Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 616/871/15-ц

провадження № 61-13941св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарський виробничий кооператив «Рублене»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року у складі судді Нестайка Ю. В. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року у складі колегії суддів: Міненкової Н. О., Зазулинської Т. П., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Рублене» (далі - СВК «Рублене») про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 5 7326 га на території Рубленської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області.

Між ОСОБА_1 та СВК «Рублене» 31 січня 2008 року був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 15 років. Відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасного розрахунку за користування земельною ділянкою, з 2012 року орендну плату не сплачує, що є підставою для розірвання договору оренди.

Заборгованість зі сплати орендної плати складає 12 991,82 грн, пеня за несвоєчасну виплату орендної плати - 2 008,85 грн, а всього - 15 000,67 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між сторонами 31 січня 2008 року; стягнути заборгованість з орендної плати у розмірі 12 991,82 грн та пеню за несвоєчасну виплату орендної плати - 2 008,85 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з СВК «Рублене» на користь ОСОБА_1 1 388,89 грн у рахунок погашення заборгованості з орендної плати за землю, 487,20 грн у рахунок компенсації понесених судових витрат, а всього - 1 876,09 грн.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач допустив прострочення сплати орендної плати за 2012-2015 року, сума заборгованості складає 1 388,89 грн. Орендну плату стягнуто без рахування індексу інфляції.

Позивачем не доведено, що є вина відповідача у невиконанні своїх обов`язків з виплати орендної плати внаслідок прострочення кредитора, оскільки вона ( ОСОБА_1 ) виїхала на постійне проживання з с. Рублене за межі Великобурлуцького району Харківської області у 2013 році, тому відсутні підстави для розірвання договору оренди землі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом скасування його в частині часткового задоволення позову про стягнення заборгованості по орендній платі. Позовні вимоги в цій частині задоволено частково.

Стягнуто із СВК «Рублене» на користь ОСОБА_1 з урахування індексів інфляції заборгованість з виплати орендної плати у розмірі 2 694,28 грн та пеню за несвоєчасну виплату орендної плати у розмірі 2 392,51 грн, а всього - 5 086,79 грн.

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, а також зазначив, що позивач та її представник не довели в суді, що від`їжджаючи в іншу місцевість та отримуючи у рахунок орендної плати 5 000 грн, ОСОБА_1 повідомляла СВК «Рублене» свою нову адресу або залишала заяву про перерахування орендної плати за новою адресою.

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом не враховано, що сторони погодили у договорі оренди нарахування інфляційних втрат (пункт 10). При цьому суд навів розрахунок, з якого виходив при задоволенні грошової вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

У решті судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що умовами договору оренди передбачено обов`язок відповідача сплачувати орендну плату з урахуванням індексу інфляції 31 грудня поточного року, проте він не виконав належним чином ці умови.

На час звернення до суду не була сплачена орендна плата у розмірі 12 991,82 грн за 2012-2015 роки і лише за один день до ухвалення рішення місцевим судом (15 лютого 2016 року) відповідач частково сплатив позивачу заборгованість з орендної плати у розмірі 7 380 грн.

З 2012 року відповідач не виплачував орендну плату, мотивуючи це відсутністю у позивача правовстановлюючих документів на землю.

При цьому СВК «Рублене» мало можливість сплатити орендну плату ОСОБА_1 , оскільки вона постійно зверталася до цього підприємства та повідомляла йому платіжні реквізити, номер банківської картки та інші інформацію. Відповідач не міг не знати як сплатити орендну плату позивачу.

Разом з тим, отримавши позовну заяву, відповідач не міг не знати місця проживання позивача, проте орендну плату у повному розмірі не сплатив, а погашення заборгованості частково відбулося лише через три місяці після вказаної події.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 5 7326 га на території Рубленської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області.

Між ОСОБА_1 та СВК «Рублене» 31 січня 2008 року був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 15 років.

Договір оренди 26 травня 2009 року зареєстрований у Великобурлуцькому районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах Харківської області».

Умовами договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1 644,23 грн (пункт 9). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляцій (пункт 10). Орендна плата вноситься до 31 грудня поточного року (пункт 11).

Встановлено, що СВК «Рублене» не платило у визначеному договором оренди порядку та розмірах орендну плату ОСОБА_1 за 2010-2015 роки.

Апеляційний суд встановив, що у відповідача утворилась заборгованість по орендній платі: у 2010 році у розмірі 651,21 грн, у 2011 році - 1 719,86 грн, у 2012 році - 1 640,94 грн, у 2013 році - 1 652,45 грн, у 2014 році - 2 053 грн, у 2015 році - 2 356,18 грн.

Після подачі позову і під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач перерахував у рахунок орендної плати на платіжну картку позивача 7 380 грн, невиплаченими залишилися - 2 694,28 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору оренди) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору оренди) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідачем не сплачено орендну плату в повному розмірі.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, відповідач повинен був спростувати належними доказами твердження позивача про несплату орендної плати, однак у матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому, позивач вказувала, що відповідачем не сплачено орендну плату, зокрема й індексації як складової орендної плати.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У справі, яка переглядається, умовами укладеного договору оренди землі сторонами обумовлено, що розмір орендної плати за землю обчислюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»).

При наявності умов договору, які сторони добровільно погодили, про визначення остаточного розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції, такий розмір має визначатись із застосуванням визначеного індексу інфляції.

Вирішуючи справу, апеляційний суд правильно встановив, що відповідач не сплатив орендну плату у повному розмірі за 2010-2015 роки, проте суди відмовили у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди з тих підстав, що орендар з 2013 року не знав постійного місця проживання орендодавця, тому не зміг виконати своїх зобов`язань.

Апеляційний суд не дав належної правової оцінки несплаті відповідачем орендної плати у період з 2010 року до 2013 року, що, відповідно, є систематичною несплатою орендної плати, отже, відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України наявні підстави для припинення права користування земельною ділянкою.

Спір стосується правочину, укладеного самим власником з орендарем, тому його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту прав.

Відповідно до частини першої статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

При цьому безпідставними є доводи відповідача, з якими погодилися й суди першої та апеляційної інстанцій, про відсутність систематичної несплати орендної плати, так як у 2012-2015 роках позивач не зверталась до орендаря за отриманням орендної плати, оскільки СВК «Рублене» відповідно до умов договору мало обов`язок вносити оренду плату у натурі або сплатити коштами. Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 537 ЦК України СВК «Рублене» мало можливість сплатити орендну плату шляхом внесення грошових коштів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори, якщо не знало куди відправляти кошти на виконання договірного зобов`язання, проте таких дій не вчинило.

Відповідачем не подано до суду належних та допустимих доказів виконання своїх обов`язків за спірним правочином за оспорюваний період.

Та обставина, що СВК «Рублене» під час розгляду справи частково сплачено суму заборгованості з орендної плати за 2012-2015 роки, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди, оскільки у справі встановлено факт її систематичної несплати з 2010 року, що відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі», пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, статті 651 ЦК України та умов договору є правовою підставою для розірвання цього договору.

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права та помилково не задовольнили повністю позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Встановлені судами обставини, а також наявні в матеріалах справи докази дають підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки необхідно скасувати, прийняти нову постанову про задоволення вказаних вимог.

Судові рішення у решті позовних вимог не оскаржувалися, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Рублене» про розірвання договору оренди земельної ділянки скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову в цій частині.

Розірвати договір оренди землі, укладений 31 січня 2008 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Рублене», зареєстрований 26 травня 2009 року у Великобурлуцькому районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах Харківської області».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська