ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

м. Київ

справа №2а-2663/11/0170/5

адміністративне провадження №К/9901/22981/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого-судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Желєзного І.В.,

розглянув у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України, начальника Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України Волкова Геннадія Анатолійовича про визнання дій протиправними, стягнення одноразової грошової допомоги, упущеної вигоди, моральної шкоди.

І. ПРОЦЕДУРА

1.У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.09.2011 просив:

-визнати дії ОСОБА_2 , начальника Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України, пов`язані із зволіканням при прийнятті рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за отриману інвалідність, а також у зв`язку з прийняттям рішення про її виплату в неповному обсязі протиправними;

-визнати дії Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України в зв`язку із зволіканням виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за отриману інвалідність та виплатою її в неповному обсязі протиправними;

-стягнути з Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 161777,52 грн. недоотриманої грошової допомоги за отриману інвалідність з врахуванням вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей (щодо обчислення суми виплати із загального розміру місячного грошового забезпечення);

-стягнути з Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України 92047,66 грн. нанесеної матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди;

-стягнути з Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

-стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

2.Постановою адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2011, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012, та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.08.2016 у задоволенні позову відмовлено.

3.У листопаді 2016 року позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку про застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

4.Ухвалою судді Верховного Суду України від 14.11.2016 заяву залишено без руху.

5.19.12.2016 заявник подав уточнену заяву.

6.Ухвалою Верховного Суду України від 30.12.2016 відкрито провадження.

7.15.02.2018 вказану заяву було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8.Судами встановлено, що позивач проходив військову службу на посаді старшого офіцера оперативно-розшукового відділу ОКПП «Прикарпаття» Прикордонних військ України. Звільнився 19.12.1994.

9.15.05.2000 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку.

10.21.02.2007 позивачу встановлено інвалідність ІІ групи.

11.15.11.2008 позивач звернувся до начальника Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України з заявою з проханням виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену п. 3 ч. 3 Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів.

12.Протягом 2008 - 2010 років Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України зверталося із запитами до Управління охорони здоров`я Департаменту забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби, Сімферопольської медико-соціальної експертної комісії, до Міністерства праці та соціальної політики України, до Міністерства юстиції України.

13.13.09.2010 начальником Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України затверджено Висновок щодо можливості проведення виплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 21 Закону України «Про розвідувальні органи України» та прийнято рішення №1/10 про проведення виплати вказаної допомоги.

14.Наказом начальника Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.09.2010 №102 зобов`язано виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням інтернаціонального обов`язку у розмірі 54-місячного грошового забезпечення на день звільнення зі служби в розмірі 39150 грн.

15.Сума одноразової допомоги розрахована виходячи із наступних складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військове (спеціальне) звання (ранг); 3) надбавка за вислугу років (25%); надбавка в розмірі 100% грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) згідно із законодавством.

16.Згідно видаткового касового ордеру від 22.09.2010 позивачу виплачена одноразову грошову допомогу у зв`язку з інвалідністю в розмірі 39150 грн.

ІІІ. ВИСНОВКИ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

17.Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що складові одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю позивачу правомірно визначені відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №1331 від 21.11.2007, якою затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів.

18.Крім того, суди виходили з того, що безпідставним є посилання позивача на необхідність застосування складових для визначення розміру одноразової грошової допомоги виходячи із розміру грошового забезпечення на рівні 3720,88 грн. згідно довідки Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України №15/87 від 11.04.2008, оскільки зазначена довідка видана для перерахунку пенсії виходячи з грошового забезпечення за нормами чинними на 01.01.2008 за посадою офіцера оперативно-розшукового відділу ОКПП «Прикарпаття», а для обчислення суми грошової допомоги, особам звільненим з військової служби застосовується розмір грошового забезпечення на день звільнення (п. 2 постанови КМ України №1331 від 21.11.2007).

19.Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що спірну допомогу виплачено позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 №1331, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про відмову у задоволенні позову.

ІV. ДОВОДИ ЗАЯВИ ПРО ПЕРЕГЛЯД

20.На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах покликається на ухвалу ВАС України від 11.11.2014 у справі № К/9991/3441/12, від 25.11.2014 у справі № К/800/9992/14, 19.09.2013 у справі № К/9991/54948/12, від 13.06.2013 у справі № К/9991/49323/11, від 07.08.2013 у справі № К/800/1269/13, від 17.10.2013 у справі № К/9991/67283, від 178.10.2013 у справі № К/9991/24582/12.

21.Як вбачається з оскаржуваної ухвали, Суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходячи з того, що при обчисленні одноразової грошової допомоги, яка призначається відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», слід виходити не зі складу грошового забезпечення військовослужбовців (заробітку), визначеного ч. 2 ст. 9 цього закону, а зі складових грошового забезпечення, визначеного Порядком № 1331, затвердженого Кабінетом міністрів України.

22.В той же час, у зазначених вище рішеннях, наданих для порівняння, суд касаційної інстанції висловлював протилежну позицію і виходив з того, що при визначенні складу грошового забезпечення для встановлення розміру одноразової грошової допомоги, яка призначається відповідно до ст. 16 Закону «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 21 Закону України «Про розвідувальні органи України», підлягає застосуванню ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», а не затверджений постановою Кабінету міністрів України Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, який суттєво звужує поняття правового забезпечення, визначеного в Законі, та має вищу юридичну силу ніж вказана постанова.

23.Постанова, щодо якої подано заяву про перегляд, суперечить також правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 12.11.2013 у справі № 21-383а13.

24.Крім того, хибним є висновок суду про те, що для обчислення суми грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, застосовується розмір грошового забезпечення на день звільнення, оскільки законом визначено, що розмір грошового забезпечення застосовується за останньою посадою на день звільнення.

25.Позивач звертає увагу на те, що рішення про здійснення виплати було прийнято після його повторного звернення у зв`язку із поновленням ІІ групи інвалідності у 2010 році. Тому для визначення розміру одноразової грошової допомоги слід виходити з розміру грошового забезпечення, чинного станом на 2010 рік, зазначеного у довідці від 11.04.2008 3720,88 грн., а не у довідці від 05.05.2008 2312,60 грн. Однак нарахування одноразової грошової допомоги здійснено виходячи з розмірів лише окладів грошового забезпечення, чинних ще на 2005 рік, а не із розміру грошового забезпечення за останньою посадою станом на момент встановлення інвалідності.

26.Відповідачі не скористалися правом на подання відзиву.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27.Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши доводи заяви про перегляд та співставивши правові висновки у судових рішеннях, наданих для порівняння, колегія суддів дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

(а) щодо порівнюваності постанов

28.У справах, наданих для порівняння, суди застосовували Постанову Кабінету Міністрів від 28.05.2008 № 499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі Порядок № 499). Зазначену Постанову прийнято відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.

29.У справі, щодо якої відбувається перегляд, суди не застосовували Порядок № 499. Натомість, застосовували інший нормативний акт постанову Кабінету Міністрів України №1331 від 21.11.2007, якою затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів (далі Порядок № 1331). Цю Постанову прийнято на відповідно до ст. 21 Закону України «Про розвідувальні органи України» від 22.03.2001 № 2331-III

30.Формально, йдеться про застосування різних правових актів, і, відповідно, різних норм матеріального права.

31.Водночас, порівняння ч. 13 ст.21 Закону України «Про розвідувальні органи України» та ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчать про те, що вони регулюють тотожні правовідносини щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного під час виконання службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, пов`язаного з виконанням службових обов`язків.

32.Різниця лише у тому, що норма ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є загальною і поширюється на всіх військовослужбовців, а ч. 13 ст.21 Закону України «Про розвідувальні органи України» поширюється на співробітників кадрового складу розвідувального органу України.

33.Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону України «Про розвідувальні органи України» співробітниками розвідувальних органів України є військовослужбовці та службовці кадрового складу розвідувальних органів України, а також військовослужбовці, службовці та працівники, які не належать до кадрового складу цих органів.

34.Позивач ОСОБА_1 звільнився в запас з посади старшого офіцера оперативно-розшукового відділу, тобто був військовослужбовцем. Відтак, окрім ч. 13 ст.21 Закону України «Про розвідувальні органи України», на нього поширюється також ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і, відповідно, Порядок № 499, прийнятий на її виконання.

35.Зважаючи на викладене, Суд виходить з того, що висновки, зроблені судами під час застосування норм загального і спеціального закону, а також прийнятих на їх виконання Порядку № 499 і Порядку № 1331, не повинні бути суперечливими.

36.Інший підхід призвів до ситуації, за якої внаслідок застосування правових норм Порядку № 1331 до військовослужбовців кадрового складу розвідувального органу України у них би були менш сприятливі умови для одержання одноразової грошової допомоги порівняно з іншими військовослужбовцями, до яких застосовуються ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і, відповідно, Порядок № 499, прийнятий на її виконання. Суд не знаходить у такому різному ставленні об`єктивно обґрунтованої мети.

37.Така ситуація відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI вважається непрямою дискримінацією (п 3 ч. 1 ст. 1, ст. 5). Відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону форми дискримінації з боку державних органів, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються. Суд не може застосовувати тлумачення правових норм, яке призводить до дискримінації.

38.Відтак, надані для порівняння постанови судів приймаються як такі, що стосуються тотожних правових питань.

39.Порівнюючи наведені у них правові позиції з висновками суду у справі, яка переглядається, Суд вважає, що норми матеріального права застосовано по різному і це призвело до протилежних наслідків по суті спору.

40.Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.

41.Ключовим правовим питанням у справі є правильність визначення розміру грошового забезпечення позивача, з якого обраховується розмір одноразової грошової допомоги.

(б) щодо дати, на яку визначається склад та розмір грошового забезпечення

42.Щодо визначення дати, на яку визначається розмір грошового забезпечення, то відповідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів від 21.11.2007 № 1331 за випадками, що сталися включно до 31 грудня 2007 р. розмір грошового забезпечення визначається згідно із законодавством за останньою посадою, яку співробітник кадрового складу займав на день втрати працездатності, а особа, звільнена з військової служби, - на день звільнення.

43.Первинно інвалідність ІІІ групи встановлено позивачу 16.05.2000, згодом, 21.02.2007 йому встановлено ІІ групу інвалідності, тобто «випадок» стався до 31.12.2007, тому до нього застосовується ця норма. Аналогічна норма наведена у п. 4 Порядку № 1331.

44.Оскільки позивача звільнено з військової служби 19.12.1994, то розмір грошового забезпечення визначається згідно із законодавством за посадою «старший офіцер оперативно-розшукового відділу ОКПП «Прикарпаття» ПВУ», яку позивач займав на день звільнення.

45.Якщо брати до уваги фактично отримане грошове забезпечення у 1994 році (як пропонує відповідач), то через суттєву різницю у грошовому забезпеченні у різні історичні періоди, соціальні гарантії військовослужбовців, яким встановлено інвалідність в один час, будуть істотно відрізнятися. Така нерівність не має в основі об`єктивно обґрунтованої мети і по суті призводить до непрямої дискримінації.

46.З огляду на вищенаведене, Суд дійшов висновку, що розмір грошового забезпечення визначається за посадою, яку позивач займав на час звільнення («старший офіцер оперативно-розшукового відділу ОКПП «Прикарпаття» ПВУ»), але за законодавством, яке діяло на час, коли у позивача виникло право на одержання одноразової грошової допомоги.

47.Право на одержання грошової допомоги вперше було встановлено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвідувальних органів України» від 15.12.2005 № 3200-IV. Цей Закон набрав чинності 14.01.2006 і поширюється на правовідносини, що виникли чи продовжували тривати після набрання ним чинності.

48.Юридичним фактом, з яким пов`язано виникнення у позивача права на одержання одноразової грошової допомоги є інвалідність ІІ групи, у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку. Тому розмір грошового забезпечення позивача для цілей визначення розміру одноразової грошової допомоги визначається за законодавством, що діяло на час встановлення інвалідності ІІ групи 21.02.2007.

49.Водночас Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1331 від 21.11.2007. Постанова набрала чинності 28.11.2007. До затвердження цієї постанови військовослужбовці, які за законом мали право на одноразову грошову допомогу, не могли її одержати через відсутність порядку та умов її виплати. Реалізувати таке право практично вони могли починаючи з 28.11.2007.

50.Проте оскільки з 21.02.2007 по 28.11.2007 розмір грошового забезпечення позивача не змінився, то дата звернення з заявою про виплату одноразової грошової допомоги не впливає на її розмір, визначений законодавством.

51.Звернення з заявою про виплату одноразової грошової допомоги є частиною механізму реалізації права, що вже виникло. Час звернення залежить лише від позивача, тому не може впливати на визначення розміру допомоги.

(в) щодо складу грошового забезпечення

52.Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів від 21.11.2007 № 1331, яка поширюється на співробітників кадрового складу розвідувальних органів, за випадками, що сталися включно до 31 грудня 2007 р., сума грошової допомоги обчислюється з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) згідно із законодавством за останньою посадою, яку співробітник кадрового складу займав на день втрати працездатності, а особа, звільнена з військової служби, - на день звільнення.

53.Аналогічна норма, яка визначала грошове забезпечення військовослужбовців, була в Порядку № 499 (пп. 4 п. 2). Проте постановами Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2009 та від 08.08.2011 визнано незаконним та нечинним абзац третій та п`ятий підпункту 4 пункту 2 Порядку № 499, в частині визначення грошового забезпечення військовослужбовців, з мотивів їх невідповідності ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

54.В частині складу грошового забезпечення військовослужбовців Верховний Суд України у постанові від 12.11.2013 у справі № 21-383а13 дійшов правового висновку, що для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги, слід застосовувати не Порядок № 499, а Закон «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який має вищу юридичну силу.

55.Зазначений правовий висновок, хоч його і зроблено щодо Порядку № 499, є релевантним і для оцінки Порядку № 1331, який регулює ті самі правовідносини, лише за участю співробітників кадрового складу розвідувального органу.

56.Водночас, аналогічна норма у Порядку № 1331 залишилася. І хоч її не визнано нечинною, з урахуванням постанови Верховного Суду України від 12.11.2013 у справі № 21-383а13 та запобігаючи непрямій дискримінації, Суд дійшов висновку, що оскільки позивач був військовослужбовцем, то склад грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір одноразової грошової допомоги, визначається відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

57.Станом на 21.02.2007, коли у позивача виникло право на одержання одноразової грошової допомоги, за нормами, чинними з 01.08.2006 по 31.12.2007, грошове забезпечення позивача складало 2312,60 грн. Це підтверджується довідкою Адміністрації Державної прикордонної служби від 05.05.2008 № 384/1.

58.З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку, що позивач має право на одержання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю ІІ групи, встановленою 21.02.2007, у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку, у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, визначеного за посадою «старший офіцер оперативно-розшукового відділу ОКПП «Прикарпаття» ПВУ станом на 21.07.2007 (2312,60 грн). Отже, належний розмір одноразової грошової допомоги складає 124880,40 грн. З урахуванням виплаченої суми (39150 грн.), сума, яку необхідно виплатити позивачеві, складає 85730,40 гривень.

59.Визначаючи склад та розмір грошового забезпечення позивача, суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права, а суд касаційної інстанції припустився неоднакового їх застосування у подібних правовідносинах.

60.Відповідно до ст. 243 КАС України (в редакції, що діяла до 14.12.2017) у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

61.Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.08.2016 слід задовольнити повністю, скасувати постанову адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2011, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17.08.2016 та ухвалити нову постанову.

(г) щодо способу захисту

62.Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

63.Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

64.Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

65.Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

66.При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

67.Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

68.Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

69.Зважаючи на вищенаведене, Суд вважає, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправним рішення Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.09.2010 № 1/10 в частині визначення розміру одноразової грошової допомоги, що підлягає виплаті ОСОБА_1 та стягнення з Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 недоотриманої частини одноразової грошової допомоги у розмірі 85730,40 гривень.

(д) щодо вимог до ОСОБА_2 .

70.Що стосується вимог щодо ОСОБА_2 , то він не може бути визнаний належним відповідачем за зволікання з прийняттям рішення та прийняття протиправного рішення, оскільки у спірних правовідносинах є лише представником (керівником) розвідувального органу - Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби і дії від його, а не власного імені. Відтак, належним відповідачем за позовами щодо протиправності дій, рішень чи бездіяльності начальника Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби Волкова Г.А. є Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби.

З цих підстав у задоволенні позову щодо ОСОБА_2 слід відмовити.

(е) щодо моральної шкоди

71.Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

72.Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

73.Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

74.Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п. 57).

75.Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 20000 гривень позивач пов`язує з надмірною тривалістю розгляду його звернення від 15.11.2008, за яким рішення прийнято через 22 місяці. Окрім того, тривала боротьба за свої законні права виснажує його, вимагає зусиль на вивчення законодавства та складення документів, сидіння біля комп`ютера, порушує звичний уклад сімейного життя. Позивач вважає, що відповідачі навмисно зволікали з призначенням допомоги, давали неповні та формальні відповіді, йшли на свідомий обман та вчиняли дії, які відносяться до корупційних.

76.Відповідач пояснив, що протягом цього часу він з`ясовував обставини, пов`язані з розглядом звернення, зокрема звертався із запитами до медичних установ (щодо причини захворювання), центральних органів виконавчої влади (щодо визначення розміру грошового забезпечення) і після отримання необхідних відомостей прийняв рішення.

77.Відповідно до п. 10) ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.

78.Суд погоджується з тим, що запити стосувалися справи, проте, вони не були безумовно необхідними. Усуваючи певні сумніви, відповідач направляв їх з власної волі, а не тому що це визначено законодавством. З огляду на те, що питання стосується соціального захисту військовослужбовця, двадцять два місяці це надміру тривалий строк, який у світлі обставин цієї справи не видається розумним.

79.У рішенні від 15.01.2009 у справі «Бурдов проти Російської Федерації» (скарга № 33509/04, п. 100, наводиться без посилань на інші рішення) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що коли йдеться про моральну шкоду, існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу.

80.У згаданому рішенні йдеться про надмірну затримку у виконанні державою судового рішення, винесеного проти неї. Проте, цей підхід може застосовуватися до будь-яких адміністративних процедур, що затримуються на тривалий час внаслідок протиправних дій (бездіяльності) держави.

81.Для прикладу, у постанові від 15.08.2019 у справі №823/782/16 Верховний Суд дійшов висновку, що тривалий нерозгляд заяви позивача, ненадання по ній чіткої та зрозумілої, обґрунтованої та вичерпаної відповіді, що зумовило необхідність неодноразового звернення до судів, виконавчої служби, та призвело до порушення прав та інтересів позивача, у тому числі права на інформацію, завдало моральної шкоди.

82.Наслідуючи цей підхід, Суд вважає, що коли йдеться про моральну шкоду, існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале адміністративне провадження є підставою для відшкодування моральної шкоди.

83.Зважаючи на ці обставини, Суд дійшов висновку, що негативні емоції позивача внаслідок надміру тривалого розгляду його звернення досягли рівня страждання, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди.

84.Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, Суд виходить з засад розумності та справедливості.

85.У постанові від 05.12.2018 у справі № 210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з судами першої й апеляційної інстанцій, які задовольнили позовну вимогу у розмірі майже вчетверо меншому порівняно з тим, який просив стягнути позивач. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди ( п. 68, 70).

86.Отже, зменшуючи визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди, суди повинні наводити відповідні мотиви.

87.Суд бере до уваги, що поведінка відповідача не була явно протиправною, відповідач не мав наміру завдати шкоди позивачеві. Отже, в цій частині доводи позивача, які він брав до уваги під час визначення розміру відшкодування у сумі 20000 грн., Судом відхилені.

З огляду на вищенаведене, Суд дійшов висновку, що справедливим буде присудження відшкодування у розмірі 5000 гривень.

(є) щодо упущеної вигоди

88.Позивач просить стягнути упущену вигоду в сумі 92047,66 грн., як дохід, який він мав би отримати як відсотки (18,75%) від депозиту, розміщеного у КБ «Приватбанк», за період з 01.03.2009 по жовтень 2011 р.

89.Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

90.Суд вважає, що в задоволенні цих вимог слід відмовити, оскільки станом на 01.03.2009 рішення про виплату одноразової грошової допомоги не було прийнято, тому сподівання позивача на отримання доходу від розміщення цієї суми на депозит бути передчасними і не мали під собою реальної основи.

(ж) щодо судового контролю

91.Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

92.Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

93.Зважаючи на те, що з часу виникнення спірних правовідносин минуло понад 10 років, запобігаючи затримці з захистом прав позивача, Суд вважає за необхідне вжити заходів судового контролю за виконанням постанови та встановити строк до 01.10.2019 для надання звіту.

94.Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС України за наслідками розгляду звіту про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може накласти на керівника Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

95.У справі відсутні докази, які б свідчили про судові витрати позивача, тому питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись п.п. 1 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, ст. 241, 242, 244 КАС України (у редакції до 15.12.2017), ст. 382 КАС України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.08.2016 задовольнити повністю.

2.Скасувати постанову адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2011, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17.08.2016.

3.Ухвалити нову постанову:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.09.2010 № 1/10 в частині визначення розміру одноразової грошової допомоги, що підлягає виплаті ОСОБА_1 .

Стягнути з Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) недоотриману частину одноразової грошової допомоги у розмірі 85730 (вісімдесят п`ять тисяч сімсот тридцять) гривень 40 (сорок) копійок.

Стягнути з Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (війська частина АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) 5000 (п`ять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Зобов`язати Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України до 01 жовтня 2019 року подати звіт про виконання судового рішення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддяВ.М. Кравчук

СуддяА.А. Єзеров

СуддяІ.В. Желєзний