

Також зазначає про те, що оспорюваний правочин не є значним, оскільки для його оцінки необхідний аналіз фінансової звітності підприємства за попередні періоди діяльності. Окрім того, з метою виконання договору контрактації між сторонами у справі укладались та виконувались інші правочини, спрямовані на забезпечення виконання позивачем умов договору контрактації (договори про надання послуг, поставки, підряду тощо). В той же час, із доданих до позовної заяви копій актів здачі-приймання робіт (надання послуг), видаткових накладних вбачається, що позивач виступає «замовником», а не «виробником», а відповідач - «виконавцем», а не «контрактантом», що, на переконання відповідача, свідчить про наявність між сторонами інших договірних відносин. Окрім того, вважає такі дії свідченням законності укладення та фактичного схвалення позивачем умов договору контрактації.

Позивач у відповіді на відзив від 05.09.2019 року зазначає про те, що п. 9.1.3. статуту доцільно розглядати виключно у поєднанні із положеннями п. 9.1.6. статуту, відповідно до якого права підприємства реалізуються останнім відповідно до законодавства України. Таким чином, позивач вважає, що право підприємства укладати договори та угоди, у тому числі, і договори контрактації, не є абсолютним та повинне бути реалізоване відповідно до законодавства України.

З посиланням на умови договору зазначає, що відповідач знав про те, що позивач є державним підприємством та що для укладення державним підприємством договорів необхідна наявність відповідного погодження. Однак, наголошує, що ТОВ «Агро Фармер» не проявив розумну обачність та не пересвідчився у реальній наявності погодження на укладення оспорюваного договору.

Акцентує увагу і на тому, що додані до позовної заяви акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та видаткові накладні не підписані і не визнаються позивачем.

Третя особа у письмових поясненнях від 04.09.2019 року підтримує заявлений позов з мотивів, викладених у позовній заяві.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

16.02.2009 року державному підприємству «Агроспецсервіс» видано державні акти на право постійного користування земельними ділянками на території Цвітоської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: серія ЯЯ №336372, земельна ділянка площею 39,6312 га; серія ЯЯ №336375 площею 49,7127 га; серія ЯЯ №336374 площею 47,0723 га; серія ЯЯ №336380 площею 112,4458 га; серія ЯЯ №336369 площею 27,8701 га; серія ЯЯ №336368 площею 27,7341 га; серія ЯЯ №336359 площею 13,8420 га; серія ЯЯ №336376 площею 54,7654 га; серія ЯЯ №336361 площею 15,7231 га; серія ЯЯ №336362 площею 16,6163 га; серія ЯЯ №336367 площею 25,7559 га; серія ЯЯ №336378 площею 66,8167 га.

Відповідно до статуту державного підприємства «Агроспецсервіс», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 08.02.2014 року за №63 (далі - статут), державне підприємство «Агроспецсервіс» засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітний йому. Підприємство утворене наказом Міністерства аграрної політики України від 05.09.2006 року №490 «Про створення державного підприємства «Агроспецсервіс». Підприємство є правонаступником майнових прав та обов`язків державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик», державного підприємства «Продтранс», державного підприємства «Спецсервіс».

Згідно п. 4.1. статуту підприємство є юридичною особою та має закріплене за ним майно. Права та обов`язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та законодавства.

Підприємство самостійно організовує роботу з питань статутного спрямування, здійснює свою діяльність на засадах госпрозрахунку (п. 4.2. статуту). Підприємство здійснює підприємницьку діяльність, формує програми діяльності, вибирає постачальників та споживачів продукції, робіт, послуг, встановлює ціни відповідно до законодавства (п. 4.3. статуту).

Для здійснення підприємницької діяльності підприємство залучає і використовує матеріально-технічні, фінансові, трудові та інші види ресурсів, використання яких не заборонено законодавством. Підприємство має самостійний баланс, рахунки в банках, власну печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом (п.п. 4.5., 4.6. статуту).

У п. 5.1. статуту передбачено, що майно підприємства та доходи від використання цього майна є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: державне майно, передане підприємству уповноваженим органом управління; доходи, одержані від реалізації послуг, продукції, інших видів господарської діяльності підприємства; доходи від цінних паперів; кредити від банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством (п.п. 5.3., 5.4. статуту).

Підприємство здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети свої діяльності та законодавства (п. 5.6. статуту).

У п. 5.10. статуту передбачено, що за попередньою згодою уповноваженого органу управління підприємство має право передавати в оренду нерухоме майно, устаткування, транспортні засоби, інвентар, матеріальні цінності та інше майно, яке за ним закріплене, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, установами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі правочинів. Підприємство вибирає предмет договору, визначає зобов`язання, інші умови господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України та цьому статуту. Підприємство реалізує свою продукцію, послуги, залишки від виробництва за цінами, що формуються відповідно до умов економічної діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, за фіксованими державними цінами (п.п. 8.7., 8.8., 8.9. статуту).

В силу положень п. 9.1.3. договору підприємство має право укладати договори та угоди, набувати майнові права та особисті немайнові права, виконувати обов`язки, бути позивачем, відповідачем чи третьою особою у судах. Права підприємства реалізуються підприємством відповідно до законодавства України (п. 9.1.6. статуту).

Згідно п. 10.5. статуту директор підприємства діє без довіреності від імені підприємства; представляє інтереси підприємства в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними та фізичними особами; укладає договори, видає довіреності, відкриває рахунки в установах банків.

В свою чергу, уповноважений орган управління надає згоду на оренду майна підприємства і пропозиції щодо умов договору оренди з метою забезпечення ефективного використання орендованого майна; погоджує договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролює виконання умов цих договорів (п. 11.2. статуту).

05.10.2018 року державне підприємство «Агроспецсервіс» в особі генерального директора (виробник) та товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Фармер» (контрактант), діючи добровільно та без будь-якого примусу, бажаючи реального настання правових наслідків, обумовлених нижче, розуміючи значення своїх дій та керуючи ними самостійно, володіючи при цьому всіма необхідними повноваженнями (в тому числі виробником, як державним підприємством, отримані всі необхідні погодження на укладення цього договору) та ознайомлені з приписами законодавства, що регулюють укладений нами правочин, уклали договір контрактації сільськогосподарської продукції №05-10/2018 (далі - договір), згідно п. 1.1. якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, виробник зобов`язується виростити і передати у власність контрактанта сільськогосподарську продукцію, яка вирощена виробником на належних йому на праві користування земельних ділянках, а контрактант зобов`язується сприяти виробнику в будь-яких питаннях, які пов`язані із здійсненням ним своїх договірних зобов`язань по вирощуванню вищезазначеної продукції ( в тому числі, щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності виробника), а також прийняти та провести розрахунки за продукцію на умовах та в порядку, передбачених цим договором.

В силу п. 1.2. договору, продукція може вирощуватись виробником на будь-якій частині площі, що розташована за адресою: Хмельницька область, Славутський район, Цвітоська сільська рада, та належить виробнику на праві постійного користування, відповідно до державних актів на користування земельними ділянками, виданих на ім`я виробника.

Продукція містить наступні характеристики: найменування сільськогосподарської культури (товару): соя в заліковій вазі 1100 + - 5% тон; роки врожаю сільськогосподарської продукції 2019-2021 року; базовою умовою поставки товару за договором є EXW, який тлумачиться сторонами відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року); одиниця виміру товару - тонна; соя має відповідати вимогам ДСТУ 4964:2008 та Специфікації по якості та безпечності товару (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору ціна продукції визначається домовленістю сторін і визначається з розрахунку 9000,00 грн./тонну фактично переданої продукції.

Ціна, вартість окремих партій та загальна вартість продукції, що постачається згідно цього договору, визначається в цьому договорі, додатках до цього договору та актах приймання-передачі продукції/видаткових накладних (п. п. 2.1., 2.2. договору).

Ціна підлягає перегляду відповідно до умов цього договору, а остаточна вартість продукції підлягає перерахунку на момент поставки кожної партії продукції та визначається в додатках до цього договору або актах приймання-передачі партії продукції/видаткових накладних (п. 2.3. договору).

Оплата продукції чи її окремої партії за даним договором здійснюється контрактантом шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виробника протягом 60 календарних днів з моменту підписання актів приймання-передачі партії продукції/видаткових накладних. Контрактант вправі здійснити оплату вартості продукції у повному розмірі чи частково шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (п. 2.5. договору).

У п. 2.7. договору сторонами погоджено, що при здійсненні розрахунків за продукцію, зобов`язання контрактанта з оплати продукції зменшуються на вартість переданих контрактантом виробнику товарно-матеріальних цінностей, наданих послуг (виконаних робіт) для виробництва продукції та умовах цього договору, або згідно окремих договорів.

Відповідно до п. 4.2. договору виробник зобов`язаний виростити, зібрати і поставити (передати) контрактанту якісну продукцію, а також передати необхідну документацію на неї в місці та у встановлений цим договором строк; вирощувати продукцію на земельних ділянках, вказаних у цьому договорі, особисто з використанням власних засобів (у тому числі сільськогосподарської техніки), а також має право залучати для виконання сільськогосподарських робіт (послуг) третіх осіб та або ресурси контрактанта, залишаючись при цьому виробником продукції в розумінні цього договору.

Контрактант згідно п. 4.3. договору зобов`язаний сприяти виробнику у вирощуванні продукції шляхом поставки або передачі на давальницьких умовах виробнику, згідно додаткових угод до основного договору чи окремих договорів товарно-матеріальних цінностей (насіння, придатне для посіву, засоби захисту рослин, мінеральних добрив, паливно-мастильних матеріалів тощо), які виробник має право використовувати при виробництві продукції. Найменування, кількість, ціна та загальна вартість товарно-матеріальних цінностей, що підлягають поставці контрактантом виробнику визначаються в додаткових договорах (угодах) до даного договору або окремих договорах та фіксується у накладних та/або в актах приймання-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін; при потребі надавати послуги із обробітку землі, внесення ЗЗР, мінеральних добрив, збору врожаю та виконувати інші сільськогосподарські роботи самостійно або із залученням третіх осіб, при цьому залишаючись відповідальним перед виробником за якість наданих послуг, згідно окремих договорів.

У п. 10.1. договору визначено, що договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

Договір підписано сторонами та скріплено їхніми печатками.

У додатку №1 до договору сторонами договору погоджено перелік земельних ділянок, на яких здійснюватиметься вирощування виробником продукції та які належать йому на праві постійного користування.

Як вбачається із фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва, баланс ДП «Агроспецсервіс» на 31.12.2018 року склав 286700,00 грн.

Позивач надіслав відповідачу листа №26 від 02.04.2019 року з повідомленням про не відповідність оскаржуваного в даній справі договору вимогам законодавства. В подальшому, 12.04.2019 року позивач звернувся з листом до ТОВ «Агро Фармер», де зазначив, що договір контрактації сільськогосподарської продукції від 05.10.2018 року №05-10/2018 не відповідає вимогам постанови КМУ від 11.04.2012 року №296 «Про затвердження Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення чи управління майном», а також ст. 73-2 ГК України. Зазначає про нікчемність договору.

У відповідь ТОВ «Агро Фармер» наголосив у листі №19/04 від 19.04.2019 року на необхідності неухильного дотримання сторонами умов укладеного між ними договору.

Міністерство аграрної політики та продовольства України у листі №37-21-13/9828 від 12.04.2019 року повідомило позивача, що Міністерство не погоджувало договір контрактації сільськогосподарської продукції від 05.10.2018 року №05-10/2018.

Матеріали справи містять тексти актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 14 від 29.11.2018 року, №15 від 29.11.2018 року; видаткової накладної №25 від 30.11.2018 року, а також підписані зі сторони відповідача акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 16.04.2019 року по здійсненню дисковки на суму 360640,00 грн. (договір: насіння); №3 від 17.04.2019 року по виконанню робіт з розкидання добрив на суму 45080.00 грн. (договір: насіння); видаткову накладну №8 від 17.04.2019 року з поставки сої на суму 1200000,00 грн.; акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №2 від 18.04.2019 року на виконання робіт з культивації на суму 202860,00 грн. (договір: насіння); видаткову накладну №7 від 26.04.2019 року на поставку товару на суму 1649180,00 грн.; акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №4 від 26.04.2019 року на виконання робіт з посіву сої на суму 577925,60 грн. (договір: насіння).

З вищевикладеного, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ч.1. ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.4. ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Судом встановлено, що 05.10.2018 року між сторонами у справі укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції №05-10/2018 року, за умовами якого позивач зобов`язується виростити і передати у власність відповідача сільськогосподарську продукцію, яка вирощена ним на належних йому на праві користування земельних ділянках, а відповідач, в свою чергу, зобов`язується сприяти позивачу в будь-яких питаннях, які пов`язані із здійсненням ним своїх договірних зобов`язань по вирощуванню вищезазначеної продукції ( в тому числі, щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності виробника), а також прийняти та провести розрахунки за продукцію на умовах та в порядку, передбачених цим договором.

Договір контрактації укладений з боку позивача генеральним директором Бортник О.В .

Стаття 713 Цивільного кодексу України визначає, що за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Стаття 272 Господарського кодексу України унормовує, що державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов`язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов`язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер національного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов`язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Приписами ч. 1 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Органи юридичної особи діють у межах повноважень, наданих їм установчими документами та законом. Орган юридичної особи як її частина представляє інтереси останньої у відносинах з іншими суб`єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Між юридичною особою та її органом правові відносини не виникають, а тому дії її органу визнаються діями самої юридичної особи.

У відносинах з третіми особами слід виходити з презумпції наявності достатнього обсягу повноважень на здійснення дієздатності юридичної особи як у одноособового органу юридичної особи, так і керівника її колегіального органу.

Пункт 10.5. статуту позивача визначає, що генеральний директор підприємства діє без довіреності від імені підприємства, а також укладає договори.

В свою чергу, пункти 5.10. та 11.2.14. Статуту ДП «Агроспецсервіс» відносять до компетенції уповноваженого органу управління, яким є Міністерство аграрної політики та продовольства України, погодження договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, а також договорів оренди нерухомого майна, устаткування, транспортних засобів, інвентарю, матеріальних цінностей та іншого майна, яке закріплене за позивачем.

Із аналізу статуту не вбачається необхідність погодження Міністерства аграрної політики та продовольства України договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Аналогічно на договори вказаного виду не поширюється процедура, визначена у Постанові Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року №296 «Про затвердження Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном».

Водночас, у п. 1.1. статуту ДП «Агроспецсервіс» передбачено, що підприємство засновано на основі державної власності та входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому, а майно підприємства та доходи від використання цього майна є державною власністю і закріплюються за ним на праві господарського відання (п. 5.1. статуту).

Згідно ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Таким чином, ДП «Агроспецсервіс» є державним унітарним підприємством та входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, з огляду на що на його діяльність поширюються норми Господарського кодексу України у відповідній частині.

Статтею 73-2 Господарського кодексу України унормовано, що значним господарським зобов`язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов`язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Значне господарське зобов`язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.

Як зазначалося вище, стаття 173 ГК України тлумачить господарське зобов`язання як таке, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто, з викладених положень законодавства можна дійти висновку, що значним господарським зобов`язанням унітарного державного підприємства є, в тому числі, укладення такого правочину, за яким державне підприємство взяло на себе зобов`язання на суму, більшу, ніж визначена у ст. 73-2 ГК України.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції від 05.10.2018 року державне підприємство (виробник) зобов`язалось: виростити, зібрати і поставити (передати) контрактанту якісну продукцію, а також передати необхідну документацію на неї в місці та у встановлений цим договором строк; вирощувати продукцію на земельних ділянках, вказаних у цьому договорі, особисто з використанням власних засобів (у тому числі сільськогосподарської техніки), а також із можливістю залучення для виконання сільськогосподарських робіт (послуг) третіх осіб та або ресурсів контрактанта, залишаючись при цьому виробником продукції в розумінні цього договору (п. 4.2. договору).

Відповідач, в свою чергу, зобов`язався: сприяти виробнику у вирощуванні продукції шляхом поставки або передачі на давальницьких умовах виробнику, згідно додаткових угод до основного договору чи окремих договорів товарно-матеріальних цінностей (насіння, придатне для посіву, засоби захисту рослин, мінеральних добрив, паливно-мастильних матеріалів тощо), які виробник має право використовувати при виробництві продукції (п. 4.3. договору), а також сплатити кошти за вирощену продукцію з розрахунку 9000,00 грн. за тонну.

З аналізу наведених положень випливає, що зобов`язання ДП «Агроспецсервіс» не містить грошового вираження у договорі контрактації, у останньому лише вказано ціну продукції, яку має виростити позивач - 9000,00 грн. за тонну, а оплата такої продукції є зобов`язанням саме ТОВ "Агро Фармер", а не ДП "Агроспецсервіс", як помилково вважає позивач у позовній заяві.

Окрім того, за положеннями договору контрактант може шляхом укладення додаткових угод чи на підставі інших договорів надавати позивачу фінансове та матеріально-технічне забезпечення для вирощування продукції (п. 1.1. договору). В подальшому, сума коштів, на яку ТОВ «Агро Фармер» надало допомогу у вирощуванні враховується при здійсненні розрахунків за продукцію (п. 2.7. договору).

В той же час, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів виникнення грошових зобов`язань, а також їх розмірів, у позивача перед відповідачем або будь-якою третьої особою по договору контрактації сільськогосподарської продукції від 05.10.2018 року №05-10/2018, оскільки надані до позовної заяви акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та видаткові накладні або підписані лише відповідачем і не визнаються позивачем, або не підписані жодною із сторін, тому не вважаються доказом в розумінні ст. 91 ГПК України. Також відсутні додаткові угоди на вчинення дій із сприяння у вирощуванні продукції, як це передбачено п. 4.3.1. договору.

З всього вищевикладеного, позивачем не доведено, що ДП «Агроспецсервіс», уклавши договір контрактації сільськогосподарської продукції, взяв на себе господарське зобов`язання, яке становить 10 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності, та вчинення якого потребує погодження зі сторони уповноваженого органу управління.

Таким чином, оскільки статут ДП "Агроспецсервіс" дозволяє директору підписувати договори із контрагентами, а підстав для погодження оскаржуваного договору зі сторони уповноваженого органу управління судом не виявлено, твердження позивача про недійсність договору по причині перевищення повноважень директором позивача не знайшли свого підтвердження.

Щодо укладення договору з метою приховання дійсних намірів сторін, про що також йдеться в позовній заяві, суд зауважує, що стаття 235 ЦК України визначає удаваним такий правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Проте, позивачем не надано обґрунтувань твердженню щодо приховання дійсних намірів сторін, та не зазначено, який саме правочин в такому разі укладено. Посилання на акти здачі-приймання робіт та видаткові накладні також не видаються підставними, оскільки вони, як зазначалося вище, не є підтвердженням вчинення господарських операцій.

Відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 74, 76 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З`ясувавши викладені обставини, дослідивши в судовому засіданні подані докази, оцінивши аргументи учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тому у позові до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фармер", м. Хмельницький про визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції №05-10/2018, укладеного 05.10.2018 року між державним підприємством "Агроспецсервіс" та ТОВ "Агро Фармер", слід відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові судові витрати позивача покладаються на останнього.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

в позові державного підприємства "Агроспецсервіс", м. Київ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ, до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фармер", м. Хмельницький про визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції №05-10/2018, укладеного 05.10.2018 року між державним підприємством "Агроспецсервіс" та ТОВ "Агро Фармер", відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.09.2019 року

Суддя М.В. Музика

Веб -адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/.

Віддрук. у 5 прим.: 1 - до справи; 2,3 - позивачу (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 24; адвокату Кириченко Р.Ю. - 01042, м. Київ, вул. Перспективна, 3) - рек. з пов. про вручення; 4 - відповідачу (29001, м. Хмельницький, вул. Подільска, 102) - рек. з пов. про вручення; 5 - третій особі (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 24) - рек. з пов. про вручення