ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 2а-5526/11/2670

адміністративне провадження № К/9901/2424/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного банку України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015р. (судді - Троян Н.М., Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до Національного банку України про скасування рішень,

в с т а н о в и в :

У січні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив (з урахуванням уточнень позовних вимог том І а.с. 83 - 86; том ІІ а.с. 114 - 118; том ІІІ а.с. 23, 72 - 76, 155 - 157, 186 - 188,

скасувати рішення Комісії з питань нагляду й регулювання діяльності банків від 03.07.2007р. №166 про накладення штрафу за порушення законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки рішення прийняте не уповноваженим на те органом, за відсутності регламенту застосування заходів впливу, не містить посилань на первинний документ, який встановлює факти порушень; прийняте відносно дій, з моменту вчинення яких минуло більше одного року, що відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України є підставою для не застосування до банку санкцій, зазначених в оскаржуваному рішенні; дії банку, на які є посилання в рішенні, не є за своїм складом правопорушенням вимог нормативних актів, зазначених у оскаржуваному рішенні;

Крім того, посилається на те, що відповідач не мав підстав за дії банку, що пов`язані з ідентифікацією клієнтів, застосовувати штраф у розмірі, що значно перевищує штраф, встановлений спеціальним законом - Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015р. скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено частково.

Скасовано рішення Комісії з питань нагляду й регулювання діяльності банків від 03.07.2007р. №166 про накладення штрафу за порушення законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, в частині сум штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 147513,76 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З ухваленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що норма статті 250 Господарського кодексу України щодо строку, протягом якого до суб`єкта господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, не застосовується для притягнення до відповідальності (зокрема накладення штрафу відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банків, як суб`єктів первинного фінансового моніторингу за порушення вимог у сфері фінансового моніторингу.

Посилається на те, що Господарський кодекс України з однієї сторони та законодавство з питань запобігання легалізації з іншої сторони регулюють різні сфери діяльності суб`єктів права. При цьому виконання банком, як суб`єктом первинного фінансового моніторингу певних обов`язків, встановлених законодавством про легалізацію, не можна ототожнювати із здійсненням господарської діяльності банку, і навпаки - правила здійснення банками фінансового моніторингу не є правилами здійснення господарської діяльності банком в розумінні Господарського кодексу України.

Крім того, посилається на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо неправомірності застосування до банку штрафних санкцій за порушення пункту 3 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу від 14.05.2003р. №189, оскільки Банк-нерезидент «Агрохімбанк» (Росія) звертався до банку та проводив фінансові операції протягом періоду інспектування з 01.06.2004р. по 01.01.2007р., в тому числі в межах річного строку, що передував даті прийняття спірного рішення.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. №2121-III, тут і далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.

Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

Банк зобов`язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України: клієнтів, що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50000 гривень; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здійснюються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002р. №249-IV суб`єкт первинного фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов`язаний забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що відповідно до цього Закону підлягають фінансовому моніторингу.

В ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що у квітні 2007 року Національним банком України здійснено перевірку ПАТ «ВТБ Банк» за період з 01.10.2006р. по 01.01.2007р. з питань дотримання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення:

порушення статті 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність» щодо відкриття рахунків без проведення належної ідентифікації фізичних осіб: виявлені факти встановлення банком місця тимчасового перебування фізичних осіб - нерезидентів на підставі власних заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

порушення частини 4, 6 статті 64 Закону: клієнтам відкриті рахунки без належної ідентифікації фізичних осіб, які є власниками цих юридичних осіб, мають прямий або опосередкований вплив на них та отримують економічну вигоду від їх діяльності;

порушення пункту 3 постанови Правління Національного Банку України від 14.05.2003р. №189 в частині неприведення у відповідність до вимог чинного законодавства України ідентифікацію наявних клієнтів банку у встановлені вказаним пунктом терміни;

порушення статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», а саме: незабезпечення виявлення та реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу.

Рішенням Комісії з питань нагляду й регулювання діяльності банків від 03.07.2007р. №166 накладено на позивача штраф в розмірі 275149,08 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» звернулось з позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що інспектування позивача Комісією з питань нагляду та регулювання діяльності банків проведено без порушень, рішення про накладення на позивача штрафу за порушення вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, інспектування банку проведено за визначений у спірному рішенні період, всі порушення, виявлені у діяльності перелічених у спірному рішенні філій допущені у межах періодів інспектування, факти порушень, за які до позивача застосовано штрафні санкції, виявлені в ході перевірки та підтверджені у довідках позивача і відповідних філій. Крім того, порушення, допущені позивачем, виявлені протягом річного терміну, і деякі з них є триваючими.

Скасовуючи в частині постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлений статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» штраф за своєю природою є адміністративно-господарською санкцією, а тому до спірних правовідносин застосовуються приписи статті 250 Господарського кодексу України. У зв`язку з цим, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині штрафних санкцій, застосованих за вчинені порушення поза періодом перевірки та з порушенням строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір штрафу за порушення Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» не залежить від кількості вчинених порушень, а відповідно до положень пункту 1 постанови Правління Національного банку України від 17.03.2004р. №108 за невиконання (неналежне виконання) банком вимог статті 5 зазначеного Закону Національний банк України адекватно вчиненому правопорушенню може накласти на банк штраф у розмірі до однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення пункту 7.14 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затв. постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001р. №369, згідно якого розрахунок суми штрафів здійснюється за кожним фактом допущених порушень, а накладення штрафів за ці порушення здійснюються протягом шести місяців з дня виявлення порушення, оскільки даний нормативно-правовий акт є підзаконним актом, а до спірних правовідносин слід застосовувати строки накладення адміністративно-господарських санкцій, визначених приписами закону, які містить стаття 250 ГК України.

Апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилань відповідача на те, що допущені позивачем порушення є триваючим, оскільки банк, як суб`єкт первинного фінансового моніторингу, зобов`язаний здійснити такий моніторинг саме при відкритті рахунків чи здійснення певних грошових переказів, а тому оскільки такі дії (порушення) вчиненні за конкретної дати, то підстав вважати їх триваючими немає.

Також суд виходив з безпідставності посилань відповідача на положення пункту 3 частини 3 Розділу Х Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», якими частину 1 статті 4 Господарського кодексу України доповнено абзацом 7 такого змісту: «відносини за участю суб`єктів господарювання, що виникають у процесі виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», оскільки вказані зміни прийняті Верховною Радою України після прийняття оскаржуваного рішення, а тому з урахуванням приписів частини 1 статті 58 Конституції України, положення абзацу 7 статті 4 Господарського кодексу України не можуть бути застосовані до позивача.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи апеляційним судом встановлено, що частина порушень, за які до позивача застосовано заходи впливу у вигляді штрафу минув строк протягом якого такі заходи можуть бути застосовані, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про часткове задоволення позову.

Посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на те, що на застосовані щодо позивача відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» заходи впливу не поширюються положення Господарського кодексу України також є безпідставним і висновки апеляційного суду не спростовують, оскільки особливості правового регулювання фінансової, в т.ч. банківської, діяльності врегульовано положеннями цього Кодексу.

В свою чергу зміни до Господарського кодексу України щодо його непоширення на відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом були внесені лише з прийняттям Закону №1702-VIIвід 14.10.2014р. і станом на час виникнення спірних правовідносин не були чинними.

Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук