ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2019 року

Київ

справа №815/3210/18

адміністративне провадження №К/9901/12128/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого суді Берназюка Я.О.,

суддів: Желєзного І.В., Коваленко Н.В.,

при секретарі судового засідання Лупу Ю.Д.,

за участю:

представника відповідача Нетроніна Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) у касаційному порядку адміністративну справу №815/3210/18

за позовом Державної екологічної інспекції в Одеській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія"

про застосування заходів реагування,

за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції в Одеській області

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року (у складі головуючого судді Вовченко О.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року (у складі колегії: головуючого судді Ступакової І.Г., суддів Бітов А.І., Лук`янчук О.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Державна екологічна інспекція в Одеській області (далі також - позивач) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія» (далі також - ТОВ «Українська кабельна компанія» або відповідач) про застосування заходів реагування шляхом призупинення господарської діяльності товариства до отримання відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Позов обґрунтовано тим, що при проведенні планової перевірки ТОВ «Українська кабельна компанія» встановлено факт провадження господарської діяльності без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, що є порушенням статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря». Зокрема, встановлено, що ТОВ «Українська кабельна компанія» здійснює експлуатацію газових котлів Ferroli типу Pegasus 87 з метою опалення офісних приміщень у кількості 8 одиниць без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Зазначене, у відповідності до статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», є підставою для прийняття рішення про призупинення господарської діяльності відповідача до отримання відповідного дозволу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що номінальна теплова потужність газового котла Ferroli типу Pegasus 87 не перевищує 87,0 КВт, яка є значно меншою, аніж мінімальна номінальна теплова потужність теплових установок, визначена наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України №314 від 16 серпня 2004 року, на використання яких потрібен дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Суди зазначили, що позивачем не доведено використання відповідачем газових котлів Ferroli типу Pegasus 87 у своїй господарській діяльності, зокрема у виробництві інших видів електронних і електричних проводів і кабелів тощо.

Також, при прийнятті оскаржуваних рішень суди виходили з того, стаття 12 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» та частина п`ята статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачають, що діяльність суб`єкта господарювання за порушення вимог законодавства про атмосферне повітря може бути обмежена, тимчасово зупинена або припинена, а такий захід як «призупинення» господарської діяльності не передбачений вказаними нормами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана до суду 02 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 815/3210/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

16 липня 2019 року до суду надійшло клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія» ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції і судом, який міг би забезпечити такий розгляд, зазначено Одеський окружний адміністративний суд (Фонтанська дорога, 14, м. Одесса, 65000).

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року задоволено клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія» ОСОБА_1 від 16 липня 2019 року та призначено справу до розгляду в режимі відеоконференції на 13 серпня 2019 року о 15 год. 30 хв.В судовому засіданні 13 серпня 2019 року розгляд справи відкладено на 03 вересня 2019 року о 14.20 та проведено в режимі відеоконференції.

Представник позивача в судове засідання 03 вересня 2019 року не з`явився, про наявність поважних причин відсутності представника в судовому засіданні суд не повідомив та жодних клопотань по справі на адресу суду не надіслав.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ «Українська кабельна компанія» є виробництво інших видів електронних і електричних проводів і кабелів (КВЕД: 27.32).

На підставі наказу № 382 від 31 травня 2018 року та направлення № 275пр від 31 травня 2018 року у період з 04 червня 2018 року по 15 червня 2018 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Одеській області сектору державного екологічного нагляду (контролю) природно-заповідного фонду, лісів та рослинного світу Кузнєцовою Н.В. було проведено планову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища ТОВ «Українська кабельна компанія», за результатами якої складено акт перевірки № 62/13 від 15 червня 2018 року.

Актом перевірки, серед іншого, зафіксовано порушення товариством частин п`ятої, шостої статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», а саме: виявлено відсутність дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Зокрема, зазначено, що будівлі ТОВ «Українська кабельна компанія» за адресою: м. Одеса, вул. Мельницька, 26/2 та м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 115 опалюються газовими котлами Ferroli типу Pegasus 87. Чотири котли у будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Мельницька, 26/2 введені в експлуатацію у 2002 році, а чотири котли у будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 115 введені в експлуатацію у 2015 році. Витрати газу Pmax - 10,07 куб. м/ч, Рmin - 4,26 куб. м/ч.

06 червня 2018 року Державною екологічною інспекцією в Одеській області складено протокол № 000302 стосовно директора ТОВ «Українська кабельна компанія» ОСОБА_1 , про порушення статей 10, 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», а 07 липня 2018 року винесено постанову № 000302 про накладення штрафу в сумі 272 грн.

15 червня 2018 року Державною екологічною інспекцією в Одеській області винесено припис № 28/13, пунктом 4 якого зобов`язано ТОВ «Українська кабельна компанія» отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами у строк до 01 вересня 2018 року.

З посиланням на вказані обставини, 02 липня 2018 року Державна екологічна інспекція в Одеській області звернулася з позовом до суду про застосування до ТОВ «Українська кабельна компанія» заходів реагування шляхом призупинення господарської діяльності товариства до отримання відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено в задоволенні позовних вимог. Позивач зазначає, що відповідно до статті 11 закону України «Про охорону атмосферного повітря» викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

У зв`язку із чим, позивач категорично не погоджується із висновками судів попередніх інстанції проте, що відповідач правомірно використовує побутові котли Ferroli типу Pegasus 87 без дозволу на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення відповідно до положень Переліку типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16 серпня 2004 року №317.

На думку позивача, висновки судів є невірними, оскільки згідно закону України «Про охорону атмосферного повітря» (статті 10,11), постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 13 березня 2003 року «Про затвердження Порядку та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи», усі юридичні особи: «підприємства, установи, організації та громадяни-суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан» які є власниками стаціонарного джерела (хоч би одного) повинні отримати дозвіл на викиди.

Крім того, позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не було встановлено, що наявність шкідливих викидів в атмосферне повітря підтверджується технічними характеристиками газового котла.

Також позивач посилається на статтю 243 Податкового кодексу України, відповідно до якого встановлено ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, із зазначенням виду окремої забруднюючої речовини та відповідної ставки податку.

Позивач також посилається на те, що ним було зроблено запит до Департаменту екології та природніх ресурсів Одеської обласної державної адміністрації, який безпосередньо видає такі дозволи. Департаментом екології та природніх ресурсів Одеської обласної державної адміністрації, надано лист-відповідь в якому зазначається, що суб`єкту господарювання відповідно до статей 1, 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» та Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 1995 року № 7 суб`єкту господарювання необхідно отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Враховуючи норми природоохоронного законодавства України, норми Податкового кодексу України, лист Департаменту екології та природніх ресурсів Одеської обласної державної адміністрації позивач вважає, що факт необхідності одержання відповідачем дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами є безспірним.

Однак, на думку позивача, всупереч зазначеному ТОВ «Українська кабельна компанія» не отримала дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

11 липня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач посилається на частину першу статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», відповідно до якої для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1780 затверджений Порядок розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел (далі - Порядок №1780). Відповідно до пункту 1 вказаного Порядку, він визначає вимоги щодо розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря із стаціонарних джерел.

Також відповідач зазначає, що пунктом 7 Переліку №1780 передбачено, що перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, визначається Міністерством охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із Переліком типів устаткування, для яких розробляється нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 16 серпня 2004 року № 317, нормативи викидів встановлюються для теплових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт.

З урахуванням наведеного, відповідач робить висновок, що будь-яких протиріч між Законом України «Про охорону атмосферного повітря» та наведеними нормативними актами не існує та, відповідно, заяви позивача про застосування невідповідного нормативного акту, невірне тлумачення закону та необхідність застосування закону, що має вищу юридичну силу є необґрунтованими.

Відповідач зазначає, що з аналізу норм законодавства вбачається, що ні за потужністю побутових теплових котлів, ні за їх цільовим використанням, а також ні за кількістю шкідливих викидів в атмосферне повітря, перевірені стаціонарні джерела не підпадають під регулювання, визначене статтею 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», тому вимоги позивача щодо отримання дозволів є неправомірними.

З урахування наведеного відповідач просить суд залишення рішень судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

22 серпня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення відповідача, в яких підтримуються мотиви викладені у відзиві на касаційну скаргу позивача та зазначається, що позовні вимоги у цій справі порушують принцип пропорційності і призупинення повністю господарської діяльності відповідача у разі задоволення позовних вимог буде необґрунтованим.

В судовому засідання представник відповідача заперечив проти доводів касаційної скарги та зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 13 Основного Закону земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно частин першої та сьомої Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, а частиною першою статті 50 Основного закону передбачено право кожного на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V.

Відповідно до частини першої статті 1 зазначеного Закону державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом;

Згідно частин шостої, сьомої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт. На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб`єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до першої групи, суб`єкту господарювання, об`єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, у випадках та в порядку чітко визначеному чинним законодавством.

Однак, суд не погоджується із доводами касаційної скарги щодо необхідності одержання відповідачем у цій справі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, у зв`язку із наступним.

Статтею 12 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» передбачено, що господарська чи інші види діяльності, пов`язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства.

Пунктом 1.14 Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10 лютого 1995 р. №7, стаціонарне джерело забруднення атмосфери визначено як підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об`єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу.

Пунктом 7 Порядку розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. №1780, передбачено, що перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, визначається Мінприроди.

Наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України № 314 від 16 серпня 2004 року затверджено Перелік типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, у пункті 1 якого (Енергетика та переробна промисловість) вказано зазначено теплосилові установки, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з наданої ТОВ «Українська кабельна компанія» роздруківки з сайту Ferroli (котел Ferroli типу Pegasus 87) на опалювальні прилади, які були предметом перевірки, їх номінальна теплова потужність не перевищує 50 МВт, тобто є значно меншою, аніж це визначено Наказом №314.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ «Українська кабельна компанія» правомірно використовує побутові газові котли Ferroli типу Pegasus 87 без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Колегія суддів критично ставиться до посилань позивача на лист Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації від 16 листопада 2018 року, оскільки, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, зміст вказаного листа не містить нормативних критеріїв, за якими оцінюється можливість надання та отримання дозвіл на котли потужністю менше 50 МВт.

Більше того, судами встановлено, що в акті перевірки взагалі не зазначено перелік речовин, що викидаються в атмосферне повітря та їх значення.

На підставі викладеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про те, що, за встановлених судами обставин, Державною екологічною інспекцією в Одеській області в обґрунтування своїх позовних вимог не надано жодного доказу, що за сукупною потужністю побутових теплових котлів, за їх цільовим використанням та за кількістю шкідливих викидів в атмосферне повітря, перевірені стаціонарні джерела підпадають під регулювання статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».

При вирішенні спору, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову Державної екологічної інспекції в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія" про застосування заходів реагування.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко