ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 року справа №200/6704/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника відповідача - Балдинюка М.Ю., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року (головуючий суддя І інстанції - Абдукадирова К.Е.), складене в повному обсязі 19 липня 2019 року в м. Слов`янськ Донецької області, у справі № 200/6704/19-а за позовом Колективного підприємства «Центр-Сервіс» до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГОЛДЕН ЕПЛ ЛОТО» про скасування арешту, -

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2019 року Колективне підприємство «Центр-Сервіс» звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про скасування арешту нерухомого майна Колективного підприємства "Центр-Сервіс" , знаходиться за адресою Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова б.55, накладеного постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 10 квітня 2013 року ВП № 36025281, номер запису 623378 від 11 квітня 2013 року (а.с. 4-6).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ГОЛДЕН ЕПЛ ЛОТО» (а.с. 78-79).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про арешт майна та заборону на його відчуження від 10 квітня 2013 року, виконавче провадження № 36025281. Зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області зняти арешт з майна, що належить Колективному підприємству «Центр-Сервіс» та знаходиться за адресою Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 55, за номером запису про обтяження 623378 від 11 квітня 2013 року. У задоволені решти позовних вимог відмовлено (а.с. 137-141).

Не погодившись із судовим рішенням, Відділ примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції не вірно зазначено предмет спору, а саме позивач просив суд скасувати арешт, а не скасувати постанову державного виконавця про арешт майна в рамках виконавчого провадження ВП 36025281.

Вважає, що твердження суду першої інстанції, щодо наявності кількох відкритих проваджень щодо одного боржника та на те, що фактичну можливість звернути стягнення на майно та кошти боржника матиме лише той виконавець, який перше наклав арешт і зареєстрував обтяження, не ґрунтується на нормах діючого законодавства та не відповідає дійсності.

Зазначив, що законом, який діяв на час виникнення спірних правовідносин було передбачено зняття арешту з майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, а не у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.

Вважає, що скасована судом першої інстанції постанова про зняття арешту мала правові наслідки з моменту її прийняття , оскільки забезпечувала реальну можливість виконання рішення, що суперечить положенню п. 10.2 Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 20.05.2013 № 7 (а.с. 152-154).

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Від позивача 06 вересня 2019 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач підтримує рішення суду першої інстанції та просить відмовити у задоволені апеляційної скарги. Окрім того, від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю його представника в іншому судовому процесі, яке суд апеляційної інстанції не вважає за необхідне задовольняти, з огляду на достатність доказів по справі та не визнання обов`язковою явку сторін, скорочені терміни розгляду справи, передбачені ст.287 КАС України.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Відділ ДВС) перебував виконавчий напис № 694, виданий приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим Є.В. 10.02.2012р., щодо звернення стягнення на комплекс, що складає цілу частку, розташований за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 55 , що належить на праві власності Колективному підприємству "Центр-Сервіс". За рахунок коштів отриманих від реалізації нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" в сумі 9 823 856,17 гри. (виконавче провадження № 36025281).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, арешт нерухомого майна, яке належить Колективному підприємству "Центр-сервіс" та розташовано за адресою Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Нахімова, будинок 55, накладений постановою від 10.04.2013 року у ВП № 36025281, Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ( а.с.9)

Державним реєстратором Тюріним Євгеном Євгеновичем на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на обтяження його відчуження за виконавчим провадженням № 36025281 від 10.04.2013р. здійснено запис 623378 (а.с. 8-11).

11 квітня 2019 року позивачем на адресу Відділу ДВС направлено запит щодо отримання інформації за виконавчим провадженням № 36025281 та отримання постанови про арешт майна боржника від 10 квітня 2013 року (а.с. 12).

19 квітня 2019 року Відділом ДВС на адресу позивача спрямовано лист за № 7952, відповідно до якого відповідач вказує на неможливість надання копій документів за виконавчим провадженням № 36025281 (а.с. 13).

Зі змісту вказаного листа вбачається, що згідно даних спецрозділу Автоматизованої системи виконавчого провадження 18.06.2014р. державним виконавцем на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на час винесення відповідної постанови) було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, а тому надати копії документів за виконавчим провадженням № 36025281 відповідач не має можливості, оскільки всі архівні виконавчі провадження, журнали вихідної кореспонденції та інші документи залишені на території проведення Операції об`єднаних сил (м. Донецьк) (а.с. 13).

07 жовтня 2016 року державним виконавцем, керуючись ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на час винесення відповідної постанови), винесено постанову про арешт майна боржника в межах іншого виконавчого провадження за № 52392903, яку було скеровано сторонам виконавчого провадження. Відомості щодо обтяження було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження 17106885) (а.с. 8).

Отже на даний час арешт майна позивача зазначений по двом постановам державних виконавців різних виконавчих проваджень.

В матеріалах справи наявні засвідчені копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 січня 2013 року ВП № 36025281, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 квітня 2013 року ВП № 36025281, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10 квітня 2013 року ВП № 36025281 та постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 18 червня 2014 року ВП № 36025281, правовою підставою якої визначено п.4 ч.1 ст.47, статті 50 Закону України « Про виконавче провадження»( а.с.130-136).

Зі змісту спірної постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 квітня 2013 року ВП № 36025281 вбачається, що державним виконавцем накладено арешт на "Комплекс, що складає цілу частку, розташований у м. Маріуполі , по проспекту Нахімова, 55, загальною площею 980,8 кв. м. (основний будинок - кафе з прибудовою - магазином А-1, А'-1, 956,4 кв. м.; основний будинок -топочна, Г-1, 24,4 кв.м.) та належить КП "Центр-Сервіс"( а.с.132-133).

Фактично, спірним питанням в цій справі є скасування постанови Відділу ДВС від 11 квітня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження № 36025281, оскільки позивачем заявлені позовні вимоги про зобов`язання зняти арешт з майна, що не можливо без скасування вищезазначеної постанови, тому посилання на невідповідність предмету спору в апеляційній скарзі є незмістовним.

Суд першої інстанції , виходячи за межі позовних вимог позивача, з чим погоджується суд апеляційної інстанції,дійшов висновку про необхідність поновлення прав позивача шляхом, скасування спірної постанови та зобов`язання зняти арешт з майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною першою статті 6 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Зі змісту наведених норм убачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки певної особи у сфері публічно-правових відносин.

Водночас право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів, є суб`єктом правовідносин у межах яких прийнято певне рішення, і це рішення порушує права цієї особи.

Відповідно до пункту 10 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 № 1404-VIII скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, подані в установленому законом порядку до набрання чинності цим Законом, розглядаються у строки та порядку, що діяли до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються Законом України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон N 606-XIV), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Положеннями статті 1 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону N 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Частиною першою статті 6 Закону N 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 11 цього Закону, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини шостої статті 12 Закону № 606-XIV, боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону N 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Пунктом 4 частини другої статті 17 Закону N 606-XIV встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі написи нотаріусів.

Водночас, норми Закону № 606-XIV містять комплекс дій обов`язкового характеру, які повинен вчиняти державний виконавець в процесі виконання рішення.

Одним із його заходів є звернення стягнення на майно боржника, яке відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 57 Закону № 606-XIV, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також проведенням опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;

повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;

повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так саме повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інши дії державного виконавця не проводяться.

Пунктом 4 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV встановлено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Згідно з частиною другою вказаної статті про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

Відповідно до п. 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5) в редакції діючої на момент прийняття державним виконавцем постанови, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Умовою для повернення виконавчого документу на підставі обставин, у частині першій статті 47 Закону України № 606-XIV є те, що визначені вказаною частиною статті обставини повинні бути зафіксовані відповідним актом державного виконавця, складеним відповідно до приписів п. 1.5.2 Інструкції № 512/5.

Згідно з приписами статті 50 Закону № 606 у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або до іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже , відповідно до зазначеної статті та Інструкції № 512/5проводяться всі інші дії державного виконавця необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження,зокрема, поверненням виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону та наслідки завершення відповідного виконавчого провадження зі зняттям арешту, що по даному виконавчому проваджені № 36025281 зроблено не було .

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта, що зняття арешту не передбачено з підстав поверненням виконавчого документа стягувачу та завершенням виконавчого провадження. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо скасування постанови про арешт на майно позивача та зобов`язанням відповідача зняти такий арешт, оскільки зазначена постанова від 10.04.2013 року не скасована та відповідачем не прийнятті відповідні дії щодо зняття арешту під час повернення виконавчого документу стягувачу.

Водночас, статтею 60 ч.2 Закону № 606 визначено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Аналогічні приписи містить стаття 59 Закону № 1404, зокрема, у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Частиною 4 вказаної статті визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1 2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

При цьому частиною 5 передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «ГОЛДЕН ЕПЛ ЛОТО» 26 липня 2018 року набуло прав кредитора за кредитним договором №6 від 24 травня 2006 року, укладеним між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «Колесо-Центр», а також за іпотечним договором №6/1 від 24.05.2006 року, укладеним між ПАТ «ПУМБ» та КП «ЦЕНТР-СЕРВІС».

При цьому, саме в межах іпотечного договору №6/1 від 24.05.2006 року мало місце вчинення виконавчого напису від 10.02.2012 року №694 приватним нотаріусом Морозовим Є.В.

Як вказує ТОВ «ГОЛДЕН ЕПЛ ЛОТО» у відзиві на позовну заяву, на теперішній час існує інше виконавче провадження №52392903, в межах якого накладено арешт на майно КП «ЦЕНТР-СЕРВІС», а тому існування виконавчого провадження № 36025281 із дублюючим арештом, на думку третьої особи, не є обґрунтованим і доцільним, оскільки ускладнює реалізацію прав не тільки боржника, а і кредитора. Вважає, що вимоги позивача про скасування арешту, що внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з номером запису 623378 (спеціальний розділ) та датою реєстрації 11.04.2013 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №36025281 від 10. 04. 2013 року, виданої відповідачем відповідає інтересам нового кредитора - ТОВ «ГОЛДЕН ЕПЛ ЛОТО», та не впливає на обсяг забезпечення в межах виконавчого провадження №52392903 від 29.09.2016 року (а.с. 94-95).

Зазначені обставини підтверджено відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 26 жовтня 2016 року за № 17106885 з яких вбачається, що Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на підставі постанови про арешт майна боржника ВП № 52392903 від 07 жовтня 2016 року на об`єкт обтяження - нерухоме майно, яке належить КП «Центр-Сервіс» та знаходиться за адресою Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 55 накладено арешт (а.с. 9).

Відповідно до приписів статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV та статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII арешт може бути знятий за рішенням суду.

Так, в межах розгляду цієї справи відповідачем накладено арешт на майно, яке належить позивачу на підставі спірної постанови про арешт майна та заборону на його відчуження від 10 квітня 2013 року винесену в рамках виконавчого провадження № 36025281, за яким державним виконавцем 18 червня 2014 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47, ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час винесення відповідної постанови) було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. При цьому арешт майна не знято.

Водночас, станом на день розгляду справи відносно Колективного підприємства "Центр-Сервіс" відкрито інше виконавче провадження від 29 вересня 2016 року № 52392903, в рамках якого постановою від 07 жовтня 2016 року державним виконавцем, керуючись ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час винесення відповідної постанови), винесено постанову про арешт майна боржника.

Відтак судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що наразі існує два арешту на одне і теж саме майно боржника: перший арешт накладено в рамках виконавчого провадження, виконавчий напис по якому повернуто, друге - по виконавчому провадженню, яке ще не закінчено та знаходиться на виконанні.

Доказів зворотного відповідачем не надано.

При цьому, наявність дублюючих арештів, на думку суду апеляційної інстанції, є недоцільним, оскільки ускладнює проведення виконавчих дій та звернення стягнення на майно боржника у рамках відкритого та незакінченого виконавчого провадження, у зв`язку з наявністю законодавчо встановленої черговості таких стягнень по часу їх накладення.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо доцільності скасування арешту майна боржника у рамках виконавчого провадження, виконавчий документ по якому повернуто без виконання та виконавче провадження було завершено.

Посилання апелянта на Пленум Верховного Суду України є недоцільним, оскільки його висновки не регулюють правовідносини по даній справі.

За правилами статті 242 КАС України (в чинній редакції) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 287 КАС України в чинній редакції, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Згідно із Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженим постановою КМУ № 229 від 02 липня 2014 року, Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.

З 07 квітня 2015 року вищевказане Положення про ДВС втратило чинність у зв`язку із прийняттям постанови КМУ № 150 від 31 березня 2015 року, якою погоджено пропозицією Міністерства юстиції щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

Згідно статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1302/29432, органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Наказом Міністерства юстиції від 20 квітня 2016 року № 1183/5 затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Типового положення управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції).

До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.

Отже, в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. У зв`язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 КАС України здійснювати заміну неналежного відповідача на належного.

Водночас постановивши правильне рішення по суті, суд першої інстанції не врахував що в даній справі позивач звернувся до неналежного відповідача та не допустив його заміну, чим допустив порушення норм процесуального законодавства.

Так, частиною першою статті 52 КАС України передбачено, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Отже вказаними нормами статті встановлено, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.

Враховуючи те, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача судом першої інстанції порушені норми процесуального права.

Згідно частини другої статті 317 КАС України, порушення судом норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 805/245/17-а (провадження № К/9901/24003/18), у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 р. у справі № 816/753/16.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції та обставин справи не спростовують.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 272, 287, 308, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у справі № 200/6704/19-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ч.4 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення проголошено 09 вересня 2019 року.

Судді Т.Г.Арабей

І.Д. Компанієць

Л.В.Ястребова