Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 608/532/17

провадження № 61-26131св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 20 липня 2017 року у складі головуючого-судді Запорожець Л. М. та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Загорського О. О., Щавурської Н. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків у вигляді курсової різниці, 3 % річних та інфляційних втрат.

Позов мотивовано тим, що 26 березня 2003 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким останній надано позику в розмірі 4 000 доларів США. Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 13 серпня 2009 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 24 701 грн.

Посилаючись на те, що рішення суду не виконано, залишок боргу становить 3 208 доларів США, офіційний курс долара США значно зріс по відношенню до національної валюти України гривні, позивач просила стягнути з відповідача: курсову різницю в сумі 36 164,83 грн; 3 % річних за період з 27 березня 2014 року по 27 березня 2017 року - 2 223,09 грн; інфляційні втрати - 25 612,08 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 20 липня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 курсову різницю в сумі 36 164,83 грн; 3 % річних - 2 225 грн; інфляційні втрати - 25 612,08 грн, а всього 64 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач не повернула позивачу отримані за договором позики кошти, які надавалися в іноземній валюті - доларах США, офіційний курс цієї валюти значно зріс по відношенню до гривні, а тому позивач має право на стягнення курсової різниці іноземної валюти до гривні, що в розумінні статті 22 ЦК України є збитками. Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 20 липня 2017 року в частині стягнення інфляційних втрат скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, апеляційний суд виходив із того, що предметом договору позики укладеного між сторонами була іноземна валюта, а стягнення інфляційних втрат поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення збитків у вигляді курсової різниці скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що курсова різниця, яку просить стягнути позивач, не може бути шкодою, а також на те, що на вказані правовідносини поширюється законодавство, яке регулює повернення коштів за договором позики та стягнення коштів за невиконання зобов`язань. Крім того, на час ухвалення оскаржуваних рішень, відповідач позику не повернула, що не дає можливості провести розрахунок курсової різниці відповідно до вимог частини другої статті 533 ЦК України, оскільки тільки у випадку сплати останньою боргу в гривнях, суд може ухвалити рішення про стягнення курсової різниці, виходячи із суми платежу конвертованого відповідно офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним Банком України на день платежу.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та зупинено виконання рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 20 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2017 року до закінчення касаційного розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу № 608/532/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків у вигляді курсової різниці, 3 % річних та інфляційних втрат передано до Верховного Суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому в лютому 2018 року відзиві, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення, оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені із дотриманням вимог процесуального та матеріального законодавства, залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року вищевказану справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 березня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким останній надано грошові кошти в розмірі 4 000 доларів США.

У зв`язку з неповерненням ОСОБА_2 грошових коштів у визначений договором позики строк ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення боргу.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 13 серпня 2009 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 24 701 грн.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилалась на те, що оскільки рішення суду не виконано, залишок боргу становить 3 208 доларів США, офіційний курс долара США значно зріс по відношенню до національної валюти України гривні, у зв`язку з чим просила стягнути, зокрема, збитки у вигляді курсової різниці в сумі 36 164,83 грн на підставі статті 22 ЦК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Ухвалюючи рішення, суди виходили із того, що позивачу завдані збитки (делікт).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 року № 6-237цс16.

Тобто, «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині.

У даному випадку позивач, як кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2009 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_2 , визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 33 888 грн є повним розміром заборгованості.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 13 серпня 2009 року позов задоволено частково. Рішення набрало чинності та не виконано відповідачем.

Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій переглядалося Верховним Судом відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України лише в частині стягнення збитків у вигляді курсової різниці, оскільки в іншій частині сторонами не оскаржувалося.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням в зазначеній частині позовних вимог нового рішення про відмову в позові.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з квитанціями, які містяться в матеріалах справи ОСОБА_2 сплачено судовий збір у загальному розмірі 1 472 грн (704+768) за подання апеляційної та касаційної скарг.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, то сплачений судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 20 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2017 року в частині стягнення збитків у вигляді курсової різниці скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків у вигляді курсової різниці відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 472 грн (одну тисячу чотириста сімдесят дві гривні) судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов