Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 463/5109/16-ц

провадження № 61-34173 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 травня 2017 року у складі судді Грицка Р. Р. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з червня 2009 року він працював на посаді завідувача кафедри правознавства Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького на підставі наказу відповідача від 30 червня 2009 року № 294-3 та укладеного із ним контракту. Наказом університету від 01 вересня 2015 року № 764-3 його переведено на посаду доцента кафедри філософії згідно з діючим контрактом до 30 червня 2016 року.

Відповідно до наказу відповідача від 01 вересня 2015 року № 734-3 «Про відпустки та звільнення ОСОБА_1 » його звільнено з роботи з 04 жовтня 2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії контракту. Цим же наказом університету йому продовжено щорічну основну відпустку на 11 днів за листком непрацездатності від 30 серпня 2016 року до 04 жовтня 2016 року.

Вважав зазначений вище наказ університету про його звільнення незаконним, оскільки за період його роботи у відповідача із ним неодноразово переукладалися строкові трудові договори, зокрема: наказ від 30 грудня 2008 року № 648-3 з 27 грудня 2008 року до оголошення конкурсу, наказ від 30 червня 2009 року № 294-3 з 30 червня 2009 року до 30 червня 2016 року, як обраним за конкурсом завідувачем кафедри. Таким чином, відповідно до статті 39-1 КЗпП України із ним укладено трудовий договір на невизначений строк. Одночасно згідно з укладеним із ним контрактом від 03 липня 2009 року, строк його дії зазначено до 03 липня 2016 року, проте університет в односторонньому порядку скоротив тривалість трудових відносин з 03 липня 2016 року до 30 червня 2016 року.

Крім того, рішенням конкурсної комісії університету від 25 травня 2016 року йому було незаконно відмовлено у допуску до участі у конкурсі на заміщення вакантної посади доцента кафедри філософії, педагогіки та права, який був оголошений у газеті «Світ університету» від 03 березня 2016 року № 273. Вищевказаний конкурс відповідачем призначено і проведено у порушення положень Закону України «Про вищу освіту», оскільки порядок проведення конкурсного відбору перед його початком затверджений не був.

Вважав, що відповідно до пункту 6.2 контракту керівництво університету, у випадку не бажання продовження контракту на новий термін, зобов`язано було його повідомити про це за два місяці до закінчення контракту, чого зроблено не було, а тому його дія продовжилася до 03 липня 2023 року.

Відповідачем було порушено трудове законодавство, оскільки відповідно до частини другої статті 3 Закону Україну «Про відпустки» навіть після закінчення трудового договору він мав право на надання відпустки понад дію цього договору. Станом на вересень 2016 року ним не використано додаткову відпустку за 2015 рік, як учасника бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів. На його заяву від 30 вересня 2016 року йому було незаконно відмовлено у наданні з 04 жовтня 2016 року додаткової відпустки. Крім того, при звільненні відповідачем йому не було виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2015-2016 роки.

Унаслідок вчинення відповідачем вищевказаних протиправних дій, які полягали у порушенні трудових прав, йому було завдано моральної шкоди.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним його звільнення та скасувати наказ Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького від 20 вересня 2016 № 734-3 «Про відпустки та звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді доцента кафедри філософії, педагогіки та права з 05 жовтня 2016 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з моменту звільнення до моменту поновлення на роботі. Також просив стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану унаслідок порушення його трудових прав, у розмірі 10 000 грн, компенсацію за невикористану відпустку 28 календарні дні, як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького про звільнення ОСОБА_1 з роботи від 20 вересня 2016 року № 734-3 є законним і обґрунтованим, звільнення позивача у зв`язку із закінченням дії контракту проведено відповідно до положень трудового законодавства, унаслідок чого відсутні правові підстави для його визнання незаконним та поновлення позивача на роботі. Встановивши відсутність підстав для поновлення позивача на роботі та протиправних дій відповідача, немає правових підстав й для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Посилання ОСОБА_1 на те, що його строковий трудовий договір трансформувався у безстроковий договір є безпідставними, так як належними та допустимими доказами не підтверджені, а укладеним з позивачем контрактом чітко визначено його дію строком до 03 липня 2016 року, з чим погодився останній, що підтверджується його підписом.

Доводи позивача про незаконність дій відповідача щодо ненадання йому невикористаної додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за 2014-2015 роки є безпідставними, оскільки за загальним правилом відпустки надаються протягом робочого часу, проте позивач у своїй заяві просив надати йому таку відпустку з 04 жовтня 2016 року, коли згідно з наказом відповідача від 20 вересня 2016 року № 734-3 він перебував в іншій відпустці. Позивач, не використавши додаткову відпустку, на яку мав право протягом періоду роботи у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького , у зв`язку зі звільненням з роботи права на виплату грошової компенсації не набув, що відповідає положенням статті 24 Закону України «Про відпустки».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що припинено трудові відносини з ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням дії контракту відповідно до КЗпП України, Закону України «Про вищу освіту», останнього завчасно та належно було повідомлено наказом відповідача від 10 березня 2016 року № 114-3 про майбутнє звільнення у зв`язку із закінченням дії контракту відповідно до пункту 2 статті 36 та пункту 2 статті 23 КЗпП України та наказом відповідача від 09 червня 2016 року № 402-3 про звільнення. З вищевказаними наказами позивач був ознайомлений під підпис, а тому посилання ОСОБА_1 на те, що роботодавцем порушено пункт 6.2 контракту щодо невручення йому повідомлення про припинення контракту за два місяці до його закінчення є безпідставним.

Посилання позивача на те, що строк дії контракту, укладеного між позивачем та відповідачем, було встановлено до 03 липня 2016 року, а його попереджено про звільнення з 30 червня 2016 року, чим порушено трудові права останнього, на увагу не заслуговують, так як навчальний процес закінчувався саме 30 червня 2016 року, проте у цей день звільнення позивача не відбулося через надання йому відпустки тривалістю 37 та 56 календарних днів, фактичне звільнення ОСОБА_1 відбулося саме 04 жовтня 2016 року, тобто в останній день перебування у відпустці, що надавалася позивачу за його заявою, тобто уже після закінчення дії контракту, тому порушень трудових прав позивача допущено не було.

Оскільки строковий трудовий договір було укладено між сторонами правомірно, ОСОБА_1 знав про укладення з ним саме строкового трудового договору і погодився з його умовами, тому відповідачем дотримано положення трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, тому вони також є безпідставними.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач, як роботодавець, в односторонньому порядку змінив умови контракту укладеного з позивачем у частині скорочення тривалості з останнім трудових відносин, а саме з 03 липня 2016 року до 30 червня 2016 року, чим порушив положення трудового законодавства. Наказ відповідача від 20 вересня 2016 року № 734-3 був підставою для звільнення позивача, тому саме він мав бути предметом судового розгляду. Позивачу безпідставно не надано додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, він звертався до відповідача з заявою про надання такої відпустки, проте йому було незаконно відмовлено у її задоволенні. Крім того, з позивачем при звільненні не було проведено повного розрахунку, унаслідок чого він має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Протиправними діями відповідача порушено трудові права позивача, чим останньому спричинено моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 463/5109/16-ц з Личаківського районного суду м. Львова.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що ОСОБА_1 був призначений на посаду завідуючого кафедри правознавства Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького до оголошення конкурсу наказом університету від 30 грудня 2008 року № 648-3. Термін роботи позивача на посаді завідувача кафедри за контрактом, як обраному за конкурсом, продовжено до 30 червня 2016 року, про що відповідачем видано наказ від 30 червня 2009 року за № 294-3.

Згідно з укладеним контрактом між Львівським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького та ОСОБА_1 від 03 липні 2009 року, позивача призначено на посаду завідувача кафедри правознавства на термін з 03 липня 2009 року по 03 липня 2016 року.

Наказом відповідача від 01 вересня 2015 року № 764-3 ОСОБА_1 переведений на посаду доцента кафедри філософії згідно з діючим контрактом до 30 червня 2016 року. Перейменовано кафедру філософії у зв`язку із реорганізацією структурних підрозділів на кафедру філософії, педагогіки і права на підставі наказу університету від 22 лютого 2016 року № 83-3.

Наказом Львівського національного університету ветеринарної медицини імені С. З. Гжицького від 10 березня 2016 року № 114-3 доцента кафедри філософії, педагогіки і права ОСОБА_1 повідомлено про майбутнє звільнення у зв`язку із закінченням дії контракту з 30 червня 2016 року відповідно до пункту 2 статті 36 та пункту 2 статті 23 КЗпП України.

Наказом відповідача від 09 червня 2016 року № 402-3, прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з 30 червня 2016 року у зв`язку із закінченням дії контракту відповідно до пункту 2 статті 36 та пункту 2 статті 23 КЗпП України та виплатою компенсації за невикористані відпустки тривалістю 93 дні.

На підставі заяви позивача від 16 червня 2016 року наказом університету від 17 червня 2016 року № 442-3 ОСОБА_1 надано невикористану відпустку за 2014-2015 роки на 37 календарних днів з 21 червня по 28 липня 2016 року та відпустку за 2015-2016 роки на 56 календарних днів з 29 липня по 23 вересня 2016 року. Прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням дії контракту відповідно до пункту 2 статті 36 та пункту 2 статті 23 КЗпП України з 23 вересня 2016 року.

Наказом відповідача від 20 вересня 2016 року № 734-3 у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному згідно з листом непрацездатності від 30 серпня 2016 року продовжено його відпустку на 11 календарних днів з 24 вересня по 04 жовтня 2016 року. У зв`язку із цим викладено пункт 2.1 наказу від 17 червня 2016 року № 442-3 у редакції: «звільнити ОСОБА_1 доцента кафедри філософії, педагогіки та права у зв`язку із закінченням терміну дії контракту (пункт 2 статті 23 КЗпП України) відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 04 жовтня 2016 року. На виконання цього наказу Львівським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З.Гжицького 04 жовтня 2016 року було внесено відповідний запис про звільнення до трудової книжки позивача.

Згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У пункті 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744, чинного на час виникнення спірних правовідносин, вказано про те, що відповідно до чинного законодавства при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

Зазначене відповідає вимогам Закону України «Про вищу освіту».

Відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України акцентовано увагу на те, що незважаючи на ці (які містить стаття 9 КЗпП України) та інші застереження, що містяться у Кодексі законів про працю України й інших актах трудового законодавства України і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору, тощо.

Таким чином, при укладенні контракту закон надає право сторонам установлювати підвищену відповідальність особи й додаткові підстави для розірвання трудового договору контракту.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору через закінчення строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на припинення такого договору в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що про припинення трудових відносин ОСОБА_1 було повідомлено наказом відповідача від 10 березня 2016 року № 114-3 про майбутнє звільнення у зв`язку із закінченням дії контракту згідно з пунктом 2 статті 36 та пунктом 2 статті 23 КЗпП України та наказом відповідача від 09 червня 2016 року № 402-3 про звільнення. З вищевказаними наказами позивач був ознайомлений під підпис.

Суди дійшли вірного висновку про безпідставність доводів позивача про те, що строк дії контракту укладеного між позивачем та відповідачем було встановлено до 03 липня 2016 року, а його попереджено про звільнення з 30 червня 2016 року, чим порушено трудові права останнього, з огляду на те, що навчальний процес закінчувався саме 30 червня 2016 року, проте у цей день звільнення позивача не відбулося через надання йому відпустки тривалістю 37 та 56 календарних днів, фактичне звільнення ОСОБА_1 відбулося саме 04 жовтня 2016 року, тобто в останній день перебування у відпустці, яка надавалася позивачу за його заявою, а, отже, уже після закінчення дії контракту, тому порушень трудових прав позивача допущено не було, що також спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що оскільки строковий трудовий договір було укладено між сторонами правомірно, ОСОБА_1 знав про укладення з ним саме строкового трудового договору і погодився з його умовами, тому відповідачем дотримано положення трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, тому вони також є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що наказ відповідача від 20 вересня 2016 року № 734-3 був підставою для звільнення позивача, тому саме він мав бути предметом судового розгляду, на увагу не заслуговують, так як вищевказаний наказ університету не є первинним щодо припинення трудових відносин з позивачем, оскільки звільненню останнього передували накази відповідача про майбутнє звільнення у зв`язку із закінченням дії контракту.

Посилання касаційної скарги на те, що позивачу безпідставно не надано додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, хоча він звертався до відповідача з заявою про надання такої відпустки, безпідставні, так як спростовані висновками судів про те, що за загальним правилом відпустки надаються протягом робочого часу, проте позивач просив надати йому таку відпустку з 04 жовтня 2016 року, тобто коли він на підставі наказу відповідача від 20 вересня 2016 року № 734-3 перебував в іншій відпустці.

Крім того, суди правильно вказали про те, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку, на яку мав право протягом періоду роботи у відповідача, унаслідок чого відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» не набув права на виплату грошової компенсації за неї.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Д. Д. Луспеник