ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2019 року

Київ

справа №826/66/14

адміністративне провадження №К/9901/4254/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Пащенка К.С. від 25 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів Грищенко Т.М., Лічевського І.О. від 15 квітня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінформ-Безпека» до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроінформ-Безпека» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20 грудня 2013 року №0008732207, №0008742207 та №0000501702.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими Інспекцією визначено грошові зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств, податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на доходи фізичних осіб, є протиправними, адже прийняті з порушенням й не відповідають положенням законодавства, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року, позовні вимоги задоволено повністю; скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року №0008732207, №0008742207 та №0000501702.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що до складу доходів платника податку на прибуток-експедитора включається лише винагорода за організацію послуг з перевезення вантажу; у свою чергу витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування, до складу винагороди експедитора не входять, а тому не включаються до доходів та не враховуються при визначенні об`єкта оподаткування. Відповідач же безпідставно ототожнив всю суму коштів, перераховану на користь позивача замовником послуг - ПАТ «САН ІнБев Україна», із сумою винагороди Товариства (експедитора), включивши до неї і витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договорів, що призвело до помилкового висновку про заниження позивачем доходів від надання транспортно-експедиційних послуг й, як наслідок, податку на прибуток підприємства.

Також за висновками судів підстави для утримання Товариством податку на доходи фізичних осіб у джерела виплати відсутні, оскільки позивач не був податковим агентом по відношенню до фізичних осіб-підприємців (суб`єктів підприємницької діяльності), з якими позивач мав господарські відносини в ІІ-ІV кварталах 2011 року, І-ІІІ кварталах 2012 року в межах обраних ними видів діяльності, а тому висновок Інспекції про порушення позивачем підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164, абз. «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України) внаслідок неоподаткування доходу, виплаченого фізичним особам - не працівникам Товариства на загальну суму 51700 грн., є необґрунтованим.

Дійшли суди й до висновку, що визначення позивачу грошових зобов`язань з ПДВ внаслідок ненадання підтверджуючих документів щодо правомірності застосування нульової ставки податку здійснено відповідачем поза межами строку у 1095 днів, встановленого пунктом 102.1 статті 102 ПК України, адже господарські операції між позивачем та ТОВ «Центр-Євро-Транс-Плюс» здійснювались у листопаді 2010 року й граничний строк подання декларації за цей період закінчився 20 грудня 2010 року, а тому вважали, що підстави для винесення податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року №0008742207 у Інспекції відсутні.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування судами норм матеріального права, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток приватних підприємств, ПДВ та податку на доходи фізичних осіб, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства. Як на порушення процесуальних норм, вказує на неповне з`ясування судами всіх обставин справи.

Письмових заперечень на касаційну скаргу до суду не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 12 серпня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 12 серпня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 13 грудня 2013 року №2800/26-58-22-07-17/37244141.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема вимог:

- підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2 статті 135, пункту 137.1 статті 137 ПК України, яке полягало у тому, що позивачем безпідставно занижено доходи від надання транспортно-експедиційних послуг по взаємовідносинам з ПАТ «САН ІнБев Україна», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 418659,00 грн.;

- підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №168/97-ВР), яке полягало у неправомірному застосуванні ставки ПДВ - 0% при наданні транспортно-експедиційних послуг ТОВ «Центр-Євро-Транс-Плюс» внаслідок ненадання підтверджуючих документів, які надають право на застосування такої ставки, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 35200,00 грн.;

- підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164, абз. «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України у зв`язку із неоподаткуванням доходу, виплаченого фізичним особам - не працівникам підприємства на загальну суму 51700 грн., в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 7755,00 грн.;

- пункту 3.2 «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» (ф.№1ДФ) №1020 від 24 грудня 2010 року в частині невключення у податковий розрахунок з І по ІV квартали 2012 року всіх виплат фізичним особам - не працівникам підприємства та пункту 51.1 статті 51, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України - неподання у податковому розрахунку сум нарахованого та утриманого податку з доходу платників податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування.

На підставі акту перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року: №0008732207, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 504385,00 грн., у тому числі 418659,00 грн. за основним платежем та 85726,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0008742207, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 44000,00 грн., у тому числі 35200,00 грн. за основним платежем та 8800,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0000501702, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата у розмірі 9693,75 грн., у тому числі 7755,00 грн. за основним платежем та 1938,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Так, правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України від 01 липня 2004 року №1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» (далі - Закон №1955-IV), відповідно до статті 1 якого транспортно-експедиторська діяльність визначена, як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська ж послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитором (транспортним експедитором) визнається суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

За змістом частини другої статті 8 Закону №1955-IV транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Експедитори надають клієнтам різнопланові послуги, зміст яких зазначено у статті 8 Закону №1955-IV. До них, зокрема, належать і роботи з ведення обліку вантажів, оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за призначенням, страхування вантажів тощо.

У відповідності до статті 9 Закону №1955-IV за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

При цьому згідно статті 4 Закону №1955-IV експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Статтею 929 Цивільного кодексу України визначено, що договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Отже відносини експедиторів, вантажовідправників та вантажоодержувачів і порядок розрахунків між ними визначаються насамперед змістом договору на транспортно-експедиційне обслуговування. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, обов`язків та інших відносин, що не суперечить чинному законодавству.

Експедитор може фактично виконати послуги, пов`язані з перевезенням вантажу, або лише визначити, узгодити та проконтролювати виконання заходів, спрямованих на вирішення передбачених договором завдань. У той же час, хоча договір транспортного експедирування залежно від його умов може містити окремі елементи договорів доручення, комісії, підряду, зберігання, перевезення тощо, його правова конструкція не є тотожною цим договорам, у зв`язку з цим законодавством передбачено окреме правове регулювання відносин за договором експедирування.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як визначено підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що діяла на момент спірних відносин), об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За змістом пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо) (підпункт 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України).

Пунктом 137.1 статті 137 ПК України встановлено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Як передбачено пунктом 5 П(С)БО 15 «Дохід», дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

При цьому не визнається доходами сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо (підпункт 6.2 пункту 6 9 П(С)БО 15 «Дохід»). Аналогічно й не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо (підпункт 9.1 пункту 9 П(С)БО 16 «Витрати»).

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що порядок відображення операцій у бухгалтерському (фінансовому) та податковому обліку експедитора, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначається умовами договорів, за якими здійснюється доставка вантажів, й залежить від складу послуг, тобто характером операцій. Ключовим моментом при цьому є визначення того, які послуги обліковуються власні чи придбані.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між позивачем (перевізник) та ПАТ «САН ІнБев Україна» (замовник) укладено договір на перевезення вантажів від 26 травня 2011 року №4600028789, відповідно до умов якого перевізник зобов`язується доставляти довірені йому замовником вантажі до пункту призначення та видавати їх вантажоодержувачам, вказаним замовником, а замовник зобов`язується сплачувати за перевезення вантажів встановлену сторонами оплату. Вантаж, що підлягає перевезенню за даним договором, є пиво, тара, пакувальні матеріали, сировина та інші матеріали (пункт 1.2).

Також між позивачем (експедитор) та ПАТ «САН ІнБев Україна» (клієнт) укладено договір на транспортне експедирування №4600032913 від 01 березня 2012 року, відповідно до умов якого експедитор зобов`язується за плату і за рахунок клієнта організовувати перевезення вантажів клієнта автомобільним транспортом та надати клієнту інші послуги, необхідні для здійснення доставки вантажу в межах території України. Експедитор в інтересах клієнта виконує пов`язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції: розроблення маршруту перевезення; пошук безпосереднього перевізника; організація забезпечення відправлення та одержання вантажу; інші операції, пов`язані з перевезенням (пункт 1.2).

При цьому встановлено, що для виконання своїх зобов`язань за договорами транспортного експедирування Товариство залучало третіх осіб - перевізників й оплату вартості їх послуг (робіт) не включало до своїх доходів та не враховувало при визначенні об`єкта оподаткування.

За висновком судів надані до суду документи свідчать про те, що сума коштів у розмірі 1961500 грн., сплачена позивачем у зв`язку із придбанням послуг (робіт) по транспортному забезпеченню конкретних перевезень, належить третім - залученим сторонам й не може вважатися доходом позивача та враховуватися при визначенні об`єкта оподаткування.

Водночас судами залишено поза увагою ту обставину, що за умовами укладених із ПАТ «САН ІнБев Україна» договорів, саме позивач зобов`язувався доставляти довірені йому замовником вантажі до пункту призначення та видавати їх вантажоодержувачам, а у випадку залучення третіх осіб для забезпечення своїх виконання зобов`язань, набувати надані такими особами послуги і передавати їх замовнику; при цьому в будь-якому разі матеріально відповідальною особою перед замовником та/або вантажоотривувачем визнавалось Товариство.

Як наслідок, не надано відповідної правової оцінки природі розглядуваних операцій (послуг) й не встановлено відповідного суб`єкта, від імені якого власне й придбавались послуги (роботи) по транспортному забезпеченню конкретних перевезень, чи обумовлювалась окремо укладеними із ПАТ «САН ІнБев Україна» угодами оплата вартості послуг третіх осіб, чи такі витрати покривалися позивачем за рахунок плати експедитору (винагороди за виконання договорів) тощо.

Ні суд першої, ні апеляційної інстанції не навели відповідних мотивів, з посиланням на конкретні умови договорів, укладених із третіми особами - перевізниками, роль Товариства у таких правовідносинах у кожному конкретному випадку, порядок розрахунків експедитора із замовником та особами, залученими до виконання угод з надання транспортно-експедиторських послуг, розмір їхньої винагороди тощо, що у сукупності б свідчило про характер діяльності позивача. У матеріалах ж справи такі договори відсутні, а копії актів виконаних робіт (наданих послуг), реєстрів виконаних робіт та банківських виписок не дають можливості пересвідчитись у тому, що перевізники залучалися позивачем з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань саме за договорами, укладеними із ПАТ «САН ІнБев Україна».

Перевірка та встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки останні безпосередньо впливають на порядок відображення позивачем у бухгалтерському (фінансовому) та податковому обліку показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань.

Поверховий підхід та неповнота при з`ясуванні обставин цієї справи призвели до поспішних висновків судів попередніх інстанцій про незаконність донарахування позивачу грошових зобов`язань по податку на прибуток підприємства, тому вимагають повторного і більш ретельного дослідження. Зазначені недоліки щодо обсягу, змісту, необхідності та достатності доказів унеможливлюють формулювання правового висновку. Їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи судом першої інстанції.

Стосовно ж висновку Інспекції про заниження Товариством податку на доходи фізичних осіб внаслідок неоподаткування доходу, виплаченого фізичним особам-підприємцям, які не являються працівниками позивача, слід зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.8 статті 177 ПК України встановлено, що під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб`єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Встановивши, що ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 , з якими позивач мав господарські відносини в межах обраних ними видів діяльності в ІІ-ІV кварталах 2011 року, І-ІІІ кварталах 2012 року, зареєстровані як суб`єкти підприємницької діяльності, що підтверджено наявними в матеріалах справи свідоцтвами про державну реєстрацію, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не є податковим агентом по відношенню до вказаних осіб та звільнений від обов`язку утримання податку на доходи у джерела їх виплати й подання щодо них розрахунків форми №1 ДФ.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року №0000501702, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Що ж до висновку акту перевірки про заниження позивачем податкового зобов`язання з ПДВ за листопад 2010 року за наслідками господарських операцій між Товариством та ТОВ «Центр-Євро-Транс-Плюс», Верховний Суд виходить з такого.

За правилами пункту 102.1 статті 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У справі, що розглядається, суди встановили, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Центр-Євро-Транс-Плюс» здійснювались у листопаді 2010 року й граничний строк подання декларації за цей період закінчився 20 грудня 2010 року, а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначення позивачу грошових зобов`язань з ПДВ за наслідками таких операцій поза межами строку у 1095 днів, встановленого пунктом 102.1 статті 102 ПК України, є обґрунтованим.

Відтак рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року №0008742207, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з ПДВ, по суті є правильними.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом другим частини першої статті 349 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, судові рішення підставі статті 353 КАС України підлягають частковому скасуванню, а справа у частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року №0008732207 - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року скасувати в частині вирішення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року №0008732207 та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду