Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 463/3879/16-ц

провадження № 61-23576св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2016 року в складі судді Леньо С.І. та ухвалу Апеляціного суду Львівської області від 13 березня 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» (далі - ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ») про стягнення недорахованої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку, зобов`язання до вчинення дій.

Позов мотивовано тим, що з 04 квітня 2016 року він був прийнятий на роботу до відповідача на посаду оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок. 24 травня 2016 року звільнився за власним бажанням. Розрахунок у день звільнення відповідач не провів, у зв`язку з чим йому не було виплачено за період роботи з 01 травня 2016 року по 24 травня 2016 року заробітну плату у розмірі 2 422,08 грн. 25 травня 2016 року на його картковий рахунок зараховано кошти в сумі 1 088,61 грн, а 30 травня 2016 року було зараховано ще 179,66 грн. Вважав, що за його розрахунками у травні 2016 року відповідач не провів з ним повний розрахунок. Звернувшись до останнього з вимогою про надання документів щодо нарахованих сум, отримав відповідь, відповідно до якої відповідач недорахував йому два дні заробітної плати, компенсацію за невикористані три дні відпустки і компенсацію несвоєчасно виплачених розрахункових. У травні 2016 року до звільнення він пропрацював 14 робочих днів, а не 12 робочих днів, внаслідок чого йому була недорахована сума заробітної плати у розмірі 442,11 грн. Так само, невірно було розраховано компенсацію відпускних за три календарні дні, у зв`язку з чим йому недоплачено 195,21 грн, а також не оплачено компенсації у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 1 215,62 грн. За період з 25 травня 2016 року по 13 грудня 2016 року компенсація середнього заробітку у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 34 481,58 грн. Також, відповідач всупереч чинному законодавству неправильно проводив відрахування із заробітної плати. ПДФО стягував у більшому розмірі, ніж передбачено законодавством, а військовий збір - навпаки, у меншому.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь вищезазначені невиплачені йому суми й зобов`язати відповідача донарахувати на його обліковий номер до Пенсійного фонду страхові внески (22 %), не невключені до оподаткування витрати на харчування в квітні 2016 року у розмірі 702,44 грн, у травні 2016 року - 439,02 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що з ним не було проведено повного розрахунку при звільненні й що 23 травня 2016 року він не перебував на робочому місці у стані алкогольного сп`яніння, а 24 травня 2016 року він приступав до виконання своїх трудових обов`язків. При цьому позивачем не доведено обставин та не надано доказів про те, що підписання дослідженого судом акта про його відповідний стан здійснювалось під тиском.

За відсутності обов`язку у виплаті заробітної плати за 23 травня та 24 травня 2016 року у відповідача не може існувати прострочення в проведенні повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

При цьому судом враховано, що розрахунок при звільненні ОСОБА_1 було проведено 25 травня 2016 року з порушенням на один день, компенсація за який була проведена 30 травня 2016 року.

За наведених обставин, районний суд дійшов висновку, що за указаних два дні відповідач правомірно не проводив нарахування позивачу заробітної плати, у зв`язку з чим вимога про її стягнення є необґрунтованою.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення районного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за 23 травня та 24 травня 2016 року, у які він відповідно був відсторонений від роботи у зв`язку з перебування на робочому місці у стані сп`яніння, та про його відсутність на робочому місці, що було підтверджено відповідними актами роботодавця, й не спростовано позивачем. Розрахунок при звільненні позивача було проведено 25 травня 2016 року з порушенням на один день, компенсація за який була проведена 30 травня 2016 року, розрахунок якої проведено відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати указані судові рішення, справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилався на те, що судами безпідставно було взято до уваги зазначені акти про його відсторонення від роботи та про його відсутність на роботі. При цьому посилався на те, що відповідний наказ про його відсторонення від роботи 23 травня 2106 року відповідачем не видавався, а з актом про відсутність його на роботі 24 травня 2016 року його ніхто не ознайомлював, тому вважав, що судом зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення заробітної плати за указані ним дні. Також посилався на те, що відповідачем проведено остаточний розрахунок не 24 травня 2016 року, а 25 травня 2016 року, що свідчить про порушення норм статей 116 та 117 КЗпП України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу із Личаківського районного суду м. Львова.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу.

У червні 2017 року ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» подало відзив на касаційну скаргу, у якому заявник посилається на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Зазначало про те, що нетверезий стан працівника або наркотичне сп`яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими доказами, яким суд має дати відповідну оцінку. До матеріалів справи долучено акт від 23 травня 2106 року, згідно з яким було встановлено, що позивач перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат алкотестера 1,37 проміле. Позивач ознайомився та погодився з актом. Позивач не пропрацював на підприємстві повний місяць, і це було враховано при обчисленні відповідної компенсації.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , копію якої долучено до матеріалів справи, останній з 04 квітня 2016 року був прийнятий на роботу на підприємство ТОВ «ФУДЖІКУРА АУТОМОТІВ УКРАЇНА ЛЬВІВ» на посаду оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок. Звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 24 травня 2016 року (а.с. 6).

Відповідно до табелю обліку робочого часу у травні 2016 року ОСОБА_1 працював 12 робочих днів (а.с. 29).

До матеріалів справи долучено акт від 23 травня 2016 року, згідно з яким о 15.55 год було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Результат алкотестера - 1,37 проміле (а.с. 27).

З вказаним актом позивач погодився, про що власноручно на ньому розписався.

У зв`язку з підозрою про перебування ОСОБА_1 на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння 23 травня 2015 року, яка в подальшому підтвердилась і позивачем не оспорювалась, працівниками підприємства відповідача складено акт про відсторонення від виконання робіт від 23 травня 2016 року (а.с. 26).

Також, до матеріалів справи долучено акт від 24 травня 2016 року про відсутність ОСОБА_1 на роботі (а.с. 28).

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 заробітна плата за травень останньому проведена 20 травня 2016 року в сумі 241,50 грн, 23 травня 2016 року в сумі 1245,63 грн, 25 травня 2016 року в сумі 1088,61 грн та 30 травня 2016 року в сумі 179,66 грн (а.с. 39).

Згідно розрахункового листка за травень 2016 року ОСОБА_1 нараховано 2 622,63 грн окладу, 314,37 грн компенсації відпустки за три дні, 104,87 грн премії за високі досягнення, 22,12 грн премії за дотримання належного рівня трудової та виконавчої дисципліни, 439,02 грн додаткового благо харчування, 300 грн премії за результативність, 223,18 грн компенсації за несвоєчасно виплачені розрахункові (а.с. 25).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Згідно статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Пленум Верховного Суду України в пункті 25 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп`яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

За змістом цих роз`яснень, поява на робочому місці в нетверезому стані може мати місце в будь-який час робочого дня та незалежно від того, чи був працівник відсторонений від роботи або чи продовжував виконувати трудові обов`язки.

За правилами статті 113 КЗпП України час простою з вини працівника не оплачується.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно виходили з того, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за 23 травня та 24 травня 2016 року, у які він відповідно був відсторонений у зв`язку з перебуванням на робочому місці у стані сп`яніння, та про його відсутність на робочому місці, що було підтверджено відповідними актами роботодавця й не спростовано позивачем. Розрахунок при звільненні позивача було проведено 25 травня 2016 року з порушенням на один день, компенсація за який була проведена 30 травня 2016 року, розрахунок якої було проведено відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Отже, з урахуванням зазначених обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович