Справа № 569/13888/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді- Кучиної Н.Г.

з участю: секретаря судового засідання Ющук О.С.,

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Гейника Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу № 569/13888/19 запозовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні. Просить суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь 7927, 83 грн середній заробіток за весь період затримки розрахунку та моральну шкоду в розмірі 50000, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що з 25жовтня 2016 року по 28 травня 2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера відділу управління. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03 травня 2019 року №134, був звільнений з військової служби у запас за пп. «й» п.2, частини 5, ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З 11.04.2019 року по 25.05.2019 року перебував у відпустці за станом здоров`я.

Даним наказом, була передбачена виплата вихідної допомоги за два останніх роки служби, виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 15 календарних днів, а також грошове забезпечення за 28 діб травня місяця 2019 року.

Трудова книжка була видана у день звільнення, тобто 28.05.2019 р.

В день звільнення, а саме 28 травня 2019 року, він перебував на військовій службі. Тому будь-яких підстав для невчасної виплати або переносу виплати розрахункових коштів йому на інший день у командування військової частини НОМЕР_1 не було.

В день звільнення, 28.05.2019 року, відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми належні йому при звільненні та не здійснив виплату належних коштів.

Таким чином відповідач затримав виплату розрахункових сум на 9 (дев`ять) діб. А саме з 29 травня 2019 року по 06 червня 2019 року.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту фактичної виплати заборгованості пройшло 9 діб, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який складає 7927,83 (сім тисяч дев`ятсот двадцять сім) грн.83 коп. ( 9 діб х 880,87 грн. = 7927,83 грн.).

Крім того, відповідач, який свідомо, своїми неправомірними діями та бездіяльністю, порушив законодавство України, та заподіяв йому моральні страждання такі як : приниження моєї честі та гідності, ділової репутації серед колективу та знайомих. Відтак, крім стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку, який складає 7927,83 грн. просить суд стягнути моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Представник відповідача ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, вказавши, що позовну заяву ОСОБА_1 вважає необґрунтованою і позов не визнає з підстав, наведених у відзиві, в якому посилається на ст.2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ ?Про військовий обов`язок і військову службу? в якому визначається, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаний із захистом Вітчизни. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Також посилається на ст.3 Кодексів законів про працю України, яка визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

На думку відповідача військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність

Посилається на лист Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України №774/13/84-13 від 24.07.2013 року «Щодо поширення КЗпП України на військовослужбовців», в якому зазначено, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП України не поширюються.

Крім того, посилається на ст.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 ? Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб ? зазначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони. Відповідач посилається на ст.3 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 року №30 ? Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік ? в якому визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям нараховувати та виплачувати в поточному місяці за минулий до 20 числа щомісячно, у разі надходження коштів пізніше цього терміну протягом трьох днів після їх надходження.

Пунктом 8 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 ? Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам ? визначено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Щодо мотивації позивача виплати йому моральної шкоди вважає, що твердження позивача щодо ніби то пережитих моральних страждань нічим неаргументовано та не підтверджено.

Позивач подав суду відповідь на відзив, в якій вважає, що доводи відповідача про незастосування до спірних правовідносин законодавства про працю не заслуговують на увагу, а його посилання на нормативно-правові акти, за якими допускається звільнення військовослужбовців без повного розрахунку на день звільнення не містить посилань на такі.

Крім того посилання відповідача на ст.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 ? Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб ?, ст.3 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 року №30 ? Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік ?, пункт 8 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 ? Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам ?- взагалі виглядає як недолугим у зв`язку з тим, що позивач не отримував грошове забезпечення під час проходження служби, а звільнявся з військової служби.

Ухвалою Рівненського міського суду від 22 липня 2019 року по справі відкрито спрощене позовне провадження.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечив проти позову, з підстав викладених у відзиві.

Суд, заслухавши учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до такого.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції"роз`яснено, що відповідно до статей55,124 Конституції Українитастатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що з 25жовтня 2016 року по 28 травня 2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера відділу управління, що підтверджується записами у трудовій книжці серія НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03 травня 2019 року №134, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за пп. «й» п.2, частини 5, ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З оглянутого в судовому засіданні наказу командира військової частини НОМЕР_1 №125 від 28.05.2019 року ОСОБА_1 був виключений з списків військової частини.

Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Судом встановлено, що трудова книжка була видана ОСОБА_1 в день звільнення, тобто 28.05.2019 р.

В судовому засіданні не встановлено та в ході розгляду справи не здобуто те, що в день звільнення позивача, 28.05.2019 року, відповідач письмово повідомив позивача про нараховані суми належні йому при звільненні та здійснив виплату належних коштів.

Повний розрахунок відповідач провів з позивачем лише 06 червня 2019 року, про що свідчить поточна виписка за контрактом наданого ПАТ «УКРЕКСІМБАНК».

Нормою ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону.

Статтею 1, 2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Положеннями ст. 2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Положеннями п. 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Таким чином проводячи аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Доводи відповідача про незастосування до спірних правовідносин законодавства про працю не заслуговують на увагу, а його посилання на нормативно-правові акти, за якими допускається звільнення військовослужбовців без повного розрахунку на день звільнення не містить посилань на такі.

Крім того посилання відповідача на ст.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 ? Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб ?, ст.3 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 року №30 ? Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік ?, пункт 8 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 ? Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам? суд вважає хибним, оскільки позивач не отримував грошове забезпечення під час проходження служби, а звільнявся з військової служби.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 року по справі № 6-144цс13 (№ в ЄДРСРУ 37007895).

З аналізу вказаної правової норми вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Посилання відповідача на накази та листи Міністерств не можуть бути взяті судом до уваги, так як вони є підзаконними актами, які в свою чергу повинні відповідати вимогам перш за все Закону. Вища юридична сила Закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Не зважаючи на те, що спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці (Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України № 1153/2008 від 10.12.2008), однак ними не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Оскільки порядок виплати грошового забезпечення врегульовано Кодексом законів про працю України, саме його норми підлягають застосуванню у вказаному випадку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2002 від 07.02.2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень,якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

При усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України «Про відпустку», Верховний Суд України з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону 2011-ХІІ, вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

Так, враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

У постанові від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18) Верховний Суд наголосив на правомірності посилання судів інших інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно зі ст.3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Як передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України,та Правової позиції Верховного суду України у справі № 6-2912цс16 від 18.01.2017 року, у разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 та пункту 8 Порядкуобчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством , календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

Повний розрахунок відповідач провів з позивачем 06 червня 2019 року. Таким чином відповідач затримав виплату ОСОБА_1 розрахункових сум на 9 (дев`ять) діб, а саме з 29 травня 2019 року по 06 червня 2019 року.

Згідно грошового атестату серія ЗУ № 397735 від 28.05.2019 року та довідки про додаткові види грошового забезпечення № 501/96 від 28.05.2019 року виданих відповідачем, середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці перед місяцем звільнення складала 17617,43 грн., щомісяця.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року розрахунок середньоденної заробітної плати позивача розраховується наступним чином:

1. Дата звільнення 28.05.2019 року.

2. Дата фактичного розрахунку 06.06.2019 року.

3. Заробітна плата за березень 2019 року 17617,43 грн.

4. Кількість робочих днів у березні 2019 року 20

5. Заробітна плата за квітень 2019 року 17617,43 грн.

6. Кількість робочих днів у квітні 2019 року 20

7.Середньоденна заробітна плата становить 880,87=(17617,43+17617,43):(20+20). За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача складає 880,87 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту фактичної виплати заборгованості пройшло 9 діб, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який складає 7927,83 (сім тисяч дев`ятсот двадцять сім) грн.83 коп. ( 9 діб х 880,87 грн. = 7927,83 грн.)

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

На підставі встановлених обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про законність, обґрунтованість та доведеність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, яка відповідно підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, то ці вимоги суд визнає безпідставними та недоведеними, а тому вони задоволенню не підлягають.

Відповідно достатті 237-1 КЗпП Українивідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд враховує, що позивач належними та достатніми доказами не довів ні самого факту заподіяння йому моральної шкоди, ні обставин, які визначають її характер та обсяг. Позивач не довів наявності моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, а також наявності чи необхідності його додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач, визначаючи розмір моральної шкоди, не надав суду докази на підтвердження цього.

Відповідно до вимог частини четвертоїстатті 263 ЦПК України, при ухваленні рішення суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-76цс14) та у постанові від 23 грудня 2015 року (справа № 6-837цс15).

Виходячи з наведеного, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне позов позивача задовольнити частково.

Керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,352,354 ЦПК України, суд, -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні та стягнення моральної шкоди- задоволити частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 7927, 83 ( сім тисяч дев"ятсот двадцять сім) грн. 83 коп. середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненськийміськийсуд в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , проживає АДРЕСА_1 .

Відповідач - військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , 33027 м.Рівне, вул. Дубенська, 2.

Суддя Н.Г. Кучина