ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 вересня 2019 року № 640/10029/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до секретаря Ради національної безпеки і оборони України Данилюка Олександра Олександровича

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до секретаря Ради національної безпеки і оборони України Данилюка Олександра Олександровича (надалі - відповідач), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Петра Болбочана, будинок 8, в якій позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність секретаря Ради національної безпеки і оборони України Данилюка Олександра Олександровича, яка полягає у неналежному розгляді та ненаданні належної відповіді на депутатське звернення №1151-дз від 20 травня 2019 року та неповідомлення про час і місце розгляду зазначеного депутатського звернення;

- зобов`язати секретаря Ради національної безпеки і оборони України Данилюка Олександра Олександровича завчасно повідомивши позивача у встановлений законодавством строк про час і місце розгляду депутатського звернення №1151-дз від 20 травня 2019 року (для забезпечення присутності позивача при розгляді) та належним чином розглянути вказане депутатське звернення №1151-дз, надавши відповіді на кожне із поставлених у ньому запитань, а саме: « 1. Надати письмове роз`яснення щодо підстав для зняття санкцій щодо «Молдовського металургійного заводу», розташованого в Придністров`ї, а також накладення санкцій на громадян Російської Федерації та Кіпру ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ); 2. Надати позивачу копії всіх відповідних документів, які обгрунтовують зняття санкцій щодо «Молдовського металургійного заводу», розташованого в Придністров`ї, а також щодо накладення санкцій на громадян Російської Федерації та Кіпру ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )».

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 20 травня 2019 року останнім, як народним депутатом України, було направлено депутатське звернення №1151-дз до секретаря Ради національної безпеки і оборони України (надалі - РНБО) Данилюка О.О .

Вказане звернення, як зазначає позивач, направлено у зв`язку з тим, що в ході його діяльності було виявлено корупційну схему, що наразі існує в Україні, з накладення або зняття санкцій з фізичних та юридичних осіб, до якої причетні колишні Президент України ОСОБА_8., керівництво Служби безпеки України та Ради національної безпеки і оборони України.

03 червня 2019 року позивач отримав, як він вказує у своїй позовній заяві, формальну відповідь від Секретаря РНБО за №781/14-06/2-19 від 30 травня 2019 року, в якій не було надано, за доводами позивача, відповіді на поставлені ним запитання у його зверненні.

Також позивач наголошує на тому, що його не було попереджено заздалегідь про розгляд депутатського звернення №1151-дз та не запрошено особисто.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, яка полягає у неналежному розгляді та ненаданні належної відповіді на депутатське звернення №1151-дз від 20 травня 2019 року та неповідомленні про час та місце розгляду зазначеного депутатського звернення, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у відзиві на позовну заяву послався на те, що 20 травня 2019 року за вх. №2826/4/1-19 в апараті РНБО України зареєстровано депутатське звернення ОСОБА_1 від 20 травня 2019 року №1151-дз.

У зв`язку з тим, що порушені у депутатському зверненні питання не належать до повноважень Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Апаратом РНБО України протягом 10 днів було підготовлено та надано в межах компетенції відповідь з роз`ясненнями стосовно порядку застосування та скасування обмежувальних заходів (санкцій) та повідомленням про суб`єкта, який вніс на розгляд РНБО України пропозиції, про які йде мова у його зверненні.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що вказане депутатське звернення було направлено до Служби безпеки України з проханням розглянути його та за результатами проінформувати по суті народного депутата України та Апарат РНБО України.

Також відповідач послався й на те, що враховуючи, що до виконання повноважень Секретаря Ради він приступив за день до спливу терміну розгляду депутатського звернення, а також те, що порушені у зверненні питання не належать до компетенції ані Секретаря Ради, ані Апарату Ради, запрошення народного депутата на розгляд його звернення не вважалось доцільним. При цьому, відповідач наголосив на тому, що депутатське звернення відповідно до вимог законодавства повинно бути обумовлено і обґрунтовано пов`язано зі здійсненням народним депутатом саме депутатських повноважень.

Стосовно заявлених позовних вимог, відповідач зазначив, що пунктом 721 додатку 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 травня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведено в дію Указом Президента України від 14 травня 2018 року №126/2018, були застосовані санкції до «Молдовського металургійного заводу», які в подальшому згідно з пунктом 721 додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року №176/2018 були продовжені.

Пунктом 5 рішення РНБО від 19 березня 2019 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом Президента України від 19 березня 2019 року №82/2019, пункт 721 додатку 2 зазначеного вище рішення РНБО від 21 червня 2018 року, яким були застосовані санкції до «Молдовського металургійного заводу», виключений.

Пунктами 742 та 743 додатку 1 до рішення РНБО від 19 березня 2019 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом Президента України від 19 березня 2019 року №82/2019, були застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкцій) до громадян Російської Федерації та Кіпру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У цьому контексті відповідач зазначив, що підстави і принципи застосування персональних та секторальних санкцій, а також порядок їх застосування, скасування та внесення до них змін визначений спеціальним Законом України від 14 серпня 2014 року №1644-VII «Про санкції».

Також, відповідач у відзиві на позовну заяву послався на те, що пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій можуть бути внесені на розгляд Ради національної безпеки та оборони України виключно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпекою України.

У зв`язку з чим відповідач також зазначив, що саме Службою безпеки України внесено на розгляд РНБО пропозиції щодо зняття санкцій, застосованих до «Молдовського металургійного заводу», розташованого в Придністров`ї, а також застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до громадян Російської Федерації та Кіпру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У контексті визначення досягнення мети застосування санкцій, що є підставою для їх скасування, як зазначає відповідач, що забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), які були застосовані, зокрема, безпосередньо до «Молдовського металургійного заводу», відповідно до пункту 4 рішення РНБО від 21 червня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року №176/2018, покладено на Кабінет Міністрів України, який разом зі Службою безпеки України та Національним банком України повинен організувати цю діяльність.

Враховуючи викладене, за доводами відповідача, позивач безпідставно вважає протиправними його дії (бездіяльність), у зв`язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві, а також додатково зазначив, що, на його думку, відповідач навмисно не скористався правом на продовження строку розгляду звернення народного депутата, як це передбачено частиною 2 статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України», тим самим, як вважає позивач, відповідач не мав на меті належний та всебічний розгляд, надання відповіді на звернення з відповідним запрошенням народного депутата на його розгляд.

Крім того, позивач не погоджується з твердженнями відповідача щодо того, що питання, порушенні у його зверненні, не належать до компетенції ані Секретаря РНБО України, ані Апарату Ради, оскільки Законом України «Про санкції» передбачено, що під час ухвалення рішення щодо застосування чи зняття санкцій суб`єкт подання має надати РНБО обґрунтування та підстави їх застосування чи зняття. Саме ці документальні обґрунтування, як зазначає позивач, він і запитував у відповідача.

Також позивач послався й на те, що відповідно до наявної в нього інформації, підставами для застосування санкцій відносно громадян Російської Федерації та Кіпру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було, нібито, їх участь у господарській діяльності ПАО «Промсвязьбанк», який знаходиться на території Російської Федерації. Служба безпеки України, як суб`єкт подання пропозицій щодо застосування санкцій, мала би надати та документально підтвердити зв`язок вищевказаних осіб з ПАО «Промсвязьбанк». Проте, як зазначає позивач, вочевидь, цього зроблено не було, оскільки станом на початок 2017 року, вищевказані громадяни не були власниками активів банку, оскільки їх акції були викуплені урядом Російської Федерації.

Отже, за твердженнями позивача, приймаючи рішення про застосування санкцій, відповідач перш за все мав перевірити наявність документально підтверджених підстав для їх застосування та встановити законність їх введення до вказаних осіб. під час здійснення своїх безпосередніх функцій, відповідач зобов`язаний зберігати в секретаріаті документальні підтвердження, які були підставами для застосування санкцій.

У зв`язку з чим, як вважає позивач, відмова відповідача в наданні йому копій всіх відповідних документів, запитуваних у депутатському зверненні, пов`язана з їх фізичною відсутністю або ж можливою фабрикацією з боку суб`єкта подання.

На підставі викладеного просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

20 травня 2019 року народний депутат України ОСОБА_1 звернувся до Секретаря Ради національної безпеки і оборони України із «депутатським зверненням» №1151-дз, в якому просив останнього (мовою оригіналу):

« 1. Надати письмове роз`яснення щодо підстав для зняття санкцій щодо «Молдовського металургійного заводу», розташованого в Придністров`ї, а також накладення санкцій на громадян Російської Федерації та Кіпру ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 );

2. Надати мені копії всіх відповідних документів, які обгрунтовують зняття санкцій щодо «Молдовського металургійного заводу», розташованого в Придністров`ї, а також щодо накладення санкцій на громадян Російської Федерації та Кіпру ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 );

3. запросити мене особисто на розгляд цього депутатського звернення. Про час та місце розгляду даного звернення прошу повідомити мене через мого помічника ОСОБА_5 за телефоном (НОМЕР_1». (Т.1, арк. 10-11).

Листом від 30 травня 2019 року №781/14-08/2-19 Секретар Ради національної безпеки і оборони України Данилюк Олександр надав народному депутатові України ОСОБА_1 відповідь на його звернення, в якому зазначив, що відповідно до статті 5 Закону України «Про санкції» Рада національної безпеки і оборони України розглядає питання щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виключно на підставі пропозицій Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Служби безпеки України. Пропозиції щодо скасування санкцій до зазначеної у зверненні юридичної особи та їх застосування до деяких фізичних осіб були винесені на розгляд Ради національної безпеки і оборони України Службою безпеки України. З огляду на викладене депутатське звернення, як зазначено у листі, направлено до Служби безпеки України, яка додатково проінформує про результати його розгляду (Т.1, арк. 12, 22).

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії листа заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України від 30 травня 2019 року №780/14-08/2-19 на адресу Служби безпеки України направлено копію депутатського звернення народного депутата України ОСОБА_1. від 20 травня 2019 року №1151-дз щодо скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до окремої юридичної особи та їх застосування до деяких фізичних осіб з проханням розглянути зазначене депутатське звернення і за результати проінформувати народного депутата України та Апарат РНБО України (Т.1, арк. 23).

Вважаючи, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неналежному розгляді та ненаданні належної відповіді на депутатське звернення, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, суд зазначає, під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, а під порушенням прав, свобод та інтересів - наявність негативних протиправних наслідків для позивача як наслідок такої бездіяльності.

Таким чином, для вирішення вказаного спору, з огляду на зміст та обсяг заявлених вимог, є визначальним встановлення обставин, які свідчать чи було допущено відповідачем невиправдано пасивну поведінку відносно позивача при розгляді депутатського звернення та надання відповіді на таке звернення, та чи настали на момент розгляду справи для позивача негативні наслідки у зв`язку з допущенням бездіяльності.

Тобто, не надаючи правову оцінку безпосередньо відповіді на депутатське звернення, суд, вирішуючи спір по суті, виходить з законодавчо визначеного порядку направлення депутатського звернення, його розгляду особами, яким адресоване таке звернення, та строків, які передбачено законом для надання відповіді на звернення народного депутата України.

Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року №2790-XII (надалі - Закон України від 17.11.1992 №2790-ХІІ) народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України"» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.

Частиною 2 статті 10 Закону України від 17.11.1992 №2790-ХІІ передбачено, що народний депутат реалізує на засіданнях Верховної Ради України та в роботі її органів надані йому права відповідно до Конституції України, цього та інших законів України.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 16 Закону України від 17.11.1992 №2790-ХІІ народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об`єднань громадян з питань, пов`язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань.

Пунктом 7 статті 6 Закону України від 17.11.1992 №2790-XII передбачено, що народний депутат у порядку, встановленому законом, звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про регламент Верховної Ради України.

Абзацом 2 частини 1 статті 16 Закону України від 17.11.1992 №2790-ХІІ передбачено, що депутатське звернення - це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз`яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 05 березня 2003 року N 5-рп/2003 "У справі за конституційним поданням Національного банку України про офіційне тлумачення положень статті 86, частини другої статті 89 Конституції України, частини другої статті 15, частини першої статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про звернення народних депутатів України до Національного банку України)», зазначив, що за своїм змістом депутатське звернення не має імперативного характеру і заявляється народними депутатами України самостійно. Такі звернення можуть бути зумовлені скаргами та заявами виборців, а також стосуватися інших питань депутатської діяльності, які ініціюються народним депутатом України.

Аналіз викладених вище норм законодавства України дозволяє дійти висновку про те, що, реалізуючи свої повноваження в частині права на депутатське звернення, народний депутат повинен дотримуватися вимог Конституції України та законів України, а відтак всі висловлені у зверненні пропозиції та прохання можуть стосуватися лише питань, пов`язаних саме з депутатською діяльністю, та стосуватись компетенції того органу чи посадової особи, якому це звернення скероване, у даному випадку - Секретарю Ради національної безпеки і оборони України.

В той же час, відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 16 Закону України від 17.11.992 №2790-ХІІ орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов`язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання.

Частиною 4 статті 16 Закону України від 17.11.992 №2790-ХІІ передбачено, що вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов`язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об`єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом.

Наведене в сукупності свідчить про те, що обов`язок відповідного суб`єкта щодо належного реагування на депутатське звернення (його розгляду, надання і надіслання відповіді на нього) є похідним від реалізації народним депутатом України права на депутатське звернення.

При цьому реалізація даного права означає, що депутатське звернення, в свою чергу, повинно відповідати закону.

Як вже було зазначено судом, ознаки депутатського звернення передбачені наведеними вище положеннями пункту 7 частини 1 статті 6, частини 1 статті 16 Закону України від 17.11.1992 №2790, а саме, депутатське звернення повинно бути адресоване визначеним законом суб`єктам (до кола яких не входять, зокрема, приватні особи), повинно містити пропозицію цим суб`єктам на вчинення певних дій, надання офіційного роз`яснення чи позиції з питань, віднесених до компетенції останніх.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2018 року у справі №800/344/17.

При цьому, у частині 2 статті 15 Закону України від 17.11.1992 №2790-ХІІ визначено поняття депутатського запиту, зокрема, депутатський запит - це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

Тобто, на відміну від запиту звернення - це викладена у письмовій формі пропозиція народного депутата України зазначеним вище адресатам здійснити певні дії, дати офіційне роз`яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Так, як вже зазначалось судом та вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2019 року за 1151-дз народним депутатом України ОСОБА_1 на адресу Секретаря Ради національної безпеки і оборони України направлене депутатське звернення, в якому позивач просив Секретаря РНБО надати письмове роз`яснення щодо підстав для зняття санкцій щодо «Молдовського металургійного заводу», розташованого в Придністров`ї, а також накладення санкцій на громадян Російської Федерації та Кіпру ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), надати йому копії всіх відповідних документів, які обгрунтовують зняття санкцій щодо «Молдовського металургійного заводу», розташованого в Придністров`ї, а також щодо накладення санкцій на громадян Російської Федерації та Кіпру ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та запросити його особисто на розгляд цього депутатського звернення.

Аналіз положень чинного законодавства України та змісту депутатського звернення ОСОБА_1 від 30 травня 2019 року №1151-дз дозволяє суду дійти висновку, що вказане депутатське звернення не є пропозицією на вчинення певних дій, надання офіційного роз`яснення чи позиції з питань, віднесених до компетенції відповідача, а є фактично вимогою щодо зазначення підстав з наданням копій відповідних документів для зняття санкцій щодо «Молдовського металургійного заводу», розташованого в Придністров`ї, а також накладення санкцій на громадян Російської Федерації та Кіпру ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки сам зміст вказаного депутатського звернення свідчить про те, що народний депутат України ОСОБА_1 , посилаючись журналістські розслідування програми «Схеми», а також на те, що йому стали відомі певні обставини, фактично має на меті підтвердити або спростувати отриману ним інформацію, тобто, за своєю суттю вказане звернення є депутатським запитом, а не депутатським зверненням.

В той же час, суд зазначає, що статтею 16 Закону України від 17.11.1992 №2790-ХІІ визначено певний порядок звернення депутата із запитом і цей порядок суттєво відрізняється від порядку подання депутатських звернень.

Так, у відповідності до частин 3 та 4 статті 16 Закону України від 17.11.1992 №2790-ХІІ депутатський запит вноситься у письмовій формі народним депутатом, а у випадку, передбаченому пунктом 34 частини першої статті 85 Конституції України, також на вимогу групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, і розглядається на засіданні Верховної Ради України. Верховна Рада України приймає рішення про направлення депутатського запиту відповідному органу або посадовій особі, до яких його звернуто, однією п`ятою від її конституційного складу. Рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України має бути попередньо підтримане не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Суд також зазначає, що Конституційний Суд України в у своєму рішенні від 10 травня 2000 року N 8-рп/2000 (справа про статус народного депутата України) зазначив, що народний депутат України може реалізувати своє право на запит (контрольні повноваження) до відповідного органу або посадової особи лише на сесії Верховної Ради України, тобто на її пленарних засіданнях (частина друга статті 84 Конституції України), а в окремих випадках тільки за її рішенням, прийнятим за встановленою Конституцією України процедурою (пункт 34 частини першої статті 85). Здійснення контрольних функцій безпосередньо народним депутатом України можливе в порядку, визначеному статтею 86 Конституції України.

Враховуючи викладені вище обставини, а також з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що у зверненні позивача №1151-дз від 30 травня 2019 року відсутні будь-які ознаки депутатського звернення, що свідчить про відсутність реалізації народним депутатом України свого права на депутатське звернення, а отже і відсутність у визначеного законом суб`єкта - Секретаря Ради національної безпеки і оборони України - обов`язку щодо відповідного реагування, а само звернення фактично є депутатським запитом, поданим з порушенням визначеної законом процедури.

Таким чином, встановлені обставини справи не дозволяють суду дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що призвело до негативних наслідків для позивача, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова