ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2019 року

Київ

справа №826/12205/17

провадження №К/9901/4385/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (115)» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Бужак Н. П. (головуючий), Костюк Л. О., Мельничука В. П.

І. Суть спору

1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (надалі також Мін`юст, відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ в. о. Державного секретаря, керівника Секретаріату Державного секретаря Міністерства юстиції України Олени Косолапової від 18 вересня 2017 року № 3577/к «Про накладання дисциплінарного стягнення та звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» з 19 вересня 2017 року;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)»;

1.3. стягнути з Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 грудня 2018 року, з-поміж іншого, залучив до участі у справі в якості співвідповідача Державну установу «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» (надалі також Виправна колонія).

3. В обґрунтування своїх вимог позивач, із урахуванням заяви про доповнення підстав позову, стверджував про протиправність спірного наказу, наголошуючи на тому, підстави звільнення, пов`язані з порушенням ним антикорупційного законодавства, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки не існує судових чи інших рішень щодо скоєння ним правопорушення з корупційними ознаками, звільняючи з посади, на думку позивача, відповідач незаконно керувався Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ, а не Дисциплінарним статутом Національної поліції України, не врахувавши тяжкості проступку, обставин, за яких його скоєно, заподіяну шкоду, попередньої поведінки особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівня кваліфікації, тощо.

4. Позивач уважає хибними та протиправними висновки службового розслідування по суті, зокрема щодо встановлених обставин порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а також неналежного виконання ним своїх обов`язків як начальником установи виконання покарань.

5. Відповідач позов не визнав. Під час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій наполягав на наявності достатніх підстав для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, а також на дотриманні процедури проведення відносно останнього службового розслідування.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

6. Відповідно до наказу Мін`юсту від 23 січня 2017 року № 252/к у зв`язку з перейменуванням державної установи «Кагарлицька виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)» у державну установу «Кагарлицька виправна колонія (№115)» наказано вважати підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 таким, що з 23 січня 2017 року обіймає посаду начальника державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)». Позивач призначений на посаду наказом Державного секретаря Міністерства юстиції України Онищенко Г.

7. 6 липня 2017 року до Мін`юсту надійшло звернення адвоката Філімонова К . О . стосовно можливого невиконання або неналежного виконання вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів, порушення вимог антикорупційного законодавства, скоєння правопорушення із корупційними ознаками особами рядового і начальницького складу Виправної колонії.

8. Службова перевірка стосовно позивача за зверненням адвоката Філімонова К. О. призначена наказами Мін`юсту від 10 липня 2017 року № 2273/7 «Про проведення службового розслідування», від 9 серпня 2017 року № 2568/7 «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2017 року № 2273/7».

9. 18 вересня 2017 року на підставі висновків службового розслідування в. о. Державного секретаря, керівника Секретаріату Державного секретаря Міністерства юстиції України Оленою Косолаповою прийнято наказ № 3577/к «Про накладання дисциплінарного стягнення та звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника Виправної колонії з 19 вересня 2017 року.

10. Серед правових підстав для звільнення визначено частину п`яту статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу», частину другу статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», статті 12-14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

11. Так, за висновком службового розслідування від 8 вересня 2017 року:

11.1. У зверненні адвокатом Філімоновим К. О . , який надає правову допомогу засудженому ОСОБА_4 , що відбуває покарання у Виправній колонії, викладено такі обставини: 2 липня 2017 року до засудженого ОСОБА_4 за невиконання законних вимог адміністрації установи та самовільне залишення меж житлової зони було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді тимчасового поміщення до дисциплінарного ізолятора строком до 48 годин, до прибуття начальника установи. Під час поміщення ОСОБА_4 до ДІЗО установи в порушення вимог статті 106 Кримінально-виконавчого кодексу України відносно останнього застосовано заходи фізичного впливу, про що було відомо начальнику установи - підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 , який жодних заходів для припинення незаконних дій та притягнення винних осіб до відповідальності не вжив.

11.2. Згідно з указаним висновком, викладені адвокатом обставини підтвердилися під час службового розслідування зібраними письмовими доказами та поясненнями засудженого ОСОБА_4 , а також свідків - інших засуджених, які відбувають покарання у Виправній колонії, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

11.3. Крім того, комісією встановлено, що у зв`язку з численними порушеннями з боку співробітників установи та бездіяльності начальника установи ОСОБА_1 відбулося погіршення психічного стану засудженого ОСОБА_4 , внаслідок чого за постановою суду від 7 липня 2017 року на підставі заяви лікаря-психіатра Кагарлицької ЦРЛ Чубко П. П. від 7 липня 2017 року «Про примусове обстеження» надано дозвіл на госпіталізацію ОСОБА_4 для проведення психіатричного огляду у примусовому порядку в комунальному закладі Київської обласної ради «Обласному психіатрично-наркологічному об`єднанні» смт. Глеваха, Васильківського району, Київської області. Медичною установою надано довідку від 12 липня 2017 року № 1165, відповідно до якої на момент госпіталізації ОСОБА_4 у нього виявлені тілесні ушкодження у вигляді поверхневих подряпин на обох зап`ястях, поверхневий крововилив області обох колінних суглобів, на шкірі живота поверхневі подряпини, на шкірі нижньої третини стегна та на шкірі правого плечового суглобу крововиливи, рух у суглобі обмежений.

11.4. У цій частині комісією зазначено, що факти, викладені у зверненні адвоката Філімонова К. О., знайшли своє підтвердження в частині порушення посадовими особами установи частини третьої статті 106 Кримінально-виконавчого кодексу України, в якій зазначено, що забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров`ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору, а також порушення начальником установи - підполковником внутрішньої служби Тараном В . Г . пунктів 6, 13 розділу 8 Положення про державну установу «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)».

11.5. Отже, за результатами службового розслідування комісія зробила висновок, про те, що ОСОБА_1 допустив порушення вимог пунктів 6, 13 розділу 8 Положення про державну установу «Кагарлицька виправна колонія».

11.6. Окрім цього, за вказаним висновком на посаді помічника начальника установи (з питань залучення засуджених до праці та трудової адаптації) працює лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_10 , який є близькою особою, а саме рідним братом заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи підполковника внутрішньої служби ОСОБА_11 Комісією з`ясовано, що заступник начальника установи ОСОБА_11 є прямим начальником для всього атестованого складу установи, до числа яких відноситься і його рідний брат - лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_10

11.7. У цьому зв`язку комісія дійшла висновку, що начальник державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» підполковник внутрішньої служби ОСОБА_1 допустив порушення вимог частини другої статті 27 Закону України «Про запобігання корупції» щодо обмеження спільної роботи близьких осіб та частини третьої статі 28 зазначеного Закону в частині врегулювання реального конфлікту інтересів.

12. В аспекті предмету доказування суд апеляційної інстанції констатував, що відповідачем не надано доказів того факту, що ОСОБА_11 виконував обов`язки начальника колонії і, відповідно, що лейтенант ОСОБА_10 перебував у його у підпорядкуванні.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

13. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 17 липня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю.

14. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що аргументи та твердження позивача, які покладені в обґрунтування позову, не свідчать про протиправність оскаржуваного наказу, та не спростовують висновків комісії за результатами проведеного службового розслідування.

15. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 січня 2019 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2018 року та ухвалив у справі нове рішення, згідно з яким:

15.1. визнав протиправним та скасував наказ Мін`юсту за підписом в. о. Державного секретаря, керівника Секретаріату Державного секретаря Олени Косолапової від 18 вересня 2017 року № 3517/к про звільнення ОСОБА_1 , підполковника внутрішньої служби зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з посади начальника державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№ 115») з 19 вересня 2017 року;

15.2. поновив ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді начальника Державної установи «Кагарлицька Виправна колонія (№ 115») з 19 вересня 2017 року;

15.3. стягнув з Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№115») на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 257474,47 гривень.

16. Таке своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що рішення про звільнення позивача є необґрунтованим, звільнення останнього зі служби проведено з порушенням вимог чинного законодавства України, а тому вказаний наказ є протиправним і підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на службі на посаді, яку займав перед звільненням.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. Мін`юст подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.

18. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі відповідач наполягає на правомірності оскаржуваного наказу про звільнення позивача. Доводи касаційної скарги зводяться до тверджень про неправильну оцінку з боку суду апеляційної інстанції обставин справи та висновку службового розслідування, як у частині щодо неналежного виконання позивачем службової дисципліни, так і в частині невиконання ним вимог антикорупційного законодавства.

19. У касаційній скарзі Мін`юст просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

20. Представник позивача подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

V. Оцінка Верховного Суду

21. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

23. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на Державну кримінально-виконавчу службу України покладаються завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

24. Правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України (стаття 3 вказаного Закону).

25. Частиною першою статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» обумовлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

26. Частина четверта цієї ж статті визначає, що структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

27. Відповідно до статті 23 Кримінально-виконавчого кодексу України за діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

28. Згідно з частиною п`ятою статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

29. За правилами, встановленими статтею 19 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону у разі вчинення протиправних діянь. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

30. На час виникнення спірних правовідносин діяв Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року

№ 3460-IV (надалі - Дисциплінарний статут), відповідно до статті 2 якого дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

31. За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.

32. Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту. Зокрема, з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

33. Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

34. Статтями ж 13 і 14 Дисциплінарного статуту визначено права начальників щодо накладання дисциплінарних стягнень і порядок їх накладення.

35. Відповідно до Положення про державну установу «Кагарлицька виправна колонія (№ 115), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 2016 року № 3679/83/5, Кагарлицька виправна колонія є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України. Місцезнаходженням колонії є: Київська область, Кагарлицький район, село Зікрачі.

Виправну колонію очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Державним секретарем Міністерства юстиції України за погодженням з заступником Міністра юстиції України, який згідно з розподілом повноважень координує та контролює діяльність ДКВС України, в тому числі на підставі пропозицій, внесених начальником управління.

36. Відповідно до пунктів 6, 13 розділу 8 Положення про державну установу «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» начальник колонії організовує і контролює проведення у виправній колонії заходів, спрямованих на виконання вимог нормативно-правових актів щодо порядку та умов тримання засуджених; організовує та здійснює перевірки діяльності персоналу виправної колонії; вимагає від нього належного виконання своїх функціональних обов`язків, підвищення пильності, дотримання службової дисципліни та законності; вживає відповідних заходів реагування; керує та організовує роботу виправної колонії; організовує та здійснює перевірку діяльності персоналу виправної колонії, вимагає від нього належного виконання своїх функціональних обов`язків, підвищеної пильності, дотримання службової дисципліни та законності, вживає відповідних реагувань, персонально відповідає за виконання покладених на виправну колонію завдань і функцій, дотримання штатної та фінансової дисципліни; забезпечує постійно контроль за станом оперативної обстановки, організовує і контролює проведення у виправній колонії заходів, спрямованих на виконання вимог нормативно-правових актів щодо порядку та умов тримання засуджених; контролює ефективне застосування сил та засобів.

37. Статтею 27 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено таке.

1. Особи, зазначені у підпунктах «а», «в»-«з» пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв`язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у підпунктах «а», «в»-«з» пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.

Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на:

1) народних засідателів і присяжних;

2) близьких осіб, які прямо підпорядковані один одному у зв`язку з набуттям одним з них статусу виборної особи;

3) осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах.

2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п`ятнадцятиденний строк.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

38. Відповідно до частин першої-третьої статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу.

39. За визначеннями, наведеними у статті 1 зазначеного Закону:

пряме підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням;

близькі особи - особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких із суб`єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб`єкта;

потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

40. Проаналізувавши встановлені судами обставини та мотиви судів, покладені в основу ухвалених у цій справі рішень, Верховний Суд зазначає таке.

41. Підставою для застосування визначених статтею 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарних стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини особи, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого суб`єкт накладення дисциплінарного стягнення вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні особи складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.

42. Адміністративний суд, своєю чергою, у силу вимог частини другої статті 2 КАС України у порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.

43. Передусім Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність висновків службового розслідування в частині порушення з боку позивача вимог антикорупційного законодавства.

44. Так, ОСОБА_10 є помічником начальника колонії і не перебуває у підпорядкуванні заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи ОСОБА_11 , оскільки підпорядкований керівникові Виправної колонії. Доказів того, що ОСОБА_11 виконував обов`язки начальника колонії та того, що лейтенант ОСОБА_10 перебував у його у підпорядкуванні, відповідач не надав, обґрунтовуючи свою позицію виключно припущенням імовірності таких обставин.

45. Також, як правильно зазначив апеляційний суд, сам можливий факт учинення певними службовими особами Виправної колонії протиправних дій відносно засудженого не можуть бути свідченням бездіяльності позивача як начальника колонії, зокрема щодо не прийняття ним мір по організації і контролю проведення у виправній колонії заходів, спрямованих на виконання вимог нормативно-правових актів щодо порядку та умов тримання засуджених, організації та здійсненні перевірки діяльності персоналу виправної колонії; вимоги від нього належного виконання своїх функціональних обов`язків, підвищення пильності, дотримання службової дисципліни та законності; вжиття відповідних заходів реагування, як того вимагає Положення про державну установу «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)».

46. Відповідач не навів будь-яких аргументів і не надав відповідних доказів щодо безпосереднього вчинення дій чи допущення бездіяльності з боку позивача, які би стали причиною погіршення психічного стану здоров`я засудженого ОСОБА_4 чи завдання останньому тілесних ушкоджень.

47. Також Верховний Суд звертає увагу на те, що відсутність в оскаржуваному наказі та висновку службового розслідування посилань на конкретні порушення службової дисципліни та дати їх учинення унеможливлює надання оцінки дотримання відповідачем установлених законом строків притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

48. Наведене у сукупності дає підстави для висновку про необґрунтованість спірного наказу і, відповідно, про його протиправність, що свідчить про наявність підстав для його скасування та задоволення відповідних позовних вимог із поновленням позивача на займаній посаді.

49. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи.

50. При цьому період вимушеного прогулу позивача та присуджена судом сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є предметом касаційного оскарження.

VІ. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

51. За наведеного правового регулювання та обставин справи оскаржуване судове рішення в частині, що є предметом касаційного перегляду, ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

52. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

53. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року у справі № 826/12205/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич