УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

Справа № 683/3242/16-ц

Провадження № 22-ц/4820/1630/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Гринчука Р.С., Грох Л.М., Купельського А.В.,

секретар -Кошельник В.М.,

з участю представника апелянта,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 квітня 2017 року, суддя Андрощук Є.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «СК «Арсенал Страхування» про захист прав споживачів та стягнення суми страхового відшкодування,

встановив:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», (далі - страхова компанія), про захист прав споживачів та стягнення суми страхового відшкодування.

В обґрунтування позову зазначила, що 23 березня 2015 року між нею та ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» був укладений договір добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 2692303201512/1125 із строком дії до 22 березня 2016 року.

16 липня 2015 року її було звільнено з посади бухгалтера-касира Старокостянтинівського відділення ПАТ КБ «Правекс-Банк», як наслідок відповідача було повідомлено про настання страхового випадку. Проте страховою компанією було відмовлено у здійсненні страхової виплати, оскільки у відповідності до пункту 4.3 частини другої договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) цей договір не діє щодо осіб, які на момент укладення були працівниками банківської сфери.

На думку позивача, на момент укладення договору страхування в пункті 4.3 частини другої договору не містилося обмеження відносно працівників банківської сфери.

Просила суд визнати несправедливим пункт 9.1 договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 2692303201512/1125, стягнути з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» суму страхового відшкодування за договором у розмірі 10 000 грн., неустойку у розмірі 132 300, 00 грн., інфляційні витрати у розмірі

600, 00 грн. та 3 % річних у розмірі 350, 14 грн., а всього 143 250, 14 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 20 квітня 2017 року у задоволенні позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Вказала, що судом неповно і не об`єктивно досліджено докази та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права.

Зазначила, що вона надала суду оригінал Договору з відповідними додатками на момент його укладення та квитанцію про сплату страхового платежу. Факт укладення Договору підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , тому твердження суду першої інстанції про те, що факт укладення Договору недоведений є необґрунтованим.

Відповідачем не було надано доказів щодо відсутності договірних зобов`язань між сторонами, при цьому страховою компанією підтверджено факт сплати нею суми страхового платежу в розмірі 200 грн.

На думку апелянта, п.9.1 Договору є несправедливим, оскільки містить два різних види неустойки, метод розрахунку є різним за своєю суттю, а тому фактично не визначений. У зв`язку з цим п. 9.1 Договору не встановлює чіткої відповідальності за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 22 травня 2017 року апеляційну скаргу було відхилено, рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 22 травня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В суді представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи судом був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення учасника справи, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 30 грудня 2013 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» було укладено договір доручення № 301213-124/К, відповідно до умов якого ПАТ КБ «Правекс-Банк» діяв від імені та в інтересах ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» і укладав договори страхування (а. с. 27-34).

Умови договорів страхування були затверджені вищезазначеним договором та викладені у вигляді шаблонів, як додатки до нього, перша частина договору викладається у касовому чеку, а друга частина розміщується на сайті довірителя (а. с. 27).

09 лютого 2015 року вказаний Договір доручення був доповнений Шаблоном Договору страхування фінансових ризиків «Захист від безробіття», шляхом укладення між ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» та ПАТ КБ «Правекс-Банк» Додаткової Угоди №7 до Договору доручення №301213-124/К від 30.12.2013р. (а.с. 76 на звороті) і у тексті Шаблону Договору страхування фінансових ризиків «Захист від безробіття» п.4.3 Договору викладено у наступній редакції: «Цей Договір страхування не діє щодо особи, що на момент його укладання є: не працевлаштовані, працевлаштовані неофіційно, пенсіонерами, приватними підприємцями, військовослужбовцями, фрілансерами, сумісниками, самозайнятими, заробітчанами, державними працівниками, працівниками банківської сфери, а також акціонерами, що працюють в компанії, в якій їм належить більше 10% акцій; трудовий стаж яких за діючим місцем роботи становить менше 12 місяців; працевлаштованими у роботодавця, юридична та/або фактична адреса якого відноситься до зон проведення АТО, зон збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру, бойових операцій, заходів чи дій. У випадку укладення Договору страхування щодо вище зазначених осіб, цей договір страхування є недійсним, виплати за цим Договором не здійснюються» (а.с.68).

23 березня 2015 року між ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 2692303201512/1125 на строк до 22 березня 2016 року, страхова сума встановлена у розмірі 10 000 грн. (а.с. 6).

ОСОБА_1 23 березня 2015 року сплачено 200 грн. страхового платежу, що підтверджується квитанцією № 2692\з50 від 23 березня 2015 року (а. с. 10).

21 липня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з посади бухгалтера-касира Старокостянтинівського відділення ПАТ КБ «Правекс-Банк» у зв`язку із скороченням штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України), наказ № 2867-к від 16 липня 2015 року (а. с. 5).

14 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» з повідомленням про подію, що має ознаки страхової, яке було отримало страховою компанією 17 серпня 2015 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 11, 12).

04 лютого 2016 року ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування, оскільки на момент укладання договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 2692303201512/1125 остання працювала бухгалтером-касиром Старокостянтинівського відділення ПАТ КБ «Правекс-Банк», тобто була працівником банківської сфери, тому цей договір не міг бути укладений згідно пункту 4.3 договору, а в разі його укладання є недійсним, виплата за цим договором не здійснюється (а. с. 4).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, а судом не здобуто доказів того, що станом на 23.03.2015 року при укладенні між ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_1 Договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) №2692303201512/1125 у п.4.3 частини другої Договору не існувало обмежень, щодо його укладення з працівниками банківської сфери.

Однак такий висновок суду є помилковим.

У частині першій статті 6 Закону України «Про страхування» передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до частини другої статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір страхування, укладений між ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_1 23 березня 2015 року, складається із частини першої та частини другої, які не діють одна без одної. Частина друга договору розміщена на веб-сайті страховика у мережі Інтернетwww.arsenal-strahovanie . com , у розділі «Страхування фінансових ризиків» програма «Захист від безробіття» для клієнтів ПАТ «КБ «Правекс-Банк» (а.с. 6).

Згідно з пунктом 3.1 частини другої договору страхування страховим випадком є понесені страхувальником збитки під час дії договору страхування, підтверджені відповідними документами, у зв`язку з будь-якими порушеннями іншими особами прав та/або законних інтересів страхувальника в частині фінансових (грошових) зобов`язань (обов`язків) перед ним, а саме: втрати страхувальником постійного місця роботи, яке він мав на момент укладення цього договору страхування. Під втратою постійного місця роботи сторони домовилися розуміти розірвання трудового договору страхувальника за ініціативою роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) лише у випадках: ліквідації, банкрутства, скорочення чисельності або штату працівників (а.с. 7).

21 липня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з посади бухгалтера-касира Старокостянтинівського відділення ПАТ КБ «Правекс-Банк» у зв`язку із скороченням штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір добровільного страхування у даній справі є дійсним, а тому всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Звертаючись до суду із цим позовом позивачем надано копію частини другої договору страхування (яка згідно доводів позивача, була чинною на момент укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття), яка містить пункт 4.3 наступного змісту: «цей договір страхування не діє щодо осіб, що на момент його укладання є: не працевлаштовані, працевлаштовані неофіційно, пенсіонерами, приватними підприємцями, військовослужбовцями, фрілансерами, сумісниками, самозайнятими, заробітчанами, а також акціонерами, що працюють в компанії, в якій їм належить більше 10% акцій; трудовий стаж яких за діючим місцем роботи становить менше 12 (дванадцяти) місяців; працевлаштованими у роботодавця, юридична та/або фактична адреса якого відноситься до зон проведення антитерористичних операцій (АТО), зон збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру, бойових операцій, заходів чи дій. У випадку укладання договору щодо зазначених осіб, цей договір є недійсним та виплати за цим ним не здійснюються» (а.с. 7 на звороті).

В свою чергу, відповідач наполягав на тому, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4.3 договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) у такій редакції: «договір страхування не діє щодо осіб, що на момент його укладання є: непрацевлаштовані, працевлаштовані неофіційно, пенсіонерами, приватними підприємцями, військовослужбовцями, фрілансерами, сумісниками, самозайнятими, заробітчанами, державними працівниками, працівниками банківської сфери, а також акціонерами, що працюють в компанії, в якій їм належить більше 10 % акцій; трудовий стаж яких за чинним місцем роботи становить менше 12 (дванадцяти) місяців; працевлаштованими у роботодавця, юридична та/або фактична адреса якого відноситься до зон проведення антитерористичних операцій (АТО), зон збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного характеру, бойових операцій, заходів чи дій. У випадку укладення договору страхування щодо зазначених вище осіб, цей договір страхування є недійсним; виплати за цим договором не здійснюються» (а.с. 51 на звороті).

При відмові у здійсненні страхової виплати відповідач посилався на те, що при укладенні договору були порушені вимоги програми страхування, що виключає можливість кваліфікації зазначеного випадку як страхового, оскільки програма «Захист від безробіття» створена виключно для клієнтів ПАТ КБ «Правекс-Банк» та такий договір страхування не діє щодо осіб, які є працівниками банківської сфери (а. с. 4).

Відповідно до статті 60 ЦПК України в редакції 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на момент укладення договору добровільного страхування від 23.03.2015 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ КБ «Правекс-Банк» (з 22.10.2010 року по 21.07.2015 року) (а.с. 56).

У статті 983 ЦК України передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contraproferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову у договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Позивач виконала взяті на себе зобов`язання за договором страхування, здійснила страховий внесок на користь відповідача (а.с. 10), який достовірно знав про місце її роботи під час укладення договору, а звільнення її з роботи з Старокостянтинівського відділення ПАТ КБ «Правекс-Банк» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв`язку зі скороченням штату працівників, є страховим випадком, оскільки ОСОБА_1 втратила постійне місце роботи, тому її права підлягають захисту шляхом стягнення із відповідача суми невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 10 000 грн.

Суд не встановив, що на момент укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 2692303201512/1125 від 23 березня 2015 року відповідачем до відома позивача було доведено пункт 4.3. частини другої договору страхування у редакції, на якій наполягає відповідач. Разом із тим, відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що на момент укладення договору діяла саме та редакція пункту 4.3. частини другої договору страхування, на яку посилається позивач.

За таких обставин, з урахуванням відсутності спростування презумпції правомірності договору на рівні закону або судового рішення, не можливості учасників цивільних відносин на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), суд приходить до висновку про те, що звільнення позивача з роботи з Старокостянтинівського відділення ПАТ КБ «Правекс-Банк» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату працівників, є страховим випадком, так як ОСОБА_1 втратила постійне місце роботи.

Зазначена правова позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

В той же час колегія суддів зазначає, що вимога позивача щодо визнання несправедливим пункту 9.1 договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 2692303201512/1125 від 23 березня 2015 року є необґрунтованою з огляду на таке.

Відповідно до п. 9.1 вказаного договору добровільного страхування фінансових ризиків Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати Страхувальнику пені в розмірі 0,01% від суми несвоєчасно здійсненого страхового відшкодування за кожний робочий день прострочення здійснення страхового відшкодування, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період нарахування пені (а.с. 9).

Відповідно до ст. 629 України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчать, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину.

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів а також передбачено можливість захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Діючим цивільним законодавством не передбачено можливості захисту цивільного права особи в спосіб, обраний позивачем ОСОБА_3 , а саме, визнання пункту договору несправедливим. Законом також не передбачено недійсності умов договору щодо визначення розміру неустойки у спосіб, встановлений п. 9.1. вищезазначеного договору, а питання щодо визнання недійсним спірного положення договору в порядку ст.ст. 203, 215 ЦК України позивачем не піднімалося.

За вказаних обставин відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_3 щодо визнання несправедливим п. 9.1. договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 2692303201512/1125 від 23 березня 2015 року.

Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Таким чином, на підставі аналізу вищевказаних правових приписів та з урахуванням пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», можна зробити висновок, що до відносин, які регулюються нормами Закону України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, відносини, які виникають при укладенні договору страхування.

У ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що в разі, якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (ст. 992 ЦК України).

Згідно ч. 4 ст. 16 Закону України «Про страхування», однією з істотних умов договору страхування є визначення в ньому відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що положення про відповідальність страховика, закріплені в Законі України «Про страхування» та главі 67 ЦК України, є спеціальними нормами права, а в Законі України «Про захист прав споживачів» - загальними.

Розмір неустойки як відповідальність страховика за договором страхування має бути визначено у такому договорі. Якщо ж такий розмір не було визначено сторонами в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-126цс14 від 11 березня 2015 року).

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки відповідальність страховика у вигляді сплати неустойки була встановлена договором (а.с. 9), тому обсяг відповідальності (сплата пені) страховика за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування необхідно визначати саме у відповідності до положень такого договору.

При цьому доводи апелянта щодо незрозумілості та нечіткості умови договору щодо стягнення пені не є підставою для нарахування пені у спосіб, визначений ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи зміст позовних вимог, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановленого ст. 13 ЦПК України, діючи у відповідності з вимогами ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені в порядку ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». В той же час, враховуючи відсутність доказів розміру неустойки, розрахованої позивачем відповідно до умов п. 9.1 договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 2692303201512/1125 від 23 березня 2015 року, діючи у відповідності з вимогами ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України не вбачається також правових підстав і для стягнення неустойки в порядку вищезазначеної умови договору.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

Отже, можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору добровільного страхування фінансових ризиків, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, у випадку прострочення або невиплати страхового відшкодування, яке є договірним грошовим зобов`язанням, до страховика застосовується відповідальність згідно ст. 625 ЦК України (висновок ВСУ у справі № 6-1003цс16 від 21 грудня 2016р.).

Відповідно до п.п. 7.1.-7.3.договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 2692303201512/1125 від 23 березня 2015 року виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі заяви страхувальника (вигодонабувача) на підставі страхового акта, складеного страховиком або уповноваженою ним особою. Протягом 15 робочих днів з дня отримання всіх необхідних документів, вказаних у договорі страхування, страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування та складає відповідний страховий акт або приймає рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. У разі прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, виплата здійснюється страхувальником впродовж десяти робочих днів з дня підписання відповідного страхового акту.

Враховуючи встановлені обставини справи, своєчасне непроведення відповідачем оплати страхової суми, ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» повинно нести відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України, а тому з відповідача підлягає до стягнення сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Розрахунок розміру інфляційних витрат повинен визначатись у відповідності до спільного Листа Верховного суду України та Міністерства статистики України № 62-97 від 3 квітня 1997 року.

За цим листом для визначення індексу інфляції за відповідний період необхідно помісячні індекси за цей період перемножити між собою. Якщо в таблиці індексів інфляції наявні індекси інфляції за кожний рік в цілому, можна полегшити розрахунок і за рік в цілому брати відповідний індекс інфляції за цей рік. При цьому слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, отже якщо платіж внесений з 1 по 15 число кожного місяця, то розрахунок починається з цього місяця.

Відповідно до даної методики розрахунку необхідно розраховувати розмір інфляційних витрат в межах строку з вересня 2015 року (включно) по жовтень 2016 року (включно).

Повідомлення про подію, що має ознаки страхової, було отримано страховою компанією 17.08.2015 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 12).

Таким чином, з урахуванням вищезазначених умов договору, дати повідомлення про страховий випадок, п`ятнадцяти та десяти робочих днів для виплати страхового відшкодування, 23.09.2015 року слід вважати першою датою прострочення страхового відшкодування.

Відповідно до даних Державної служби статистики України індекс інфляції за період з 23.09.2015 року до 15.11.2016 року (позовна вимога) середній індекс становить 113,45 (102,3х98,7х102х100,7х100,9х99,6х101х103,5х100,1х99,8х99,9х99,7х101,8х102,8).

Таким чином сума інфляційних втрат складає 1345 грн. (10000х113,45/100%-10000). При цьому, враховуючи, що позивачем розмір інфляційних було помилково визначено в сумі 600 грн., тому з урахуванням диспозитивності цивільного судочинства, встановленої ст. 13 ЦПК України, з страхової компанії на користь ОСОБА_1 підлягає стягнення зазначена нею у позовній заяві сума інфляційних втрат у розмірі 600 грн.

Розмір процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України визначено позивачем правильно і становить 344, 38 грн. (10000х3%/365)х419 днів).

За встановлених обставин з страхової компанії на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 10000 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 2692303201512/1125 від 23 березня 2015 року, 600 грн. інфляційних втрат та 344,38 грн. у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми в порядку ст. 625 ЦК України, а всього 10944 грн. 38 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 10944 грн. 38 коп.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17.09.2019 року.

Судді