Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2019 р. № 520/6957/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Тітов О.М., розглянувши адміністративний позов та додані до нього документи ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 31.05.2019 року № 0076435206 та від 22.04.2019 року №0214865-5206-2015, винесене відносно ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 22.04.2019 року №0214865-5206-2015 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості, є протиправним та таким, що порушує його права, оскільки позивачу на праві приватної власності належать нежитлові будівлі, які розташовані на земельній ділянці із цільовим призначенням розміщення та експлуатація основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості. Отже, на думку позивача, належні йому нежитлові будівлі мають виробниче призначення та відносяться будівель промисловості, у зв`язку з чим не є об`єктом оподаткування в ст. 266 Податкового кодексу і податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватись. Крім того зазначив, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, у якому будуть діяти нові правила та ставки, а тому ставки податку за 2018 рік відповідач не мав до нього застосовувати.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 31.05.2019 року № 0076435206, позивач зазначає, про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату сум за податковим повідомленням-рішенням, оскільки останнє було скасоване судом.

Ухвалою суду від 17.07.2019 року прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено розгляд справи в спрощеному позовному провадженні.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на помилковість суджень та доводів, а також їх невідповідність дійсним обставинам справи.

Позивачу, ОСОБА_1 , на праві приватної власності належать нежитлові будівлі загальною площею 3658,1 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються, зокрема, з нежитлової будівлі ремонтної майстерні літ. «В-П», цегляної, загальною площею 1682,4 кв.м.; нежитлової будівлі матеріального складу літ. «Г», стіни цегляні, загальною площею 355,7 кв.м.; нежитлової будівлі котельної літ. «Д-П», цегляної, загальною площею 204,0 кв.м.; нежитлової будівлі диспетчерської літ. «Б-І», цегляної, загальною площею 43,8 кв.м.; нежитлової будівлі контори літ. «А-П», цегляної, загальною площею 530,6 кв.м.; нежитлової будівлі цеху по виготовленню тенів літ. «А-1», стіни цегляні, загальною площею 384,5 кв.м.; нежитлової будівлі технічного обмінного пункту літ. «Л-І», цегляної, загальною площею 457,1 кв.м.

У адміністративному позові позивачем вказано, що зазначені нежитлові будівлі позивачем було придбано у власність у Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод", що підтверджується договором купівлі-продажу від 30.04.2014 року, та право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та, в подальшому, на вказані вище об`єкти нерухомості видані відповідні технічні паспорта виробничих будівель.

Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 266.7.2 пункту 266.7 ст.266 Податкового кодексу України відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 року №0214865-5206-2015, яким визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості в розмірі 136191,06 грн. та податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 року №0214865-5206-2015, яким позивача зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20 % на підставі ст. 126 ПКУ за затримку на 38 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 50408,60 грн.

Позивач, не погодившись із податковими повідомленням-рішенням звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Суд зауважує, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Згідно приписів ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно пп.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до пп.266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Згідно із приписами пп. 266.6.1. п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Суд зазначає, що за приписами ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 130268697 від 10.07.2018 року цільовим призначенням земельної ділянки з кадастровим номером 6323155100:06:028:0006, на якій розташовані належні позивачу нежитлові будівлі, визначено розміщення та експлуатація основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості.

Позивачем у адміністративному позові вказано, що вказане свідчать про обставини належності зазначених нежитлових будівель виробничого призначення до будівель промисловості, а отже, враховуючи приписи п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України та обставини того, що позивач є власником нежитлових будівель (ремонтної майстерні, матеріального складу, котельної, диспетчерської, контори, цеху, технічного обмінного пункту) нежитлові будівлі не належать до категорії об`єктів оподаткування з огляду на пільг із сплати податку.

Вказані обставини були предметом дослідження у рішеннях Харківського окружного адміністративного суду, які набрали законної сили, у справах №820/5622/17, 2040/5648/18.

Суд зазначає, що пп. «є» пп.266.2.2. п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

При цьому, системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

В той же час, буквальний аналіз п.«є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств».

Законодавцем використано у даному випадку прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

Як передбачено приписами пп. 14.1.1291 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

При цьому, згідно із положеннями п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Як передбачено Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджено наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

В той же час, нормами діючого законодавства не передбачено правової норми, якою надано визначення поняттю «промислове підприємство».

При цьому, як передбачено Національним класифікатором України ДК 009:2010, який затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

В той же час, класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Суд зазначає, що промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

При цьому, як визначено положеннями ст. 62 Господарського кодексу України підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

З огляду на вищевикладені положення слід дійти висновку, що застосування п. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Зазначеного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 року у справі №806/2461/17.

Під час судового розгляду справи представником позивача вказано, що належність нежитлових будівель до категорії будівлі промисловості є достатньою підставою для звільнення позивача від сплати відповідного податку.

При цьому, суд зазначає, що до суду не надано доказів здійснення позивачем промислової діяльності або ж належності спірних нежитлових будівель на праві власності промисловим підприємствам, а отже вказані доводи позивача та представника позивача не можуть бути враховані судом.

Щодо періоду застосування рішення Кегичівської селищної ради від 08.02.2018 року №611 про встановлення (зміну) ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд зазначає наступне

Податковий період, порядок обчислення суми податку, порядок сплати податку, строки сплати податку врегульовані положеннями пунктів 266.6, 266.7, 266.8, 266.9, 266.10 статті 266 Податкового кодексу України, дотримання яких не є спірним в межах цієї справи.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України визначає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Рішенням Кигичівської селищної ради від 08.02.2018 № 611 року встановлено (змінено) ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В подальшому, згідно з пунктом 3 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» від 07.12.2017 року №2245-VІІІ (далі - Закон №2245-VІІІ), який набув чинності з 01 січня 2018 року, передбачено, установити, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 тапункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Суд визнає, що при прийнятті спірного акту індивідуальної дії (а саме податкового повідомлення-рішення від 22.04.2019 року №0214865-5206-2015, податковий орган застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування, яке в свою чергу прийняте на виконання положень від 07.12.2017 року №2245-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними.

В межах спірних правовідносин, прийняте Кегичівською селищною радою рішення від 08.02.2018 року №611 про встановлення (зміну) ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.

Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є податкове повідомлення-рішення відповідача від 22.04.2019 року №0214865-5206-2015, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким змінилась ставка податку не скасовувалась та не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 15.05.2019 року у справі № 825/1496/17.

Перевіряючи законність винесення податкового повідомлення-рішення від 22.04.2019 року №0214865-5206-2015, на відповідність критеріям (вимогам), яким воно має відповідати, визначеним частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд робить висновок, зокрема, про його прийняття відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 31.05.2019р. № 0076435206, суд зазначає наступне.

Відповідачем винесено повідомлення-рішення від 31.05.2019 року №0076435206 щодо сплати штрафних санкцій по невиконаним зобов`язанням з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Таке зобов`язання виникло у позивача за податковим повідомленням-рішенням від 24.05.2017 року № 40181-13. Згідно з новим повідомленням-рішенням від 31.05.2019р. № 0076435206, позивача зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% від суми 50 408,6 грн., що становить 10081,72 грн., нарахований за затримку на 38 календарних днів сплати грошового зобов`язання у період з 11.09.2017р. по 18.10.2017р.

Представник відповідач у відзиві зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення позивач отримав 12.07.2017, сплатив зазначену суму - 18.10.2017, при граничному терміні оплати до 11.09.2017, тобто з затримкою 38 днів.

Позивач вважає, що вказане повідомлення-рішення від 31.05.2019р. № 0076435206 є незаконним з огляду на те, що податкове повідомлення-рішення від 24.05.2017 року № 40181-13, яке є підставою для нарахування суми штрафу, було скасоване за рішенням суду. Дане рішення суду вступило в законну силу і не скасоване..

Відповідно до п.126.1. ст. 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

13.12.2017 року Харківським окружним адміністративним судом винесено постанову по адміністративній справі 820/5622/17, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області задоволено повністю, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.05.2017 року №40181-13 щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

25.04.2018р. Харківським апеляційним адміністративним судом винесено постанову по справі №820/5622/17, якою апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2017р. - без змін.

Відповідно до 57.4. ст. 57 Податкового кодексу України пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов`язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов`язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Враховуючи факт скасування грошового зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, штраф у порядку ст. 126 Податкового кодексу України, також підлягає скасуванню, а тому податкове повідомлення-рішення від 31.05.2019р. №0076435206 підлягає скасуванню, оскільки винесене з порушенням норм діючого законодавства.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Суд зазначає, що відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 31.05.2019 року № 0076435206, винесене відносно ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська,46, код ЄДРПОУ 39599198) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов