Справа № 420/6844/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (з урахуванням ухвали суду від 26.03.2019 року про заміну первісного відповідача по другій позовній вимозі належним відповідачем) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому (з урахуванням заяви на усунення недоліків та зменшення вимог позову) позивач просить зобов`язати відповідача:

- скасувати номер УНЗР позивача – № 1988102000500 та вивести його з реєстру ЄДДР України;

- знищити номер УНЗР позивача – № 1988102000500.

Ухвалами суду від 04.02.2019 року: відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; від 26.03.2019 року: замінено первісного відповідача по другій позовній вимозі належним відповідачем.

В судове засідання 27.05.2019 року сторони та/або їх представники не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду. (а.с.132)

27.05.2019 року від позивача до суду надійшла заява про продовження розгляду справи без участі позивача в порядку письмового провадження. (а.с.133) Від відповідача будь-яких заяв, в тому числі про перенесення судового розгляду, до суду не надійшло.

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно зі змістом адміністративного позову, відповіді на відзив та пояснень щодо окремих питань, які виникли при розгляді справи, позивач обґрунтовує заявлені вимоги із зазначенням таких фактичних обставин:

- позивачем було отримано паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 08.05.2015 року. Під час отримання вищеназваного документа йому було присвоєно номер 1988102000500 у Єдиному державному демографічному реєстрі України. З наслідками цих дій його ніхто не ознайомив. Паспорт було повернуто до міграційної служби 12.09.2018 р. Згідно норм діючого законодавства з персональними даними позивача було вчинено: витребувана згода на обробку персональних даних; присвоєно УНЗР (унікальний номер запису реєстру); включено ці дані до ЄДЦР (єдиний державний демографічний реєстр). Всі вище означені дії надали право у майбутньому володільцю бази даних здійснення будь-яких маніпуляцій з персональними даними позивача, тим самим і фізичним тілом суб`єкта персональних даних особи;

- з питанням знищення та скасування номера УНЗР позивач звернувся до органів міграційної служби, а саме: Головного Управління ДМС України в Одеській області Чорноморського міського відділу і у Головне Управління ДМС України в Одеській області, де зазначив, що у зв`язку зі своїми переконаннями має намір відмовитися від паспорта громадянина України для виїзду за кордон та знищення номеру УНЗР. Листами відповідача без № від 21.09.2018 р. та ГУ ДМСУ у Одеській обл. Чорноморського міського відділу інд. 28 вх. № 1295 від 12.09.2018 р., надані відповіді про розгляд заяв. Проте позитивних рішень по суті його питання так і не отримано; листи містять перелік нормативно-правових актів та не містять обґрунтованих причин у відмові;

- зі змісту відповідей суб`єкта владних повноважень можливо зробити наступні висновки: належним чином оформлені відмови (згідно норм діючого законодавства - ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр»), у позивача відсутні, у результаті чого склалась спірна ситуація між суб`єктом владних повноважень та фізичною особою; відмова у вчиненні певних дій у скасуванні номера УНЗР;

- відповідно до постанови КМУ від 25.03.2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України», з 11.01.2016 року Державна міграційна служба України розпочала здійснювати оформлення та видачу внутрішніх паспортів громадян України у вигляді пластикової картки типу ID-1 з відповідною методикою, а саме: присвоювання номера - унікального номера запису реєстру. Ситуацію загострило прийняття КМУ Постанови № 745 (від 26.10.2016), у якій відсутня інформація про можливість вилучення та знищення номера УНЗР. Такі обмеження грубо порушують конституційні права громадян, передбачені статтями: ст.ст. 21-24, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 67, 68 Конституції України. Оскільки громадяни, які за релігійними переконаннями відмовляються від отримання паспорта з безконтактним електронним носієм, від присвоєння УНЗР та від зняття біометричних даних, обліку персональних даних в ЄДДР, тим самим вони позбавляються права на проживання у державі;

- ст. 16 Закону про ЄДДР у редакції Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI, було гарантовано право осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, присвоєння номеру УНЗР, на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до бази даних міграційної служби. Таке право є непорушним та не може бути скасовано, оскільки відповідно до статті 22 Конституції України: не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. До введення у дію ЗУ «Про ЄДДРУ» таке право було надане законодавством України;

- на підставі права, гарантованого статтею 16 Закону про ЄДДР у редакції Закону України від 20.11.2012 № 5492-VІ, громадянин за релігійними переконаннями має право як отримати паспорт громадянина України без електронного носія, так і просити про скасування та знищення номера УНЗР. Крім того, статтею 32 Конституції України гарантовано право громадян на відмову від обробки персональних даних про них. Виключенням з цього правила є умова, коли така обробка прямо передбачена законом та лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Слід розуміти, що Закон про ЄДДР, як самою назвою, так і всім змістом, передбачає встановлення нового реєстру, за яким передбачається обліковувати громадян України, при цьому, створюється унікальний номер запису в реєстрі (УНЗР) із персональних даних громадянина. Закон про ЄДДР вимагає від громадян особистого підпису під заявою про включення персональних даних до реєстру та формування унікального номеру, що оскаржується нами, оскільки такі дії суперечать реалізації прав і свобод, передбачених законодавством України. Під УНЗР буде зберігатися вся особиста інформація про людину в електронних базах даних Єдиного державного демографічного реєстру. Будь-яка взаємодія громадянина з державою у всіх сферах життєдіяльності здійснюватиметься тільки через його особистий номер;

- присвоєння номера УНЗР є неприйнятним по суті оскільки у документах ICAO Doc 9303 на основі яких, було розроблено законодавство України у сфері видачі ID-паспортів чітко сказано про те, що номер присвоюється саме по відношенню до особи і носить визначення «Personal number», що в перекладі на українську означає «Особистий номер», а в законодавчих документах цілком відповідає номеру УНЗР з усіма відповідними ознаками і характеристиками. Тобто очевидною є підміна визначення «Personal number» на УНЗР;

- позивач звернувся до відповідача про те, що він не має наміру мати номер УНЗР. Надалі позивач також звернулась із заявою до Чорноморського МВ ГУ ДМС у Одеській області, щоб знищити номер УНЗР гр. ОСОБА_1 , така дія не заборонена діючим законодавством України, а навпаки це дозволяється проводити (згідно ст. 15 ЗУ « Про захист персональних даних»). У разі відмови, позивач просив надати конкретну відповідь та повідомити про це письмово на адресу заявника, із посиланням на законодавчі акти та із зазначенням порядку оскарження такої відмови. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду;

- цифровий ідентифікатор особистості УНЗР формується і може бути записаний за таким же принципом, як і штрих-код на товар (згідно системи EAN-13 міжнародного стандарту ISO/IEC 14443А). Це видно при порівнянні процедури формування УНЗР та структури формування коду EAN-13 UPC а саме: у структурі номерів штрих-коду системи ЕАN-13 міститься число « 666», тобто символіка, яка ображає почуття православних віруючих громадян України. Про наявність числа 666 в ідентифікаторах системи ЕАN свідчать висновки комісій вчених-експертів з наукових інститутів України, які були зроблені на запит Народного депутата України Вадима ОСОБА_2 щодо властивостей і характеристик будь-яких ідентифікаторів особистості: експертиза № 67/5-506 від 01.11.2010, Інститут Електродинаміки НАН України: «Кодування інформації у якості базового коду містить ключову послідовність 666...»; експертиза № 01-2559 від 11.11.2010 р., Вінницький Національний Аграрний Університет; експертний висновок вчених-експертів з Львівського Регіонального Інституту Національної Академії Державного Управління;

- жоден закон України не дозволяє присвоювати будь-які номери своїм громадянам. Сам факт присвоєння людині номера суперечить висновкам Нюрнберзького трибуналу 1946 р., що ратифікований ВРУ під номером 3248-VI, від 19 квітня 2011 року, і не має строку давнини, який прямо засудив присвоєння номерів по відношенню до людини і визнав такі дії злочином проти людяності. Таким чином, грубо порушується законне право особи на ім`я, яке встановлено ст. 28 Цивільного кодексу України;

- доказом перевищення важливості значення УНЗР над ім`ям людини є і послідовність вимог в заяві-анкеті, куди вносяться такі персональні дані про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, а саме: « 1. відцифрований образ обличчя; 2. унікальний номер запису в Реєстрі; 3. ім`я особи...»;

- рішенням Верховного Суду Великої Палати у справі № 806/3265/17 від 19.09.2018 року, а саме: «Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VІ, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI). Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону). Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних. Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи. Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів. України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи...»;

- позивач є прихожанкою одного з приходів Української Православної Церкви. У своєму віровченні, що викладене у Священному Писанні та Священному Переданні, у своїх офіційних документах, церква надала чітку оцінку щодо прийняття електронних документів. Всі дії, які стосуються відмови від прийняття ІД-картки та номера УНЗР повністю співпадають з позицією УПЦ і у разі їх прийняття, позивач може порушити канони віровчення церкви;

- у разі відмови особи від номера УНЗР, його конституційні права, не можуть бути порушені та органи ДМСУ зобов`язані вчинити певні дії;

- позивач своїм життям та своєю діяльністю довів, що він глибоко віруюча людина і по її переконанням та канонам віри, ні в якому разі не може прийняти заміну свого імені, наданого при Хрещенні, на будь-яке (цифрове);

- право використання імені фізичною особою у повсякденному житті. Ім`я фізичної особи є особистим не майновим благом, яке індивідуалізує її у суспільних відносинах. Значення імені фізичної особи полягає, насамперед у тому, що саме під власним ім`ям фізична особа набуває права власності, вчиняє правочини, успадковує належне їй майно. Отже фізична особа має право на ім`я; використання свого імені у всіх сферах діяльності;

- до міграційних органів були подані заяви позивача, про вчинення певних дій, які повністю ґрунтуються на положеннях статей Конституції та Законів України, а не тільки ЗУ «Про ЄДДР». У своїх відповідях органи ДМСУ відмовили у задоволенні заявлених вимог, посилаючись на дію Закону, а саме: видача тільки біометричного паспорту. Інші вимоги, які ґрунтуються на положеннях статей Конституції та Законів України, а саме: видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки, органи ДМСУ у своїх відповідях взагалі проігнорували;

- у відзиві державного органу ДМСУ, при зверненні до позивача відносно начебто не належним чином оформленого звернення до державного органу, містяться порушення положень Інструкції «Про затвердження Порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Державних та територіальних органах України». Указана інструкція своїм змістом співпадає зі змістом інструкції ДФС України. У інструкціях говориться, що рішення про відмову у задоволенні вимог, викладених у заяві, доводиться до відома громадянина у письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення; звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі порушені питання, прийнято обґрунтоване рішення, ужито необхідних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду. Таким чином, якщо відповідачі вважали, що у поданих документах відсутні належні данні. Тобто: заяви не були повернуті позивачу і не були належно розглянуті; можливо зробити висновок - міграційні органи не вчинили належним чином дії, які регламентовані інструкціями. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 12.05.2011 року справа № К-14097/08;

- суду необхідно звернути увагу на той факт, що органи міграційної служби переходять на обґрунтування своїх позицій, користуючись нормами Закону. Не розібравшись з суттю питань, представник ДМСУ безпідставно посилається на дію норм порядку, передбаченого Законом. Порядком порушуються конституційні права позивача, а саме: право на працю (ст. 43 Конституції України); вимагається надання персональних даних, що не передбачено нормою Конституції Україні (ст.32). Порядок не передбачає виключення з Державного реєстру присвоєного людині номера УНЗР та усієї інформації стосовно неї. А це суперечить ст. 15 Закону України «Про захист персональних даних», за яким любий громадянин має право пред`явити вимогу на знищення любої інформації про себе. Сумуючи вище викладене, можливо сказати, що діючими нормами законодавства передбачено використання свого імені у всіх сферах діяльності, без заміни на цифровий кодифікатор: - ст.ст. 32, 34, 35 Конституції України; ст.ст. 28, 294, 296 Цивільного Кодексу України; ст.ст. 5, 8, 11, 15 ЗУ «Про захист персональних даних». Тому посилання на ПК є неправомірним;

- у відзиві міститься інформація, про те, що позивач просить видалити ідентифікаційний номер, який надано при оформленні паспорту. Але жодного згадування про вилучення номера не міститься ні у позові, ні у вимогах. Прерогатива видалення ІН належить тільки органам ДФС України. Суть позову - видалення номеру УНЗР з бази даних міграційної служби;

- з відзиву йдеться посилання на норми ЗУ № 5492-VI. Але у поясненнях своєї правової позиції позивач взагалі не посилається на цей правовий документ. У поясненнях міститься посилання на судове рішення Конституційного суду від 2012 року, де чітко надано пояснення: яким чином може використовуватися конфіденційна інформація щодо громадянина України. У поясненнях своєї позиції відповідач посилається на начебто системний аналіз норм права. Але хто проводив даний аналіз у спірному питанні взагалі не зрозуміло. У відзиві, у поясненнях відповідача, відсутнє звернення до норм Конституції України, а саме норми ст.ст. 19, 24 та 35, на які посилається позивач, гарантують захист його порушених прав. У відзиві міститься посилання на норми ЗУ «Про захист персональних даних», а саме: ст. 11 - згода надається особисто, шляхом надання персонального дозволу на обробку персональних даних носія; але ні з наслідками надання згоди, ні з процесом їх вилучення володілець бази даних пояснення позивачу не надав; ч. 1-3 ст. 15 встановлюється те, що персональні дані видаляються або знищуються при « 2) припиненні правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником...»;

- позивач повернув паспорт № НОМЕР_1 до державного органу, тим самим правовідносини були припинені. Де повністю підтверджує правоту підходу у вирішенні спірного питання позивача;

- рішенням Пленуму Верховного Суду від 16.11.2018 року підтверджено правильність винесеного судового рішення Великою палатою Верховного Суду від 19.09.2018 року;

- робота з первинними персональними даними у першу чергу покладається на територіальні органи УДМС в областях належної підлеглості, а саме: вилучення (виведення з реєстру); скасування (очищення ячейки пам`яті у сервері - накопичувачі персональних даних реєстру) та знищення (кінцеве унеможливлювання використання номера). Тобто позовні вимоги повинні бути виконані саме Управлінням ДМС України в Одеській області і твердження представника про те, що вище указані зобов`язання не стосуються УДМС, є хибними.

Згідно з відзивом на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, із зазначенням таких фактичних обставин:

- 12.09.2018 до Чорноморського МВ звернулась ОСОБА_3 , із заявою, в якій просила прийняти паспорт та анулювати його, вчинити дії щодо вилучення інформації про неї у Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄД ДР) та знищити № (УНЗР). Чорноморським МВ у межах строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян» надано позивачу письмову відповідь на її заяву з відповідними роз`ясненнями, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 08.05.2015, органом видачі 5120 - знищено, відповідна інформація внесена до бази ЄІАС «УМП» «Недійсні документи»;

- 21.09.2018 до ГУ ДМС України в Одеській області звернулась ОСОБА_3 , із заявою, в якій просила вилучити з ЄДДР всю інформацію про її УНЗР № 1988102000500, та анулювати його, оскільки це суперечить її внутрішнім переконанням. ГУ ДМС України в Одеській області надано позивачу письмову відповідь на її заяву з відповідними роз`ясненнями, що правових підстав для видалення персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру, немає;

- позивач, при оформленні закордонного паспорта, надав згоду на обробку його персональних даних. Разом з тим, в подальшому позивач відмовився від закордонного паспорта та звернувся до відповідача з проханням вилучити всі дані з Державного Демографічного реєстру, зазначаючи, що останнє нібито обмежує його права сповідувати свою віру, та здійснює втручання в його особисте та сімейне життя. Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону 2297-VІ передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню лише у разі: припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом. Однак, в даному конкретному випадку питання щодо припинення правовідносин не стосується спірних правовідносин, оскільки наявний спеціальний закон, який регулює правовідносини, які склались між сторонами, а саме Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VІ від 20.11.2012, відповідно до якого, не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру. Тобто, позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але ніяк не вилучення її, в зв`язку з релігійними переконаннями;

- що ж стосується позиції позивача про те, що при не вилученні інформації з ЄДДР нібито порушуються її права, гарантовані ст.ст. 28, 32, 35 Конституції України, відповідач зазначає, що статтями Конституції передбачено, що кожен дійсно має право на повагу до його гідності (це назва статті), а згідно диспозиції цієї статті, в ній конкретизується правила поведінки, яких повинні дотримуватись усі без виключення учасники правовідносин, тобто ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Проте, до спірних правовідносин, які склалися між сторонами по даній справі, не відносяться вищезазначені норми, оскільки відповідач не допускав стосовно позивача вказаних дій та ніякого втручання в особисте і сімейне життя позивача не відбулось, оскільки, як вже зазначалось вище, позивач самостійно звернувся до відповідача та надав згоду на обробку своїх персональних даних;

- щодо посилань позивача з приводу присвоєння унікального номера та порушення його права на свободу віросповідання, відповідач зазначив, що останні не можуть слугувати підставою для того, щоб порушувати/не виконувати відповідачем вимоги Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та/чи робити з нього винятки. На думку ГУ ДМС України в Одеській області такий підхід позивача є недопустимим, оскільки буде суперечити наведеним конституційним положенням статей 24 і 35 Основного Закону, а також може призвести до зловживань з боку окремих осіб та/або їх груп з метою уникнення виконання покладених на них законом обов`язків;

- організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені на законодавчому рівні, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання;

- доводи позивача щодо дискримінації з боку ГУ ДМС України в Одеській області за релігійною, віковою ознакою або порушення права на ім`я, нічим не підтверджені;

- твердження позивача про присвоєння йому унікального коду (індивідуального штрих-коду) замість ім`я та використання цього числового коду замість ім`я, позивачами документально не доведено;

- жодних виключень за релігійними переконаннями громадян Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», не містить;

- ГУ ДМС України в Одеській області не вважає повідомлення відповідача про відсутність правових підстав для видалення персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру, як неспіврозмірне обмеження свободи позивача на вираження своїх релігійних поглядів та переконань, втручання в особисте та сімейне життя оскільки, держава має право мати інформацію щодо своїх громадян для захисту суспільної безпеки і порядку;

- 12.11.1973 Україна ратифікувала Пакт про громадянські та політичні права, 25.07.1991 Україна ратифікувала Факультативний Протокол до Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, чим визнала компетенцію Комітету по правам людини.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно з даними довідки Чорноморського МВ ГУ ДМС України в Одеській області від 04.09.2018 року № 28/2004 (а.с.76), виданої позивачу, ОСОБА_1 08.05.2015 року документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 Чорноморським МВ ГУ ДМС України в Одеській області та надано УНЗР 1988102000500.

12 вересня 2018 року позивач звернувся до голови Чорноморського МВ ГУ ДМС України з заявою, інд. 28 вх. № 1295, в якій останній просив, зокрема: прийняти паспорт та анулювати його; вчинити дії про вилучення інформації про позивача у Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄДДР) та знищити № УНЗР. (а.с.18)

Відповідно до змісту вказаної заяви, її подано з таких підстав, зокрема:

- позивач 8 травня 2015 р. в органах ДМС України, а саме Чорноморського МВ ГУ ДМС України отримав міжнародний паспорт України 8 травня 2015 р. серія НОМЕР_3 , позивачу без його згоди було присвоєно УНЗР – унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі № 1988102000500, який є незмінним (ЄДДР); і з точки зору численних наукових експертиз, по суті, є новим міжнародним цифровим ім`ям об`єкту обліку (людини) у Всесвітній комп`ютерній системі. УНЗР, як і ІПН, записуються в міжнародній системі EAN (666) і має усі «імені звіра» і «числа імені його» згідно з Откровенням Св. Апостола Іоанна Богослова (гл.13:16-18) (далі – Откровення), тобто є новим міжнародним бісівським ім`ям людини, без якого не можна буде нічого ні купити, ні продати;

- за своїми релігійними переконаннями позивач відкликає свою згоду на обробку його персональних даних.

Листом від 12.09.2018 року № 2058 (а.с.19) Чорноморський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідь на заяву позивача від 12.09.2018 року повідомив позивача, що його паспорт громадянина України для виїзду за кордон серія НОМЕР_3 виданий 08.05.2015 року, органом видачі 5120 – знищено, відповідна інформація внесена до бази ЄІАС «УМП» «Недійсні документи».

21.09.2019 року позивач подав відповідачу звернення, в якому, керуючись ст.ст. 22, 32, 34, 35 Конституції України, законами України «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян», ст. 15 Закону України «Про захист персональних даних», просив, зокрема, вилучити з ЄДДР всю інформацію про його № УНЗР № 1988102000500, та його анулювати. (а.с.20)

Відповідно до змісту вказаного звернення, його подано з таких підстав, зокрема:

- позивач 08.05.2015 року звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області Чорноморського міського відділу з питанням про оформлення міжнародного паспорту України, після оформлення належних документів та вчинення певних дій міграційної служби України, позивачу було видано міжнародний паспорт серія НОМЕР_3 . Під час оформлення документа позивачу було присвоєно УНЗР, а саме: № 1988102000500. Після детального ознайомлення з наслідками присвоєного йому вище указаного номера, у позивача виникла необхідність відмовитись від нього та просити міграційну службу його анулювати;

- дана вимога базується на внутрішньому переконанні позивача та експертного висновку інституту кібернетики імені В ОСОБА_4 . Глушкова (2018 р.);

- згідно з ГУ ДМС України в Одеській області Чорноморського міського відділу повідомлення від 12.09.2018 року № 2058, паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 знищено.

Листом від 27.09.2018 року № Р-1472/6/5101-18 (а.с.21-22) відповідач, розглянувши звернення позивача про видалення персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру, повідомив позивача, зокрема, що:

- відповідно до статей 35, 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань;

- правові та організаційні засади та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру і видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, регулюються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. за № 5492-VІ;

- статтею 9 Закону визначені права осіб, персональні дані (інформація про особу) яких внесені до Єдиного державного демографічного реєстру;

- вказаним Законом не передбачено підстави та право особи вимагати видалення будь-яких даних з вищевказаного реєстру;

- відповідно до пункту 6 частини другої статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єкт персональних даних має право пред`явити вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;

- крім того, вичерпний перелік підстав для видалення або знищення персональних даних встановлений частиною другою статті 15 вищезазначеного Закону;

- так, персональні дані піддягають видаленню або знищенню у разі:

- закінчення строку зберігання персональних даних, визначеною згодою суб`єкта персональних даних на обробку цих даних або законом;

- припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником бази, якщо інше не передбачено законом;

- видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого;

- набрання законної сили рішення суду щодо видалення або знищення персональних даних;

- відповідно до статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що унікальний номер запису в Реєстрі (далі – УНЗР) є незмінним, який формується автоматично після проведення ідентифікації особи у разі, якщо інформацію про особу вносять до Реєстру вперше;

- крім того, відповідно до частини шостої статті 10 Закону відмова заявнику у внесенні інформації до Реєстру, зокрема у виправленні, поновленні та анулюванні внесеної інформації, може бути оскаржена в порядку, встановленому законом;

- також слід зазначити, що Реєстр – це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення внесеної Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру;

- оскільки Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не передбачає підстави та право вимагати видалення даних з Реєстру, УНЗР не може бути видалено з Реєстру якщо особа отримувала документи, що посвідчують особу чи її спеціальний статус, із застосуванням засобів Реєстру;

- отже, у особи, яка отримала паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, відсутні підстави для повернення дійсного та придатного до використання паспорта. Водночас, наголошуємо, що відповідальність та обов`язок за зберігання паспорта громадянина України покладається на особу, на ім`я якої його було видано.

Не погоджуючись, фактично, з листом-відповіддю відповідача від 27.09.2018 року № Р-1472/6/5101-18, позивач звернувся до суду із вищенаведеними позовними вимогами.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.23-43):

- довідки від 26.06.2018 року № 317, виданої Спасо-Преображенським Храмом Одеської єпархії Української Православної Церкви, про те, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з жовтня 2017 року є старанною прихожанкою і активним членом парафіяльних зборів Спасо-Преображенського Храму м. Чорноморськ;

- витягу з Конституції Португальської Республіки 25 квітня 1974 року;

- експертного висновку стосовно питань, пов`язаних з електронною ідентифікацією осіб, проведеного Інститутом кібернетики ім. В.М. Глушкова НАНУ, Київ, 2018 р.;

- висновку № 20 від 16.03.2005 року Європейської групи по етиці в науці і нових технологіях для Європейської комісії: етичні аспекти імплантації засобів інформаційно-комунікаційних технологій в людське тіло;

- висновку № 26 від 22 лютого 2012 року Європейської групи з етики в науці і нових технологій для Європейської комісії: етика інформаційних та комунікаційних технологій.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): законами України: «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VI (далі – Закон № 2297-VI); «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI (далі – Закон № 5492-VI); Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 р. № 1001) (далі – Порядок № 152).

Відповідно до вимог п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 8 Закону № 2297-VI суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 15 Закону № 2297-VI персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі:

1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб`єкта персональних даних на обробку цих даних або законом;

2) припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом;

3) видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого;

4) набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.

Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 4 Закону № 5492-VI єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначає Закон № 5492-VI.

Статтею 8 Закону № 5492-VI передбачено, що особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.

Суб`єкт персональних даних має право:

1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

3) на доступ до своїх персональних даних;

4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;

5) пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;

6) пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;

7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;

8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду;

9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних;

10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;

11) відкликати згоду на обробку персональних даних;

12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних;

13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.

Статтею 9 Закону № 5492-VI встановлено, що кожна особа, персональні дані (інформація про особу) якої внесені до Реєстру, має право на:

1) отримання інформації про наявність запису в Реєстрі стосовно неї;

2) вимогу щодо поновлення і виправлення інформації про неї;

3) забезпечення захисту своїх прав, якщо її запит або вимогу про виправлення своїх персональних даних не задоволено;

4) безоплатне отримання довідки про внесення інформації до Реєстру або витягу з Реєстру;

5) отримання від уповноважених суб`єктів на безоплатній основі повідомлення про кожен випадок звернення щодо передачі інформації про неї з Реєстру.

Перелік прав, передбачений частиною першою цієї статті, не є вичерпним, законами України можуть бути передбачені інші права осіб, персональні дані (інформація про особу) яких внесені до Реєстру.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 5492-VI, зокрема, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Якщо особу не буде ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи, строк якої не перевищує двох місяців. У разі неможливості встановити особу протягом зазначеного строку особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи, прийняття відповідного рішення суду документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону № 5492-VI для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.

Згідно з пп. б п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно з ч. 5 ст. 22 Закону № 5492-VI оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Відповідно до пп. 1 п. 7 Порядку № 152 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Згідно з п. 10 Порядку № 152, зокрема, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта для виїзду за кордон територіальними органами/ територіальними підрозділами ДМС здійснюються через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства “Поліграфічний комбінат “Україна” по виготовленню цінних паперів” (далі - Центр).

Відповідно до п.п. 12, 13 Порядку № 152 внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС та відомчої інформаційної системи МЗС (далі - відомчі інформаційні системи).

Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС.

Згідно з п. 23 Порядку № 152 керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник закордонної дипломатичної установи визначають працівників, які виконують функції з прийняття документів, оформлення заяв-анкет та видачі паспорта для виїзду за кордон, і працівників, які виконують функції з оформлення паспорта для виїзду за кордон (розгляд заяви-анкети, ідентифікація особи та прийняття рішення). Керівник уповноваженого суб`єкта визначає осіб, які в межах повноважень, встановлених законодавством, отримують доступ до інформаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, власником або розпорядником яких є ДМС, є матеріально відповідальними особами та виконують функції з прийняття документів, оформлення заяв-анкет і видачі паспорта для виїзду за кордон.

Відповідно до п.п. 25, 26 Порядку № 152 у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи, уповноваженого суб`єкта із використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (у тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів).

Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає заявнику для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.

У разі виявлення помилок у заяві-анкеті працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи, уповноваженого суб`єкта вносить до неї відповідні виправлення.

Згідно з п.п. 66, 67 Порядку № 152 після прийняття рішення про оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта для виїзду за кордон зазначені в заяві-анкеті відомості (персональні дані) передаються до Головного обчислювального центру Реєстру захищеними каналами зв`язку з обов`язковим дотриманням вимог до обробки персональних даних, визначених законом.

Головний обчислювальний центр Реєстру проводить автоматизовану перевірку, накопичення та збереження даних, отриманих від відомчих інформаційних систем, установлює їх унікальність, формує набори даних для виготовлення паспорта та передає їх до Центру.

Відповідно до п. 75 Порядку № 152, зокрема, видача заявникові паспорта для виїзду за кордон здійснюється тим територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, закордонною дипломатичною установою, уповноваженим суб`єктом, який прийняв документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон.

Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та на підставі встановлених судом обставин, а саме:

Згідно з даними довідки Чорноморського МВ ГУ ДМС України в Одеській області від 04.09.2018 року № 28/2004, виданої позивачу, та не заперечується позивачем, що ОСОБА_1 08.05.2015 року документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 Чорноморським МВ ГУ ДМС України в Одеській області та надано УНЗР 1988102000500.

При цьому, з вищенаведених законодавчих норм, які регулюють спірні правовідносини, вбачається, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформлюється виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі).

12 вересня 2018 року позивач звернувся до голови Чорноморського МВ ГУ ДМС України з заявою, інд. 28 вх. № 1295, в якій останній просив, зокрема:

- прийняти паспорт та анулювати його;

- вчинити дії про вилучення інформації про позивача у Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄДДР) та

- знищити № УНЗР.

Відповідно до змісту вказаної заяви, зокрема, за своїми релігійними переконаннями позивач відкликає свою згоду на обробку його персональних даних.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, не заперечується позивачем та встановлено судом відповідно до вищенаведених норм права, позивач при оформленні закордонного паспорта, надав згоду на обробку його персональних даних.

Відповідно, внесення інформації щодо позивача, наданої ним особисто, до Реєстру та автоматичне формування УНЗР у зв`язку із цим, жодним чином не надало права суб`єкту владних повноважень на здійснення будь-яких маніпуляцій з персональними даними, а твердження, викладені в позовній заяві з цього приводу, є надуманими та не відповідають положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини та/або фактичним обставинам справи.

Крім того, ст. 8 Закону № 5492-VI встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких незаконних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру.

Листом від 12.09.2018 року № 2058 Чорноморський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідь на заяву позивача від 12.09.2018 року повідомив позивача, що:

- його паспорт громадянина України для виїзду за кордон серія НОМЕР_3 , виданий 08.05.2015 року, органом видачі 5120 – знищено,

- відповідна інформація внесена до бази ЄІАС «УМП» «Недійсні документи».

21.09.2019 року позивач подав відповідачу звернення, в якому, просив, зокрема:

- вилучити з ЄДДР всю інформацію про його № УНЗР № 1988102000500, та

- його анулювати.

Листом від 27.09.2018 року № Р-1472/6/5101-18 відповідач, розглянувши звернення позивача про видалення персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру, із посиланням на ст.ст. 35, 68 Конституції України, ст.ст. 9, 10 Закону № 5492-VІ, п. 6 ч. 2 ст. 8, ст. 15 Закону № 2297-VI, повідомив позивача, зокрема, що: оскільки Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не передбачає підстави та право вимагати видалення даних з Реєстру, УНЗР не може бути видалено з Реєстру якщо особа отримувала документи, що посвідчують особу чи її спеціальний статус, із застосуванням засобів Реєстру; отже, у особи, яка отримала паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, відсутні підстави для повернення дійсного та придатного до використання паспорта. Водночас, наголошуємо, що відповідальність та обов`язок за зберігання паспорта громадянина України покладається на особу, на ім`я якої його було видано.

Як зазначалось судом, п. 2 ч. 2 ст. 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню лише у разі: припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.

Також, відповідно до вимог п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 8 Закону № 2297-VI суб`єкт персональних даних має право:

- пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;

- пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Проте , в даному випадку при реалізації позивачем права на отримання паспорта для виїзду за кордон, за згодою позивача на обробку персональних даних, автоматично сформований унікальний номер запису в Реєстрі та позивачу виданий паспорт для виїзду за кордон.

Отже, правовідносини між сторонами з реалізації позивачем права на отримання паспорта для виїзду за кордон з підстав та у порядку, визначеному чинним законодавством, відбулись та відбулись законно.

Спірні правовідносини виникли вже з питань повернення державі, вилучення, визнання недійсним та знищення паспорта для виїзду за кордон та правових наслідків таких дій.

Так, паспорт громадянина України – позивача для виїзду за кордон серія НОМЕР_3 , виданий 08.05.2015 року, органом видачі 5120 – знищено, відповідна інформація внесена до бази ЄІАС «УМП» «Недійсні документи».

При цьому, правові та організаційні засади, зокрема, функціонування Єдиного державного демографічного реєстру визначає Закон № 5492-VI, яким, як спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, не передбачено правових та фактичних підстав для скасування, виведення з реєстру ЄДДР України та/або знищення номеру УНЗР, про які просить позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Отже, вищенаведена позиція позивача зі спірних питань – є помилковою, правових та фактичних підстав для скасування, виведення з реєстру ЄДДР України та/або знищення номеру УНЗР позивача – немає.

При цьому суд не бере до уваги посилання позивача на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 19.09.2018 року по справі № 806/3265/17, з тих підстав, що їх викладено за результатами розгляду адміністративної справи з іншого предмету позову, відповідно з іншого предмету спору/розгляду/дослідження/тощо.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що згідно з зазначеною постановою Верховного Суду позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача не передавати будь-які дані про ОСОБА_2 до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення данних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Отже, питання скасування, виведення з реєстру ЄДДР України та/або знищення номеру УНЗР, спірні у справі № 420/6844/18, не були предметом дослідження Верховним Судом у справі № 806/3265/17.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- позиція позивача зі спірних питань – є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини та/або фактичним обставинам справи;

- підстав для зобов`язання відповідача скасувати номер УНЗР позивача – № 1988102000500 та вивести його з реєстру ЄДДР України та знищити номер УНЗР позивача – № 1988102000500 – немає.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись ст.ст. 77, 78, 194, 205, 241-246, 250, 255, 257, 258, 262, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , номер і серія паспорта: НОМЕР_4 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045; ідентифікаційний код юридичної особи: 37811384) про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області скасувати номер УНЗР ОСОБА_1 – № 1988102000500 та вивести його з реєстру ЄДДР України та знищити номер УНЗР ОСОБА_1 – № НОМЕР_5 , – відмовити повністю.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова