ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2019 року

Київ

справа №2а-673/08/1370

адміністративне провадження №К/9901/23388/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Совяк-Круковського М.В.

представника відповідача Кривонос О.М., Борківського О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року (судді Гавдик З.В., Братичак У.В., Гулкевич І.З.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (судді Іщук Л.П., Онишкевич Т.В., Попко Я.С.) у справі № 2а-673/08/1370 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошового забезпечення та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України (далі СБУ), в якому, ураховуючи заяву про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з грудня 2007 року по вересень 2008 року;

- стягнути з відповідача грошове забезпечення за період з 01 грудня 2007 року по 30 вересня 2008 року з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 161 599,50 грн;

- стягнути з відповідача грошову компенсацію за весь час затримки виплати грошового забезпечення у розмірі 555 698,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що починаючи з грудня 2007 року позивач не отримав грошового забезпечення та відповідної компенсації, що є порушенням його конституційних прав. 15 березня 2016 року колегія суддів Вищого адміністративного суду України розглянувши матеріали даної адміністративної справи, винесла ухвалу суду, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Скасувала постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за період з грудня 2007 року по вересень 2008 року з урахуванням встановленого індексу інфляції, справу в цій частині направила на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В решті судові рішення залишила без змін. Однак, протягом усього часу розгляду справи ситуація не змінилася, грошове забезпечення та інші виплати, незважаючи на неодноразові звернення позивача до керівництва СБУ, не були нараховані та виплачені.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 11 липня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з СБУ на користь позивача грошове забезпечення за період з 01 грудня 2007 року по 30 вересня 2008 року в розмірі 60 402,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в день звільнення ОСОБА_1 відповідач не здійснив виплату всіх сум, що належали позивачу. Представник відповідача не заперечував, що в період проходження служби з 01 грудня 2007 року по 30 вересня 2008 року ОСОБА_1 не отримував жодного грошового забезпечення. Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо невиплати грошового забезпечення за період з грудня 2007 року по вересень 2008 року, стягнення за цей ж період встановленого індексу інфляції та стягнення грошового забезпечення за весь час затримки з 01 жовтня 2008 року по день фактичного розрахунку, оскільки вказані норми встановлюють відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, лише за умови вини власника або уповноваженого ним органу невиплати у строки належних звільненому працівникові сум. Проте, встановлена по суті вина позивача, унеможливлює застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Приймаючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскільки у період з 01 грудня 2007 року по 30 вересня 2008 року ОСОБА_1 не займав посади військовослужбовця в органах, підрозділах, закладах та установах СБУ, не виконував обов`язки військової служби в СБУ, то підстав для нарахування йому грошового забезпечення у цей період не було. При цьому, суд зазначив, що норми Кодексу законів про працю України не можуть застосовуватись до військовослужбовців, зокрема, до СБУ, адже проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник аргументує тим, що невиплата грошового забезпечення, що встановлено ухвалою Вищого адміністративного суду України, не може бути законною дією (бездіяльністю), що вже суперечить позиції Львівського окружного адміністративного суду по позовній вимозі щодо визнання протиправними дій (бездіяльності) СБУ стосовно невиплати грошового забезпечення. Судом першої інстанції проігнорований факт відсутності нарахування СБУ у вересні 2008 року грошового забезпечення полковнику ОСОБА_1 , тобто до моменту його звільнення з військової служби в запас Збройних Сил. Крім цього, судами не взята до уваги позиція Вищого адміністративного суду України стосовно індексу інфляції та компенсації за невчасну виплату грошового забезпечення. У той же час, питання компенсації випливає із протиправної бездіяльності СБУ щодо невиплати позивачу грошового забезпечення за десять місяців.

Скаржник стверджує, що висновок Львівського апеляційного адміністративного суду про те, що ОСОБА_1 у період з 01 грудня 2007 року по 30 вересня 2008 року не займав посади військовослужбовця в органах, підрозділах, закладах та установах СБУ суперечить матеріалам адміністративної справи, згідно з якими в указаний період позивач являвся військовослужбовцем СБУ, про що свідчать розпорядчі документи, видані в цей період керівництвом СБУ. Управлінням внутрішньої безпеки СБУ та регіональних органів СБУ, де ОСОБА_1 проходив військову службу.

Також, на думку позивача, суперечать нормам чинного законодавства та позиції Вищого адміністративного суду України висновки суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин положень загального трудового законодавства Кодексу законів про працю України.

Наведені обставини, на переконання скаржника, свідчать про порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

Позиція інших учасників справи

У запереченнях на касаційну скаргу представник СБУ просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанови Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

На обґрунтування зазначеної позиції представник відповідача вказує, що ненарахування та невиплата грошового забезпечення ОСОБА_1 є наслідком його поведінки, зокрема, порушення норм ряду наказів СБУ, яка зумовила відсутність правових підстав для здійснення такого нарахування. Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід не може бути підставою для застосування до роботодавця відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівника.

Також представник СБУ звертає увагу на те, що Вищим адміністративним судом України не були визнанні незаконними дії відповідача, хоча така позовна вимога окремо стояла перед судом. Більше того, цей суд зробив висновок про неналежне виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків як військовослужбовця, чим фактично визнано поведінку позивача такою, що суперечить вимогам нормативно-правових актів з питань проходження військової служби, а також наказним вимогам СБУ.

Рух касаційної скарги

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 13 січня 2017 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), ОСОБА_2 , Данилевич Н.А.

30 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 519/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Касаційний розгляд справи проведено в судовому засіданні відповідно до статті 344 КАС України.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом Голови СБУ від 21 січня 2006 року № 59-ос підполковника ОСОБА_1 призначено помічником начальника управління начальником групи у м. Ужгороді відповідно до підпункту «а» пункту 44 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 07 листопада 2001 року № 1053/2001 (далі Положення № 1053/2001).

07 лютого 2007 року наказом т.в.о. Голови СБУ № 177-ос полковника Погуляєва С.В. призначено начальником сектору внутрішньої безпеки в Закарпатській області (з дислокацією у м. Ужгород) 5 відділу відповідно до підпункту «б» пункту 44 Положення № 1053/2001.

Наказом т.в.о. Голови СБУ від 23 січня 2008 року № 79-ос полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника внутрішньої безпеки СБУ по посаді начальника сектора внутрішньої безпеки Управління, призначено консультантом (з оперативних питань) сектору внутрішньої безпеки в Запорізькій області (з дислокацією у м. Запоріжжя) по посаді начальника сектору внутрішньої безпеки Управління зі збереженням розміру грошового забезпечення відповідно до підпункту «б» пункту 44 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (далі Положення № 1262/2007).

28 травня 2008 року наказом т.в.о. Голови СБУ № 738-ос позивача зараховано у розпорядження начальника Управління СБУ в Львівській області по посаді начальника сектору внутрішньої безпеки відповідно до підпункту «б» пункту 48 Положення № 1262/2007. Цей наказ доведено до відома ОСОБА_1 27 червня 2008 року.

27 червня 2008 року начальник Управління СБУ в Львівській області з метою організації службової діяльності позивача видав розпорядження № 71/ДСК, яким визначив робоче місце ОСОБА_1 в службовому приміщенні інформаційно-аналітичного відділу управління, передбачив робочий день з 9 год 00 хв до 18 год 00 хв і поклав обов`язки щодо виконання окремих доручень керівництва інформаційно-аналітичного відділу та керівництва управління. Контроль за службовою діяльністю покладено на заступника начальника управління полковника ОСОБА_3 .

Однак, після 27 червня 2008 року позивач до Управління СБУ в Львівській області не прибув та про причини нез`явлення до місця служби керівництво не повідомив.

Згідно рапорту ОСОБА_3 від 10 вересня 2008 року за інформацією співробітників кадрового підрозділу військовослужбовець (позивач) відмовляється прибути до Управління СБУ у Львівській області, оскільки вважає себе співробітником Управління «Б» СБУ.

Наказом заступника Голови СБУ від 03 вересня 2008 року № 671/ДСК з метою з`ясування обставин порушення співробітником СБУ полковником ОСОБА_1 вимог нормативно-правових актів, якими визначено порядок проходження військової служби в СБУ, уточнення причин і умов, що цьому сприяли, та ступеня вини відповідно до статей 84, 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України призначено службове розслідування.

Згідно висновку службового розслідування, затвердженого 27 вересня 2008 року заступником Голови СБУ, встановлені факти навмисного невиконання ОСОБА_1 наказів відповідача від 23 січня 2008 року № 79-ос та від 28 травня 2008 року № 738-ос внаслідок неналежного виконання ним обов`язків військової служби та нехтування положеннями статті 68 Конституції України (щодо зобов`язання кожного неухильно додержуватись Конституції України та законів України), порядком і правилами встановленими статтями 11, 16, 37, 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якими військовослужбовців зобов`язано непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, беззастережно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, наказів інструкцій та положень, а також вимогами пункту 47 Положення № 1262/2007 (щодо дотримання термінів вибуття до нового місця служби).

Наказом т.в.о. Голови СБУ від 29 вересня 2008 року № 1287-ос «Про накладення дисциплінарного стягнення на полковника ОСОБА_1 » за неодноразові порушення військової дисципліни, що виразились у недотриманні Військової присяги, взятих на себе зобов`язань працівника Служби безпеки України, невиконанні статті 68 Конституції України, статей 11, 16, 37, 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пункту 47 Положення № 1262/2007 позивача звільнено з військової служби за службовою невідповідністю згідно з пунктом «є» статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Наказом від 30 вересня 2008 року № 1291-ос по особовому складу полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби по Управлінню СБУ в Львівській області за підпунктом «б» пункту 61 та підпунктом «е» пункту 63 Положення у запас Збройних Сил України.

Не погодившись з діями та рішеннями відповідача, ОСОБА_1 у 2008 році звернувся до суду з позовом.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року, закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 .

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за період з грудня 2007 року по вересень 2008 року з урахуванням встановленого індексу інфляції скасовано, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року, а також ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2012 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року залишено без змін.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про службу безпеки України» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) Служба безпеки України - державний правоохоронний орган, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 19 означеного Закону визначено, що кадри Служби безпеки України складають, зокрема, співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 2229-XII умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками - військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством.

Відповідно до статті другої Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ( далі Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом та відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» №548-XIV від 24 березня 1999 року затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут), у вступній частині якого визначено загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Дія Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та на інші військові формування, створені відповідно до законів України.

Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» №551-XIV від 24 березня 1999 року затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі Дисциплінарний статут), у вступній частині якого визначено сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Положення Статуту поширюються на громадян, звільнених з військової служби у відставку або у запас з правом носіння військової форми одягу, під час носіння ними військової форми одягу. Дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та інші військові формування, створені відповідно до законів України.

Як установлено судами попередніх інстанцій позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходив військову службу у Службі безпеки України.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються як Конституцією України, так і спеціальним законодавством, зокрема, Законом № 2229-XII, Законом №2232-ХІІ та регламентовано, Статутом, Дисциплінарним статутом, Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262/2007 (далі - Положення №1262/2007), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України від 14 жовтня 2008 року № 772 (далі-Інструкція) та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців певні обов`язки.

Такі певні обов`язки полягають у тому, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (статя 16 Статуту).

Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України (стаття 1 Дисциплінарного статуту ).

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Зокрема, наказом Служби безпеки України від 23 січня 2008 року №35/ДСК, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2008 року за №71/14762, затверджено Інструкцію про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України (втратила чинність, була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), якою регламентовано виплату грошового забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців.

Відповідно до вимог пункту 1.4. Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям СБУ грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям, які: займають посади військовослужбовців в органах, підрозділах, закладах та установах СБ України; проходять службу (навчаються) у навчальних закладах СБ України у складі вищих навчальних закладів; перебувають у діючому резерві; перебувають у розпорядженні відповідних начальників органів, підрозділів, закладів та установ СБУ.

Грошове забезпечення це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця

Пунктом 1 Положення №1262/2007 передбачено, що під час проходження військової служби здійснюються: виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби; призначення на військові посади і переміщення по службі; підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації; присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях; проведення атестування; надання відпусток.

Таким чином, з огляду вказані законодавчі положення у системному їх зв`язку, Верховний Суд приходить до висновку, що передумовою (підставою) для нарахування та виплати грошового забезпечення у такому випадку є проходження військової служби, тобто фактичне виконання військовослужбовцями службових обов`язків військової служби, доручених наказних вимог СБУ, завдань.

Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772 передбачений механізм реалізації вимог Положення №1262/2007, а також визначено, що застосування вимог Положення №1262/2007 до військовослужбовців здійснюється рішеннями начальників, яким надано таке право Положенням і наказами Служби безпеки України. Ці рішення оформляються наказами по особовому складу, які підписуються керівництвом Служби безпеки України, або керівниками підрозділів Центрального управління, регіональних органів, органів військової контррозвідки, навчальних, наукових, науково-дослідних та інших закладів, установ Служби безпеки України та Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції Наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України від 29 вересня 2008 року № 1287-ос «Про накладення дисциплінарного стягнення на полковника ОСОБА_1 » за неодноразові порушення військової дисципліни, що виразились у недотриманні Військової присяги, взятих на себе зобов`язань працівника Служби безпеки України, невиконанні ст. 68 Конституції України, статей 11, 16, 37, 254 Статуту, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту, п. 47 Положення № 1262/2007 ОСОБА_1 звільнено з військової служби за службовою невідповідністю згідно п. «є» ст. 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Наказом № 1291-ос від 30 вересня 2008 року по особовому складу полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби по управлінню Служби безпеки України у Львівській області за підп. «б» п. 61 та підп. «е» п. 63 Положення в запас Збройних Сил України.

Таке звільнення з військової служби ОСОБА_1 відбулося у зв`язку з порушенням позивачем військової дисципліни, навмисного невиконання наказів Служби безпеки України №79-ос від 23.01.2008 року та від 28 травня 2008 року №738-ос внаслідок неналежного виконання ним обов`язків військової служби та недотримання нормативних актів.

Наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України № 79-ос від 23 січня 2008 року полковника ОСОБА_1 призначено консультантом (з оперативних питань) сектору внутрішньої безпеки в Запорізькій області (з дислокацією у м. Запоріжжя) по посаді начальника сектору внутрішньої безпеки Управління зі збереженням розміру грошового забезпечення відповідно до підп. «б» п. 44 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.

28 травня 2008 року наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України № 738-ос позивача ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області по посаді начальника сектору внутрішньої безпеки відповідно до підп. «б» п. 48 Положення.

Висновком службового розслідування, затвердженого 27 вересня 2008 року заступником Голови Служби безпеки України, встановлені факти навмисного невиконання ОСОБА_1 наказів Служби безпеки України від 23 січня 2008 року № 79-ос та від 28 травня 2008 року № 738-ос внаслідок неналежного виконання ним обов`язків військової служби та нехтування положеннями ст. 68 Конституції України (щодо зобов`язання кожного неухильно додержуватись Конституції України та законів України), порядком і правилами, встановленими статтями 11, 16, 37, 254 Статуту, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту, якими військовослужбовців зобов`язано непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, беззастережно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, наказів, інструкцій та положень, а також вимога п. 47 Положення (щодо дотримання термінів прибуття до нового місця служби).

Як встановлено судами попередніх інстанції ОСОБА_1 вищезазначені накази не виконав, до місця служби не прибув та про причини нез`явлення до місця служби керівництво не повідомив, що свідчить про фактичне невиконання ОСОБА_1 у період з 01 грудня 2007 року по 30 вересня 2008 року обов`язків військової служби.

Вказані обставини встановлені судами з матеріалів справи, пояснень сторін.

Таким чином, на підставі вищенаведеного апеляційний суд дійшов вірного висновку, що оскільки у спірний період (з 01 грудня 2007 року по 30 вересня 2008 року) позивач ОСОБА_1 не займав посади військовослужбовця в органах, підрозділах, закладах та установах СБ України; не виконував обов`язки військової служби у Службі безпеки України, то підстав для нарахування йому грошового забезпечення у цей період не було.

Як зазначив Конституційний суд у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-13/2013 конституційне право громадянина на працю реалізується шляхом забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за здійснену працю.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що нарахування грошового забезпечення ( грошової винагороди за працю ) включає в себе таку передумову як виконання роботи, зокрема, у даному випадку, виконання службових обов`язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених військовослужбовцю за посадою, чого у даному випадку не відбулося.

Позивачем ОСОБА_1 не доведено, що він виконував обов`язки військовослужбовця СБУ у спірний період, за який він просить стягнути грошове забезпечення, тоді як відповідачем доведено відсутність правових підстав для нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Ураховуючи вищенаведене та характер спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та відмову у задоволенні позову.

Відтак, за відсутності правових передумов для нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , підстави для компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з невиплатою такого грошового забезпечення не має.

Колегія суддів відхиляє, як безпідставні, посилання скаржника в обґрунтування позовних вимог на норми Кодексу законів про працю України, оскільки зазначені норми в умовах наявності спеціального регулювання не можуть застосовуватись до військовослужбовців, зокрема, Служби безпеки України.

Виходячи з аналізу наведених законодавчих норм у поєднанні із встановленими обставинами, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки висновки суду апеляційної інстанцій, з урахуванням виправлених порушень допущених судом першої інстанції, є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні, то касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі №2а-673/08/1370 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду