ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 вересня 2019 року № 640/3171/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі позивача, представника позивача - ОСОБА_3 , представників відповідачів - Сіліна А.С., Хазанов А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

За позовом ОСОБА_2 до Державної екологічної інспекції України Державної екологічної інспекції Столичного округу про визнання протиправним та скасування наказу №22-о від 23.01.2019

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_2 , в якому позивач просить суд :

«Наказ Державної екологічної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_2 » від 23 січня 2019 року №22-о, яким ОСОБА_2 було звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції у Київській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Київської області - визнати протиправним та скасувати.

ОСОБА_2 на посаді начальника Державної екологічної інспекції Столичного округу з 25 січня 2019 року - поновити.

З Державної екологічної інспекції України середній місячний заробіток ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу - стягнути.»

Позовні вимоги мотивовано посиланнями на порушення Державною екологічною інспекцією України вимог Кодексу законів про працю України, яке, на думку позивача, полягало в тому, що позивача не було переведено на посаду, аналогічну займаній, та не було запропоновано всіх наявних вакантних посад для подальшого працевлаштування.

При цьому, позивач вказує на те, що під час реорганізації не відбулося ліквідації органу, в якому працював позивач, оскільки фактично здійснюється реорганізація, й функції Державної екологічної інспекції у місті Києві та Київській області передані до Державної екологічної інспекції Столичного округу, у зв`язку з чим позивач просить поновити його на посаді начальника Державної екологічної інспекції Столичного округу.

Відповідачем - Державною екологічною інспекцією України позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що позивача було попереджено про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва - ліквідацією Державної екологічної інспекції у місті Києві та Київській області та запропоновано декілька посад, від яких позивач відмовився.

В процесі судового розгляду вказаним відповідачем 29.07.2019р. було надано інформацію щодо рівнозначних посад територіальних та міжтериторіальних органів Держекоінспекції станом на 12.11.2018р., зі змісту якої вбачається, що позивачу було запропоновано не всі вакантні посади.

Представник Державної екологічної інспекції України в судовому засіданні пояснив, що зазначена обставина пояснюється відсутністю інформації про вакантність посад на момент пропозиції, зазначивши про відсутність обов`язку пропонувати всі вакантні посади.

Від Державної екологічної інспекції Столичного округу до суду відзиву не надходило, представник вказаного відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечував з огляду на те, що позивач не працював у вказаного відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 26.05.2016 в адміністративній справі № 826/25623/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016, визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_2 » від 28.10.2015 № 340-о; поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Київській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Київської області з 29.10.2015 та стягнено на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначену постанову суду допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, у зв`язку з чим 06.06.2016 Окружним адміністративним судом м. Києва було видано позивачу виконавчий лист.

На підставі зазначеного судового рішення, наказом Державної екологічної інспекції України від 7 лютого 2018 року №22-о позивача було поновлено на посаді.

12 листопада 2018 року ОСОБА_2 було попереджено про наступне вивільнення (згідно з попередженням від 01 листопада 2018 року). Даним попередженням позивачу було запропоновано ряд посад, щодо яких позивачем проставлено відмітку про відмову від переведення.

Зазначене попередження мотивовано тим, що 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №102 «Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища», якою утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції за переліком згідно з додатком 1 та ліквідовано, як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної екологічної інспекції за переліком згідно з додатком 2.

Зокрема, вищезазначеною постановою ліквідовано Державну екологічну інспекцію у м. Києві. Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів" затверджено граничну чисельність апарату та територіальних центральних органів виконавчої влади, зокрема, установлена гранична чисельність працівників Держекоінспекції.

Додатком 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 зменшена гранична кількість працівників Держекоінспекцій.

23 січня 2019 року наказом Держекоінспекції України «Про звільнення ОСОБА_2 » від 23 січня 2019 року №22-о ОСОБА_2 було звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції у Київській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Київської області 24 січня 2019 року у зв`язку з ліквідацією Державної екологічної інспекції у Київській області відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Так, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Згідно з приписами частини 2, 3 статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 43 Закону №889-VIII визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Відповідно до приписів підпункту 1 пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Приписами частини 3 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

В свою чергу, статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Згідно із статтею 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:

1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;

2) запропонування працівнику всіх наявних вакантних посад (що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення), які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;

3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.

При цьому, визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівникам при скороченні чисельності штату у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.

Разом з тим, під кваліфікацією розуміється здатність працівника виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи.

Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.

У свою чергу, про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.

Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.

Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №824/3229/14-а, від 11.07.2018 року у справі № 816/1232/17.

Отже, лише виконання роботодавцем всіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при скороченні штатів є підставою для правомірного звільнення.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, а сторонами не спростовується, наявність, станом на 12.11.2018р., вакансій, які не було запропоновано позивачу. Крім того, відповідачем не було надано жодних пояснень щодо звільнення саме позивача, або будь - якого аналізу чи порівняння позивача поряд з іншими працівниками.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.04.2015 року у справі №6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Вказана позиція також підтримана в постанові Верховного Суду у справі №816/1232/17 від 11.07.2018 року.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем - Державною екологічною інспекцією України порушено вищезазначені приписи під час надання позивачу пропозицій.

З врахуванням викладеного, у суду наявні всі підстави для висновку про допущення відповідачем-1 протиправної бездіяльності під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді непропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, тоді як встановлені обставини в ході розгляду справи свідчать про їх наявність.

Доказів зворотного відповідачами не надано, а судом не встановлено.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо вимог про поновлення на посаді на посаді начальника Державної екологічної інспекції Столичного округу, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно роз`яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Позивача звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції у Київській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Київської області, посаду начальника Державної екологічної інспекції Столичного округу позивач не обіймав.

При цьому, згідно з додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України №102 від 21 лютого 2018 року «Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища», Державна екологічна інспекція Столичного округу поширює свої повноваження на м. Київ та Київську область.

Таким чином, поновлення позивача на посаді начальника Державної екологічної інспекції Столичного округу буде поновленням на посаді, яку позивач не займав, та збільшенням його повноважень.

При цьому, від позивача не надходило заяв про зміну позовних вимог чи клопотань про вихід за межі позовних вимог, або будь - яких інших документів, які можна було б кваліфікувати як заяву про поновлення на посаді, з якої позивача було звільнено, або рівнозначній посаді.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.

Вказаний принцип також закріплений частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб регламентований цією частиною.

Наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, повинен не лише вирішити позовні вимоги у відповідності до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права. Тобто такий, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду та здійснювалося примусове виконання рішення.

Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

Європейський Суд з прав людини у своїй усталеній практиці пов`язує визначення ефективного судового захисту саме з відповідним змістом заявлених позовних вимог, тобто з визначенням належного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів особи.

Разом з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадок, коли суд може вийти за межі вимог адміністративного позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для повного захисту його прав, свобод та інтересів.

Аналізуючи наведене, суд звертає увагу, що рішенню суду про необхідність виходу за межі вимог адміністративного позову повинно передувати вирішення питання чи буде визначений судом спосіб захисту належним та правильним, до яких правових наслідків призведе таке рішення суду, чи не призведе до погіршення становища позивача, чи забезпечать виконання приписи такого рішення, чи нівелює воно необхідність повторного звернення до суду.

Оскільки наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути реальний захист порушеного суб`єктивного права позивача, тому під час розгляду даного спору суд, виходячи за межі позовних вимог, вказані обставини має перевірити.

При цьому позивачем не повідомлено про можливість поновлення на місці, з якого позивача було звільнено, у зв`язку з чим суд вбачає відсутніми підстави для такого поновлення.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на те, що судом не задовольняються вимоги про поновлення на посаді, судом вбачаються відсутніми підстави для стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які, на думку суду, є похідними від вимог про поновлення на посаді, у зв`язку з чим, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції України №22-о від 23.01.2019.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян