ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/7439/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Бруновської Н.В., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року у справі № 300/608/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення невиплаченої заробітної плати (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Гундяк В.Д. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 04.06.2019 року, згідно з протоколом судового засідання 15:15 год., повний текст судового рішення складено 10.06.2019 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі Тлумацька РДА, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення невиплаченої заробітної плати.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року скасувати ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що відповідно до п. 5 розпорядження Тлумацької РДА № 85-К від 01.09.2014 року затверджено структуру і граничну чисельність апарату та структурних підрозділів районної державної адміністрації, де відсутній такий структурний підрозділ, як управління житлово-комунального господарства, інфраструктури та будівництва районної державної адміністрації. Натомість створено відділ будівництва та відділ житлово-комунального господарства та інфраструктури. Відповідно, посада начальника управління житлово-комунального господарства, інфраструктури та будівництва в штатному розписі відсутня. 23.09.2014 року Тлумацькою РДА було видано розпорядження № 95-К «Про повідомлення працівників», яким зобов`язано повідомити персонально керівних працівників управління житлово-комунального господарства, інфраструктури та будівництва, в т.ч. і ОСОБА_1 , про можливість їх переведення на вакантні посади. В акті від 02.10.2014 року, складеному працівниками відповідача, зазначено, що позивач відмовився від підпису в зазначеному розпорядженні. Заяву про переведення на запропоновані посади в установлений законом термін ОСОБА_1 не подав. Також зазначила, що оскільки відділ будівництва Тлумацької РДА є правонаступником управління житлово-комунального господарства, інфраструктури та будівництва районної державної адміністрації у якому працював позивач, позовні вимоги слід заявляти до відділу будівництва Тлумацької РДА.

Справа призначена та розглядалась в порядку письмового провадження.

Позивач надав суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що розпорядженням Тлумацької РДА Івано-Франківської області від 09.01.2014 року № 3-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління житлово-комунального господарства, інфраструктури та будівництва Тлумацької РДА Івано-Франківської області з 08.01.2014 року в порядку переведення з посади головного спеціаліста відділу житлово-комунального господарства, інфраструктури управління житлово-комунального господарства, інфраструктури та будівництва Тлумацької РДА згідно з ст. 32 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) за його згодою.

Розпорядженням першого заступника голови Тлумацької РДА Івано-Франківської області від 28.03.2014 року № 37-к «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі Указу виконуючого обов`язки Президента України, голови Верховної Ради України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014, повістки Тисменицько-Тлумацького об`єднаного районного військового комісаріату Івано-Франківської області від 20.03.2014 року № 252/1, відповідно до ст. 119 КЗпП України, ОСОБА_1 звільнено з 19.03.2014 року від виконання посадових обов`язків начальника управління житлово-комунального господарства, інфраструктури та будівництва районної державної адміністрації у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації. Збережено за позивачем займану ним посаду і середній заробіток на період до одного року.

Відповідно до витягу з наказу Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 19.03.2014 року № 51 старшого лейтенанта ОСОБА_1 19.03.2014 року призначено начальником групи соціального захисту Тисменицько-Тлумацького ОРВК Івано-Франківської області.

Відповідно до наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 23.07.2014 року № 35 позивача призначено старшим офіцером відділення комплектування цього ж військового комісаріату.

Згідно з витягом з наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 05.03.2015 року № 36 з позивачем укладено контракт про проходження військової служби строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Розпорядженням Тлумацької РДА Івано-Франківської області від 23.09.2014 року № 95-к «Про повідомлення працівників» у зв`язку із внесенням змін у структуру районної державної адміністрації начальника управління житлово-комунального господарства, інфраструктури та будівництва райдержадміністрації ОСОБА_1 та його заступника попереджено про їх наступне звільнення із займаних посад на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП у зв`язку з скороченням чисельності, яке заплановано на 12.11.2014 року.

02.10.2014 року посадовими особами відповідача складено акт про ознайомлення позивача з розпорядженням голови РДА від 23.09.2014 року № 95-к «Про повідомлення працівників», однак він від підпису відмовився. На час складання акту, заяву про переведення на запропоновані посади ОСОБА_1 не надав.

Матеріалами справи встановлено, що за позивачем не було збережено його посаду, а також з 01.01.2016 року припинено нарахування та виплату йому заробітної плати.

Також як вбачається з довідки Тисменицького районного військового комісаріату Івано-Франківської області від 12.03.2019 року № 4/400, капітан ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Тисменицькому районному військовому комісаріаті Івано-Франківського ОВК з 19.03.2014 року по даний час на посаді старшого офіцера відділення комплектування Тисменицького районного військового комісаріату.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 119 КЗпП на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Частиною 2 статті 119 КЗпП передбачено, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст.. 115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановленні колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, який не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналізуючи вищенаведені норми, колегія суддів приходить до висновку про те, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

З матеріалів справи встановлено, що за позивачем не було збережено посаду начальника управління житлово-комунального господарства, інфраструктури та будівництва Тлумацької РДА, а з 01.01.2016 року припинено нарахування та виплату середнього заробітку.

Постановою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2016 року голову Тлумацької РДА визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 7 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за порушення строків виплати заробітної плати та незбереження посади позивача і не нарахування заробітної плати з 01.01.2016 року та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Щодо покликань апелянта на те, що позивач відмовився від переведення його на іншу посаду і не перебуває в штаті РДА, апеляційний суд зазначає, що предметом даного позову є середній заробіток позивача за посадою, з якої його було призвано на військову службу. Відповідач не заперечує тієї обставини, що не забезпечив дотримання норм чинного законодавства щодо збереження такого середнього заробітку.

Безпідставними є також доводи апелянта про необхідність звернення позивача з позовом до відділу будівництва Тлумацької РДА, оскільки позивач на час призову на військову службу перебував у трудових відносинах саме з відповідачем.

Апелянт не оспорює розміру невиплаченої ним позивачу заробітної плати та індексакції.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 01.07.2017 року по 01.03.2019 року є протиправною.

Відтак, у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача за період з 01.07.2017 року по 01.03.2019 року виникла заборгованість на загальну суму 72222 грн., яку, а також індексацію в розмірі 2349,22 грн. слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що висновки, сформовані судом першої інстанції є підставними та обґрунтованими, а тому оскаржуване судове рішення скасуванню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (№ 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

У п. 58 Рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної4 відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року у справі № 300/608/19 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська І. І. Запотічний