ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2019 року

Київ

справа №0240/2167/18-а

адміністративне провадження №К/9901/20613/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

за участю секретаря судового засідання: Хлуд Т.Ю.,

учасники судового процесу:

представник позивача: Городецька А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (головуючий суддя: Кузьменко Л.В., судді: Франовська К.С., Шидловський В.Б.) у справі №0240/2167/18-а за позовом Приватного акціонерного товариства "Глуховецький гірничо-збагачувальний каоліновий комбінат" до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Глуховецький гірничо-збагачувальний каоліновий комбінат" (далі по тексту - позивач, ПрАТ "Глуховецький ГЗКК") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 6 квітня 2018 року за № 0003305301, 0003081401, 0002991401.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказував на те, що планова перевірка відповідачем не могла бути проведена, позаяк Законом України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 03 листопада 2016 року №1728-VIII (далі - Закон №1728-VIII) до 31 грудня 2018 року встановлено мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів, в тому числі і планових податкових перевірок щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Крім того, позивач зазначив, що ним, як підприємством гірничо-добувної промисловості з відповідним дозволом, правомірно було сплачено відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва в сумі 877473,13 грн. як разовий обов`язковий платіж та відображено зазначену суму у складі адміністративних витрат відповідно до пункту 18 П(С)БО 16 «Витрати».

Також заявник вважав, що має право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості придбаних (виконаних) невід`ємних поліпшень об`єктів основних засобів цілісного майнового комплексу, що орендується. При цьому джерела фінансування таких поліпшень не впливають на право орендаря на податковий кредит.

Щодо висновків податкового органу про ненарахування позивачем умовного продажу на каолін марки П-2, КР-1, ЛКС, який не використаний в господарській діяльності, а списаний з балансу підприємства як брак у виробництві, позивач зауважив, що від вказаного каоліну було отримано вторинну сировину або відходи, які в подальшому можуть бути використані у виробництві, а тому його не можна вважати таким, що не був використаний у господарській діяльності.

Стосовно господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 позивач вказав, що факт виконання робіт зазначеним контрагентом підтверджено належним чином складеними первинними документами, а тому відповідні витрати правомірно були відображені в бухгалтерському обліку позивача.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 7 грудня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення рішення №0003305301 від 6 квітня 2018 року в частині 28500 грн. основного платежу та 14250 грн. штрафних санкцій, №002991401 від 6 квітня 2018 року в частині 157945 грн. основного платежу та 78972 грн. штрафних санкцій. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ГУ ДФС у Вінницькій області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ПрАТ «Глуховецький ГЗКК» задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 грудня 2018 року скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги ПрАТ «Глуховецький ГЗКК» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 6 квітня 2018 року за №0003305301, №0003081401, №0002991401 з мотивів, викладених в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що на підставі наказу №122 від 11 січня 2018 року та направлень №130-134 від 25 січня 2018 року, №196 від 26 січня 2018 року посадовими особами ГУ ДФС у Вінницькій області в період з 25 січня 2018 року по 21 лютого 2018 року проведено планову виїзну документальну перевірку ПрАТ "Глуховецький ГЗКК" податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 1 січня 2015 року по 30 вересня 2017 року, за результатами проведення якої складено акт від 21 лютого 2018 року №168/1401/32130182.

Перевіркою встановлено порушення:

- підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України, пункту 7, пункту 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31 грудня 1999 року № 318 (далі - ПСБО), внаслідок чого занижено суму податку на прибуток в розмірі - 160645 грн., у тому числі: за 2015 рік у сумі 2700 грн.; за 2016 рік в сумі 157945 грн.;

- пункту 198.1 пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, внаслідок чого встановлено заниження позивачем суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 106011 грн., в тому числі: за квітень 2016 року на суму 56774 грн.; за червень 2016 року на суму 49237 грн.;

- пункту 198.1 пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1 пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого встановлено завищення підприємством заявлених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 139654 грн., в тому числі: за березень 2016 року на суму 17500 грн.; за серпень 2016 року на суму 22878 грн.; за листопад 2016 року на суму 24763 грн.; за грудень 2016 року на сум 4748 грн.; за березень 2017 року на суму 69765 грн.

На підставі проведеної перевірки та складеного акта відповідачем 6 квітня 2018 року винесено податкові повідомлення рішення:

- №0003305301, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 139654 грн. за основним платежем та 69828 грн. за штрафними санкціями;

- № 0003081401, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 106011 грн. за основним платежем та 53006 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0002991401, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 160645 грн. за основним платежем та 80323 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції відхилив доводи позивача про розповсюдження на спірні правовідносини мораторію, встановленого Законом України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 3 листопада 2016 року №1728-VІІІ (далі - Закон №1728-VІІІ), оскільки зазначений нормативно-правовий акт не визначає та не регулює питання, пов`язані із справлянням податків і зборів або порядку та умов проведення податковими органами відповідних перевірок та їх види. Окремо суд звернув увагу на факт допуску позивачем посадових осіб контролюючого органу до перевірки, а тому предметом розгляду у суді може бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства.

Оцінюючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем, за відсутності документального забезпечення записів бухгалтерського обліку, вартість продукції, яка підлягала переміщенню зі складу готової продукції до складу сировини (а саме каолінів марки П-2, ЛКС, КР-1), кваліфіковано як остаточний технічно неминучий брак, віднесений в рахунок собівартості продукції, але доказів використання вибраковуваної продукції у господарській діяльності, її реалізації у складі готової продукції та фактичної сплати податкового зобов`язання з реалізації такої продукції не надано. При цьому суд частково не погодився з Висновком експертного дослідження від 6 вересня 2018 року №2 з посиланням на положення статей 101,104, 108 КАС України.

З приводу витрат, понесених позивачем за наслідками виконання ФОП ОСОБА_1 умов договору від 1 грудня 2014 року №11/11-1, суд першої інстанції зауважив, що всі роботи за вказаним договором було виконано у грудні 2014 року, а тому віднесення сум податку на прибуток до складу адміністративних витрат у січні 2015 року правильно було визначено відповідачем як завищення зазначених сум за цей період.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу адміністративних витрат звітного періоду сум втрат сільськогосподарського і лісового виробництва суд першої інстанції вказав, що зазначений платіж є разовим обов`язковим платежем до бюджету, який не включений до складу витрат на розвідку корисних копалин, а тому позивачем не було порушено положення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України при віднесенні спірних сум до складу адміністративних витрат. Стосовно вартості робіт з поліпшення орендованого державного майна, джерелом яких є накопичені амортизаційні відрахування у вигляді додаткового капіталу, суд зазначив, що останні підпадають під кваліфікацію операцій, що здійснені в межах балансу такого суб`єкта господарювання та з бази оподаткування яких слід нараховувати податкове зобов`язання. Втім, суд не погодився з висновком контролюючого органу про завищення відповідачем податкового кредиту на суму 28500 грн., оскільки зазначена сума ним до відшкодування на суму 11000 грн. взагалі не заявлялась, а щодо суми 17500 грн. у травні 2016 року була подана уточнююча декларація про зняття відповідної податкової накладної.

Скасовуючи вказане рішення та приймаючи нове про задоволення позову в повному обсязі, апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про не розповсюдження дії мораторію на проведення перевірки органами ДФС, оскільки станом на час проведення спірної перевірки (з 25 січня 2018 року по 21 лютого 2018 року) ще не діяла постанова Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2018 року №1104 «Про затвердження переліку органів державного нагляду (контролю), на які не поширюється дія Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - постанова №1104). Проведення незаконної перевірки, на переконання суду апеляційної інстанції, нівелює усі її правові наслідки.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління ДФС у Вінницькій області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги контролюючий орган вказує на порушення апеляційним судом положень статті 308 КАС України внаслідок розгляду уточнених позовних вимог позивача щодо визнання протиправними дій відповідача в частині проведення планової виїзної перевірки під час дії мораторію на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. На переконання відповідача, суд апеляційної інстанції ототожнює збільшення кількості позовних вимог із можливістю збільшення їх розміру, що передбачено приписами статті 47 КАС України, при цьому вимога щодо скасування наказу про проведення перевірки не заявлялась. Крім того, якщо допуск до податкової перевірки відбувся, то в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства.

ПрАТ «Глуховецький ГЗКК» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін, як законне та обґрунтоване. Позивач вказує на те, що доводи відповідача про зміну позивачем позовних вимог не відповідають дійсності, оскільки ухвалою від 7 листопада 2018 року відповідна заява позивача була йому повернута. Суд апеляційної інстанції відповідно до резолютивної частини оскаржуваної постанови також не виходив за межі апеляційної скарги позивача.

На думку позивача, висновки здобутого із порушенням законодавства доказу (в даному випадку - акта перевірки) не можуть нести будь-яких наслідків для позивача. Допуск відповідача до перевірки не позбавляє платника податків права на оскарження податкових повідомлень-рішень з цих підстав. Позивач наголошує на відсутності у касаційній скарзі контролюючого органу заперечень стосовно проведення податкової перевірки підприємства позивача саме під час дії мораторію. За позицією позивача, до встановлення КМУ відповідних виключень серед державних органів проведення планових перевірок у 2018 році було заборонено. При цьому постанова №1104, яка набула чинності лише з 23 лютого 2018 року, також не підлягає застосуванню, оскільки станом на дату її прийняття (18 грудня 2017 року) у КМУ були відсутні повноваження щодо встановлення такого переліку виключень.

Крім того, позивач вказує на відсутність вмотивованого рішення за скаргою ПрАТ «Глуховецький ГЗКК» до ДФС України як на одну із підстав скасування спірних податкових повідомлень-рішень відповідно до положень частини другої пункту 56.9 статті 56 ПК України. Також заявник звертає увагу на невідповідність касаційної скарги вимогам статті 330 КАС України, зокрема в частині не зазначення того, в чому саме полягає неправильність застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

По суті виявлених порушень позивач наголошує на правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості ремонтних робіт орендованого приміщення. З приводу списаного зі складу готової продукції на склад сировини у зв`язку із браком каоліну позивач зазначає про використання останнього у господарській діяльності шляхом отримання вторинної сировини або відходів, які можуть бути використані у господарській діяльності. Доказів протилежного відповідачем не надано.

У судовому засіданні представники позивача - адвокати Городецька А.Д., Мінін О.А., Куленко О.Я., заперечували проти задоволення касаційної скарги, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови апеляційного суду. Представники позивача додатково наголосили на існуванні у спірний період мораторію, встановленого Законом №1728-VІІІ, що нівелює усі наслідки проведеної контролюючим органом перевірки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Щодо посилань скаржника на вихід суду апеляційної інстанції як за межі апеляційної скарги, так і за межі адміністративного позову, колегія суддів зазначає про їх безпідставність та необґрунтованість, оскільки судом відповідно до резолютивної частини оскаржуваної постанови було вирішено питання лише стосовно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції враховує, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року було повернуто позивачу заяву про зміну позовних вимог (том 3 а.с.4).

При цьому, задовольняючи вимоги адміністративного позову, апеляційний суд надав правову оцінку можливості контролюючих органів взагалі проводити перевірки у період з 1 січня 2018 року по 23 лютого 2018 року, з огляду на запроваджений Законом №1728-VІІІ мораторій. Колегія суддів касаційного суду зазначає, що такі обставини наводились позивачем серед підстав поданого ним адміністративного позову та їм в подальшому була надана правова оцінка судом першої інстанції. Апеляційна скарга також була вмотивована, серед іншого, цими доводами, а тому посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 308 КАС України є безпідставними.

Разом з тим, оцінюючи оскаржувану постанову в частині правильності застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень Закону №1728-VІІІ, колегія суддів зазначає наступне.

З 1 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 7 грудня 2017 року №2246-VIII (далі - Закон №2246-VIII), пунктом 9 «Прикінцевих положень» якого внесено зміни до Закону №1728-VIII та подовжено на 2018 рік дію мораторію на перевірки господарської діяльності.

Статтею 2 Закону №1728-VIII встановлено до 31 грудня 2018 року мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до статті 6 Закону №1728-VIII встановлено, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю) органами, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. (стаття 6 у редакції Закону №2246-VIII, яка діє з 1 січня 2018 року).

На виконання зазначених законодавчих приписів, Постановою №1104 затверджено Перелік органів державного нагляду (контролю), на які не поширюється дія Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Одним із таких органів є ДФС та її територіальні органи. Зазначена постанова КМУ опублікована 23 лютого 2018 року.

Відповідно до статті 1 Закону №1728-VIII у цьому Законі терміни "державний нагляд (контроль)", "заходи державного нагляду (контролю)", "органи державного нагляду (контролю)" вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V). З огляду на наведене, визначаючи сферу застосування Закону №1728-VIII в частині суб`єктів, які здійснюють заходи контролю та їх видів, слід звернутися до Закону №877-V.

У значенні, наведеному в статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

У статті 2 Закону №877-V визначено сферу його дії. Так, частина четверта зазначеної статті встановлює, що заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Отже, Закон №877-V встановлює застереження щодо поширення його норм на проведення заходів контролю, зокрема органами Державної фіскальної служби. В даному випадку, застосування норм Закону №877-V здійснюється лише з урахуванням особливостей спеціального нормативно-правового акта, який регулює податкові правовідносини, а саме Податкового кодексу України, який є системоутворюючим у сфері податкового регулювання.

ПК України, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1. статті 1 ПК України).

Стаття 3 ПК України встановлює, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Згідно з пунктом 5.2 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Пунктом 7.3 статті 7 ПК України передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

У пункті 40.1 статті 40 ПК України встановлено, що цей розділ визначає порядок адміністрування податків та зборів, визначених у розділі I цього Кодексу, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 41.3 статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.

Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів визначається законодавством України.

З аналізу наведених правових норм у їх сукупності вбачається, що питання оподаткування та адміністрування податків і зборів є нерозривними та взаємопов`язаними.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, термін «державний нагляд (контроль)» у визначенні Закону №877-V не може бути розповсюджений на поняття адміністрування податків і зборів, наведене у підпункті 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України. За відсутності у відповідному нормативно-правовому акті, зокрема у Законах №877-V, №1728-VIII, прямого посилання на порядок здійснення органами ДФС України адміністрування податків і зборів, в тому числі шляхом проведення перевірок, враховуючи положення статей 1, 3, 5, 7, 41 ПК України у їх сукупності та взаємозв`язку, застосуванню підлягають саме норми ПК України.

Оскільки, ні Законом №1728-VIII, ні Законом №2246-VIII не вносились зміни до ПК України, яким керувався відповідач під час виконання контролюючих функцій, як і не містять зазначені закони посилань щодо зміни порядку здійснення органами ДФС України контролюючих заходів у вигляді перевірок, то Закон України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не підлягає застосуванню до податкових правовідносин, які врегульовані ПК України, що помилково не врахував суд апеляційної інстанції.

Відповідна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року (справа №808/929/18), від 11 березня 2019 року (справи №820/238/18, №806/1195/18), від 11 квітня 2019 року (справа №802/853/18-а).

В межах спірних правовідносин оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягали оцінці саме з огляду на суть виявлених контролюючим органом податкових порушень. Судом першої інстанції означені вимоги було виконано.

Втім, апеляційний суд переглянув оскаржене рішення суду лише в частині можливості здійснення податкової перевірки контролюючим органом, але дійшов помилкового висновку про поширення на спірні правовідносини обмежень, встановлених Законом №1728-VIII.

Разом з тим, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 грудня 2018 року в межах решти доводів апеляційної скарги відповідно до приписів статті 308 КАС України судом апеляційної інстанції переглянуто не було.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції мав надати належну правову оцінку посиланням позивача в апеляційній скарзі щодо правомірності віднесення ним до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі вартості ремонтних робіт орендованого приміщення. Для вирішення даного питання слід встановити, які саме умови встановлені законом для віднесення до складу податкового кредиту сплачених сум ПДВ (зокрема, чи має значення факт перебування основних фондів у власності платника та сплата таких сум за рахунок амортизаційних відрахувань; чи потрібен дозвіл орендодавця на здійснення відповідних поліпшень) та чи були вони виконані позивачем. При цьому для правильного вирішення справи також необхідно дослідити податкові накладні, які містяться в матеріалах справи щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Спецтехмонтаж-Сервіс» та ТОВ «Юга-Бум» з наданням належної оцінки доводам позивача про те, що сплачені за вказаними податковими накладними суми ПДВ не брали участь у формуванні податкового кредиту.

Оцінюючи правомірність висновків контролюючого органу щодо необхідності нарахування ПДВ на суму собівартості списання бракованої продукції (каоліну марки П-2, КР-1, ЛКС), як товару, що використовується в операціях, що не є господарською діяльністю, необхідним є встановлення подальшого руху каоліну, переміщеного на склад сировини із браком, з метою встановлення факту дійсного використання останнього у господарській діяльності позивача.

Окрім наведеного, оцінці суду апеляційної інстанції також підлягають доводи ПрАТ «Глуховецький ГЗКК» щодо відсутності вмотивованого рішення ДФС України за наслідками розгляду поданої позивачем скарги на спірні податкові повідомлення-рішення як підстави для їх скасування, а також щодо можливості врахування в якості доказу у справі долученого позивачем до матеріалів справи Висновку експертного дослідження від 6 вересня 2018 року №2.

При цьому суд касаційної інстанції відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу зауваження ПрАТ «Глуховецький ГЗКК» щодо її невідповідності положенням статті 330 КАС України. Так, відповідність касаційної скарги вимогам зазначеної норми КАС України перевіряється на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі і за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги або відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі (частина перша статті 334 КАС України). Під час вирішення означених питань необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

При відкритті провадження у даній справі судом касаційної інстанції було враховано наявність у доданих до касаційної скарги матеріалах відомостей щодо ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (таку інформацію містить подана відповідачем довіреність), а вимоги щодо зазначення такого реквізиту щодо інших учасників справи частина перша статті 330 КАС України не містить. Відсутність у касаційній скарзі відомостей щодо дати отримання оскарженого судового рішення не мало вирішального значення при перевірці дотримання строку на касаційне оскарження з огляду на подання скарги у тридцятиденний строк з моменту винесення рішення. Зазначені у касаційній скарзі підстави для перегляду постанови суду апеляційної інстанції свідчили про можливе порушення останнім норм процесуального права, що могло бути перевірено лише за наслідками касаційного перегляду.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції не додержано норм процесуального права задля з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а тому справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі №0240/2167/18-а скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 12 вересня 2019 року.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду