Постанова

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 336/5828/16

провадження № 61-30894сво18

Верховний Суд Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Висоцької В. С., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - комунальне підприємство «Титан»

представник відповідача - Шамрай Олена Юріївна ,

третя особа-1 - директор комунального підприємства «Титан» Іщенко Лариса Георгіївна,

третя особа-2 - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників комунального підприємства «Титан»,

третя особа-3 - Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості», представник третьої особи -3 - Чижов Сергій Васильович,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства «Титан» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Зарютіна П. В. від 01 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С. від 01 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Титан» (далі - КП «Титан») про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що з 06 березня 2015 року він працював на посаді охоронника у КП «Титан», а з 01 квітня 2015 року - сторожем. Наказом №184 від 05 вересня 2016 року його було звільнено з підприємства на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України за скороченням штату.

Позивач зазначав, що в порушення вимог статей 43, 252 КЗпП України роботодавець не звертався за попередньою згодою на звільнення до профсоюзного органу та вищестоящої профспілки, членом якої є ОСОБА_1 ; крім того йому не пропонувались вільні вакантні місця на підприємстві, не розглядалась і не надавалась можливість розглянути переважне право залишення на роботі.

З огляду на вказане та остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати звільнення незаконним та поновити його на посаді сторожа КП «Титан», зобов`язати відповідача оплатити вимушений прогул у розмірі 19 333 грн з урахуванням обов`язкових платежів, допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000 грн та зобов`язати відповідача видати йому трудову книжку без запису про незаконне звільнення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2017 року залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб первинну профспілкову організацію Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан», Всеукраїнську професійну спілку «Захист справедливості».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2017 року позов задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 згідно з наказом № 184 від 05 вересня 2016 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України незаконним. Поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа служби сторожів КП «Титан». Стягнуто з КП «Титан» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13 255 грн 66 коп., моральну шкоду у розмірі 700 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 3 200 грн. Визначена сума середнього заробітку підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм трудового законодавства, оскільки КП «Титан» не надано доказів відмови позивача від зайняття вакантних посад та доказів щодо звернення відповідача до первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан», членом якої є позивач, а тому останній підлягає поновленню із стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, яку суд оцінив у 700 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 22 серпня 2017 року, апеляційну скаргу з доповненнями КП «Титан» відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2017 рокузалишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідачем порушено вимоги частини другої статті 40, статей 49-2, 43, 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року КП «Титан» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 336/5828/16-ц з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2017 року в частині стягнення з КП «Титан» на користь державного бюджету Шевченківського району м. Запоріжжя судового збору в сумі 1 102 грн 40 коп. та ухвали апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 квітня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року справа передана на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року справа передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2019 справу прийнято до розгляду та призначено в судове засідання.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідач пропонував позивачу вакантні посади, які були на підприємстві та відповідали його кваліфікації, проте останній відмовився від отримання вказаних документів і ознайомлення із вакантними посадами, а тому відповідачем не порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України. Також відповідачем не порушувалися норми статей 43, 252 КЗпП України, оскільки позивачем не було доведено належним чином до роботодавця інформації про створення первинної профспілкової організації Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» працівників КП «Титан». Таким чином відповідач вважав, що ним було дотримано вимоги діючого законодавства, що регулюють звільнення працівників за скороченням штату, а саме за три місяця узгоджено з профкомом, який діяв на підприємстві, можливість майбутнього скорочення сторожів, за два місяця ознайомлено сторожів з наказами, запропоновано їм вакантні посади, вручено персональні попередження про скорочення, з`ясовано, чи не користується працівник переважним правом на залишення на роботі, узгоджено скорочення працівників, які були членами первинно-профспілкової організації з профкомом, який легітимно діє на підприємстві. Крім того судами були не виконані вимоги частини дев`ятої статті 43 КЗпП України щодо зупинення провадження по справі для запиту згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 06 березня 2015 року позивач працював на посаді охоронника, а з 01 квітня 2015 року - сторожем у службі сторожів КП «Титан».

Наказом КП «Титан» № 117 від 01 липня 2016 року виведено із штатного розпису комунального підприємства посаду «сторож» в кількості 15 одиниць та затверджено новий штатний розпис з 06 вересня 2016 року ,а наказом № 118 від 04 липня 2016 року затверджено список працівників, які підлягають звільненню у зв`язку із скороченням штату, і відомість попередження про майбутнє звільнення (додаток №1 до наказу).

Відповідно до акту від 06 липня 2016 року ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення із наказами КП «Титан» від 01 липня 2016 року № 117 та від 04 липня 2016 року № 118, а також від отримання персонального попередження. Цього ж дня персональне попередження про майбутнє звільнення та запрошення на засідання профкому було направлено на адресу ОСОБА_1 , однак повернулося на адресу КП «Титан» за закінченням терміну зберігання.

Наказом № 184 від 05 вересня 2016 року позивача було звільнено на підставі пункту 1 статті КЗпП України за скороченням штату з 06 вересня 2016 року.

Також судами установлено, що 02 липня 2002 року відбулася реєстрація об`єднання громадян - Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості», що підтверджується свідоцтвом. Статут Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» затверджений першим з`їздом ВПС «Захист справедливості» 25 січня 2002 року, яка легалізована Міністерством юстиції України 02 липня 2002 року.

Відповідно до протоколу установчих зборів первинної профспілкової організації Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» працівників КП «Титан» від 27 червня 2016 року на засіданні вирішувались питання: про створення первинної профспілкової організації, прийняття Статуту, вибори керівних органів, реєстрацію первинної профспілкової організації.

Витяг з протоколу від 01 липня 2016 року Центральної ради Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» свідчить про визнання первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» організаційною ланкою Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості».

Листом від 05 липня 2016 року повідомлено директора КП «Титан» Іщенко Л. Г. про створення у КП «Титан» первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості», згідно з яким головою профспілкового комітету обрано ОСОБА_1 , членами профспілкового комітету - ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 25 липня 2016 року було проведено державну реєстрацію первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан», керівником якого є ОСОБА_1 .

При цьому судами установлено, що позивач в інших профспілкових організаціях не перебував, в тому числі й у первинній профспілковій організації КП «Титан».

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що звільнення позивача із займаної посади було проведено за відсутності згоди профспілки, членом та керівником якої він є, а тому наявні правові підстави для визнання звільнення позивача незаконним і поновлення його на роботі із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що у різних колегіях суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (нині у різних палатах) існує наявність різного підходу до розуміння та тлумачення частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

Оскільки судді, які входили до складу Другої судової палати Касаційного цивільного суду та приймали постанову 27 лютого 2019 року у справі № 333/5300/17-ц, від викладеного висновку в якій Друга судова палата Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити, знаходяться у складі іншої палати, то наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Свої висновки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у зазначеній постанові мотивував тим, щопозивач був членом виборного органу (заступником керівника первинної профспілкової організації), а тому до нього застосовуються додаткові гарантії, встановленні статтею 252 КЗпП України та статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», і ця норма пов`язує можливість звільнення працівника - члена виборного профспілкового органу з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке профспілки, членом виборного органу якої є вивільнюваний працівник, а також вищого виборного органу цієї профспілки. При цьому відповідач не звертався до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі з метою отримання такої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

У зазначеному судовому рішенні зроблено висновок про необґрунтованість доводів касаційної скарги КП «Титан» про те, що апеляційний суд не виконав вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року при розгляді справи № 408/1847/16-ц, суд касаційної інстанції виходив з того, що при виявлені факту звільнення працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації суд не вправі поновити працівника на роботі, якщо немає інших порушень трудового законодавства, які дають підстави на його поновлення на роботі. Одержання такої згоди є елементом порядку звільнення, порушення якого не тягне безумовне поновлення працівника на роботі. При розгляді справи суд мав підстави для зупинення провадження и витребування рішення профспілкового органу щодо звільнення.

Отже, встановивши, що позивач є членом виборного органу профкому первинної профспілкової організації, а відповідач із поданням про надання згоди на його звільнення за пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України до первинної профспілкової організації не звертався, суд апеляційної інстанції не виконав вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України.

Наведені приклади свідчить про застосування Верховним Судом у складі різних колегій суддів Касаційного цивільного суду різного підходу до розуміння та тлумачення частини дев`ятої статті 43 КЗпП України та статті 252 КЗпП, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За приписами статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Статтею 252 КЗпП України та частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Отже, системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року (справа № 21-319а13), від 25 березня 2014 року (справа № 21-44а14).

Установлено, що КП «Титан» не надано доказів щодо звернення до первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан» і до Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» та отримання висновків профспілок.

Разом з тим, згідно з частиною дев`ятою статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Пленумом Верховного Суду України у пункті 15 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що суд, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Об`днана палата Касаційного цивільного суду вважає, що суди попередніх інстанцій вказаного не врахували та встановивши, що позивач є головою профспілкового комітету первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан», проте відповідач із поданням про надання згоди на його звільнення до цієї профспілки не звертався, не виконали вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, тобто не зупинили провадження у справі для отримання згоди або відмови виборного профспілкового органу, а також вищого виборного органу профспілки в дачі згоди на звільнення працівника, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

Аналогічний висновок викладений і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року при розгляді справи № 408/1847/16-ц.

У зв`язку з викладеним, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відійти від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 333/5300/17-ц, згідно з яким позивач, як член виборного органу (заступник керівника первинної профспілкової організації), може бути звільнений з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке профспілки, членом виборного органу якої є вивільнюваний працівник, а тому, за відсутності такої згоди, він підлягає обов`язковому поновленню на роботі, тобто без врахування вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення при час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Крім того, суди попередніх інстанцій також дійшли передчасного висновку про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 зроблено висновок, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 06 липня 2016 року попереджений про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників, проте попередження про звільнення ним не підписане, про що 06 липня 2016 року складено відповідний акт, як і не підписано ним згоди чи відмови від запропонованої посади - робітник з благоустрою. Доказів наявності інших вакантних посад матеріали справи не містять.

За таких підстав висновки судів про порушення власником вимог закону при звільненні позивача щодо його працевлаштування є передчасними, оскільки не випливають з наданих сторонами доказів у справі.

Відповідно до підпункту третього частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 404, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства «Титан» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:Б. І. Гулько В. С. Висоцька В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников