Дата документу 03.09.2019 Справа № 317/2601/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/2868/19 Головуючий у 1-й інстанції: Ачкасов О.М.

Є.У.№ 317/2601/18 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Дашковської А.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради про зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги при звільненні, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення компенсації в зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 липня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради про зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги при звільненні, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення компенсації в зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування свого позову зазначила, що з березня 2017 року вона обіймала посаду провідного економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності планово-економічного відділу КП «Облводоканал» ЗОР, у березні 2018 року була переведена на посаду економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності відділу економічного планування та фінансового аналізу. 02.07.2018 року позивачка написала заяву на звільнення з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП, у зв`язку з тим, що на підприємстві постійно затримували виплату заробітної плати, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачкою. Жодних дій з боку відповідача на заяву позивачки про звільнення, здійснено не було, а тому позивачка була змушена 03.07.2018 року вийти на роботу та відпрацювати повний робочий день. В реєстрації повторної заяви про звільнення з 04.07.2018 року, як і в реєстрації першої заяви, позивачці було відмовлено. Заяву про звільнення позивачка направила поштою, голові Запорізької обласної ради було направлено колективне звернення, про порушення відповідачем трудового законодавства. 04.07.2018 року до КП «Облводоканал» ЗОР позивачка потрапити не змогла, оскільки їй повідомили, що її звільнено 03.07.2018 року, наказ про звільнення або інші документи надані не були. Разом з іншими працівниками позивачка склала Акт про недопущення на робоче місце від 04.07.2019 року. 11.07.2018 року позивачці було надано для ознайомлення наказ про звільнення за власним бажанням, копію наказу видати відмовили, трудову книжку позивачка отримала того ж дня. Не погоджуючись з формулюванням причини звільнення та розрахунком нарахувань при звільненні, позивачка була змушена звернутись до суду з позовом.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради змінити в трудовій книжці ОСОБА_1 формулювання причини звільнення з роботи з ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) на ч. 3 ст. 38 КЗпП України на підставі заяви про звільнення від 02.07.2018 року з 04.07.2018 року.

Стягнуто з КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради, на користь ОСОБА_1 передбачену ст. 44 КЗпП України вихідну допомогу в сумі 30875,46 (тридцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять грн. 46 коп.) грн.

Стягнуто з КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку за 10 днів в сумі 5 020,42 (п`ять тисяч двадцять грн. 42 коп.) грн.

Стягнуто з КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь період затримки з 03.07.2018 р. по 03.07.2019 р. у сумі 125510,00 (сто двадцять п`ять тисяч п`ятсот десять грн. 00 коп.) грн.

Стягнуто з КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради на користь держави судовий збір у сумі 704,80 (сімсот чотири грн. 80 коп.) грн.

У решті позову - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Комунальне підприємство «Облводоканал» Запорізької обласної ради в особі генерального директора Басанського С.В. подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, і відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що дійсною причиною звільнення позивача була конфліктна ситуація з керівництвом підприємства. Крім того, скаржник зазначає, що до вихідної допомоги як до одноразової виплати компенсації за несвоєчасний розрахунок не може бути застосовано, а тому позовні вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального права, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга н6е підлягає задоволенню.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Встановлено, що наказом № 10К від 01.03.2017 р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу з 02.03.2017 р. на посаду провідного економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради. Відповідний запис за № 17 міститься у трудовій книжці позивачки.

01.03.2018 року позивачку переведено на посаду економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності до відділу економічного планування та фінансового аналізу, про що свідчить відповідний запис №18 у трудовій книжці позивачки.

02.07.2018 р. ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила на адресу КП «Облводоканал» ЗОР заяву від 02.07.2018 р., у якій просила звільнити її із займаної посади з 04.07.2018 р. за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного договору зі сплатою їй тримісячного середнього заробітку згідно ст. 44 КЗпП України. За змістом даної заяви, необхідність її подання засобами поштового зв`язку була обумовлена тим, що роботодавцем було відмовлено у прийнятті та реєстрації у неї заяви про звільнення 02.07.2018 р.

Матеріали справи також містять заяву ОСОБА_1 від 02.07.2018 р., на якій міститься вхідний №940 та дата реєстрації - 03.07.2018 р. На цій же заяві міститься вказівка керівника звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням з 03.07.2018 р. Дана вказівка датована 03.07.2018 р.

Наказом № 64К ОСОБА_1 03.07.2018 р. звільнена з роботи у КП «Облводоканал» ЗОР за власним бажанням на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП України. Відповідний запис про звільнення за № 19 міститься у трудовій книжці позивачки, копія якої знаходиться у матеріалах справи. З наказом позивачка була ознайомлена 11.07.2018 року, з причиною звільнення не згодна.

Постановою № 165 від 24.04.2017 р., уповноваженою особою Головного управління Держпраці у Запорізькій області на КП «Облводоканал» ЗОР накладено штраф у розмірі 9600,00 грн. за порушення ч.ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Актом № ЗП 1430/561/АВ від 27.07.2018 р. уповноваженою особою Головного управління Держпраці у Запорізькій області на КП «Облводоканал» ЗОР виявлено порушення, яке полягає у тому, що ОСОБА_1 була звільнена згідно наказу № 64К від 03.07.2018 р. за власним бажанням за відсутності письмового попередження власника або уповноваженого ним органу про бажання розірвання трудового договору саме з цих підстав.

03.07.2018 р. працівники КП «Облводоканал» ЗОР, у тому числі й ОСОБА_1 , направили колективне звернення голові Запорізької обласної ради, в якому поскаржились на відмову канцелярії підприємства за вказівкою директора приймати та реєструвати їх заяви про звільнення від 02.06.2018 р., у зв`язку з чим їм довелось направити такі заяви засобами поштового зв`язку.

Відповідні колективні звернення із докладним висвітленням подальших подій направлені голові Запорізької обласної ради також 04.07.2018 р. та 05.07.2018 р.

Аналогічні колективні звернення також були направлені керівнику Запорізької обласної організації робітників ЖКГ, керівнику Запорізького обласного союзу профспілок та до Головного управління Держпраці у Запорізькій області.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зміни формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги при звільненні, стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення компенсації у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що викладені в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження під час розгляду справи. Вимоги про відшкодування моральної шкоди суд залишив без задоволення за недоведеністю.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Приписи статті 115 КЗпП України визначають, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Відповідно до п. 3.11 розділу 3 Колективного договору КП «Облводоканал» ЗОР на період 2017-2018 р.р., зареєстрованого за № 6 від 11.01.2017 року Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району, роботодавцю слід здійснювати виплату заробітної плати в першочерговому порядку та не допускати її заборгованості, виплачувати заробітну плату з використанням пластикових карток. Виплата заробітної плати здійснюється в строки відповідно до вимог чинного законодавства в робочі дні двічі на місяць: заробітна плата за першу половину місяця до 22 числа, остаточний розрахунок до 7 числа наступного місяця.

Згідно довідки КП «Облводоканал» ЗОР № 13/5 від 02.07.2018 р. заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 станом на 02.07.2018 р. складала: за травень 2018 року - 5930,09 грн., за червень 2018 року - 7694,32 грн. (а.с.16)

Листом № 07/939 від 27.07.2018 р. КП «Облводоканал» ЗОР повідомило начальника управління з питань праці Запорізької міської ради по Вознесенівському району про те, що станом на 27.07.2018 р. заборгованість із виплати заробітної плати за травень 2018 року у сумі 240900,41 грн. погашена повністю, а заборгованість за червень 2018 року частково в сумі 189766,29 грн. (а.с.19)

За таких обставин доведеним є факт заборгованості з виплати заробітної плати позивачу, порушення у відношенні неї законодавства про працю та колективного договору, і як наслідок наявність у позивача підстав для звільнення з підприємства у відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Актом № ЗП 1430/561/АВ від 27.07.2018 р. уповноваженою особою Головного управління Держпраці у Запорізькій області на КП «Облводоканал» ЗОР виявлено порушення, яке полягає у тому, що ОСОБА_1 була звільнена згідно наказу № 71К від 16.07.2018 р. за власним бажанням за відсутності письмового попередження власника або уповноваженого ним органу про бажання розірвання трудового договору саме з цих підстав (72-74).

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність позовних вимог щодо зміни в трудовій книжці ОСОБА_1 формулювання причини звільнення з роботи з ч. 1 ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП на підставі заяви про звільнення від 02.07.2018 р. з 04.07.2018 р.

Згідно диспозиції ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

У зв`язку зі зміною формулювання причин звільнення у відповідності до вимог ст. 44 КЗпП України похідними є права звільненого робітника на виплату вихідної допомоги у зазначеному розмірі.

Враховуючи той факт, що трудовий договір припинено за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

З наданої Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них видно, що ОСОБА_1 отримала трудову книжку у КП «Облводоканал» ЗОР лише 24.07.2018 р. Вихідна допомога позивачу виплачена не була зовсім.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до п. 8 р. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 03.07.2019 р., на день розгляду справи кількість робочих днів з 05.07.2018 р. по 03.07.2019 р. становить 250 робочих днів, середньоденна заробітна плата складає 502,04 грн., таким чином з відповідача підлягає стягненню 125510,00 грн. Перевіривши даний розрахунок, суд вважає його обґрунтованим, та стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь період затримки з 03.07.2018 р. по 03.07.2019 р. у сумі 125 510,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір виплат за затримку розрахунку при звільненні значно перевищує суму заборгованості і суму середньомісячного заробітку, а також про те, що відповідач не повинен відповідати за тривалий розгляд справи судом першої інстанції, є неспроможними і ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень ст.117 КЗпП України.

Небажання відповідача в добровільному порядку виплатити належні працівникові суми під час знаходження справи в провадженні суду не звільняє його від відповідальності, встановленої трудовим законодавством. Тривалий розгляд судом першої інстанції трудового спору, неодноразове відкладення слухання справи сталося, у тому числі, і у зв`язку із задоволенням відповідних клопотань представника відповідача про перенесення судових засідань, витребування додаткових доказів тощо.

Судом також встановлено, що позивачка має двох дітей віком до п`ятнадцяти років, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 .

Згідно довідки №5 від 09.07.2018 року, виданої ТОВ «Торгівельний дім «Срібний Вік», позивачка працювала в ТОВ «Торгівельний дім «Срібний Вік» на посаді бухгалтера з 26.07.2016 р. по 28.02.2017 р. за 2017 рік соціальна додаткова відпустка на дітей працівнику не надавалась, та при звільненні компенсація за 10 днів вказаної відпустки не виплачувалась.

Згідно ст. 182-1 КЗпП України та ст. 19 Закону України «Про відпустки», жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки», в разі звільнення роботодавець зобов`язаний виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума компенсації за невикористану соціальну відпустку за 2017 рік становить 5 020,42 грн., що складається з середньоденного заробітку 502,41 грн. х 10 календарних днів = 5 020,42 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не повинен компенсувати цю відпустку є неспроможними, оскільки позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 1 березня 2017 року, зібраними у справі доказами підтверджується факт невикористання нею додаткової соціальної відпустки за 2017 рік, а тому відповідно до ст. 182-1 КЗпП України та ст.ст. 19,24 Закону України «Про відпустки» вона має право на відповідну грошову компенсацію.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд першої інстанції навів у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 липня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2019 року.

Головуючий:

Судді: