П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 806/536/17

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов С.В.

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

09 вересня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Охрімчук І.Г. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання дій протиправними та зобов`язання розглянути заяву,

В С Т А Н О В И В :

в лютому 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Житомирський окружний адміністративний суд з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (відповідача), про визнання протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо неналежного розгляду його заяви від 07 грудня 2016 року та зобов`язання відповідача розглянути вказану заяву в установленому законом порядку.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 23.05.2019 в задоволенні позовних вимог відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що відповідачем доведено правомірність своїх дій при розгляді зверненням ОСОБА_1 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому у задоволенні вказаного позову необхідно відмовити.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, про неналежний розгляд Уповноваженим його звернення від 07.12.2016, яке надійшло до Секретаріату Уповноваженого 14.12.2017, зокрема відмова відповідача провести перевірку ФССНВ в Житомирській області. Вважає, що Уповноважений відмовив у захисті прав позивача, а суд першої інстанції не дослідив зміст відповіді від 13.01.2017 за вихідним № 2/9-Х280752.16/06-147, що свідчить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, а тому є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволенння позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що надання ФССНВ доказів (інформації щодо розміру його премії за п`ять місяців 2015 року) до Апеляційного суду Житомирської області у зв`язку з розглядом поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги та взяття вказаним судом зазначених доказів до уваги під час розгляду справи не є порушенням законодавства про захист персональних даних. Крім того, будь-яких порушень законодавства про захист персональних даних ФССНВ при наданні відповіді листом ФССНВ від 12.10.2016 № 08-812 на запит ОСОБА_1 до ФССНВ від 06.10.2016 також виявлено не було. Вважає, що при розгляді зверненням ОСОБА_1 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 07 грудня 2016 року звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений) із заявою про проведення перевірки за фактом порушення прав суб`єкта персональних даних. У вказаній заяві позивач просив:

- провести перевірку дотримання Управлінням виконавчої дирекції ФССНВ в Житомирській області (надалі у тексті - Управління) вимог законодавства про захист персональних даних, за результатами якої скласти акт перевірки додержання вимог законодавства про захист персональних даних;

- притягти до адміністративної відповідальності за недодержання встановленого законодавством про захист персональних даних порядку захисту персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб`єкта персональних дата за статтею 188-39 КУпАП начальника Управління Лубчука В .М .;

- винести припис про усунення порушень Закону України "Про захист персональних даних" і зобов`язати начальника Управління Лубчука В.М. не допускати фактів порушення прав суб`єкта персональних даних.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що Управлінням виконавчої дирекції ФССНВ в Житомирській області грубо порушено вимоги закону України "Про захист персональних даних", а саме: без його згоди та відповідного рішення суду надано, а Апеляційним судом Житомирської області взято як доказ при прийнятті рішення від 26.07.2016 у справі №280/123/16-ц, інформацію про те, яку ОСОБА_1 отримав щомісячну премію за п`ять місяців 2015 року. Дана інформація сприяла прийняттю судом рішення не на його користь, чим завдано йому збитки.

13 січня 2017 року керівником Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Крикливенком Б.В . за вихідним № 2/9-Х280752.16/06-147 надано відповідь про те, що подання Управлінням доказів до Апеляційного суду Житомирської області, а саме: інформації щодо розміру премії позивача за п`ять місяців 2015 року, не є порушенням законодавства про захист персональних даних.

Позивач, вважаючи, що розгляд його заяви відбувся з порушенням норм Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про захист персональних даних", звернувся до суду з позовом.

Скасовуючи постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували посилання позивача на строки розгляду відповідачем його заяви.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ст. 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23.12.1997 № 776/97-ВР (далі - Закон №776/97) метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб`єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Приписами ст. 14 Закону №776/97 визначено, що Уповноважений зобов`язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права.

Відповідно до ст.16 Закону №776/97 Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує, зокрема, за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників.

Законом України "Про захист персональних даних" № 2297-VI від 01.06.2010 (далі - Закон №2297-VI) визначено, що контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють Уповноважений та суди (стаття 22 Закону).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини наділений повноваженнями щодо захисту права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних, в тому числі, з питань, що стосувалися звернення ОСОБА_1 до відповідача.

Згідно із статтею 17 Закону №776/97 Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян". При розгляді звернення Уповноважений: відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; відмовляє в розгляді звернення.

За загальним правилом звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. П`ятиденний строк законом встановлено для звернень, які не містять необхідних даних для прийняття рішення, або в яких порушено питання, що не відносяться до компетенції органу, куди подано звернення.

Як встановлено судом першої інстанції, заява позивача від 07.12.2016 надійшла до Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини 14.12.2016. Зазначена обставина визнається сторонами у справі та підтверджується відміткою Секретаріату про отримання звернення, проставленою на першому аркуші документа (вх.№Х280782.16/06) та згідно змісту відповіді на звернення ОСОБА_1 її було надано 13.01.2017 та направлено на адресу позивача 17.01.2017.

Колегія суддів зазначає, що норма статті 20 Закону України "Про звернення громадян" визначає перебіг строку розгляду звернення з дня надходження його до відповідного органу до моменту розгляду і вирішення цього звернення, а не пов`язує закінчення цього строку з датою видачі чи направлення відповіді конкретній особі, тому звернення ОСОБА_1 відповідачем розглянуто саме 13.01.2017 - в межах місячного строку, визначеного цією статтею. Відтак, посилання позивача на те, що його звернення вирішено поза межами цього строку є безпідставні.

Також, помилковими є твердження ОСОБА_1 про те, що у зв`язку з відмовою у задоволенні звернення відповідач мав надати відповідь протягом п`яти днів з дня його надходження, керуючись при цьому статтею 7 Закону України "Про звернення громадян", оскільки п`ятиденний строк для повідомлення заявника встановлено у разі подання запитів з порушенням порядку, або їх неналежного оформлення.

Як вірно з`ясовано судом першої інстанції, відповідачем звернення ОСОБА_1 було розглянуто в загальному порядку, оскільки не було підстав для його повернення чи відмови у розгляді, а викладені у зверненні обставини потребували додаткового вивчення. Відтак, при визначенні строку розгляду звернення ОСОБА_1 відповідач правомірно діяв у відповідності до статті 20 Закону України "Про звернення громадян", а не застосував статтю 7 даного Закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Уповноваженим забезпечено розгляд звернення позивача у встановлений законом строк.

Також колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку тій обставині, що надання Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Житомирській області доказів (інформації щодо розміру його премії за п`ять місяців 2015 року) до Апеляційного суду Житомирської області у зв`язку з розглядом поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги не є порушенням законодавства про захист персональних даних.

У даному випадку підставою для подання до Апеляційного суду Житомирської області доказів, а саме інформації щодо розміру премії ОСОБА_1 за п`ять місяців 2015 року та, відповідно, обробки персональних даних ОСОБА_1 ФССНВ є пункт 6 частини першої статті 11 Закону України «Про захист персональних даних», а саме необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних (ФССНВ).

Відповідно до статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції, яка діяла на той час, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь y справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Статтею 60 ЦПК України передбачено, що докази мають право подавати сторони та інші особи, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Також, слід наголосити, що згідно зі статтею 212 ЦПК України оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу здійснює суд. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови y прийнятті. Рішення суду може бути оскаржене у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

Таким чином, надання ФССНВ доказів (інформації щодо розміру його премії за п`ять місяців 2015 року) до Апеляційного суду Житомирської області у зв`язку з розглядом поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги та взяття вказаним судом зазначених доказів до уваги під час розгляду справи не є порушенням законодавства про захист персональних даних.

Крім того, будь-яких порушень законодавства про захист персональних даних ФССНВ при наданні відповіді листом ФССНВ від 12.10.2016 N9 08-812 на запит ОСОБА_1 до ФССНВ від 06.10.2016 також виявлено не було.

Вимоги ОСОБА_1 про притягнення начальника Управління виконавчої дирекції ФССНВ в Житомирській області Лубчука В.М. до адміністративної відповідальності за недодержання встановленого законодавством про захист персональних даних порядку захисту персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб`єкта персональних даних за статтею 188-39 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі у тексті - КУпАП), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.12.2016 Уповноваженим не встановлено порушення законодавства про захист персональних даних та, відповідно, вчинення адміністративного правопорушення, тому у відповідача не було підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 188-39 КУпАП.

Також, доводи ОСОБА_1 про обов`язок Уповноваженого провести перевірку дотримання вимог законодавства про захист персональних даних за зверненням позивача суд вважає безпідставними, оскільки рішення про проведення перевірки Уповноважений приймає, з огляду на обґрунтованість самого звернення, і таке повноваження є дискреційним.

Як вище зазначено, в ході розгляду звернення ОСОБА_1 відповідачем не встановлено порушень законодавства, а тому колегія суддів вважає правомірним висновок відповідача щодо не проведення ним позапланової перевірки відносно Управління виконавчої дирекції ФССНВ в Житомирській області.

Надаючи відповідь ОСОБА_1 , Керівник Секретаріату Крикливенко Б.В . діяв в межах повноважень, передбачених Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", Законом України "Про захист персональних даних", Положенням про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем доведено правомірність своїх дій при розгляді зверненням ОСОБА_1 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому у задоволенні вказаного позову правомірно відмовив, оскільки доводи позивача щодо наявності в діях Уповноваженої особи при розгляді його заяви від 07.12.2016 не містять ознак протиправності.

Доводи апеляційної скарги про неналежний розгляд Уповноваженим звернення позивача від 07.12.2016, яке надійшло до Секретаріату Уповноваженого 14.12.2017, зокрема відмова відповідача провести перевірку ФССНВ в Житомирській області та неповне з`ясування змісту відповіді від 13.01.2017 за вихідним № 2/9-Х280752.16/06-147 колегія суддів вважає необґрунтованими враховуючи наступне.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Згідно пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про захист персональних даних» Уповноважений має повноваження надавати рекомендації щодо практичного застосування законодавства про захист персональних даних, роз`яснювати права і обов`язки відповідних осіб за зверненням суб`єктів персональних даних, володільців або розпорядників персональних даних, структурних підрозділів або відповідальних осіб з організації роботи із захисту персональних даних, інших осіб.

Колегія суддів зазначає, що оскільки підстави, передбачені Законом України «Про звернення громадян», для повернення звернення та відмови у розгляді були відсутні, а викладені у зверненні обставини потребували додаткового вивчення у зв`язку із неправильним трактуванням положень законодавства про захист персональних даних ОСОБА_1 , звернення ОСОБА_1 було розглянуто у місячний термін, та на підставі пункту 2 частини третьої статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про захист персональних даних» було надано відповідне роз`яснення заявнику листом від 13.01.2017 № 2/9-Х280752.16/06-147. Суд також погоджується висновком суду першої інстанції про те, що розгляд звернення ОСОБА_1 та його направлення заявнику не є тотожними поняттями, з матеріалів справи встановлено, що звернення позивача розглянуто вчасно, а саме 13.01.2017 року у визначений Законом України «Про звернення громадян» термін.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Охрімчук І.Г. Кузьмишин В.М.