Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2019 р. Справа№200/7908/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації. В обґрунтування позову зазначила, що звернулась до Головного управління ДФС у Донецькій області щодо отримання індивідуальної податкової консультації з питання які документи необхідно надати контролюючому органу ОСОБА_1 для підтвердження свого статусу нерезидента України; чи можна вважати ОСОБА_1 як нерезидента України з 2015 року та за відсутності її діяльності на території України у 2017 році, такою що не підлягає сплачувати єдиний внесок за 2017 рік; чи є необхідним подання ОСОБА_1 до контролюючого органу звітності по єдиному внеску за 2017 рік, коли ОСОБА_1 є нерезидентом України з 2015 року та не здійснювала господарської діяльності в 2017 році, ні на території України, ні на території Португалії, де має постійне місце проживання із сім`єю. 22 лютого 2019 року ГУ ДФС на ім`я позивачки була складена індивідуальна податкова консультація № 15590/10/05-99-13-07-19, яка на думку позивача складена в порушення вимог законодавства. Просить визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДФС у Донецькій області № 15590/10/05-99-13-07-19 від 22.02.2019 року надану ОСОБА_1 .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає позов необґрунтованим та просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року, відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Донецькій області про розгляд справи № 200/7908/19-а за правилами загального позовного провадження.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована як фізична особа - підприємець та взята на податковий облік, як платник єдиного податку. Вид господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - стоматологічна діяльність (код КВЕД 86.23).

Відповідач - Головне управління ДФС у Донецькій області, є юридичною особою публічного права - установою, яка є територіальним органом Державної фіскальної служби України, яка в свою чергу, була створена в процесі перетворення Державної податкової служби України, та яка наділена правовим статусом контролюючого органу. Загальний обсяг правоздатності такого суб`єкта податкових відносин, як «контролюючий орган», визначено положеннями ст. 41 Податкового кодексу України. Зміст функцій контролю цих органів визначено положеннями ст. 61 Податкового кодексу України.

04 вересня 2019 року було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , про що в Єдиному державному реєстрі відомостей про фізичну особу - підприємця зроблено запис від 04.09.2018 року №22740060002034644.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 2015 року на території України не проживає, будь - якої господарської чи трудової діяльності на території України не здійснює та фактично має постійне місце проживання із сім`єю на території Португальської Республіки.

Нездійснення позивачем в період з 2015 року до наступного часу господарської діяльності на території України також підтверджується її податковою звітністю за вказаний період, а також відсутністю у позивачки у зазначений період жодних найманих праівників.

08 лютого 2019 року ОСОБА_1 , через свого представника за довіреністю ОСОБА_3 звернулась до Головного управління ДФС у Донецькій області із зверненням на отримання індивідуальної податкової консультації. В зверненні перед ГУ ДФС були поставлені наступні питання: 1) які документи необхідно надати контролюючому органу ОСОБА_1 для підтвердження свого статусу нерезидента України? 2) Чи можна вважати ОСОБА_1 як нерезидента України з 2015 року та за відсутності її діяльності на території України у 2017 році, такою що не підлягає сплачувати єдиний внесок за 2017 рік? 3) Чи є необхідним подання ОСОБА_1 до контролюючого органу звітності по єдиному внеску за 2017 рік, коли ОСОБА_1 є нерезидентом України з 2015 року та не здійснювала господарської діяльності в 2017 році, ні на території України, ні на території Португалії, де має постійне місце проживання із сім`єю.

22 лютого 2019 року ГУ ДФС на ім`я позивачки була складена індивідуальна податкова консультація № 15590/10/05-99-13-07-19, в якому відповідач зазначив, що з 01.01.2017 року платник єдиного внеску, визначений п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі не отримання доходу у відповідному звітному періоді зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. При цьому такий платник зобов`язаний подавати звітність з єдиного внеску із зазначенням бази нарахування єдиного внеску, встановленої п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464. Крім того, відповідачем було зазначено, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов`язані подавати самі за себе звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім ФОП, зазначених у п. 3 розділу ІІІ Порядку № 435.

Не погоджуючись з твердженнями контролюючого органу, наведеними у податкових консультаціях, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України.

Відповідно до пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з пп. 14.1.172-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Пунктами 52.1, 52.2 ст. 52 ПК України регламентовано, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

У відповідності до п. 52.3 ст. 52 ПК України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Приписами п 52.4 ст. 52 ПК України передбачено, що індивідуальні податкові консультації надаються: в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями; у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, мм. Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвища, ім`я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.

Згідно п. 53.2 ст. 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Податкова консультація надається контролюючими органами у межах їхньої компетенції з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган, виходячи з норм або змісту відповідного податку чи збору.

З контексту наведених норм ПК України вбачається, що кожен платник податків має право звернутись до контролюючого органу для отримання консультації з питань практичного використання норм податкового права. В разі виникнення спору платника податку з контролюючим органом такий платник в підтвердження правомірності своїх дій може спиратися на отриману податкову консультацію.

Отже, як вже судом зазначалось, позивач 08 лютого 2019 року звернулась до ГУ ДФС у Донецькій області із звернення на отримання індивідуальної податкової консультації, на що 22.02.2019 року отримала Індивідуальну податкову консультацію № 15590/10/05-99-13-07-19.

Відповідно до п. 14.1.213 ст. 14 Податкового кодексу України, резиденти - це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Відповідно до п. 14.1.122 ст. 14 Податкового кодексу України, нерезиденти - це:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

У разі якщо у розділі IV цього Кодексу використовується термін «резидент» у відповідних відмінках, під цим терміном розуміється «фізична особа - резидент».

Отже, з огляду на вищевикладене, в період з 2015 року по вересень 2019 року ОСОБА_1 , як фізична особа - підприємець є нерезидентом, оскільки має місце проживання та центр життєвих інтересів в іншій державі, в Португальській республіці.

Згідно роз`яснення Державної фіскальної служби України від 10.02.2016 року № 1341/М/99-99-17-02-03-14, у разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має біль тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи (пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 213 Податкового кодексу України).

Пунктом 1 ст. 29 Цивільного кодексу України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Крім того, статтею 3 Закону України № 1382-IV від 11.12.2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно - територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Разом з тим, відповідно до пп. 170.10.4 п. 170.40 ст. 170 Податкового кодексу України, за результатами звітного податкового року, в якому іноземець набув статусу резидента України, він має подати річну податкову декларацію, в якій зазначає доходи з джерелом їх походження в України та іноземці доходи.

Крім того, Податковий кодекс України не містить норм щодо необхідності одержання нерезидентами будь - яких документів від податкових органів, що підтверджують статус резидента України».

Таким чином, виходячи із змісту положень ПК України та вищевказаного роз`яснення з 2015 року по 04.09.2018 року ОСОБА_1 , як фізична особа - підприємець мала статус нерезидента України.

Після 04.09.2018 року ОСОБА_1 має статус нерезидента, як фізична особа.

Суд також зазначає, що положення статті 4 Закону України № 2464-VI, що визначає платників єдиного внеску не містить в своєму переліку нерезидентів України, в тому числі і фізичної особи - підприємця нерезидента України.

Згідно ч. 4 ст. 6 Закону України № 2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Згідно ч. 1 ст. 22 «Конвенції між Україною і Португальською Республікою про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на капітал» види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йдеться у попередніх статтях цієї Конвенції, оподатковуються тільки в цій Державі.

Таким чином, з урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування не підлягає оплаті фізичними особами - підприємцями, що зареєстровані в Україні але не здійснюють господарської діяльності на території України та не є резидентами України (є резидентами Португальської Республіки).

Отже, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що в спірній Індивідуальній консультації податковий орган не відповів на поставлені позивачем питання, але процитував положення нормативно - правових актів, ігноруючи питання резедентності фізичної особи - підприємця, у зв`язку із чим, надав фактично неповну індивідуальну консультацію, та необґрунтовано зробив висновок про обов`язковість сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за 2017 рік, а також про обов`язковість подачі позивачем звітності за 2017 рік з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації - підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню.

Як вбачається з матеріалів справи позивач при звернені до суду сплатила судовий збір у розмірі 768,40 грн. (квитанція від 28.05.2019 року № 0.0.1366693364.1).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДФС у Донецькій області № 15590/10/05-99-13-07-19 від 22.02.2019 року надану ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, код ЄДРПОУ 39406028) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.М. Тарасенко